Рішення № 76037719, 30.07.2018, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/2150/17

Провадження № 2/487/173/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2018 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді - Щербини С.В., за участю секретаря судового засідання – Ободенко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу №487/2150/17 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

за участю: відповідача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

19.04.2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 06.05.2010 року у загальному розмірі 21818,71 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що 06.05.2010 року ОСОБА_1 .В. отримала кредит у розмірі 3600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проте, позичальник в порушення умов укладеного договору кредитування у встановлені строки не погашає суму основного кредиту і проценти за користування кредитом, а тому банк має право вимагати повернення кредитних коштів з урахуванням штрафних санкцій, що станом на 21.03.2017 року становить 21818,71 грн.

Ухвалою від 10.05.2017 року відкрите провадження у справі та справу призначено до попереднього судового розгляду.

Ухвалою від 22.05.2017 року справу призначено до судового розгляду.

20.07.2017 року відповідач ОСОБА_1 надала до суду письмові заперечення позовних вимог в яких просила відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що 06.05.2010 року нею було підписано Анкету- заяву у ПАТ КБ «ПриватБанк» та отримано у користування грошові кошти в розмірі 3600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Вона виконувала свої зобов’язання та сплчувала кредитні кошти, у зв’язку з захворюванням останній раз 17.04.2014 року у сумі 70 грн. та заборгованість складала 297,62 грн. Проте, банк звернувся до неї з позов про стягнення заборговансоіт у розмірі 21818,71 грн. Проте, вважає, що анкета підписана з позивачем не є договором, між сторонами не було досягнуто згоди щодо нарахування процентів, пені та комісії, а тому вони не підлягають стягненню. Крім того, до вимоги про стягнення штрафних санкцій, пені пропущено строк позовної давності, домовленості щодо збільшення строку позовної давності не було, оскільки останній платіж було здійснено у квітні 2014 року, строк спеціальної позової давності до неустойки (пені, штрафу) сплинув, просила відповідно до вимог ст.ст. 256-258 ЦК України застосувати строк позовної давності. При цьому, нарахування пені та відсотків є несправедливими та суперечать розумності та добросовісності, а санкції у зв’язку з порушенням зобов’язань перевищують у 70 разів розмір тіла кредиту. Тому, посилаючись на те, що має низьку тяжких хронічних захворювань, є інвалідом 3 групи, перебуває у скрутному матеріальному становище відповідно до ст. 551 ЦК України, рішення Конституційного суду України та правої позиції Верховного суду України просила про зменшення розміру неустойки. Не підягає стягненню та сума штрафу, оскільки одночасне стягнення штрафу та пені призведе до подвійної цивільно- правової відповідальності, що суперечить Констиуції України.

23.08.2017 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» надав до суду письмові пояснення згідно яких, відповідно до норм Цивільного кодексу України, розділу 1 Загальних положень Умов та Правил надання банківських послуг, відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, що складає договір про надання банківських послуг та між банком та позичальником укладено договір у письмовій формі, що не суперечить законодавству України. З «Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна » вбачається, що банком встановлено процентну ставку 3% (36% на рік), вказано розміри комісій та штрафів та шомісячного платжа, довідка власноруч підписана відповідачем, що свідчить проте, що при укладенні договору були досягнути усі істотні умови договору. Нарахування процентів на поточну та на прострочену заборгованість здійснена відповідно до формули нарахування процентів до і після квітня 2014 року. Посилання відповідача на несправедливі умови кредитування є безпідставними та відповідач протягом тривалого часу належним чином виконувала свої зобов’язання за кредитним договором, що свідчить про її згоду з вказаними умовами. При цьому, відповідно до ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, різновидом штрафних санкцій, а не окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, застосовуються: штраф за порушення виконання зобов’язання, а пеня – за несвоєчасність виконання грошового зобов’язання за кожен день простроченя. Підстави для застосування ст. 551 ЦК та зменшення розміру пені відсутні. Також вісутні підстави для застосування строку позовної давності, оскільки оплата відповідачем проведена 17.04.2014 року, з даним позовом позивач звернувся 13.04.2017 року тобто до спливу строку позовної давності.

