Постанова № 76045191, 23.08.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 686/4413/18

Провадження № 22-ц/792/1265/18

Категорія: 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області в складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П’єнти І.В., Талалай О.І.

секретар судового засідання Медведчук Н.Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/4413/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 06 червня 2018 року (повне судове рішення складено 15.06.2018 року, суддя Мороз В.О.) у справі за позовом ОСОБА_4 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України в м. Хмельницький, Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Відповідно до пункту 8 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_4 зазначав, що постановою Хмельницького міськрайонного суду від 12.06.2017 року його було визнано винним у вчинені адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 122-4, 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 10 200 грн. з позбавленням права керування транспортним засобами на 1 рік. Матеріали справи неодноразово направлялися на доопрацювання та належного оформлення до Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому і як наслідок ОСОБА_4 перебував 9 місяців і 5 днів під слідством і судом. ОСОБА_4 вважає, що у зв'язку із незаконним притягненням до адміністративної відповідальності йому було завдано моральну шкоду, яка проявилася у стражданнях через порушення звичних для нього життєвих зв'язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації життя. Тому, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 29 987 грн. моральної шкоди, 10 000 грн. сплачених адвокату за надання правової допомоги, а всього 39 987 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 06 червня 2018 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що посадовими особами Департаменту патрульної поліції відносно нього було безпідставно складено 3 протоколи про вчинення адміністративних правопорушень, постановою Хмельницького міськрайонного суду від 12.06.2017 року через поверхневе з'ясування дійсних обставин справи його було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, крім того постановою Хмельницького міськрайонного суду від 05.02.2018 року провадження у справі було закрито у зв'язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП, саме тому ОСОБА_4 вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають до задоволення. На думку апелянта, суд безпідставно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення витрат на правову допомогу, адже сплачені ОСОБА_4 кошти адвокату за надання юридичної допомоги були не у цій справі, а в справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. ст. 122-4, 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП, провадження в якій закрито. Разом з тим, апелянт вважає, що суд помилково послався на висновки Верховного Суду України у справах №6-501цс17 та №6-3139цс16. Тому, апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

У відзиві на апеляційну скаргу Державна казначейська служба України погоджується із рішенням суду першої інстанції, просить залишити його без змін та зазначає, що законодавчими актами не передбачено покладення відповідальності на органи Державної казначейської служби України за дії інших юридичних осіб та Держави України в цілому, разом з тим казначейська служба вказує, що нею не вчинялися протиправні дії, які би могли призвести до порушення прав та інтересів позивача.

Департамент патрульної поліції у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Представник відповідача вказує, що Департамент патрульної поліції не входить до переліку органів зазначених в Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а тому дія вищевказаного Закону на нього не поширюється. Крім того представник відповідача зазначає, що протоколом про адміністративне правопорушення особа не притягується до адміністративної відповідальності, а протокол є лише підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення у встановленому законом порядку. Разом з тим, особами Департаменту патрульної поліції у вказаній справі жодна постанова не виносилась, штраф на ОСОБА_4 не накладався, а тому посилання позивача на незаконне накладення штрафу є безпідставним. Крім того, матеріали справи не містять належним та допустимих доказів, які б підтверджували вимоги позивача та розмір заподіяної шкоди.

ОСОБА_4, його представник ОСОБА_6, представники відповідачів Державної казначейської служби України в особі УДКСУ у м. Хмельницькому та Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Хмельницькій області до суду не з'явилися. Представник позивача та представники відповідачів направили до суду клопотання щодо відкладення справи з підстав їх перебування у відпустці. Колегія суддів вважає, що ці клопотання до задоволення не підлягають, оскільки будь-яких доказів перебування представника позивача ОСОБА_6 та усіх представників відповідачів у відпустці станом на час розгляду справи 20.08.2018 року суду надано не було. ОСОБА_4 про причини неявки суд не повідомив.

У зв'язку з чим відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що закриття справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення не є підставою для відшкодування останньому шкоди відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду». І позивачем в силу вимог ч. 6 ст. 1176 ЦК України та ст. 81 ЦПК України не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди діями органу державної влади, їх посадовими та службовими особами шляхом незаконного притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності.

Дійшовши такого висновку, суд обґрунтовано посилався на відповідні норми матеріального та процесуального права.

Так, згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Так, постановою Хмельницького міськрайонного суду від 12.06.2017 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 130, ч. 1 ст. 124, ст. 122-4 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 10200 грн. з позбавлення права керування транспортними засобами на строк на 1 рік (а.с.4).

Постановою Апеляційного суду Хмельницького області від 11.07.2017 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 подану в інтересах ОСОБА_4 задоволено. Постанову судді Хмельницького міськрайонного суду від 12.06.2017 року щодо ОСОБА_4 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130, ст. ст. 124, 122-4 КУпАП скасовано, а матеріали справи для належного оформлення та встановлення фактичних обставин дорожньо-транспортної пригоди направлено до Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому (а.с.5-6).

