Рішення № 76047961, 22.08.2018, Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/976/18

2/694/566/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

22.08.2018року м. Звенигородка

Звенигородський районний суд, Черкаської області в складі

Головуючого судді: Дудніченко В.М.

При секретарі: Некречій Н.Я.

З участю:

Позивача: ОСОБА_1 Представника органу опіки та піклування: ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщені Звенигородського районного суду цивільну справу за позовом: ОСОБА_1 до ОСОБА_3 третя особа Орган опіки та піклування Звенигородської районної державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 просить суд визнати місце проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір’ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 по вулиці Шевченка,8, с.Неморож, Звенигородського району Черкаської області.

ОСОБА_1 мотивує свої позивні вимоги, тим, що ОСОБА_3 без її дозволу забирає в м. Звенигородка по місцю свого проживання спільного сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, при цьому ОСОБА_3 не надає ніякої уваги сину, який часто залишається сам. ОСОБА_3 веде аморальний спосіб життя, що може негативно вплинути на виховання сина.

Представник третьої особи не заперечує в задоволені позову, так як батько дитини не займається вихованням дитини.

Відповідач двічі без поважних причин не з’явися в судові засідання, відзив на позовну заяву не подавав.

Судом встановлено наступні факти та правові відносини.

Від спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народився 04.06.2014 року син ОСОБА_4 (а.с.10-11).

Згідно рішення Звенигородського районного суду №694/1219/16-ц від 29.11.2016 року ОСОБА_3 визнано батьком ОСОБА_4.

В 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 між собою стосунки припинили та стали проживати в різних населених пунктах, після чого виник спір про місце проживання дитини.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Звенигородської райдержадміністрації, що за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини Дкаченко ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір»ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 по вулиці Шевченка,8 с. Неморож, Звенигородського району (а.с.19).

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року зі змінами та доповненнями № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», відповідно якого вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому, суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства"_кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько, мають рівні права та обов'язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

У відповідності до статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Аналогічні обов'язки батьків передбачені у статті 12 Закону України «Про охорону дитинства».

Відповідно до ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Частинами 1, 2 ст. З Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів, а згідно ч. 1 ст. 9 вказаної Конвенції Держави- учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Ст. 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, малолітня дитина не повинна крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Переважне право батьків перед іншими особами на особисте виховання дитини, на те, щоб малолітня дитина проживала з ними закріплено і в положеннях ст.ст.151,160,163 СК України.

На підставі вищенаведеного суд вважає, що необхідно визнати місце проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір’ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 по вулиці Шевченка,8, с.Неморож, Звенигородського району Черкаської області.

Судові витрати які понесла позивачка по сплаті судового збору в сумі 704.80 грн. необхідно стягнути з відповідача.

На підставі ст.ст.141,150.161 СК України. Керуючись ст.ст. 134,141,258,259,263,264,265,266-273, 280-289 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позов задоволити. Визнати місце проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір’ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 по вулиці Шевченка,8, с.Неморож, Звенигородського району Черкаської області.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 704грн.80 коп. судових витрат по сплаті судового збору.

Копію рішення суду у відповідності до вимог ст. 227 ЦПК України не пізніше п”яти днів з дня проголошення направити відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано апеляційному суду Черкаської області через Звенигородський районний суд протягом тридцять днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 22.08.2018 року.

Суддя