Рішення № 76042165, 23.08.2018, Бериславський районний суд Херсонської області

Справа № 647/1915/18

№ провадження 2/647/650/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.08.2018 року Бериславський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого-судді: Корсаненкової О.О.

за участю секретаря: Бондаренко Г.В.

розглянувши в порядку спрощеного провадження в місті Бериславі Херсонської області цивільну справу № 647/1915/18 за позовом ОСОБА_1 до комунальної установи «Бериславський районний центр по обслуговуванню закладів освіти» про визнання наказу про звільнення незаконним, зміну формулювання причини та дати звільнення, стягнення моральної шкоди,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2

встановив:

У липні 2018 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до наказу № 138-ос від 30.11.2017 року він був прийнятий на посаду юриста КУ «Бериславський районний центр по обслуговуванню закладів освіти» з 04.12.2017 року. Наказом № 55-ос від 19.06.2018 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за ст.38 КЗпП України (за власним бажанням). Із даним наказом в частині формулювання причин звільнення та дати позивач не згоден, оскільки у зв’язку з неможливістю виконувати покладені на нього обов’язки відповідно до посадової інструкції ОСОБА_1 звертався до директора установи із заявою від 25.05.2018 року про звільнення з 01.06.2018 року за угодою сторін. 01.06.2018 року позивачем було подано з проханням видати наказ про його звільнення за заявою від 25.05.2018 року. У зв’язку з відмовою роботодавця звільнити ОСОБА_1 із займаної посади за угодою сторін, 06.06.2018 року останнім було подано заяву із проханням звільнити його з посади за власним бажанням через погіршення стану здоров’я з 06.06.2018 року. Проте звільнення було оформлене 19.06.2018 року. В порушення вимог ст.116 КЗпП України, про нараховані при звільненні суми позивач дізнався лише 15.07.2018 року. Крім того, в порушення вимог ст.29 КЗпП України, із посадовою інструкцією ОСОБА_1 був ознайомлений лише 21.03.2018 року. Вважає, що діями відповідача йому спричинена моральна шкода, яка полягає у психологічному шоці через відмову роботодавця звільнити позивача відповідно до поданих ним заяв, у психологічному дискомфорті, розумінні можливих проблем, які можуть виникнути у нього зі здоров’ям. Моральну шкоду позивач оцінює у 39 600 грн. ОСОБА_1 вважає, що строк звернення до суду ним пропущено з поважних причин, оскільки з 16.06.2018 року по 22.06.2018 року він перебував на лікуванні, трудову книжку отримав 22.06.2018 року. Позивач просить суд поновити строк звернення до суду; визнати наказ КУ «Бериславський районний центр по обслуговуванню закладів освіти» № 55-ос від 19.06.2018 року про звільнення його із займаної посади за ст.38 КЗпП України (за власним бажанням) незаконним в частині дати та формулювання причин звільнення, вважати його звільненим з 06.06.2018 року за ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку з погіршенням стану здоров’я; стягнути з відповідача спричинену моральну шкоду в розмірі 38 600 грн.

Ухвалою суду від 25.07.2018 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

