Рішення № 76056053, 16.08.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/1268/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.

секретар судового засідання Сільник Н.Є.

за участю:

представника позивача - Вощепинець Р.В.

представників відповідача - Омельян Є.О., Мандія А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові справу за позовом за позовом приватного акціонерного товариства "Львівський обласний виробничий рибний комбінат" до Державної екологічної інспекції у Львівській області про визнання протиправним та скасування припису,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Львівський обласний виробничий рибний комбінат» (далі - ПрАТ «Львівський облрибкомбінат») звернулося до суду з позовом до Державної екологічної інспекції у Львівській області (далі - «Держекоінспекція»), в якому з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить суд визнати протиправними та скасувати припис Державної екологічної інспекції у Львівський області № 51-03 від 05.03.2018.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуваний припис №51-03 від 05.03.2018 порушує права позивача на користування земельними ділянками розташованими на території Бучалівської сільської ради загальною площею 299,1069 га та Новосільської сільської ради загальною площею 287,8231 га Городоцького району Львівської області та зобов'язує позивача вчиняти дії не передбачені чинним законодавством, що є неправомірним втручанням в господарську діяльність позивача. Зокрема, даним приписом Держекоінспекцією зобов'язано ПрАТ «Львівський облрибкомбінат» виготовити та представити нові правовстановлюючі документи на названі вище земельні ділянки, здійснити державну реєстрацію прав; виготовити та представити документацію із землеустрою щодо визначення меж зазначених земельних ділянок в натурі на місцевості та заходів щодо охорони земель; виготовити та представити документацію із землеустрою щодо визначення меж прибережних захисних смуг водних об'єктів, що знаходяться на зазначених земельних ділянках, усунути порушення вимог законодавства щодо використання земельних ділянок загальною площею 164,5 га не за цільовим призначенням на території Бучалівської сільської ради; усунути порушення вимог природоохоронного режиму використання земель водного фонду стосовно використання споруди 40 х 12 м на землях водного фонду на території рибдільниці «Катериничі» для стоянки транспортних засобів на території Бучалівської сільради Городоцького району. Позивач зазначає, що земельні ділянки розташовані на території Бучалівської сільської ради (загальною площею 299,1069га) та Новосільської сільської ради (загальною площею 287,8231га) Городоцького району Львівської області знаходяться в його правомірному користуванні на підставі Державних Актів на право постійного користування землею відповідно серії НОМЕР_2 (зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 28.12.2001 за №2) та серії НОМЕР_1 (зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 28.12.2001 за №1). Правомірність свого користування земельними ділянками на підставі зазначених Актів позивач обґрунтовує нормами ч.3 п.1, ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», рішенням Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5рп/2005 щодо дійсності раніше (до 2002р.-набрання чинності Земельним кодексом України) виданих державних актів на право постійного користування особами, які не увійшли в перелік осіб, визначених ст.92 ЗК, а також тим фактом, що в подальшому користувач земельних ділянок не змінював організаційної форми «акціонерного» товариства що є ознакою перетворення, а змінював лише його тип (назву), що не веде до припинення прав на земельні ділянки. Позивач також зазначає про відсутність норм законодавства, які би надавали право Відповідачу зобов'язувати Позивача в певні строки виготовляти документацію із землеустрою щодо визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Також зазначає, що роботи по виготовленню такої документація розпочаті за заявою позивача ще до початку перевірки. Заперечуючи вимогу щодо виготовлення документації з землеустрою щодо визначення та встановлення меж прибережних захисних смуг по земельних ділянках, які перебувають у його користуванні, Позивач вказує, що виготовлення таких проектів проводиться на загальнодержавному та регіональному рівнях посилаючись на ст.47 ЗУ «Про землеустрій»; ст.9 ВКУ, державний стандарт СОУ 00032632-005:2009, затверджений Наказом Держкомземом від 17.07.2009р. №375., відсутністю свого майна в цих смугах та права користування цими землями. Позивач стверджує, що не здійснює порушення обмежень в межах прибережних захисних смуг, які встановлені чинним законодавством, паспортами ставка зі схемами розташування ставів та Схемами розташування земельної ділянки на території Бучалівської сільської ради згідно проекту роздержавлення та Новосільської сільської ради. Також позивач стверджує, що не здійснює нецільового використання земель, зазначених у приписі, натомість на земельній ділянці, розташованій на території Бучалівської сільради, згідно наказу по товариству № 31/12-02 від 31 грудня 2015р., землі ставків (255,3га на період по 01.03.2018року) виведено на літування, що є частиною технологічного процесу риборозведення, що вже встановлено постановою Франківського районного суду м.Львова у справі № 465/4598/17 від 12.12.2017р. Також позивач посилається на Кадастровий план № НОМЕР_3 Перелік Угідь згідно класифікацією видів земельних угідь, згідно якого на земельній ділянці загальною площею 299,1069 води займають 287.3241га, Наявність будь-якої рослинності на площі в Кадастровому плані знайшло би відображення. Позивач заперечує й вчинення ним порушень природоохоронного законодавства в частині розміщення ним навісу в прибережній смузі водного об'єкту «Катериничі», зазначаючи, що даний піднавіс є тимчасовою спорудою без фундаменту, розташований на території господарського двору, землі якого не відносяться до земель водного фонду, посилаючись на Довідку Держгеокадастру від 28.02.2018, Ситуаційний план Філія рибне господарство «Комарно» Ділянка с.Катериничі, складений Львівдіпроводгосп, в якому приведена експлікація земель та під господарським двором зазначена площа 1,5000 га, надає фотознімки. Окрім того, позивач посилається на суперечності даних оспорюваного припису та акту перевірки, на підставі якого винесений припис в частині розмірів земельної ділянки, яка на думку відповідача використовується нецільово та розмірів навісу в прибережній захисній смузі, на відсутність в акті перевірки посилань на інформацію про вимірювальні прилади за якими проводилося визначення зазначених в акті площ, дати повірки цих приладів, відсутність фото-, відео-фіксації, будь-яких інших доказів вчинення порушень. Також позивач вказує на відсутність повноважень у Державної екологічної інспекції з вимог зазначених у приписі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що Акти на право постійного користування вищеназваними земельними ділянками виписані на ВАТ «Львівський виробничий комбінат», а користування земельними ділянками здійснює Приватне акціонерне товариство «Львівський обласний виробничий рибний комбінат», внаслідок реорганізації відбулось припинення юридичної особи, що тягне за собою необхідність переоформлення Актів. Також Відповідач стверджує, що позивачем порушено норми ст.ст. 22, 25, 37, 42, 43 Закону України «Про охорону земель», ст.96 Земельного кодексу України, а саме не затверджено документацію із землеустрою щодо визначення меж земельних ділянок в натурі на місцевості та заходів щодо охорони земель. Відповідач також зазначає, що при проведенні перевірки позивача керувався Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) в господарській діяльності», який зобов'язує органи державного нагляду (контролю) використовувати уніфіковані форми актів, та не зобов'язує здійснювати фото та кінозйомку, відеофіксацію. Актом перевірки встановлено нецільове використання земель із зазначенням висадки енергетичної тополі на дні ставків, наявні сліди агротехнічних засобів, слідів зрізки (збору) насаджень на площі 164,5га. Відповідач зауважив, що доказами порушень, наведених в акті перевірки та приписі, є проведення Позивачем заходів щодо виготовлення документації із землеустрою по зазначених земельних ділянках, ініціювання останнім питання зміни цільового призначення зазначених земельних ділянок. Відповідно до ст.89 Водного кодексу в прибережних захисних смугах, зокрема, заборонено будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних. Кадастровий план земельної ділянки, поданий позивачем, на думку відповідача не спростовує його висновків про наявність споруд в захисній смузі ставка.

