Рішення № 76056256, 22.08.2018, Луганський окружний адміністративний суд

12

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

22 серпня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/559/18

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Смішливої Т.В.,

при секретарі судового засідання: Бутенко К.В. ,

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2, дов. № 1314 від 06.06.2017

представника третього відповідача - Лукіна С.Г., дов. № ЮК/319 від 03.10.2017.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, Луганського обласного військового комісаріату про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, Луганського обласного військового комісаріату, в якому позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд:

- визнати протиправною відмову комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням III групи інвалідності, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975,

- зобов'язати Луганський обласний військовий комісаріат направити повторно документи ОСОБА_1 до Міністерства оборони України для призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975,

- зобов'язати Міністерства оборони України призначити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975;

- стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача одноразову грошову допомогу в розмірі в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975;

- стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача моральну шкоду у розмірі 95700 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є учасником бойових дій та інвалідом III групи. Він звернувся до Луганського обласного військового комісаріату із заявою про виплату одноразової допомоги у зв'язку із інвалідністю, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, надавши при цьому відповідний перелік документів, в тому числі медичні довідки, якими підтверджується факт того, що інвалідність отримана позивачем внаслідок поранення у 1986 році під час проходження служби в Афганістані. Листом від 15.03.2016 Луганський ОВК відмовив у задоволенні заяви позивача. Не погодившись із зазначеним рішенням позивач звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою про визнання неправомірною відмову Луганського обласного військового комісаріату в оформлені документів на призначення одноразової допомоги у зв'язку зі встановленням III групи інвалідності. Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області зобов'язано Луганський обласний військовий комісаріат прийняти документи для призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням III групи інвалідності згідно постанови Кабінету міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 та направити їх до комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та осіб звільнених з військової служби. Однак, листом від 29.08.2017 № ВСЗ-539/ОГД-47 Луганський обласний військовий комісаріат повідомив про неможливість прийняття рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 через відсутність документів, що підтверджують факт отримання позивачем поранення (контузії, травм або каліцтва) під час виконання обов'язків військової частини, та надання первинної довідки МСЕК з метою встановлення права на отримання одноразової грошової допомоги. Також позивач зазначив, що у листі від 25.09.2017 № ВСЗ-660/ОГД-47 Луганським обласним військовим комісаріатом повідомлено про результати розгляду питання щодо призначення та виплати позивачеві одноразової грошової допомоги, які містяться у протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.09.2017 № 96. У зазначеному протоколі вказано, що позивачеві відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги через відсутність довідки про первинне встановлення інвалідності та документа, що свідчить про причини та обставини поранення. Позивач із зазначеним рішенням не погоджується, вважає відмову протиправною, з посиланням на Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" стверджує, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності.

Ухвалою суду від 16 серпня 2018 року закрито провадження в частині позовних вимог про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача моральної шкоди у розмірі 95700,00 грн закрити у зв'язку з відмовою позивача від позову у цій частині.

Перший відповідач - Міністерство оборони України 07 серпня 2018 року надіслало відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позивачем було надано неповний пакет документів, а саме в порушення вимог пункту 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, не було надано жодного документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Вищевказані документи, які позивачем не було подано, є суттєвими та визначальними, оскільки стаття 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" визначає підстави, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, а саме, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом). А відтак, за відсутності вказаних документів неможливо визначити право позивача на отримання одноразової грошової допомоги.

З посиланням на пункт 21.8 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, відповідач зазначив, що документами про обставини травми та поранення позивача можуть бути достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи). Постанови військово-лікарських комісій видаються лише з метою встановлення причинного зв'язку захворювання, поранення, контузії, травми, каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів та осіб, звільнених з військової служби, та можуть підтверджувати та встановлювати виключно причинний зв'язок та період, в якому було отримано відповідне ушкодження здоров'я, а не обставини, при яких військовослужбовець отримав поранення, контузію, травму або каліцтво. Крім того, постанова військово-лікарської комісії є окремим документом, який визначений окремим підпунктом пункту 11 вказаного Порядку та аж ніяк не може бути дублюючим (зайвим тотожнім) документом на підтвердження обставин отримання відповідного ушкодження здоров'я. Теж саме стосується і Висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи, оскільки інформація про обставини отримання позивачем поранення записані спеціалістом зі слів самого позивача. Зазначив, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає у особи з дня встановлення інвалідності, зазначеної у довідці медико-соціальної експертної комісії. Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати законодавство, яке діяло на час виникнення у позивача права на отримання такої допомоги. За твердженням відповідача, позовна вимога про зобов'язання Міністерства оборони України виплатити одноразову грошову допомогу є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства (том 2 арк. спр. 1-4).

