Рішення № 76042560, 20.08.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.08.2018 Справа №607/8075/18

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі

головуючого судді Сливка Л.М.,

за участі секретаря судового засідання Зарічної О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції, третя особа – інспектор ВМтАз Управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції – лейтенант поліції ОСОБА_2, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 пред’явив в суд позов до Управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції, третя особа – інспектор ВМтАз Управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції – лейтенант поліції ОСОБА_2, у якому заявляє вимоги про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ВР № 031606 від 29 квітня 2018 року, згідно якої його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. Аргументуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що спірну постанову вважає такою, що винесена з порушеннями норм законодавства та підлягає скасуванню, оскільки жодного правопорушення він не вчиняв, виїзд на перехрестя був здійснений ним на дозвільний сигнал світлофора (зелений), однак в процесі проїзду світлофор змінив свій колір на жовтий. Така обставина, відповідно до пункту 16.8 Правил дорожнього руху, зобов’язувала його завершити проїзд перехрестя у наміченому напрямку, що він і зробив.

Представник відповідача подала відзив на позовну заяву у якому зазначила, що спірну постанову вважає законною та обґрунтованої, а тому підстави для задоволення позову – відсутні. Доказом вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення є запис з відеореєстратора службового автомобіля працівників поліції, який вона просить долучити до матеріалів справи. Також зазначає, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення поліцейським було дотримано усіх процесуальних норм.

У відповіді на відзив, позивач вказав, що заперечує проти долучення до матеріалів справи вказаного відеозапису, оскільки у спірній постанові та у відзиві не вказано яким саме технічним пристроєм проводилась відео фіксація. Посилаючись на синхронність роботи світлофора, представником відповідача не надано доказів цього. Також ОСОБА_1 вчергове зазначає, що він Правил дорожнього руху не порушував, навпаки, виконував вимоги пунктів 8.10, 8.11, 16.8.

У судове засідання ОСОБА_1 не з’явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності у якій також зазначає, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з’явилась, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи. Про причини такої неявки у судове засідання не повідомила, а тому відсутні підстави вважати їх поважними. Саме тому розгляд справи слід провести за відсутності відповідача за наявними матеріалами на підставі частини 3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Інспектор ВМтАз Управління патрульної поліції у м. Житомирі Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції ОСОБА_2 також у судове засідання не з’явився. Про причини неявки суду не повідомив, що, відповідно до частини 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає розгляду справи по суті.

За даних обставин суд вважає, що розгляд справи слід провести у письмовому провадженні, відповідно до частини 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, дослідивши докази, дійшов висновку, що позов слід задовольнити з огляду на наступне:

згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ВР № 031606 від 29 квітня 2018 року, ОСОБА_1 29 квітня 2018 року о 13 год. 40 хв., керуючи автомобілем «Honda CR-V», н.з. ВО 5024 ВМ, по шосе «Київське» у м. Житомирі, проїхав перехрестя із провулком Старокиївський на заборонний (жовтий) сигнал світлофора, чим порушив пункт 8.7.3 (ґ) Правил дорожнього руху (далі ПДР).

Вказаною постановою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та на нього накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. (частина 1 ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення)

Частина 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначає поняття адміністративного правопорушення, яким визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Пункт 1.1 ПДР визначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно з пунктом 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. (пункт 1.9 ПДР)

Пунктами 8.7.3. (а) та 8.7.3 (ґ) визначено, що зелений сигнал світлофора дозволяє рух, а жовтий – забороняє і попереджає про наступну зміну сигналів.

Як уже зазначено вище, обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказує, що виїхав на перехрестя на дозвільний сигнал світлофора, однак в процесі проїзду він змінив свій колір на заборонний.

Відповідач цю обставину запречує і стверджує, що позивач здійснив виїзд на перехрестя на заборонний (жовтий) сигнал світлофора.

Отже ця обставина входить до предмету доказування, а тому підлягає ґрунтовному аналізу судом.