13.08.2018 року на адресу суду надійшов відзив відповідача на позов, відповідно до якого КУ «Бериславський районний центр по обслуговуванню закладів освіти» зазначає, що наказом № 138-ос від 30.11.2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду юриста КУ «Бериславський районний центр по обслуговуванню закладів освіти» з 04 грудня 2017 року з посадовим окладом, відповідно 08 тарифного розряду, згідно штатного розпису та чинного законодавства. Тобто, із позивачем було укладено трудовий договір на невизначений строк. Посилання позивача на порушення вимог ст.29 КЗпП України є безпідставним, так як питання його функціональних обов’язків обговорювалося на співбесіді з керівником установи до прийняття на роботу. У перший робочий день, 04.12.2017 року, позивач був ознайомлений з посадовою інструкцією юриста комунальної установи; йому було визначене робоче місце і забезпечено необхідними для роботи засобами, а 05 грудня він був ознайомлений з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, про що свідчить його особистий підпис в Журналі ознайомлення працівників комунальної з правилами внутрішнього трудового розпорядку. Наказом № 61 від 25.05.2018 року ОСОБА_1, юристу комунальної установи, було оголошено догану за неякісне та не своєчасне виконання обов’язків, покладених на нього посадовою інструкцією та зобов’язано усунути порушення до 04.06.2018 року. З даним наказом позивач був ознайомлений, про що свідчить його особистий напис про незгоду з наказом, проте оскаржено його не було. Цього ж дня ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з займаної посади на підставі п.1 ст.36 КЗпП України (угода сторін) з 01 червня 2018 року з виплатою компенсації за невикористану відпустку. Листами № 01-22/01-19-253/18 від 31.05.2018 року та № 01-22/01-19-256/18 від 01.06.2018 року позивач був повідомлений про відсутність погодження власника на звільнення відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) та йому було запропоновано написати заяву про звільнення відповідно до ст.38 КЗпП України (за власним бажанням). 06 червня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення із займаної посади за власним бажання з 06.06.2018 року, посилаючись на погіршення стану здоров’я. Оскільки позивачем не було надано доказів погіршення стану його здоров’я, він продовжував виходити на роботу, звільнення було оформлено через два тижні після подання відповідної заяви, що передбачено положеннями ст.38 КЗпП України. Останні два дні перед звільненням позивач не вийшов на роботу та не повідомив про причини не виходу, проте наказом № 55-ос від 19.06.2018 року його було звільнено на підставі ст.38 КЗпП України, а не за прогули. Відповідач вважає, що звільнення ОСОБА_1 було проведено з дотриманням вимог законодавства України про працю, тому його вимога про визнання наказу про звільнення незаконним, зміну формулювання причин звільнення та дати звільнення, є безпідставною, не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Усі належні до виплати суми позивачу були перераховані відповідно до платіжного доручення № 2365 від 14.06.2018 року. Крім того, в липні 2018 року позивачу було нараховано та виплачено кошти у розмірі 181 (сто вісімдесят одна) грн. 61 коп. по листу непрацездатності за період з 18 червня по 22 червня 2018 року, що підтверджується платіжним дорученням № 2713 від 06.07.2018 року. Також, за заявою позивача розрахунковий лист було направлено 15.07.2018 року за вих. № 01-22/01-19-327/18. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що діями установи йому було спричинено моральну шкоду. У зв’язку з чим, відповідач просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

За відсутності клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін, у відповідності до ч.ч.5, 8 ст.279 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що надані докази та повідомлені сторонами обставини, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного провадження.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом № 138-ос від 30.11.2017 року ОСОБА_1 на підставі його заяви від 27.11.2017 року призначено на посаду юриста КУ «Бериславський районний центр по обслуговуванню закладів освіти» з 04 грудня 2017 року з посадовим окладом, відповідно 08 тарифного розряду, згідно штатного розпису та чинного законодавства.

Згідно із записом в журналі ознайомлення працівників КУ «Бериславський районний центр по обслуговуванню закладів освіти» з правилами внутрішнього трудового розпорядку, ОСОБА_1 був ознайомлений із зазначеними правилами під підпис 05.12.2017 року.

При прийнятті на роботу ОСОБА_1 було подано картку працівника, який підлягає попередньому (періодичному) медичному огляду, поліклініки КУ «Бериславська центральна районна лікарня» від 06.12.2017 року, відповідно до якої діагноз захворювання (цироз печінки та інші) допускав виконання ним своїх посадових обов’язків.

З довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААА № 436920 від 20.09.2017 року вбачається, що ОСОБА_1 визнано інвалідом другої групи загального захворювання із протипоказаннями тяжкої фізичної праці, психоемоційним навантаженням, відрядженнями, навантаженням на нижні кінцівки, напруженості зору, роботи з ядохімікатами.

Наказом № 61 від 25.05.2018 року ОСОБА_1 було оголошено догану за неякісне та не своєчасне виконання обов’язків, покладених на нього посадовою інструкцією та зобов’язано усунути порушення до 04.06.2018 року. Із даним наказом останній був ознайомлений, про що свідчить його особистий напис про незгоду з наказом.

25.05.2018 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення із займаної посади на підставі п.1 ст.36 КЗпП України (угода сторін) з 01 червня 2018 року із виплатою компенсації за невикористану відпустку.