Другий відповідач - Державна казначейська служба України ухвалу суду від 11 червня 2018 року про відкриття провадження в адміністративній справі разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами отримав 19 червня 2018 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (том 1 арк. спр. 174). Правом подати суду відзив на позовну заяву разом з доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, не скористався.

Третій відповідач - Луганський обласний військовий комісаріат надав суду відзив на адміністративний позов (том 1 арк. спр. 163-166), у якому зазначив, що оскільки позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, 01.07.2015, то при вирішенні питання щодо наявності у нього права на отримання одноразової грошової допомоги необхідно керуватись законодавством, що діяло на день встановлення інвалідності. Однак, 01.07.2015 позивачу повторно встановлено ІІІ групу інвалідності, а документів про встановлення йому інвалідності вперше позивач до тепер на Комісію не надав, а тому неможливо встановити дату виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги та неможливо визначити законодавство, яке необхідно застосовувати до спірних правовідносин. Крім того позивачем не надано документу, що свідчить про причини та обставини його поранення під час проходження служби, зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень. Відсутність зазначеного документу не дозволяє зробити висновок щодо можливості призначення позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку з чим комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 15.09.2017 прийнято рішення про відмову у призначенні допомоги ОСОБА_5 З огляду на зазначене просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник третього відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві, а також зазначив, що оскільки відмова у призначенні позивачу мотивована ненадання ним всіх необхідних документів, то у випадку повторного звернення позивача із заявою про призначення йому одноразової грошової допомоги з наданням довідки про первинне встановлення інвалідності та документу про обставини отримання травми ЛОВК повторно підготує висновок про наявність у позивача права на отримання допомоги та направить його на розгляд до Комісії Міноборони. Просив суд відмовити позивачу у позові через ненадання ним всіх необхідних документів.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представник третього відповідача, показання свідка, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

Судом встановлено, що постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05.07.2017 у справі № 428/4773/17 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано неправомірною відмову Луганського обласного військового комісаріату у оформленні документів на призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 3 групи інвалідності згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, зобов'язано Луганський обласний військовий комісаріат прийняти документи для призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 3 групи інвалідності згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 та направити їх до комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та осіб звільнених з військової служби (том 1 арк. спр. 113-117).

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року апеляційну скаргу Луганського обласного військового комісаріату на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 липня 2017 року у справі № 428/4773/17 повернуто апелянту.

Тобто, постанова Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 липня 2017 року у справі № 428/4773/17 набрала законної сили 11.12.2017.

На виконання постанови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 липня 2017 року у справі № 428/4773/17 Луганським обласним військовим комісаріатом направлено 29.08.2017 документи ОСОБА_5 на розгляд до Департаменту фінансів Міністерства оборони України, серед яких зазначено: заява ОСОБА_1 від 03.03.2016 на 1 арк. (оригінал); згода на обробку персональних даних ОСОБА_1 на 1 арк. (оригінал); довідка до акта огляду МСЕК серія 12 ААА № 157448 від 03 червня 2015 року (завірена копія) на 1 арк.; витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії від 16.05.2014 № 1334 (завірена копія) на 1 арк.; висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 886/ж від 12.05.2014 (завірена копія) на 1 арк.; копія військового квитка (завірена копія) на 3 арк.; рішення Сєвєродонецького міського суду від 05.07.2017 у справі № 428/4773/17 (завірена копія) на 5 арк.; паспорт ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 (завірена копія) на 2 арк.; довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру від 27.08.1998 (завірена копія) на 1 арк. (том 1 арк. спр. 205-206).