Представники відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечили, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд зазначає, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2018 відмовлено приватному акціонерному товариству «Львівський обласний виробничий рибний комбінат» у задоволенні заяви про забезпечення позову.

12 квітня 2018 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду залишено позовну заяву без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

10 липня 2018 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду було залишино позовну заяву ПрАТ «Львівський облрибкомбінат» в частині визнання протиправним та скасування припису № 119-03 від 10.05.2017р. без розгляду у зв'язку із пропуском Позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, встановленого ст.122 КАС України.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07.08.2018 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Заслухавши пояснення представників сторін та розглянувши письмові пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що в періоді з 27.02.2018 по 28 02.2018 Державною екологічною інспекцією у Львівській області, а саме державними інспекторами охорони навколишнього природного середовища Львівської області Масним Т.Б. та Мандій А.І. на підставі направлення від 26.02.2018 № 94 було проведено позапланову перевірку Приватного акціонерного товариства «Львівський обласний виробничий рибний комбінат» по виконанню приписів від 10.05.2017 № 119-03 та від 15.08.2017 №244-03 щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства. За результатами перевірки складено Акт № 94/03/127 без дати, підписаний працівниками інспекції. До Акту перевірки позивачем надані заперечення. На підставі Акту перевірки відповідачем складено Припис № 51-03 від 05.03.2018 про усунення виявлених недоліків та порушень природоохоронного законодавства.

