Постанова № 76051943, 21.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6785/17 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2017 у справі за адміністративним позовом Консорціуму «Науково-виробниче об'єднання «Укргідроенергобуд» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Консорціум «Науково-виробниче об'єднання «Укргідроенергобуд» звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України від 23.02.2017 № 0000624206 та від 11.05.2017 № 0002812200.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2017 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаною постановою відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу відповідача від 08.12.2016 № 1049 та повідомлення від 08.12.2016 № 94, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пунктів 79.1, 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20.07.2016 року у справі № 761/25696/16-к «Про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки» проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Варшава трейд» (ПН 39118326), ТОВ «Грін лайт груп» (ПН 36114732), ТОВ «Гравсменедж» (ПН 39756300), ТОВ «Лабелла Груп» (ПН 39932772) за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт від 02.02.2017 року № 174/28 10-42-06/33864660 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201, пункту 200.1 статті 200 ПК України, у результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року на суму 21 143 158,00 грн.;

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, у результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2015 рік на суму 23 178 163, 00 грн.

Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивач керуючись статтею 86 ПК України подав заперечення від 09.02.2017 № 01-01-03/54, які частково задоволені контролюючим органом, про що позивача повідомлено листом від 20.02.2017 № 10003/10/28-10-42-06-10.

На підставі акта перевірки від 02.02.2017 відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 23.02.2017 № 0000614206, яким визначив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 28 972 703, 75 грн. та від 23.02.2017 № 0000624206, яким визначив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 26 428 947, 50 грн.

У порядку адміністративного оскарження, за результатами розгляду скарги позивача, контролюючий орган скасував податкове повідомлення-рішення № 0000614206 у частині застосування штрафної санкції за 2015 рік у розмірі 5 794 540,75 грн., в іншій частині - залишив без змін, про що прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.05.2017 № 0002812200, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 23 178 163,00 грн. Податкове повідомлення-рішення № 0000624206 за результатами адміністративного узгодження залишено без змін.

Позивач, не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача та аналізу ОС «Податковий блок» підсистема «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів ДФС України» не встановлено фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Гравсменедж» та ТОВ «Лабелла Груп» за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, відповідно предметом перевірки були господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Грін Лайт Груп» та ТОВ «Варшава Трейд», які поставляли позивачу електротехнічне обладнання.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Грін Лайт Груп» судом першої інстанції встановлено наступне.

Взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Грін Лайт Груп» у період з 01.01.2015 по 31.12.2015 здійснювались на підставі договору купівлі - продажу електротехнічного обладнання від 14.03.2015 №01/2014-1403, що не заперечується відповідачем.

У подальшому між сторонами укладено додаткову угоду № 23 від 17.11.2015 до договору № 01/2014-1403 від 14.03.2015 на поставку струмопроводу 15,75 кВ, пофазноекранованого (головні виводи - ЗТ) в однофазному виконанні ОУВ-20-16000-560, для потреб завершення будівництва першої черги Дністровської гідроакумулюючої електростанції.

Номенклатура та кількість (об'єм) визначені програмами поставки обладнання № 94 та № 127 (корегування попередніх програм) та додатком № 1 до додаткової угоди № 23 до договору поставки (специфікація № 11).

Відповідно до договору та додаткової угоди складені податкові та видаткові накладні, суми по яким відображені у бухгалтерському обліку підприємства.

З акту перевірки вбачається, що товарно-транспортні накладні та інші додаткові документи, що підтверджують транспортування товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Грін Лайт Груп» до позивача на виконання договору та їх оприбуткування на складі підприємства до перевірки не надавались.

За висновками відповідача, ТОВ «Грін лайт груп» (постачальник) відображав поставку вказаного струмопроводу від ТОВ «Варшава Трейд». Допитаний засновник, директор та головний бухгалтер ТОВ «Варшава Трейд» в одній особі - Абдиєв Бахадур повідомив, що жодного відношення до реєстрації, здійснення фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства не має (протокол допиту свідка від 30.01.2016).

У подальшому, ТОВ «Варшава трейд» відображено поставку струмопроводу від ТОВ «Лабелла груп», а останнім від ТОВ «Гравсменедж».

За висновками відповідача, наведене вказує на проведення сумнівних фінансових операцій, спрямованих на розкрадання та подальшу легалізацію коштів державно бюджету, одержаного злочинним шляхом, а в ході перевірки встановлено відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання, відвантаження товару, та інше в силу відсутності транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність ТОВ «Грін Лайт Груп» можливостей здійснювати фактичні товарні операції.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Варшава Трейд» судом першої інстанції встановлено наступне.

Взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Варшава Трейд» у період з 01.01.2015 по 31.12.2015 здійснювались на підставі договорів купівлі-продажу електротехнічного обладнання:

- від 18.07.2014 № 18/07-1;

- від 01.04.2015 № 8/04-5;

- від 17.08.2015 № 17/08-15.