Рішенням Міністерства оборони України, оформленим пунктом 4 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 15 вересня 2017 року № 96, відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги сержанту в запасі ОСОБА_1 (Луганський ОВК), якого 10 травня 1987 року звільнено зі строкової військової служби та 01 липня 2015 року під час повторного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія 12 ААА № 157448 від 03 червня 2015 року), оскільки заявником не подана довідка про первинне встановлення інвалідності та документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (том 1 арк. спр. 213-214).

Листом від 25 вересня 2017 року за № ВСЗ-660/ОГД-47 Луганський обласний військовий комісаріат повідомив позивача про те, що протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 15 вересня 2017 року № 96, йому відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги внаслідок не надання довідки про первинне встановлення інвалідності та документа, що свідчить про причини та обставини поранення (том 1 арк. спр. 137).

Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_6 пояснив, що знає позивача особисто, разом з позивачем проходили строкову військову службу в армії у військовій частині п/п 51884 у 1986 році був командиром взводу, у якому позивач проходив службу механіком-водієм БМП. Службу вони проходили у Демократичній республіці Афганістан поблизу міста Кабул. Під час виконання бойового завдання у травні 1986 року машина ОСОБА_1 потрапила у засідку, відбувся бій, ОСОБА_1 отримав осколкові поранення. В госпіталь не звертався, медичну допомогу надав фельдшер батальйону. У грудні 1986 року під час виконання бойового завдання БМП під керування позивача наїхала на міну, один боєць загинув, а позивача контузило. Після боя ОСОБА_1 доставили в госпіталь але після отримання першої медичної допомоги він того ж дня повернувся у розташування частини. Чи складались якісь документи за фактом отримання ОСОБА_1 поранень йому не відомо.

Факт проходження військової служби свідка ОСОБА_6 у 1986 році в одній частині з позивачем ОСОБА_1 встановлено судом на підставі військового квитка на ім'я ОСОБА_6 серії НОМЕР_2 (том 1 арк. спр. 185-195).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок № 975).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

З матеріалів справи вбачається, що вперше інвалідність ОСОБА_1 була встановлена у червні 2014 року (25.06.2014) (Том 1 арк. спр. 180), отже, суд застосовує законодавство, яке було чинним на час встановлення позивачу інвалідності, оскільки саме з цього часу у позивача виникло право на звернення з вимогами про призначення одноразової грошової допомоги.

Пунктом 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній на час виникнення у позивача права на одноразову грошову допомогу) передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Частиною першою статті 16-2 Закону № 2011-XII (в редакції, станом на 26.06.2014) передбачалось, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Отже, вимоги позивача, якому встановлено ІІІ групу інвалідності, про зобов'язання Міністерство оборони України призначити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, є безпідставним, оскільки такий розмір допомоги визначено Законом № 2011-XII в редакції Закону № 2004-VIII від 06.04.2017.

Тобто, підвищення розміру одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності військовослужбовцю відбулось значно пізніше виникнення у позивача права на таку допомогу.

Пунктом 11 Порядку № 975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;

документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

При цьому Порядок № 975 не визначає який саме документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 разом із заявою про призначення йому одноразової грошової допомоги надав витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії від 16.05.2014 № 1334, у якому зазначено: «поранення, контузія, захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії» (Том 1 арк. спр. 208).

Таким чином, суд вважає, що рішення Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу від 16.05.2014 № 1334 засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання. У свою чергу, саме відповідач у цій справі, як уповноважений суб`єкт владних повноважень, зокрема, використовуючі архівні матеріали, зобов`язаний був довести протилежне, а саме, те, що позивач отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинив собі тілесні ушкодження.

Тобто, відмова Міністерства оборони України у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги через ненадання ним документу, що свідчить про причини та обставини поранення, передбаченого п. 11 Порядку № 975, на думку суду є протиправним.

Однак, як вбачається з протокольного рішення засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 15 вересня 2017 року № 96, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги не лише через відсутність документа, що свідчить про причини та обставини поранення, а також і внаслідок не надання довідки про первинне встановлення інвалідності (том 1 арк. спр. 137).

Судом встановлено, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги від 03.03.2016 позивачем дійсно додано лише довідку до акта огляду МСЕК серія 12 ААА № 157448 від 03 червня 2015 року, відповідно до якої ОСОБА_1 повторно встановлено третю групу інвалідності з 01.07.2015 з причин поранення, контузії, захворювання, так, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії (Том 1 арк. спр. 181).

