Рішення № 76055413, 23.08.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2018 р. Справа№263/3088/18

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

судді Христофорова А.Б.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження, в порядку письмового провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Урзуфська сільська рада Мангушського району Донецької області про визнання дії в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність незаконними, зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Урзуфська сільська рада Мангушського району Донецької області про визнання дії в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва незаконними, зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 12.02.2017 року позивач звернулася до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва.

Листом відповідач повідомив, що на виконання доручення Віце-прем'єр міністра Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 року № 37732/0/1-14, відповідачем зроблено запит до Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області з проханням висловити позицію щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої вищевказана земельна ділянка може бути надана позивачу безоплатно у власність. Крім того, відповідачем у листі зазначено, що Урзуфська сільська рада Мангушського району Донецької області не знайшла можливості надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га для ведення садівництва, оскільки витребувана позивачем ділянка є частиною земельного масиву, який згідно зі Схемою планування території (концепцією розвитку) Урзуфської рекреаційної зони запланована для розширення меж с. Урзуф під житлову та громадську забудову. При цьому, позивач зазначає, що ані листа третьої особи, ні вмотивованих заперечень та відповідних матеріалів для ознайомлення позивачу надано не було, а лише запропоновано обрати іншу вільну земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності.

Вказує, що в листі Відповідача від 12.03.2018 № Д-536/0-640/0/37-18 «Про розгляд клопотання» мотивованих заперечень стосовно надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою, яка безпосередньо передбачена ч. 7 ст. 118 та ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, не надав.

Позивач вважає дії незаконними, тому звернулася до суду з вказаним позовом.

Відповідач не погодився із адміністративним позовом та надав відзив в якому зазначив, що 09.02.2018 року Позивач звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області. На виконання доручення Віце-премєр міністра Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 року № 37732/0/1-14, відповідачем зроблено запит до Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області з питань щодо відведення земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області для ведення садівництва.

Листом від 22.02.2018 року № 138 Урзуфською сільською радою було повідомлено відповідача про неможливість передання спірної ділянки у власність у зв'язку з прийняттям Урзуфською сільською радою рішення від 16.08.2017 року про розробку містобудівної документації із доданими графічними матеріалами. Оскільки Урзуфською сільською радою надані вмотивовані заперечення, позивачу було запропоновано обрати іншу вільну ділянку, що не позбавляє її права на реалізацію встановлених ст. 118 Земельного кодексу України прав на отримання земельної ділянки безоплатно у власність, тому не несе для особи негативних наслідків.

Крім того, відповідач вказує, що з урахуванням норм діючого законодавства та доручення Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.02.2016 № 22-28-0.13-2786/2-16 Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області створено Альбом атлас з резервування земельних ділянок для учасників АТО на території Донецької області. На офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру розміщена інформація стосовно забезпечення учасників АТО земельними ділянками на території Донецької області, із зазначенням місця розташування, цільового призначення та площі земельних ділянок, які можуть бути відведені учасникам АТО.

Відповідач також зазначає, що за своєю природою діяльність Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу.

З урахуванням викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивачем 14.06.2018 року було надано до суду заперечення на відзив, в якому зазначено, що землями сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України розпоряджається Держземагенство України та його територіальні підрозділи, а сільські, селищні ради розпоряджаються землями лише в своїх межах, і не мають жодного відношення до розпорядження такими землями. Отже вважає відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необґрунтованою та безпідставною, тому наполягає на задоволенні позовних вимог.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Урзуфська сільська рада Мангушського району Донецької області будь - яких пояснень щодо позову або відзиву не надала.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 20.03.2018 року матеріали адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Урзуфська сільська рада Мангушського району Донецької області про визнання дії в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність незаконними, зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, передана на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Матеріали адміністративної справи 263/3088/18 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Урзуфська сільська рада Мангушського району Донецької області про визнання дії в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність незаконними, зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, надійшли до Донецького окружного адміністративного суду 18.04.2018 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями, справа 263/3088/18 надійшла в провадження судді Христофорова А.Б.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20.04.2018 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2018 року позовну заяву ОСОБА_3 було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

16.05.2018 року на адресу суду позивачем було надано уточнений адміністративний позов.

Ухвалою суду від 18.05.2018 року відкрито провадження в даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою суду від 18.06.2018 року дану справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.06.2018 року.

Ухвалою суду від 26.06.2018 року продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 днів та оголошено перерву у судовому засіданні до 31.07.2018 року.

Ухвалою суду від 31.07.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.08.2018 року.

Позивач до судового засідання не з'явилася, через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, через відділ діловодства та документообігу суду надав клопотання про розгляд справи за її відсутності

Представник третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, із будь - яким заявами і клопотаннями до суду не звертався.

Згідно п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням вказаних приписів процесуального законодавства, суд визнав за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Разом з тим, відповідно до вимог ч.4 ст.243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, встановивши яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (код РНОКПП НОМЕР_1) відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатна здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки. Крім того, позивач ОСОБА_3 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України, про що свідчить посвідчення серії УБД № 180441 від 31.03.2016 року. (а.с. 9)

Відповідач, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39767332) є суб'єктом владних повноважень, згідно ст.ст. 46, 47 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Судом встановлено, що 09.02.2018 року ОСОБА_3 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва. (а.с. 61)

Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області листом № Д-536/0-640/0/37-18 від 12 березня 2018 року (а.с. 10), повідомило про те, що на виконання доручення Віце-прем'єра міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 року № 37732/0/1-14, Головне управління зробило відповідний запит до Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області з проханням висловити пропозицію щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої вищевказана земельна ділянка може бути надана позивачу безоплатно у власність.