Зазначеним приписом Відповідач зобов'язав Позивача:

1. Виготовити правовстановлюючі документи (здійснити державну реєстрацію прав) на земельні ділянки що розташовані на території Бучалівської сільської ради (загальною площею 299,1069га) та Новосільської сільської ради (загальною площею 287,8231га) Городоцького району Львівської області та передані в користування ВАТ «Львівський облрибкомбінат» (ст.ст. 125,126 ЗКУ;ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав»).

2. Виготовити документацію із землеустрою щодо визначення меж вищевказаних земельних ділянок в натурі на місцевості та заходів щодо охорони земель (ст.ст. 22, 25, 37, 42, 43 ЗУ Про охорону земель та ст.96 ЗКУ).

3. Виготовити та представити документацію із землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг водних об'єктів, що знаходяться на земельних ділянках на території Бучалівської сільської ради (загальною площею 299,1069га) та Новосільської сільської ради (загальною площею 287,8231га) Городоцького району (ст.60, 96, 164 Земельного кодексу України, ст.88 Водного кодексу України, ст.25 ЗУ «Про охорону земель», ст..40 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»).

4. Усунути порушення вимог законодавства щодо використання земельних ділянок загальною площею 164,5 га не за цільовим призначенням на території Бучалівської сільської ради Городоцького району (ст.ст.20, 96 Земельного кодексу України, ст.86 Водного кодексу України. )

5. Усунути порушення вимог природоохоронного режиму використання земель водного фонду стосовно використання споруди 40 х 12 м на землях водного фонду на території рибдільниці «Катериничі» для стоянки транспортних засобів на території Бучалівської сільської ради Городоцького району (ст.61 Земельного кодексу України та ст.89 Водного кодексу України).

Не погодившись із вказаним приписом ПрАТ «Львівський облрибкомбінат» звернулося до суду з даним позовом.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого:

Відносини у сфері користування та охорони земель водного фонду регулюються Земельним кодексом, Водним кодексом, Законом України «Про землеустрій», Законом України «Про державний земельний кадастр», Законом України «Про охорону земель», Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Порядок здійснення перевірок суб'єктів господарювання визначає Закон України «Про загальні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

При здійсненні своєї діяльності Державна екологічна інспекція керується Положенням «Про Державну екологічну інспекцію України», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017р. №275 .

Щодо п.1 оскаржуваного припису суд дійшов до наступних висновків:

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ст.126 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Право позивача на постійне користування земельними ділянками на території Бучалівській сільські раді підтверджується Державним Актам на право постійного користування серії НОМЕР_2 (зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 28.12.2001 за №2) та на території Новосільській сільські раді Державним Актом серії НОМЕР_1 (зареєстрований Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 28.12.2001 за №1).

Рішенням Конституційного суду України від 22 вересня 2005 № 5рп/2005 постановлено, що Державні акти на право постійного користування земельними ділянками, видані до набрання чинності Земельним кодексом України (до 01.01.2002р.) є чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб. Суд вказав, що ст.92 ЗК не обмежує і не скасовує право постійного користування земельною ділянкою набуте в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002.

Відповідно до ч.3 п.1, ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення»;

Згідно Закону України «Про державний земельний кадастр» (розділ VII Прикінцеві та перехідні положення): «2. Земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) »

Такої позиції дотримуються й судові органи, зокрема в Постанові Пленуму ВГСУ від 17.05.2011р №6; Постанові ВСУ від 26.09.2011р справа 6-14цс, Постанові ВГСУ від 17.03.2015р. справа №924/1180/14.

Отже, правовстановлюючим документом, який підтверджує право Позивача на постійне користування земельними ділянками є зазначені вище Державні акти, реєстрація яких відбулася за існуючим на той час законодавством та на даний час реєстрація їх в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не є обов'язковою в разі відсутності у землекористувача необхідності у відчуженні, зміни цільового призначення, тощо.