Номенклатура в частині та кількість (об'єм) визначені програмою поставки обладнання № 109 і додатком до договору № 17/08-15 від 17.08.2015 (специфікація №1).

Відповідно до умов договорів складені податкові/видаткові накладні, результати господарської діяльності відображені у бухгалтерському обліку позивача.

За висновками відповідача, в порушення пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, у видаткових накладних на поставку товару від ТОВ «Варшава Трейд» до позивача відсутні окремі обов'язкові реквізити, а саме дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку ТОВ «Варшава Трейд» та позивача.

Крім того, з акта перевірки вбачається, що товарно-транспортні накладні та інші додаткові документи, що підтверджують транспортування товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Варшава Трейд» на виконання договорів купівлі - продажу від 01.04.2015 № 8/04-5, від 17.08.2015 № 17/08- 15 та їх оприбуткування на складі позивача до перевірки не надавались.

Відповідно до підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в статті 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, згідно з пунктом 138.1 статті 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Нормою підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Зокрема, згідно з підпунктами 138.8, 138.4 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат); прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно абзацу першого пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв'язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується (дані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що наведена в його постанові від 14.03.2017 № 21-1513а16 (справа № 826/20366/13-а).

Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пункту 44.1 і пункту 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з зазначеними вище контрагентами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження реальності вчинення позивачем господарських взаємовідносин з ТОВ «Грін Лайт Груп» та ТОВ «Варшава Трейд» надані копії договорів, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 631 за січень 2014 року - грудень 2015 року, сертифікатів відповідності, видаткових накладних, протоколів обшуку від 18.11.2015 року та 03.03.2016, паспортів (технічна документація) на обладнання, витягу із Журналу реєстрації довіреностей, актів приймання-передачі устаткування до монтажу, рахунків та договору субпідряду.

Відтак, надані позивачем та досліджені судом першої інстанції первинні документи у повній мірі підтверджують реальність вчинення позивачем у перевіряємий період господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Грін Лайт Груп» та ТОВ «Варшава Трейд», що спричинили реальні зміни у його майновому стані та використані у господарській діяльності позивача.

Так, подальше використання позивачем придбаного товару підтверджується фактом поставки та монтажу на Дніпровській ГАЕС електротехнічного обладнання, що було предметом перевірки. Так, гідроагрегат № 3 Дністровської ГАЕС було введено в експлуатацію у грудні 2015 року, що відповідно до проектно-кошторисної документації було б неможливо без встановлення на нього струмопроводів.

Крім того, вказане підтверджується висновком комплексного електротехнічного і економічного дослідження Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України № 8-13 від 29.11.2016.

Доводи апелянта про неможливість ідентифікації осіб, які брали участь у здійсненні господарської діяльності, не беруться колегією суддів до уваги, з огляду на наступне.

03.03.2016 на виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 08.20.2016 у справі № 752/1961/16-к проведено обшук позивача, під час якого СУ ФР ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві вилучено первинні документи по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Варшава Тред», що відбулись у вересні та жовтні 2015 року (копія відповідної ухвали та протоколу знаходяться в матеріалах справи).

Відповідно до копій документів, які залишилась у позивача, у видатковій накладній від 20.10.2015 № 17/08-15-1 зазначено посаду начальника відділу впровадження обладнання ОСОБА_3, інформація про реквізити доручення відсутня з технічних причин. Разом із тим, доручення на отримання струмопроводів по видатковій накладній від 20.10.2015 № 17/08-15-1 виписано 20.10.2015 на начальника відділу впровадження обладнання ОСОБА_3, що документально підтверджується витягом з Журналу реєстрації доручень, що додається.

У видатковій накладній від 03.09.2015 № 8/04-5-01 не зазначено посаду та прізвище начальника відділу впровадження обладнання ОСОБА_3, інформація про реквізити доручення з технічних причин. Разом із тим, доручення на отримання струмопроводів по видатковій накладній від 03.09.2015 № 8/04-5-01 виписано 03.09.2015 на начальника відділу впровадження обладнання ОСОБА_3, що також документально підтверджується витягом з Журналу реєстрації доручень, що додається.

На видаткових накладних від 03.09.2015 № 8/04-5-01 та від 20.10.2015 № 17/08- 15-1 належним чином оформлені обов'язкові реквізити з боку постачальника ТОВ «Варшава трейд», а саме про відповідальну особу за здійснення господарської операції та правильності її оформлення (копії видаткових накладних містяться в матеріалах справи).

Крім того, слід зазначити, що наявність первинних бухгалтерських документів з деякими недоліками в частині їх оформлення не свідчить про їх нечинність, не тягне за собою визнання їх недійсними, і тим більше не вказує на безтоварність операції або фіктивність правочину.