Постановою Хмельницького міськрайонного суду від 09.10.2017 року адміністративну справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 130, ст. 124, ст. 122-4 КУпАП повернено до УПП у м. Хмельницькому для доопрацювання. (а.с.7).

Постановою Хмельницького міськрайонного суду від 05.02.2018 року провадження у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130, ст. ст. 124, 122-4 КУпАП відносно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 закрито у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення (а.с. 8).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктами 3, 4, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Частинами 1, 2 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 1 Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

За статтею 2 цього Закону право на відшкодування шкоди у таких випадках виникає у разі закриття справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч.1 ст. 3 Закону України ««Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми сплачені громадянином з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Разом з тим, згідно ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

З урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в тій частині, що рішення суду є незаконним через порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування прокуратури і суду» визначено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного накладення штрафу в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб, колегія суддів вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, виходячи із наступного.

Як слідує із мотивувальної частини постанови Апеляційного суду Хмельницької області від 11.07.2017 року, якою скасовано постанову судді Хмельницького міськрайонного суду від 12.06.2017 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 130, ст. 124, 122-4 КУпАП, протоколи про адміністративні правопорушення серії БР №136469, БР №198742 та БР №198602 від 30.04.2017 року щодо ОСОБА_4 не відповідають вимогам ст. 254, 255, 256 КУпАП, у яких не розкрито суті інкримінованих порушень ПДР та не зазначено ознак адміністративних порушень, нечітка схема ДТП, відсутність фотографій місця ДТП, детального опису механічних ушкоджень, заподіяних автомобілю «OPEL VIVARO», що перешкоджає з'ясуванню усіх обставин справи.

Також, ухвалюючи постанову 09.10.2017 року про повернення справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 130, ст. 124, 122 -4 КУпАП для доопрацювання до УПП у м. Хмельницькому, Хмельницький міськрайонний суд виходив з того, що вимоги, які зазначені в постанові Апеляційного суду Хмельницької області від 11.07.2017 року виконані не були.

05 лютого 2018 року постановою Хмельницького міськрайонного суду провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 за ст. ст. 122-4, 124, ч.1 ст.130 КУпАП закрито у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, визначеного ст. 38 КУпАП. І така підстава закриття провадження у справі не є реабілітуючою.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не є підставою для відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду».

Посилання апелянта на те, що суд помилково відмовив у задоволенні позову з підстав його недоведеності, є такими, що не заслуговують на увагу, адже в силу положень ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

У ч.1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до положень п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Вказані норми не звільняють позивача від обов'язку доказування неправомірності дій посадових осіб як підстави для відшкодування моральної шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

А тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що для наявності зобов'язання по відшкодуванню шкоди відповідно до статтей 1176, 1167, 1173, 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування прокуратури чи суду, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями і шкодою, що підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України 2004 року є обов'язком позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що в силу суворості санкції ч.1 ст. 130 КУпАП закрита ухвалою суду від 05.02.2018 року адміністративна справа відносно ОСОБА_4 за своєю суттю і була кримінальною, з усіма гарантіями, виписаними як у Конституції України, так і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є безпідставними, оскільки кримінальна справа - це сукупність процесуальних дій, що вчиняються компетентними правоохоронними органами у зв'язку зі вчиненням злочину, а справа про адміністративне правопорушення - це впорядкована сукупність матеріалів, які документують обставини адміністративного правопорушення та містять відомості про результати розгляду питання про притягнення особи до відповідальності за адміністративне правопорушення (проступок).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у стягненні витрат на правову допомогу відповідно до ст.ст. 137, 141 ЦПК України, хоча така вимога заявлялася відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду» є такими, що заслуговують на увагу, однак невірна мотивація судом першої інстанції підстав відмови у стягненні витрат на правову допомогу не призвела до невірного вирішення цієї вимоги. Так як судом відмовлено у стягненні моральної шкоди, спричинення якої обґрунтовувалося незаконним притягненням ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності та перебування останнього під слідством і судом на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду», тому не підлягає до задоволення і вимога ОСОБА_4 про стягнення в порядку ЦПК України витрат на правову допомогу, надану в справі про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що судом при постановленні оскаржуваного рішення не враховано роз'яснення п.10-1 пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, невірно застосовано правові висновки Верховного Суду України, що викладені в справах №6-3139цс16 та №6-501цс17, колегія суддів вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, адже суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, вірно застосував норми матеріального і процесуального права та правові висновки Верховного Суду України. І ці доводи апеляції зводяться до незгоди апелянта із висновками суду.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 06 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 серпня 2018 року, що в силу ч. 5 ст. 268 ЦПК України є датою ухвалення судового рішення, постановленого за відсутністю учасників справи.

Судді: (підпис) А.П. Корніюк

(підпис) І.В. П’єнта

(підпис) О.І.Талалай

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду А.П. Корніюк