Стосовно аргументів відповідача щодо необхідності переоформлення документів на користування земельною ділянкою у зв'язку із реорганізацією позивача, суд не приймає їх до уваги, оскільки в даному випадку не відбулась реорганізації позивача. Відбулись зміни в типі акціонерного товариства з Відкритого акціонерного товариства на Публічне акціонерне товариство (у зв'язку із прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства», а потім на приватне акціонерне товариство. Даний факт підтверджується протоколами загальних зборів акціонерів товариства від 11.04.2013 № 1 та від 20.09.2016 № 2.

Відповідно до ст.5 розділу ХVII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства» приведення діяльності у відповідність із нормами цього Закону, статутів та внутрішніх положень акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, у тому числі зміна найменування акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, не є перетворенням та не потребує застосування процедури припинення. Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Актами чинного законодавства (у т.ч. ст.ст. 140, 141 Земельного кодексу України, які передбачають підстави припинення права власності та права користування земельними ділянками) не передбачено припинення права на земельну ділянку внаслідок зміни назви юридичної особи.

Отже, суд дійшов висновку, що право, яке виникло, продовжує існувати і документи щодо права користування позивачем земельними ділянками на території Бучалівської сільської ради (загальною площею 299,1069га) та Новосільської сільської ради (загальною площею 87,8231га) Городоцького району Львівської області є чинними.

Також суд відзначає, що відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 № 482 (набула чинності з 05.08.2016) повноваженнями щодо обстеження в установленому законодавством порядку земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевірки документів щодо використання та охорони земель; надавання обов'язкових для виконання вказівок (приписів) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель відповідно до їх повноважень наділено Держгеокадастр та його територіальні органи. Положенням «Про державну екологічну інспекцію України», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275, серед завдань Інспекції в галузі охорони земель, відсутні повноваження щодо контролю за належним оформленням документів на користування землями.

Останнє стосується й п.2 оскаржуваного припису. Ні зазначене вище Положення, ні стаття 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» № 1264-12, якою визначена компетенція центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища, не передбачають права Відповідача здійснювати контроль за виготовленням документації із землеустрою.

В п.2 припису про усунення порушень природоохоронного законодавства, не зазначено норм законодавства, які зобов'язують осіб, що здійснюють користування земельними ділянками, в певній строки виготовляти техдокументацію із землеустрою. Наведені Відповідачем у приписі та відзиві положення статті 22, 26, 42,43 Закону України "Про охорону земель» носять загальний характер і не встановлюють вищеназваного обов'язку. Стаття 96 Земельного кодексу України, якою визначено обов'язки землекористувачів, не передбачає обов'язку землекористувача по виготовленню техдокументації із землеустрою по встановленню (відновленню) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Згідно ч.3 п.1, ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;»

Згідно з Законом України «Про державний земельний кадастр» (розділ VII Прикінцеві та перехідні положення): « 2. Земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності)».

Отже, така документація розробляється землекористувачем за його заявою в разі потреби отримання кадастрового номера на земельну ділянку чи інших потреб.

Також, суд відзначає, що із наявних у справі доказів, а саме Розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 31 жовтня 2016 року № 832/0/5-16 (Бучалівська с/р) та від 29.05.2017 № 458/0/5-17 (Новосільська с/р), яким передували клопотання Позивача від 16.03.2016 та від 25.11.2016, роботи по виготовленню технічної документації із землеустрою по встановленню (відновленню) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Бучалівської сільради та Новосільської сільради розпочаті за клопотанням Позивача. Суд не бере до уваги позицію відповідача, що проведення позивачем зазначених робіт по виготовленню техдокументації є його визнанням правомірності припису відповідача в цій частині, оскільки роботи з виготовлення техдокументації розпочались до початку проведення перевірки з ініціативи Позивача.

Щодо п.3 оскаржуваного припису суд виходить із наступного:

Згідно п. 3 ст. 60 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою розробляються в порядку, передбаченому законом.

Наказом Держкомзему № 375 від 17.07.2009 «Про затвердження та надання чинності галузевим стандартам» затверджено стандарт "СОУ 00032632-005:2009 Землеустрій. Проекти землеустрою щодо створення водоохоронних зон. Правила розроблення". Відповідно до вимог даного стандарту проекти землеустрою зі встановлення меж прибережних смуг водних об'єктів розробляються на замовлення органів водного господарства та інших уповноважених органів.