За загальним правилом частини 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У даному ж випадку спеціальною є інша правова норма – частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому саме вона підлягає застосуванню. Нею визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Виконуючи дану вимогу закону (частину 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України) представник відповідача надала запис з відеореєстратора працівників поліції на якому, на її думку, зафіксовано факт виїзду позивача на перехрестя при заборонному сигналі світлофора.

Надаючи правову оцінку вказаному відеоматеріалу через призму його належності та допустимості як доказу у справі про адміністративне правопорушення, суд вважає за необхідне зазначити таке:

відповідно до частини 1 та пункту 1 ч. 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами письмовими, речовими і електронними доказами.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (частини 1, 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України)

Статтею 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.

Таких відомостей спірна постанова не містить, що виключає можливість прийняття наданого представником відповідача запису у якості належного доказу по справі.

Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у абаці 7 пункту 25 своєї постанови, прийнятої 30 травня 2018 року у справі № 337/3389/16-а (2-а/337/154/2016).

Інших доказів, котрі б підтверджували викладені у спірній постанові відомості щодо проїзду позивачем перехрестя на заборонний сигнал світлофор, представником відповідача не надано, а тому суд вважає, що ним порушено обов'язок щодо доказування правомірності рішення про визнання ОСОБА_1 винним у чиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.

В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Таким чином, за умов відсутності доказів вчинення позивачем вказаного вище адміністративного правопорушення, суд приходить до переконання про відсутність в діях ОСОБА_1складу зазначеного адміністративного проступку.

Щодо викладених у відзиві на позов доводах представника відповідача, суд вважає за необхідне зазначити, що твердження останньої про синхронну роботу світлофора (в контексті доказу проїзду ОСОБА_1 на заборонний сигнал світлофора), «придання» швидкості автомобілю позивачем у відповідний момент, «проліт» перехрестя, є нічим іншим як припущеннями, на яких не може ґрунтуватись рішення суду.

Усім цим поясненням суб’єкту владних повноважень, слід надати докази.

При цьому слід взяти до уваги, що у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 «Місце зупинки», якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів. (8.10. ПДР)

Відповідно до пункту 8.11. ПДР водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.

Згідно з пунктом 16.8. ПДР водій, який виїхав на перехрещення проїзних частин згідно із сигналом світлофора, що дозволяє рух, повинен виїхати у наміченому напрямку незалежно від сигналів світлофора на виїзді. Проте, якщо на перехрестях перед світлофорами на шляху руху водія є дорожня розмітка 1.12 (стоп-лінія) або дорожній знак 5.62, він повинен керуватися сигналами кожного світлофора.

З комплексного аналізу вказаних правових норм вбачається, що сам по собі проїзд на жовтий сигнал світлофора не є достатньою підставою, аби стверджувати про порушення ПДР водієм транспортного засобу, котрий це допустив, а тому не утворює складу адміністративного правопорушення. Навпаки, у певних випадках, ПДР зобов’язують водія виїхати у наміченому напрямку незалежно від сигналів світлофора на виїзді.

У даному випадку слід оцінити цілу низку обставин, а саме: на який сигнал світлофора водій в’їхав на перехрестя; чи мав він об’єктивну можливість зупинитись перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 «Місце зупинки», якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів; чи були наявні умови для забезпечення безпеки дорожнього руху.

Відповідей на питання чи з’ясовував вказані обставини працівник поліції при винесенні спірної постанови, чи надавав їм оцінку та які при цьому докази брав до уваги, представник відповідача не надає.

Згідно статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно частини 1 ст. 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; скасовує постанову і закриває справу; змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З огляду на викладене спірну постанову слід скасувати, а провадження в адміністративній справі – закрити.

На підставі наведеного, керуючись статтями 73-77, 90, 205, 241-246, 255, 268, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: м. Житомир, вул. Покровська, 96, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40108625), третя особа – інспектор ВМтАз Управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції – лейтенант поліції ОСОБА_2, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення – задовольнити.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ВР № 031606 від 29 квітня 2018 року, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. – скасувати.

Адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за частиною 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення – провадженням закрити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження – з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, визначеному пунктом 15.5 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України, до Львівського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції у 10-денний строк з дня проголошення рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 20 серпня 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_4