Постанова № 76051933, 21.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/10890/18 Головуючий у 1 інстанції - Патратій О.В.

Суддя-доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2018 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг» про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Приват Лізинг» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 05.07.2018 № 10720 про проведення документальної планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг» (код ЄДРПОУ 33274434).

Одночасно з адміністративним позовом позивачем подано заяву про забезпечення адміністративного позову, в якій він просив: вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Головному управлінню Державної фіскальної служби у місті Києві здійснювати проведення документальної планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг» (код ЄДРПОУ 33274434) призначеної згідно наказу від 05.07.2018 № 10720 про проведення документальної планової виїзної перевірки до вирішення спору по суті.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2018 у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг» про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену ухвалу суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що предметом вирішення даної справи є правомірність наказу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 05.07.2018 № 10720 про проведення документальної планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг» (код ЄДРПОУ 33274434)».

В обґрунтування поданої заяви ТОВ «Приват Лізинг» зазначає, що до дати початку податкової перевірки позивача (24.07.2018) спір стосовно наказу відповідача № 10720 від 05.07.2018 про проведення документальної планової виїзної перевірки позивача не може бути вирішений в визначених Кодексом адміністративного судочинства України процесуальних строках на здійснення судочинства, що призведе до фактичного проведення відповідачем такої перевірки, а тому незаборона Головному управлінню Державної фіскальної служби у місті Києві здійснювати проведення документальної планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг», призначеної згідно наказу від 05.07.2018 № 10720 про проведення документальної планової виїзної перевірки, до вирішення спору по суті призведе до незворотніх наслідків і фактично позбавить позивача можливості захистити своє право навіть при задоволенні судом його позовних вимог в подальшому, у зв'язку із чим позов необхідно забезпечити.

Умови та порядок вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначено статтею ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно із ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

При цьому, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта та заборони відповідачу вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України, є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно до абз. 2 п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів не вбачає очевидної протиправності рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про проведення перевірки, оскільки очевидна протиправність рішень суб'єкта владних повноважень, це прийняття ним таких рішень, які взагалі не передбачені законодавством України, або прийняття рішень суб'єктами, які не наділені компетенцією у відповідній сфері. Водночас, у даному випадку Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийняло наказ № 10720 від 05.07.2018 про проведення документальної планової виїздної перевірки відповідно до ст.ст. 20, 77, 82 Податкового кодексу України.

Крім того, наслідки оспорюваного рішення (наказу) Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві є юридичними, тобто зворотними, а тому незабезпечення позову істотно не ускладнить виконання рішення суду, яким буде вирішено спір по суті.

Таким чином, колегія суддів вважає, що наведені заявником обставини, не є обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначеним позивачем шляхом, оскільки матеріали даної справи не містять об'єктивних доказів, які б свідчили про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, а також матеріали даної справи не містять об'єктивних доказів того, що очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю, у зв'язку із чим суд першої інстанції вірно відмовив позивачу у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Апелянт не надав до суду належні докази, що підтверджують факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг» залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.,

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 23.08.2018.