Ст.47 Закону України «Про землеустрій», яка визначає мету і порядок виготовлення проектів землеустрою, зокрема, водоохоронних зон, розміщена законодавцем в розділі IV ЗУ «Про землеустрій» «Проведення землеустрою на загальнодержавному та регіональних рівнях».

Відповідно до п.4 ст.9 Водного кодексу України організація роботи по винесенню в натуру та влаштуванню прибережних захисних смуг вздовж річок, морів та навколо водойм відноситься до компетенція районних рад у галузі регулювання водних відносин.

Законодавець не покладає на землекористувача обов'язку виготовлення документації з землеустрою по встановленню прибережних захисних смуг землі, які не перебувають в його користуванні (оренді), на території яких відсутнє їх майно, а лише зобов'язує забезпечити виконання заходів з охорони таких земель.

Надані відповідачу Положенням «Про Державну екологічну інспекцію» затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017р.№275 та ст.14-2 ЗУ №5462-VI від 16.10.2012 повноваження щодо нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства при установленні та використанні водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, та додержанні режиму використання їх територій, не є підтвердженням наявності в органів Державної екологічної інспекції (відповідача) повноважень зобов'язувати позивача виготовляти зазначену документацію із землеустрою.

В Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 27.10.2014 №01-06/1666/14 «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» (п. 13), встановлено, що належність земельної ділянки до земель прибережної захисної смуги може підтверджуватися не тільки відповідною землевпорядною документацією, а й у спосіб, пов'язаний з урахуванням нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України (постанови від 02.09.2014№№ 915/1223/13, 905/6025/13 та від 09.09.2014 №№ 915/1226/13, 915/1228/13, 915/1224/13). Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені (п.4 ст. 111 Земельного кодексу України).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі в № 6-1590цс16., відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри визначені законом, ст.60 ЗКУ та ст.88 ВКУ.

Згідно з ст.88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема: для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів;

Статтею 60 Земельного кодексу України встановлено, що прибережні захисні смуги встановлюються: зокрема б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

Позивач користується земельними ділянками понад 3га, на підставі Державних Актів на право постійного користування землею виданих в 2001р. на підставі рішень Бучалівської та Новосільської сільських рад.

Відповідно до наявних в матеріалах справи схем розташування земельної ділянки на територіїї Бучалівської та Новосільської сільських рад згідно проекту роздержавлення, природоохоронні межі нанесені в розмірі 50 метрів по периметру ставків.

Розміри меж прибережних захисних смуг по даних об'єктах також зазначені в паспортах ставка, складеного за матеріалами інвентаризації від 15 вересня 2010 року комісією в складі представників: Городоцької райдержадміністрації, Управління Держкомзему у Городоцькому районі, Мостиського управління водного господарства, Санепідемстанції Городоцького району.

Право постійного користування за державними актами наявними у матеріалах справи не розповсюджується на землі прибережних захисних смуг.

Матеріалами справи не доведено наявність майна позивача на територій зазначених захисних смуг.

Отже, припис Відповідача в частині висновків Держекоінспекції про порушення Позивачем норм природоохоронного законодавства щодо охорони меж прибережних захисних смуг та зобов'язання Позивача розробити в певні строки проекти землеустрою зі встановлення меж прибережних смуг водних об'єктив є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Щодо п.4 оскаржуваного припису суд виходив із наступного:

Вимога оскаржуваного припису усунути порушення вимог законодавства щодо використання земельних ділянок загальною площею 164,5 га не за цільовим призначенням на території Бучалівської сільської ради ґрунтується лише на висновках Акту перевірки позивача № 94/03/127 про наявність на дні ставів порослі енергетичних культур, слідів агротехнічних засобів та слідів зрізки насаджень, не підтверджена належними та допустимими доказами, такі докази не подані відповідачем і при розгляді справи в суді.

Зокрема, відповідач не надав на підтвердження таких обставин належно здійсненої фото і кінозйомками, відеозаписів, які б доводили наявність даного порушення; викопіювань з карти меж Бучалівської сільської ради схем земельної ділянки, що перебуває в користуванні позивача зі схематичним зображенням меж та площ ставків, які відповідно до Акту перевірки зазначені як такі, що використовуються позивачем за нецільовим призначенням; відповідач не вказав в Акті перевірки яким саме вимірювальним приладом, коли і ким повіреним, визначалися розміри ділянок нецільового використання; не надав суду Акт обстеження земельних ділянок підписаний уповноваженою на перевірку особою Позивача.

