Рішення № 76039608, 08.08.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/18874/16-ц

Провадження №2/521/950/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2018 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючий суддя – Плавич І.В.,

секретар судового засідання – Коваль Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно, третя особа – ВАТ «Чорноморгідробуд», –

ВСТАНОВИВ:

У провадженні вказаного складу суду наразі знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно, третя особа – ВАТ «Чорноморгідробуд».

В обґрунтування своєї позиції позивач пояснював, що у період з 13 травня 2000 року до 28 липня 2010 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2. Під час шлюбу, як зазначає ОСОБА_1, подружжям за рахунок сімейних коштів та спільними зусиллями було набуто у власність 242/1000 частки нерухомого майна – квартири №№ 1,3,4,5, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 10-А.

У зв’язку із погіршенням відносин та неможливістю в позасудовому порядку дійти порозуміння стосовно спільного користування 242/1000 частки нерухомого майна – квартири №№ 1,3,4,5, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 10-А, позивач ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду, в якому просив поділити спільне сумісне майно подружжя, що складається із 242/1000 частки нерухомого майна – квартири №№ 1,3,4,5, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 10-А, визнавши за ним право власності на 121/1000 частки нерухомого майна – квартири №№ 1,3,4,5, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 10-А.

Заперечуючи проти заявлених вимог та виходячи з аналогічних обставин, ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно, в якому посилалася, що у період знаходження у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 набула у власність 242/1000 частки нерухомого майна – квартири №№ 1,3,4,5, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 10-А. ОСОБА_2 наголошувала на тому, що фактично майно перебувало у її користуванні ще задовго до укладення шлюбу з ОСОБА_1, проте, незважаючи на звернення до органів місцевого самоврядування щодо приватизації майна, майно не було зареєстровано у встановленому законом порядку до моменту укладення шлюбу. Також, сторона вказувала, що під час передачі у приватну власність їй майна, що складається із 242/1000 частки квартири №1,3,4,5, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 10-А у місті Одесі, нею було сплачено із своїх власних заощаджень вартість вказаного майна.

Повноважний представник ОСОБА_1 у відкрите судове засідання з’явився, підтримав позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя, заперечував проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, просив суд задовольнити позовні вимоги щодо поділу майна подружжя та відмовити у задоволенні зустрічного позову щодо визнання майна особистою приватною власністю.

ОСОБА_2 та її повноважний представник у відкрите судове засідання з’явилися, заперечували проти задоволення позовних вимог щодо поділу майна подружжя, підтримали позов щодо визнання майна особистою приватною власністю, просили суд відмовити у задоволенні позову щодо поділу майна подружжя та задовольнити позов щодо визнання майна особистою приватною власністю.

Представник ВАТ «Чорноморгідробуд» у відкрите судове засідання не з’явився, товариство повідомлялось про час та місце проведення судового засідання належним чином, причини неявки суду невідомі.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторін за суттю спору і підставами звернення до суду, дослідивши представлені суду та забезпечені письмові докази, надавши належну правову оцінку правовідносинам, що виниклим між сторонами по справі, допитавши свідка, суд приходить до висновку про обґрунтованість залишення без задоволення первісного та зустрічного позовів – виходячи з наступного.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що 13 травня 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Відділом РАГС виконкому Одеської міськради, актовий запис №259.

У період знаходження у шлюбі у сторін народилась дитина – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 19 листопада 2009 року шлюб між сторонами розірвано. Як вбачається із даного рішення, за взаємною згодою подружжя спільна дитина сторін буде проживати із батьком - ОСОБА_1

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії 1-ЖД №089044, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Біляївського районного управління юстиції Одеської області 28 липня 2010 року, 28 липня 2010 року шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, - розірвано.

У період шлюбу 27 жовтня 2006 року між ВАТ «Чорноморгідробуд» – з одної сторони, та ОСОБА_2 – з іншої сторони, був укладений договір купівлі-продажу 242/1000 частин квартири №1,3,4,5 в будинку №10-А по вулиці Варненській у місті Одесі, загальною площею 76,4 кв.м., посвідчений державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №1-3799. Відповідно до умов договору ОСОБА_2 купила вказану квартиру і набула право власності на відповідний об’єкт нерухомості.

Судом звернуто увагу на заяву ОСОБА_1 від 27 жовтня 2006 року, відповідно до якої заявником надано згоду на купівлю його дружиною ОСОБА_2 242/1000 частки квартири №1,3,4,5, що знаходиться по вулиці Варненській у будинку №10-А у місті Одесі, на сумісні кошти.

Тобто, право власності на вказане спірне майно дійсно було набуте у власність в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.

Однак, треба звернути увагу на те, що необхідною умовою для виникнення права спільної сумісної власності на майно є не тільки перебування у зареєстрованому шлюбі чоловіка та жінки або проживання особами однією сім’єю без реєстрації шлюбу, майно повинно бути результатом їх праці, тобто в даному випадку необхідно, щоб чоловік та жінка спільно проживали та вели спільне господарство.

