Рішення № 76055855, 21.08.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/3049/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі

головуючого-судді Кухар Н.А.

секретар судового засідання Шавель М.М.

з участю:

представника позивача - Прокопик І.А.

представників відповідачів - Сабаль О.З., Куйбіда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електроконтакт Україна" про стягнення боргу ,-

в с т а н о в и в:

Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (79000, пл. Маланюка,6, м.Львів) звернулось в суд з позовом до ТзОВ "Електроконтакт Україна" (81200, вул. Топольна,1, м. Перемишляни, Перемишлянський район, Львівська область) про стягнення боргу.

Ухвалою від 16 липня 2018 року призначено судове засідання з повідомленням (викликом) сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на 14.06.2018 року заборгованість відповідача становить 1 697 025, 80 грн. Проте, відповідачем не вживаються заходи щодо погашення вказаної заборгованості.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю.

Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтовано тим, що чинне законодавство передбачає обов'язок для роботодавця щодо створення робочих місць для інвалідів, при цьому, не зобов'язує підприємство знаходити та працевлаштовувати інвалідів. Відповідачем вчинено усі необхідні дії, передбачені законодавством по працевлаштуванню інвалідів, а саме: створив робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомив центри зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів. А відтак, позивачем було безпідставно застосовано адміністративно-господарські санкції та нараховано пеню.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували, просили відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позов до задоволення не підлягає виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов»язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").

Таким чином, працевлаштування інвалідів відповідними органами можливе лише за умови виконання підприємствами вимог нормативних актів, а саме за наявності інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Відповідно до поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік, кількість працюючих на підприємстві інвалідів становить 50 осіб, а загальна кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві, становить 64 особи (а.с. 8).

Позивач у позовній заяві посилається на даний звіт і стверджує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Електроконтакт Україна" не виконало норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 14 осіб. Середньорічна заробітна плата штатного працівника відповідача становить 117 004 грн. Згідно з розрахунком позивача сума адміністративно-господарських санкцій становить 1 638 056, 00 грн.

Позивачем у розрахунку заборгованості визначено, що оскільки відповідач не сплатив адміністративно-господарські санкції до 14.06.2018 року, позивачем нараховано пеню за порушення термінів сплати за період з 16.04.2018 року по 14.06.2018 року (60 дні) в сумі 58 969, 80 грн. Отже, загальна сума заборгованості відповідача становить 1 697 025, 80 грн.

Судом встановлено, що ТзОВ "Електроконтакт Україна" зареєстроване у м. Перемишляни Львівської області, тому юридична адреса підприємства: Львівська обл., м. Перемишляни, вул. Топольна 1. Але, фактично підприємство організаційно складається із трьох виробничих підрозділів, які функціонують у м. Перемишляни, м. Золочів та м.Броди Львівської області.

Суд зазначає, що з моменту створення додаткового робочого місця для працевлаштування інваліда, відповідачем подавалися звіти форми 3-ПН із вакансіями "монтер кабельного виробництва" для заповнення інвалідами (а.с. 19 - 76).

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим Кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України відповідачу надано право довести, що ним здійснено всіх залежних від нього заходів спрямованих на виконання загальновстановленого нормативу щодо кількості працюючих на підприємстві інвалідів.

У відповідності з ч. 3 ст. 18 Закону № 875 забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до вимог п.4 ст.20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством.

Як зазначив представник відповідача, на підприємстві протягом 2017 року існували вакантні місця для працевлаштування інвалідів, інформація про які зазначалася у звітах про наявність вакансій форми № 3-ПН, котрі скеровувались у Перемишлянський, Золочівський та Бродівський центри зайнятості.

Згідно з позицією Верховного Суду України (Постанови № 21-60а11 від 20.06.2011 року; № 21-105а12 від 26.06.2012 року; № 21-95а13 від 02.04.2013 року) обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що підприємство вжило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому такими заходами є подання підприємством до центру зайнятості звітів по формі 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, тобто факт повідомлення компетентного держаного органу про виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Окрім того, у постанові Верховного Суду України від 19.11.2013 року у справі № 21-397а13 висловлено позицію, що звіти до центру зайнятості форми 3-ПН підприємством повинні подаватися щомісячно.

З досліджуваних копій звітів форми № 3-ПН, які подавалися Підприємством до центру зайнятості щомісяця, вбачається, що Підприємством створено вакансії для працевлаштування інвалідів та що на запропоновані вакантні посади можливе працевлаштування інваліда.

Оскільки при поданні звітів до центру зайнятості Підприємство зазначило про наявні для інвалідів вакансії, то на нього не може покладатись відповідальність за не направлення уповноваженим органом необхідної кількості інвалідів.

Судом встановлено, що відповідачем вжито усіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" нормативу робочих місць, тому немає підстав для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу щодо працевлаштування інвалідів.

Враховуючи те, що немає підстав для застосування до ТзОВ "Електроконтакт Україна" адміністративно-господарських санкцій, то немає підстав і для стягнення з відповідача пені за порушення строків сплати таких санкцій.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об»єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст.139 КАС України судові витрати стягненню із сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246 КАС України , суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (79000, пл. Маланюка,6, м.Львів) до ТзОВ "Електроконтакт Україна" (81200, вул. Топольна,1, м. Перемишляни, Перемишлянський район, Львівська область) про стягнення боргу - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до Львівського апеляційної адміністративного суду. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 27 серпня 2018 року.

Суддя Кухар Н.А.