Враховуючи, що пунктом 3 Порядку № 975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, ненадання позивачем довідки МСЕК про первинне встановлення йому інвалідності унеможливило визначення дати виникнення у нього права на отримання такої допомоги, а відтак, і визначення законодавства, яке необхідно застосовувати до спірних правовідносин.

Тим більше, що редакція Закону № 2011-XII до 01.01.2014 передбачала обмеження права на одноразову грошову допомогу у разі встановлення інвалідності через поранення (контузію, травму або каліцтво), а саме така допомога призначалась при встановленні інвалідності під час виконання військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби.

Правовий висновок про необхідність встановлення дати виникнення у позивача права на одноразову грошову допомогу та відсутність у військовослужбовців права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби під час дії Закону № 2011-ХІІ в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, викладено у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року у справі № 750/5074/17 (адміністративне провадження № К/9901/44751/18).

Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Пунктом 13 Порядку № 975 визначено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

З аналізу вказаних положень вбачається, що Порядком № 975 не передбачено можливість витребування Міністерством оборони України під час розгляду заяви про призначення одноразової грошової допомоги додаткових документів від заявників.

Тобто, заявник разом із заявою надає всі наявні у нього документи, передбачені п. 11 Порядку № 975, а відповідна комісія Міноборони розглядає поданий пакет документів та за результатами розгляду приймає відповідне рішення.

З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності через поранення, контузію, захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату первинного встановлення інвалідності, а саме на 25.06.2014, однак, через ненадання позивачем довідки до акту огляду МСЕК про первинне встановлення інвалідності комісією Міноборони правомірно прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні такої допомоги.

Посилання представника позивача на те, що Комісія мала можливість самостійно встановити дату первинного встановлення позивачу інвалідності з наданих ним документів, зокрема з посвідчення інваліда війни суд вважає безпідставним оскільки жоден з документів, доданих позивачем до заяви від 03.03.2016 не містить достовірних даних про дату первинного встановлення позивачу інвалідності.

Що стосується посвідчення серії НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_1, про наявність у останнього пільг, встановлених законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, то у ньому лише зазначено, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи, посвідчення видано 30.05.2017, дійсне до 01.07.2019 (Том 1 арк. спр. 132).

Крім того, копія зазначеного посвідчення до заяви позивачем не додавалась.

Отже, для відновлення свого права на отримання вищевказаної допомоги ОСОБА_1 необхідно повторно звернутись з відповідною заявою та надати документ про первинне встановлення йому інвалідності через поранення, контузію, захворюванню, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Оскільки за результатами розгляду даної справи суд прийшов до висновку про те, що протокольне рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 96 від 15 вересня 2017 року щодо відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги є правомірним у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача про зобов'язання Міністерства оборони України призначити позивачу вищевказану одноразову грошову допомогу та про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України одноразової грошової допомоги в розмірі в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, тому що вказані вимоги є похідними від першої позовної вимоги.

Стосовно вимоги про зобов'язання Луганський обласний військовий комісаріат направити повторно документи ОСОБА_1 до Міністерства оборони України для призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності, суд зазначає, що заява ОСОБА_1 від 03.03.2016 разом з доданими до неї документами Луганським обласним військовим комісаріатом 29.08.2017 вже направлялась до Міністерства оборони України для розгляду по суті.

Інші заяви з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачем до Луганського обласного військового комісаріату не подавались, а тому у суду відсутні підстави на даний час зобов'язувати третього відповідача повторно направляти до Міноборони заяву позивача від 03.03.2016.

З приводу твердження відповідача про неможливість судового втручання у його дискреційні повноваження суд зазначає таке.

В постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 276/322/17 (адміністративне провадження № К/9901/2174/17) у спорі цієї ж категорії зазначено, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, коли рішенням судів, що набрали законної сили, встановлено що ОСОБА_2 як військовослужбовець отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY" № 71916/01, 71917/01 та 10260/02) (номер рішення в ЄДРСР 72899340).

Розподіл судових витрат судом не здійснюється, оскільки позивач згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 91, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, Луганського обласного військового комісаріату про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України рішення складено у повному обсязі 27 серпня 2018 року.

Суддя Т.В. Смішлива