01.06.2018 року ОСОБА_1 подав заяву про видачу наказу про його звільнення на підставі п.1 ст.36 КЗпП України (угода сторін) відповідно до поданої заяви від 25.05.2018 року.

Листами № 01-22/01-19-253/18 від 31.05.2018 року та № 01-22/01-19-256/18 від 01.06.2018 року КУ «Бериславський районний центр по обслуговуванню закладів освіти» повідомило ОСОБА_1 про відсутність погодження на його звільнення відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) та запропоновано написати заяву про звільнення відповідно до ст.38 КЗпП України (за власним бажанням).

06.06.2018 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення із займаної посади за власним бажання, у зв’язку з погіршенням стану здоров’я з 06.06.2018 року із виплатою компенсації за невикористану відпустку.

З виписного епікризу № 3080 та листка непрацездатності серії АДЛ № 680740 вбачається, що ОСОБА_1 у період з 18.06.2018 року по 22.06.2018 року проходив стаціонарне лікування у хірургічному відділенні Бериславської центральної районної лікарні з приводу цукрового діабету.

Наказом № 55-ос від 19.06.2018 року ОСОБА_1 було звільнено із посади юриста КУ «Бериславська центральна районна лікарня» 19.06.2018 року за власним бажанням, із виплатою компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 12 календарних днів за період роботи з 04.12.2017 року по 19.06.2018 року.

05.07.2018 року ОСОБА_1 подав заяву щодо повідомлення його про нараховані суми, належні йому при звільненні.

Листом № 01-22/01-19-327/18 від 13.07.2018 року КУ «Бериславський районний центр по обслуговуванню закладів освіти» повідомило ОСОБА_1 про нараховані до виплати суми при звільненні, а також про перерахунок даних сум у зв’язку із наявністю лікарняного за період з 18.06.2018 року по 22.06.2018 року, перерахування на рахунок ОСОБА_1 виплат по листку непрацездатності в сумі 181,61 грн.

Згідно із довідкою КУ «Бериславський районний центр по обслуговуванню закладів освіти» № 01-22/01-19-352/18 від 07.08.2018 року, нарахування та виплата заробітної плати за червень 2018 року та компенсація за невикористану відпустку 12 календарних днів при звільненні за період роботи з 04.12.2017 року по 19.06.2018 року ОСОБА_1 здійснено 19.06.2018 року; нарахування по листку непрацездатності за період з 18.06.2018 року по 22.06.2018 року із урахуванням перерахунку заробітної плати за червень 2018 року здійснено 09.07.2018 року, що також підтверджується платіжними дорученнями № 2365 від 14.06.2018 року та № 2713 від 06.07.2018 року, відомостями виплати за червень та липень 2018 року.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За положеннями п.2 ч.1 ст.232 КЗпП України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 234 КЗпП України визначено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Зважаючи на те, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 18.06.2018 року по 22.06.2018 року перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується виписним епікризом № 3080 та листком непрацездатності серії АДЛ № 680740, трудову книжку отримав 22.06.2018 року, а із позовом до суду звернувся вже 23.07.2018 року, про що свідчить експрес-накладна від 23.07.2018 року, суд визнає зазначені причини поважними та вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду із даним позовом.

Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що причини розірвання договору на підставі частини першої статті 38 КЗпП України у строк, про який просить працівник, мають об'єктивний характер, підлягають розумному поясненню та обґрунтуванню.

Розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення, чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов'язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви.

Відповідно до частини другої статті 38 КЗпП України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

В порядку ч.1 ст.13, ч.2 ст.264 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках та при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, дане питання не було предметом розгляду суду.

За нормами ст.ст.81, 83 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_1 з 04.12.2017 року був призначений на посаду юриста КУ «Бериславський районний центр по обслуговуванню закладів освіти», тобто із позивачем було укладено трудовий договір на невизначений строк. У зв’язку з тим, що між роботодавцем та працівником не було досягнуто згоди на звільнення останнього за угодою сторін, 06.06.2018 року ОСОБА_1 було подано заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням. Зі змісту зазначеної заяви вбачається, що позивач як на підставу для звільнення з 06.06.2018 року, тобто із дня подання такої заяви, посилався на погіршення стану свого здоров’я, проте доказів на підтвердження цього (медичного висновку, довідки з лікарні та інше) не надав, при цьому ОСОБА_1 продовжував виконання трудових обов’язків до 15.06.2018 року, не повідомив про причини свого неприбуття 18.06.2018 року та 19.06.2018 року.