При підрахунку зазначених в Акті перевірки площ, що за твердженням Відповідача використовуються не за цільовим призначенням, загальна площа складає 161,5га, в той час як в Приписі значиться площа 164,5 га. Наведені факти свідчать, що вимірів площ, що зазначені в Акті як такі, що використовуються не за цільовим призначенням, уповноваженими на перевірку особами фактично не проводилося.

Необхідність підтвердження даних Акту перевірки доказовими матеріалами випливає з повноважень органу державного нагляду (контролю) наданих законами України у цій сфері, а саме: п.з) статті 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264-XII ( в редакції чинній на час перевірки далі Закон 1264) передбачає обов'язок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища при проведені перевірок: зокрема, здійснювати відповідно до закону фотографування, звукозапису, кіно- і відео зйомки, у тому числі з літальних апаратів та із застосуванням космічних технологій, як допоміжного засобу для запобігання та розкриття правопорушень; ч.8 ст.4. Закону України «Про основні засади державного нагляду контролю у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V(далі Закон 877) передбачає: «Органи державного нагляду (контролю) та суб'єкти господарювання мають право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу».

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини , на яких ґрунтуються її вимоги і заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з постановою Верховного Суду України від 7 липня 2015 року № 21-334а15:«Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта (в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки) може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта, або у випадку можливого використання такого акта, як доказу вчинення правопорушення при розгляді відповідного спору…судження контролюючого органу є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта».

Відповідно до поданих позивачем доказів (Наказ товариства №31/12-02 від 31 грудня 2015) на земельній ділянці, територія Бучалівської сільради ставки №№1, 2,3,3а,4, та вирощувальний ставок, разом 255,1га, виведено на літування по 01.03.2018.

Перевірку проведено з 27.02.18 по 28.02.18.

При цьому, літування - технологічний процес риборозведення, що включає періодичний спуск води з викорчовуванням чагарників, розорюванням дна ставків, висадкою с/г культур, удобрюванням дна органічними і мінеральними речовинами з метою профілактики рибних хворіб, покращення рибного поголів'я, збільшення продуктивності. Під час цього процесу будь-яких пошкоджень Позивачем контурів ставів, дамб, водовипусків, водонапусків, та інших гідроспоруд, за допомогою яких проводиться наповнення ставка водою, відповідачем в Акті перевірки не зазначено.

Факт не доведення відповідачем нецільового використання земельної ділянки в розмірі 164,5га встановлено постановою Франківського районного суду м. Львова у справі № 465/4598/17 від 12.12.2017, якою скасовано постанову Державної екологічної інспекції у Львівській області №357-03 від 14.06.2017 про накладення адміністративного стягнення за нецільове використання земельної ділянки в розмірі 164,5га розташованої на території Бучалівської сільради, оскарженої Головою правління ПрАТ « Львівський облрибкомбінат».

Відповідно до ч.4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, висновки акту та припису про нецільове використання позивачем земель на території Бучалівської сільради, суд вважає недоведеними належними та допустимими доказами.

По питанню п.5 припису судом встановлено, що твердження відповідача про порушення Позивачем норм статей 61 Земельного кодексу та 89 Водного кодексу України про обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах, а саме, розміщення споруди розміром 40х12м, збудованої без дозвільних документів на будівництво, на землях водного фонду, на території рибдільниці «Катериничі», не підтверджено відповідачем жодними доказами, наявна суттєва різниця між розмірами споруди, зазначеними в Акті перевірки (8х12м) та розмірами вказаними в приписі (40х12м).

Судом встановлено, що споруда розміром 40х12м, є тимчасовим навісом, встановлена на території господарського двору, землі якого не відносяться до земель водного фонду.

Зазначене підтверджується наявною в матеріалах справ Довідкою Держгеокадастру про кількісну характеристику земельної ділянки, розподілення земель між власниками і землекористувачами від 28.02.2018, згідно з якою у Позивача в користуванні на території Бучалівської сільської ради перебуває земельна ділянка розміром 299,1069 га в.т.ч. під господарськими будівлями 1,5 га, землі водного фонду 297,6069га; Ситуаційниим планом філія рибне господарство «Комарно» ділянка с. Катериничі, виготовленим Львівдіпроводгоспом, в таблиці експлікації земель: п.4 господарський двір площею 1.5000 га; п.2 Кадастрового плану №4 620981100:15:000, перелік угідь згідно з класифікацією видів земельних угідь, землі під сільськогосподарськими дворами (у Примітці: умовні позначення-коричневим кольором відзначено господарський двір.).