20.11.2017 року представник відповідача надав до суду письмові доповнення до заперечення позовних вимог в яких просив, позовні вимоги задовольнити частково стягнути заборгованість за тілом кредиту у сумі 297,62 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 561,91 грн , відповідно до наданого розрахунку, виходячи з тіла кредиту 297,62 грн. за період з 18.04.2014 року по 21.03.2017 року , в іншій частині вимог відмовити та застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення штрафу, пені та комісії. Просив розглянути справу за його відсутності.

Ухвалою від 19.02.2018 року справу прийнято до провадження суддею Щербиною С.В.

03.04.2018 року представник відповідача надав до суду відзив аналогічний за своїм змістом доповненням до заперечення позовних вимог від 20.11.2017 року. Просив розглянути справу за його відсутності.

17.04.2018 року позивач надав до суду відповідь на відзив аналогічний за своїм змістом письмовим поясненням від 23.08.2017 року, доповнивши посиланням на рішення Верховного суду України, відповідно до правої позиції якого, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінчення строку дії договору, строк випущеної картки відповідача до останнього дня 10.2015 року, тому позивач звернувся до суду з позовом до спливу строку позовної давності. Крім того, посилаючись на ст.ст. 526, 527, 530 , 629, 1054 ЦК України вважали, що відсутні підстави для застосування строку позовної давності до вимог про стягення пені, оскільки порушення зобов’язання триває та просив позовні вимоги задовольнити.

27.04.2018 року позивач надав до суду відповідь на відзив аналогічний за своїм змістом відповіді на відзив від 17.04.2018 року.

05.05.2018 року представник відповідача надав до суду заперечення згідно яких зазначив, що відповідно до п. 2.1.6.14 Умов та правил надання банківських послуг у разі прострочення зобов’язання клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів або штраф розмір якого встановлюється в тарифах. Згідно ст.. 258 ЦК України на теперішній час сплинув строк спеціальної позовної давності щодо стягнення пені, домовленості між сторонами про збільшення строку позовної давності досягнуто не було. Проссв стягнути заборгованість за тілом кредиту у сумі 297,62 грн. та заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 561,91 грн.

15.06.2018 року позивач надав до суду відповідь на заперечення аналогічну за своїм змістом відповіді на відзив від 17.04.2018 року, додатково зазначивши, що відповідач не надав суду жодного доказу важкого фінансового становища з моменту першого порушення умов кредитного договору, а саме прострочення сплати кредиту.

12.07.2018 року позивач надав до суду відповідь на заперечення аналогічну за своїм змістом відповіді на заперечення від 15.06.2018 року.

В судове засідання представник позивача не з’явився, при пред’явленні позову надав до суду заяву, просив розглянути справу за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав, просив про їх задоволення.

В судовому засіданні відповідач та його представник позовні вимоги визнали частково, не заперечували проти стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у сумі 297,62 грн. та заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 561,91 грн., в іншій частині вимог просили відмовити та застосувати строк позовної давності .

Заслухавши пояснення відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного:

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

ОСОБА_3 є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи,що 06 травня 2010 року між ПАТ КБ «ПриваиБанк» та ОСОБА_1 укладений договір шляхом підписання анкети заяви та довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», відповідно до якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 3600,00 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що заява разом з пам'яткою клієнта Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між нею та позивачем ОСОБА_3, що підтверджується підписом відповідача у заяві.

Як зазначено в анкеті-заяві, ця заява, пам'ятка клієнта, Умови та правила надання банківських послуг (далі - Умови) та Тарифи банку, складають договір про надання банківських послуг.

Таким чином, судом встановлено, що Банк надав відповідачу грошову банківську споживчу позику, тобто грошовий банківський споживчий кредит шляхом кредитування за допомогою кредитної картки.

Кредитна картка - це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту.

Отже, між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов`язань.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів (п. 1 ст. 11 , ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України).

В зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо погашення кредиту та відсотків по ньому виникла заборгованість за кредитним договором, яка згідно з наданим позивачем до позовної заяви розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 21 березня 2017 року складає 21818,71 грн., з яких: 297,62 грн. - заборгованість за кредитом; 16275,91 грн.- заборгованість по процентам за користування кредитом; 3730 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1015,18 грн. - штраф (процентна складова).