За таких обставин, суд вважає, що трудовий договір правомірно був розірваний 19.06.2018 року з ініціативи працівника із закінченням встановленого частиною першою статті 38 КЗпП України двотижневого строку, який почав свій перебіг 06.06.2018 року та сплинув 19.06.2018 року.

Посилання позивача на незаконність наказу № 55-ос від 19.06.2018 року в частині дати та формулювання причин його звільнення суд вважає необґрунтованими, оскільки за відсутності належних доказів поважності причин, що слугували б підставою для розірвання трудового договору (погіршення стану здоров’я) у строк, про який ОСОБА_1 просив 06.06.2018 року, КУ «Бериславський районний центр по обслуговуванню закладів освіти» відповідно до чинного законодавства за ст.38 КЗпП України після спливу передбаченого даною нормою закону двотижневого строку видало наказ про звільнення позивача із займаною посади за власним бажанням. Чинним трудовим законодавством не передбачено зазначення додаткових підстав для звільнення, у разі подання заяви про звільнення за власним бажанням.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

З огляду на пункт 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Згідно із пунктом 4.2 зазначеної Інструкції про порядок ведення трудових книжок, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Як встановлено судом, у період з 18.06.2018 року по 22.06.2018 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується належними доказами, у зв’язку з чим трудову книжку отримав 22.06.2018 року. Цього ж дня він надав до установи листок непрацездатності.

Розрахунок із ОСОБА_1 було проведено ще до дня його звільнення, що підтверджується відповідним платіжним дорученням від 14.06.2018 року та відомістю про виплати за червень 2018 року. Після отримання листка непрацездатності відповідач здійснив перерахунок раніше виплачених ОСОБА_1 сум із урахуванням періоду перебування його на лікуванні до 22.06.2018 року, які було виплачено за платіжним дорученням від 06.07.2018 року та відомістю про виплату за липень 2018 року.

Отже, роботодавець на виконання вимог закону своєчасно провів нарахування та виплату належних ОСОБА_1 сум, враховуючи компенсацію за невикористану відпустку за весь період роботи. Крім того, отримавши листок непрацездатності позивача, КУ «Бериславський районний центр по обслуговуванню закладів освіти» здійснило перерахунок раніше виплачених сум із урахуванням перебування ОСОБА_1 на лікарняному до 22.06.2018 року та виплатило належні йому суми.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами і доповненнями) судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

В порушення вимог ст.ст.81, 83 ЦПК України, позивачем не надано суду доказів на підтвердження того що дії відповідача були незаконні, ці дії призвели до моральних страждань ОСОБА_1, втрати нормальних життєвих зв'язків, необхідності додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи встановлені обставини справи, які підтверджені дослідженими в судовому засіданні належними доказами та положення діючого в Україні трудового законодавства, зважаючи на те, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відповідає вимогам закону, із останнім своєчасно та у повному обсязі проведено розрахунок, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що внаслідок неправомірний дій КУ «Бериславський районний центр по обслуговуванню закладів освіти» останньому спричинена моральна шкода, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 263-265, 279, 280 ЦПК України, суд

ухвалив:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду за захистом свої прав.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до комунальної установи «Бериславський районний центр по обслуговуванню закладів освіти» про визнання наказу про звільнення незаконним, зміну формулювання причини та дати звільнення, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга із врахуванням п. 15.5 розділу ХII «Перехідні положення» ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, до апеляційного суду Херсонської області через Бериславський районний суд Херсонської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1, 74300, Херсонська область, м.Берислав, вул.Смеричинського, 5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Комунальна установа «Бериславський районний центр по обслуговуванню закладів освіти»,

74300, Херсонська область, м.Берислав, вул. 1 Травня, 213, ЄДРПОУ 32009073.

Суддя О.О.Корсаненкова