З огляду на матеріали цивільної справи, ОСОБА_1 не надано жодного доказу на підтвердження факту проживання однією сім’єю та ведення спільного господарства з ОСОБА_2

ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою, в якій просила застосувати позовну давність щодо вимоги про поділ майна подружжя, заявленої після розірвання шлюбу колишнього подружжя.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Як наводить ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому згідно ст. 72 СК України, позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Відповідно до ст. 261 ч.1 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як регламентує ст. 267 ч.5 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Заперечення належності спірної квартири ОСОБА_2 на праві особистої власності з боку ОСОБА_1 виникли лише у листопаді 2016 року, тоді як шлюб між сторонами було розірвано ще у 2009 році.

Таким чином, в даному випадку суд вбачає порушеними строки позовної давності, у зв’язку із чим вважає доцільним задовольнити відповідну заяву та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Адже, відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перевіряючи обґрунтованість вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно, третя особа – ВАТ «Чорноморгідробуд», суд вбачає доцільним відмовити у їх задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб’єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Однак, при цьому на підставі ст. 57 ч.1 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених вимог щодо визнання майна особистою приватною власністю суд встановив, що ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_5, про що свідчить свідоцтво про народження серії ІІІ-ЖД №393043 від 18 листопада 1982 року.

Як наведено у поясненнях ТДВ «Чорноморгідробуд» від 29 травня 2017 року по справі №521/18874/16-ц, згідно даних книги обліку ордерів по гуртожиткам ВАТ «Чорноморгідробуд» під реєстровим №56 за 1994 рік значиться ОСОБА_6, яка 30 листопада 1994 року отримала ордер на 1-кімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 12 кв.м. на 1 поверху будинку та була поселена у зазначене майно разом із донькою – ОСОБА_7

Проте, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14015756 від 26 березня 2007 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №1-3799 від 27 жовтня 2006 року набула у приватну спільну часткову власність 242/1000 частки квартири №1,3,4,5 по вулиці Варненській у будинку №10-А у місті Одесі.

Як вбачається із довідки №7 від 01 березня 2017 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 з 21 серпня 1998 року.

ОСОБА_4 просила суд визнати за нею право особистої приватної власності на спірне майно, посилаючись на те, що фактично нею було прийнято у власність 242/1000 частки квартири №1,3,4, 5 по вулиці Варненській , 10-А у місті Одесі до моменту укладення шлюбу.

Згідно з поясненнями ОСОБА_2, свідка ОСОБА_8, яка відповідно до розпорядження Малиновської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради №893 від 10 серпня 1998 року, була призначена піклувальником ОСОБА_4, яка була попереджена судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приведені до присяги у встановленому законом порядку, остання користувалась спірним майном, починаючи ще до укладення шлюбу з ОСОБА_1

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч. 4 ст. 65 СК). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 16 грудня 2015 року при розгляді справи №6-2641цс15, статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У зв’язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 (ОСОБА_4М.) не надано належних доказів на підтвердження того, що спірне майно було придбано нею за її особисті кошти, тому суд не може погодитись із обґрунтованістю вимог щодо визнання за нею права особистою приватною власністю на 242/1000 частини комунальної квартири №1,3,4,5 у будинку №10-А по вулиці Варненській у м. Одесі.

Як зобов’язує процесуальний закон, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ст. 13 ЦПК України).

Дійсно, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України). Однак, згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд вважає доцільним відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_4 про визнання майна особи, що складається із 242/1000 частин квартири №1,3,4,5 по вулиці Варненській у будинку №10-А у місті Одесі, - особистою приватною власністю, оскільки стороною не надано належних доказів, що спірне майно придбано нею за особисті кошти.

Відповідно до ст. 141 ч.1 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому у зв’язку із висновком суду щодо відмови у задоволенні первісного та зустрічного позовів, стягнення понесених та документально підтверджених судових витрат сторін присудженню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 13, 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, п.п. 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – залишити без задоволення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно, третя особа – ВАТ «Чорноморгідробуд» – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Одеської області через Малиновський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повні відомості про сторін та інших учасників справи згідно статті 265 ч.5 п.4:

ОСОБА_1: ІНФОРМАЦІЯ_4, місце реєстрації: 67663, Одеська область, Біляївський район, с. Усатове, вул. Кірова, 57, РНОКПП НОМЕР_1.

ОСОБА_4: ІНФОРМАЦІЯ_5, місце реєстрації: 65065, м. Одеса, вул. Варненська, 10-А, кв. 1,3,4,5, РНОКПП НОМЕР_2.

ВАТ «Чорноморгідробуд»: місцезнаходження: 65000, м. Одеса, вул. Катериненська, 7-А, код ЄДРПОУ 01385539.

Головуючий: /підпис/

З оригіналом згідно.

/підпис/ згідно.