При цьому, також не підтверджено належними доказами твердження контролюючого органу про проведений податковий аналіз за даними Єдиного реєстру податкових накладних, за яким встановлено невідповідність кількості придбаного та реалізованого товару.

Крім іншого, відповідач не довів згідно з вимогами Податкового кодексу України, що ціна товару за договорами, укладеними між позивачем та ТОВ «Грін Лайт Груп» та ТОВ «Варшава трейд», не відповідає рівню звичайної ціни, а позивач правомірно відніс до складу прибутку та витрат суми коштів по операціях із вказаними контрагентами за ціною, визначеною сторонами у договорах.

Так, підпункт 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає звичайну ціну як ціну товарів (робіт, послуг), визначену сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Також, не беруться колегією суддів до уваги доводи апелянта про відсутність первинних документів на підтвердження транспортування придбаного позивачем товару і не надання їх позивачем під час проведення перевірки, оскільки позивач повідомляв відповідача про вилучення первинних документів правоохоронними органами згідно ухвали Голосіївського районного суду м. Києва у справі №752/1961/16-к, протоколу обшуку від 03.03.2016, додатку №№ 1, 4 до протоколу обшуку, ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва у справі № 1-кс/759/4761/15, протоколу обшуку від 18.11.2015.

Згідно з пунктом 85.9 статті 85 Податкового кодексу України у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів. Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу. У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Відповідачем доказів на підтвердження факту звернення до правоохоронних чи інших органів якими було здійснено вилучення первинних фінансово - господарських документів у позивача з метою з'ясування питання щодо того, які саме документи було вилучено та отримання належним чином засвідчених копій відповідних документів суду надано не було.

Пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Отже, відповідачем не було вжито всіх передбачених ПК України заходів щодо отримання документів щодо фінансово-господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Грін Лайт Груп» та ТОВ «Варшава трейд» та не враховано причини неможливості надання відповідних документів позивачем.

При цьому, колегія суддів зазначає, що протокол допиту засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ «Варшава Трейд» в одній особі - Абдиєва Бахадура не містить у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами своїх договірних зобов'язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб'єктами господарської діяльності.

Правову позицію з аналогічного питання Верховний Суд висловив у постанові від 26.06.2018 у справі № 808/2360/17 та у постанові від 05.06.2018 у справі № 809/1139/17.

Доводи апелянта про те, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 31.03.2016 у справі № 761/8017/16-к засновника (власника) - ТОВ «Гравсменедж» ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, зокрема, передбаченого статтею 205 КК України, що, на думку податкового органу, вказує на фіктивність спірних господарських операцій позивача, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки даним вироком не встановлено ані фіктивності господарської діяльності самої юридичної особи ТОВ «Гравсменедж», ані фіктивності господарських операцій даного підприємства з позивачем, а лише встановлено факт реєстрації даного підприємства без наміру займатися господарською діяльністю, що саме по собі не є достатнім і необхідним, у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України, доказом, підтверджуючим обставини, на які посилається апелянт, та не виключає можливості здійснення ТОВ «Гравсменедж» реальних господарських операцій.

При цьому, колегія суддів зазначає, що як на момент вчинення спірних операцій між позивачем та вказаним підприємством, так і на теперішній час ТОВ «Гравсменедж» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як діюче підприємство та перебуває на обліку в податкових органах як платник податків і апелянт не скористався своїм правом на вжиття відповідних заходів, які є необхідними для складання і направлення до органів державної реєстрації повідомлення щодо внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у порядку Закону України № 755-IV та не анулював свідоцтво платника податків ТОВ «Гравсменедж» згідно з приписами ПК України, зокрема ст. 184.

Водночас, у ч. 1 ст. 18 Закону України № 755-IV у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, чітко визначено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Отже, у даному випадку у колегії суддів відсутні жодні правові підстави вважати, що позивач знав або міг знати про факт реєстрації даного підприємства на ім'я особи, яка не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю.

Більш того, колегія суддів зазначає, що статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.11.2015 у справі № 2а-14377/12/2670.

Крім того, подібна правова позиція застосовується й у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 (заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його контрагентами, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції, як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 у справі 2а-10463/10/0870.

Водночас, апелянтом, ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження не було надано жодних доказів, які б спростовували саме факт купівлі та поставки електротехнічного обладнання ТОВ «Гравсменедж» за вказаними вище договорами, нездатність сторін виконати такі господарські операції та/або показники економічної вигоди, отриманої та облікованої позивачем за їх результатами, а отже, фіктивність спірних господарських операцій податковим органом не доведено.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність прийняття Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби України оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 23.02.2017 № 0000624206 та від 11.05.2017 № 0002812200 та наявність підстав для їх скасування, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменка В.В.,

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 23.08.2018.