Урзуфська сільська рада Мангушського району Донецької області відповідним листом від 22.02.2018 року № 138 висловила свою позицію щодо неможливості надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га для ведення садівництва, у зв'язку з тим, що витребувана позивачем земельна ділянка є частиною земельного масиву, який згідно зі Схемою планування території (концепцією розвитку) Урзуфської рекреаційної зони запланована для розширення меж с. Урзуф під житлову та громадську забудову. На підставі викладеного, запропоновано позивачу обрати іншу вільну земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, після чого звернутися до Головного управління з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з відповідними додатками до нього в установленому законом порядку.

Позивач вважає, що листом № Д-536/0-640/0/37-18 від 12 березня 2018 року відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не вказавши при цьому жодної підстави передбаченою ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України(далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно ч. 2 ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Положеннями п. 1 ст. 22 ЗК України, визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (ч. 2 ст. 22 ЗК України).

При цьому, п. «а» ч. 3 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ст. 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянам у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

За приписами ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Положеннями п. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Системний аналіз вказаних положень законодавства дає підстави для висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Суд не бере до уваги правову позицію відповідача та посилання останнього на виконання доручення Віце-прем'єр-міністра Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 року № 37732/0/1-14 та наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 15.10.2014 року № 328 з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд наголошує, що в оскаржуваній відповіді відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не обґрунтовує підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв'язку із невідповідністю земельної ділянки, на яку претендує позивач, вимогам ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Тобто, в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідач обґрунтовує правомірність винесення оскаржуваної відмови доказами, які не були покладені в основу прийняття такого рішення, та посилається на правові норми, які не були ним застосовані при прийнятті такого рішення.

Крім того, зі змісту оскаржуваної відповіді слідує, що відповідач фактично ухилився від розгляду заяви позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва обмежився лише посиланням на те, що спірна земельна ділянка є частиною масиву, який згідно зі Схемою планування території (концепцією розвитку) Урзуфської рекреаційної зони запланована для розширення меж с. Урзуф під житлову та громадську забудову.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до переконання, що порушуючи ст. 3 Конституції України та визначені у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України принципи верховенства права (забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави), законності (обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) відповідач створив перешкоди позивачу на шляху реалізації права на отримання земельної ділянки у власність. Відтак, право позивача порушено і підлягає захисту.

Частиною 7 статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними. Відтак, будь-які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулася за дозволом, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнення, прямо суперечать закону та є протиправними.

В свою чергу, такі дії (у разі їх вчинення) не є законним способом поведінки органу, є проміжними відповідями на звернення, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у ч. 7 ст. 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Так, у ст. 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (далі Положення № 333).

Нормами п. 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області, а відтак такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що даний орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Тобто, в даному випадку має місце протиправна бездіяльність і лист відповідача № Д-536/0-640/0/37-18 від 12 березня 2018 року у відповідь на клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області для ведення садівництва за змістом та формою не можуть вважатися «відмовою» у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Враховуючи, що протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у ч. 7 ст. 118 ЗК України, у визначений законом строк, то належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з урахуванням вимог п. 8 Положення № 333.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11 квітня 2018 року по справі № 806/2208/17.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у разі неприйняття такого рішення у належній формі упродовж встановленого законом строку, тобто у разі протиправної бездіяльності відповідача, особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Таким чином, суд зазначає, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно. А відтак, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.

Зазначений правовий висновок Верховний Суд висловлював у постанові від 31.01.2018 року у справі № 814/741/16 та у постанові від 14.03.2018 року у справі № 804/3703/16.

Закон не забороняє діяти позивачу так само і у разі прийняття відповідним органом у належній формі рішення про відмову у наданні дозволу з підстав, які останній вважає незаконними.

За таких обставин, суд вважає за доцільне зазначити про те, що у разі не отримання позивачем відповіді, оформленої відповідно до п. 8 Положення, позивач набуває право звернутися за розробкою такого проекту у відповідності до абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Визначаючись щодо позовної вимоги щодо зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Донецькій області надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд виходив з такого.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі «East/West Alliance Limited проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

В той же час, повноваження суб'єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі №К/31204/15).

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

В контексті розгляду даної справи, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано ст. 118 ЗК України.

Так, вичерпні умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом, а якщо такі умови відсутні, то орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить до висновку, що вказані вище повноваження відповідача не є дискреційними, а відтак належним способом захисту порушеного права позивача слугуватиме зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання (заяву) позивача з урахуванням висновків у даному судовому рішенні.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Надавши правову оцінку всім обставинам справи, суд, з метою захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням вимог ст. 245 КАС України, а також висновків суду у даній справі щодо порушення процедури розгляду клопотання про надання дозволу позивачу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що надання суб'єктом владних повноважень відмови з аналогічних підстав, що перевірялися у межах розгляду даної судової справи, буде вважатися неналежним виконанням судового рішення та нестиме негативні наслідки, передбачені чинним законодавством.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п.13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а тому судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 173-183, 192-198, 210, 223-225, 227-229, 241-246, 250-251, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 (код РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (85102, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Європейська, буд. 13, код ЄДРПОУ 39767332), третя особа: Урзуфська сільська рада (87455, Донецька область, Мангушський район, с. Урзуф, вул. Центральна, буд. 64, код ЄДРПОУ 04342878) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати дії Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва - незаконними.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 09 лютого 2018 року та вирішити питання про надання або про відмову ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,1200 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення садівництва.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повне судове рішення складено 23 серпня 2018 року.

Суддя Христофоров А.Б.