Рішення № 76052605, 21.08.2018, Харківський районний суд Харківської області

Справа №635/2506/18

Провадження №2-о/635/99/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Панас Н.Л.

при секретарі - Крилєвській І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у с.Покотилівка цивільну справу за заявою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, заінтересована особа - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, код ЄДРПОУ 39792822, юридична адреса: м.Харків, майдан Свободи, 5, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року заявник звернулась до суду з заявою де зазначає, що на підставі розпорядження Харківської райдержадміністрації Харківської області №270 від 20 серпня 2002 року є власником земельної ділянки з кадастровим НОМЕР_2. 02 квітня 2003 року вона отримала державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку. Однак, в даному акті була припущена помилка в імені власника ділянки, а саме - зазначено, що власником ділянки є ОСОБА_2 замість ОСОБА_1. Вона неодноразово зверталась до зацікавленої особи з метою виправлення зазначеної помилки, але це позитивних наслідків не принесло. Тому просила встановити факт, що державний акт на право власності на земельну ділянку кадастровий НОМЕР_2 серії НОМЕР_3, виданий 02 квітня 2003 року, на підставі розпорядження Харківської райдержадміністрації Харківської області №270 від 20 серпня 2002 року, на ім'я ОСОБА_2, належить ОСОБА_1.

Ухвалою судді Харківського районного суду Харківської області від 17 квітня 2018 року заява була залишена без руху і заявникові був наданий строк для усунення недоліків тривалістю десять днів зі дня отримання копії ухвали.

26 квітня 2018 року заявником недоліки, зазначені в ухвалі суду були усунуті.

Ухвалою судді Харківського районного суду Харківської області від 03 травня 2018 року заяву було прийнято до провадження суду і призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

04 червня 2018 року від зацікавленої особи надійшли письмові пояснення на заяву, в яких вони просять розглянути справу у їх відсутність та постановити рішення у відповідності з діючим законодавством.

Заявник та її представник у судове засідання не з'явились, надали суду письмові заяви з проханням розглядати справу у їх відсутність. Заявлені вимоги підтримали і просили задовольнити у повному обсязі.

Представник зацікавленої особи у судове засідання не з'явився, надав суду письмову заяву з проханням розглядати справу у його відсутність та постановити рішення на розсуд суду, у відповідності з вимогами діючого законодавства.

Оскільки сторони у судове засідання не з'явились фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою, у відповідності з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України, не здійснювалось.

Перевіривши матеріали справи, суд доходить до наступного висновку.

Згідно з вимогами ст.16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст.ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованої Законом від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі Конвенція), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

В статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 № 899-IV визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Громадянам, зазначеним в абзаці п'ятому частини першої цієї статті, земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Згідно пункту 2 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95м «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

В статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» зазначено, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай).

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю (пункт 17 розд. X "Перехідні положення" ЗК). Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Кожному громадянину України, згідно статті 14 Конституції України гарантується право на землю.

У відповідності до пункту «а» частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Абзацом 7 статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, що право на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з нормами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч.4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч.2 ст.78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до положень ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з вимогами ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому діючим законодавством.

При розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання,тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

Заяви про встановлення із зазначених підстав факту належності особі вироку або рішення суду, квитка про членство в об'єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена або медалі, паспорта, чи свідоцтв, що їх видають органи реєстрації актів громадянського стану, та інших документів, що посвідчують особу, не підлягають розгляду в порядку, передбаченому статтею 315 ЦПК, оскільки ці питання вирішуються органом, який видав документ.

Судами також не встановлюється тотожність особи. Разом з тим, на підставі статті 315 ЦПК суд може встановлювати факти належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу, наприклад, довідок про поранення чи перебування у госпіталі у зв'язку з пораненням, повідомлення військових частин, військкоматів і інших органів військового управління про загибель чи пропажу без вісті в зв'язку з обставинами військового часу, а також заповіту, страхового свідоцтва (полісу), ощадної книжки, трудової книжки, іншого документа про трудовий стаж.

Судом встановлено, що заявник на підставі розпорядження Харківської райдержадміністрації №270 від 20 серпня 2002 року, отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, який був виданий 02 квітня 2003 року Харківським районним відділом земельних ресурсів і підтверджував право власності заявника на земельну ділянку площею 1,9998 га з кадастровим НОМЕР_2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. У той же час судом встановлено, що зазначений правовстановлюючий документ був виданий на ім'я ОСОБА_2, у той час, як прізвище, ім'я, по батькові заявника у паспорті серії НОМЕР_4, виданому 19 серпня 2002 року Липецьким відділом УМВС України в Харківській області, зазначено, як ОСОБА_1 (а.с.4-5).

Заявник зверталась до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області за виправленням зазначеної описки, однак отримала письмову відмову, в якій Управління посилається на те, що не має можливості виправити припущену помилку через відсутність віповідних повноважень (а.с.6).

Таким чином, оголошена та досліджена у судовому засіданні сукупність доказів призводить суд до висновку про можливість задоволення заяви у повному обсязі.

Судові витрати залишаються за заявником.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.ст.ст.7-11, 263-265, 293-294, 315 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, заінтересована особа - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, код ЄДРПОУ 39792822, юридична адреса: м.Харків, майдан Свободи, 5, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу задовольнити повністю.

Встановити факт, що Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,9998 га з кадастровим НОМЕР_2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, серії НОМЕР_3, який був виданий 02 квітня 2003 року Харківським районним відділом земельних ресурсів на підставі розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області №270 від 20 серпня 2002 року, на ім'я ОСОБА_2 і який зареєстрований в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №65, належить ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Судові витрати залишити за заявником.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: hr.hr.court.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів зі дня складання повного тексту рішення через Харківський районний суд Харківської області до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 21 серпня 2018 року.

Суддя Панас Н.Л.