В матеріалах справи наявні також фотознімки навісу з відповідними позначками об'єктів господарського двору.

Відповідно до п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 № 406 "Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію» (набула чинності з 17.01.2017), зокрема, до таких будівельних робіт відносяться: «-зведення на земельні ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів,зокрема навісів, альтанок, наметів, накриття , сходів ,естакад,…»

Таким чином, судом встановлено відсутність порушень Позивачем законодавства стосовно обмежень у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг.

З огляду на наведене, суд вважає, що Припис Державної екологічної інспекції у Львівській області № 51-03 від 05.03.2018р. є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування ,їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи зазначене, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що оскаржуваний припис прийнятий відповідачем без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України.

27 серпня 2018 року від представника позивача надійшло клопотання про повернення судового збору у розмірі 4757,40 грн, у зв'язку із зменшенням позовних вимог та внесення збору в більшому розмірі.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивач за подання даного позову сплатив судовий збір у розмірі 5286, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 04.04.2018 № 3191, від 18.04.2018 № 3241 та № 3242.

У судовому засіданні 25 квітня 2018 року представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, зокрема згідно вказаної заяви було виключено одну позовну вимогу немайнового характеру.

У зв'язку з чим, суд вважає, що необхідно повернути позивачу 1762, 00 грн судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач за подання заяви про забезпечення позову сплатив судовий збір у розмірі 1762, 00 грн, що підтверджується квитанцією № 1855 від 04.04.2018.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини 6 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення доказів або позову, заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду, заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення встановлюється ставка судового збору 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року становить 1762, 00 грн.

Таким чином, позивачу за подання заяви про забезпечення позову необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 528, 60 грн (1762, 00 грн * 0,3 = 528, 60 грн), проте позивачем за подання такої заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1762, 00 грн, тобто у більшому розмірі.

З огляду на те, що позивачем сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у більшому розмірі, суд вважає, що слід повернути позивачу різницю, яка становить 1233, 40 грн (1762, 00 грн (сплачений судовий збір) - 528, 60 грн (судовий збір, який необхідно було сплатити) = 1233, 40 грн (різниця, яку необхідно повернути позивачу)).

Відповідно до підпункту 4 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

10 липня 2018 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду було залишено позовну заяву ПрАТ «Львівський облрибкомбінат» в частині визнання протиправним та скасування припису № 119-03 від 10.05.2017р. без розгляду у зв'язку із пропуском Позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, встановленого ст.122 КАС України.

Отже, позивачу необхідно повернути сплачену суму судового збору у розмірі 1762, 00 грн, у зв'язку із залишення позовної заяви в частині позовних вимог без розгляду.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про повернення судового збору.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що слід повернути позивачу сплачений судовий збір у розмірі 4757,40 грн з Державного бюджету України, у зв'язку із зменшенням позовних вимог, а саме виключення вимоги немайнового характеру, сплати судового збору у більшому розмірі та залишення позовної заяви в частині позовних вимог без розгляду.

Відповідно до ст.139 КАС України з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь ПрАТ «Львівський облрибкомбінат» необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1762,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати припис Державної екологічної інспекції у Львівській області № 51-03 від 05.03.2018.

Стягнути з Державної екологічної інспекції у Львівській області (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 98, код ЄДРПОУ 38057086) за рахунок її бюджетних асигнувань 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн сплаченого судового збору на користь приватного акціонерного товариства "Львівський обласний виробничий рибний комбінат"(81642, Львівська область, Миколаївський район, с. Рудники, вул. Рибгоспна, 9, код ЄДРПОУ 22397707).

Повернути приватному акціонерному товариству "Львівський обласний виробничий рибний комбінат" (81642, Львівська область, Миколаївський район, с. Рудники, вул. Рибгоспна, 9, код ЄДРПОУ 22397707) з Державного бюджету України сплачений судовий збір у розмірі 4757 (чотири тисячі сімсот п'ятдесят сім) гривень 40 копійок, відповідно до квитанції № ПН 1855 від 04.04.2018, № 3241 та № 3242 від 18.04. 2018.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.08.2018.

Суддя Р.М. Брильовський