Факт укладання кредитного договору, отримання кредитної картки, використання кредитних коштів, наявність заборгованості відповідачем не оспорюється.

Таким чином, між позивачем та відповідачем шляхом підписання анкети-заяви та довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», було укладено кредитний договір, і відповідно до наведених у Довідці про умови положень відповідачу була надана відновлювальна кредитна лінія за умови нарахування 3,0% на місяць за користування кредитними коштами, які нараховуються на залишок заборгованості з розрахунку 360 днів у році, пільговим періодом 30 днів за кожною витратою. Погашення заборгованості мало відбуватися щомісяця, до 25 числа місяця, який є наступним за звітним, в розмірі 7% від заборгованості, але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості. Передбачено сторонами і відповідальність боржника за неналежне виконання умов договору у вигляді пені та штрафів.

Як встановлено судом, відповідач систематично використовувала кредитні кошти та здійснювала погашення заборгованості до 17 квітня 2014 року, після чого припинила повернення позивачеві кредитних коштів.

За такого суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 297,62 грн., з даної сумої заборгованості погодилась і відповідач.

За частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника разом з позикою і процентів від її суми, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до частини 1 статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинної на час укладення договору) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку (частина 3 статті 1056-1 ЦК України).

В разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати проценту ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором (частина 4 статті 1056-1 ЦК України). Кредитодавець зобов'язаний повідомити позичальника.

Із змісту пунктів 1.3.2.3 та 1.3.2.9 Умов та правил надання банківських послуг (що діяли на час виникнення спірних відносин) вбачається, що банк має право здійснювати зміну Тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків, про що зобов'язаний проінформувати позичальника за сім днів до введення змін будь-яким способом, в тому числі при наданні витягу з карткового рахунку або за допомогою СМС-повідомленням. Якщо протягом 7 днів банк не отримав від позичальника повідомлення про незгоду зі змінами, то вважається, що він приймає нові умови надання банківських послуг.

Нараховані з 06 квітня 2015 року проценти за ставкою 43,20 % на рік, не підлягають задоволенню, оскільки Банком не надано підтвердження того, що позичальника було повідомлено про таке підвищення, а тому проценти за користування позиченими грошима слід нараховувати за базовою ставкою 36,00 % річних, як зазначено в договорі б/н.

З наявного в матеріалах справи розрахунку зборговансоті ПАТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що на час укладання кредитного договору діяла базова процентна ставка по кредиту 3,0% в місяць або 36% на рік, в подальшому з 01.04.2015 року процентну ставку було збільшено до 43,20% та введено нові тарифи із підвищеною ставкою лише для витрат, зроблених після введення в дію нових тарифів, проте суду не надано доказів того, що відповідач був повідомлений банком у спосіб, що визначений вищезазначеними Умовами та Правилами, про збільшення процентної ставки.

З виписки за рахунком відповідача, вбачається, що ОСОБА_1 витрат після підвищення і односторонньому порядку процентної ставки з 01 квітня 2015 року не здійснювала.

Більш того, з урахуванням того, що після 17.04.2014 року відповідач не збільшувала розмір свого кредиту, то розмір заборгованості по тілу кредиту залишався незмінним у розмірі 297,62 грн. Тому проценти за користування кредитом повинні були нараховуватися Банком виходячи із базової ставки 36 % річних, як зазначено в договорі б/ від 06.05.2010 року.

Відповідач, не погодившись з розміром процентів нарахованих позивачем, просила стягнути проценти за період з 18.04.2014 року по 21.03.2017 року у розмірі 516,91 грн.

Таким чином, розрахунок заборгованості по процентам позивача, який міститься в матеріалах справи, а також відповідача, спростовується вищезазначеним і повинен розраховуватися виходячи з 36% річних та становить 214,29 грн. = ((297,62 грн. х 36%) : 360 днів)х720 днів (за період з 01.04.2015 року по 21.03.2017 року).

Крім того, залишок процентів на 01.04.2015 року становить 1079,47 грн., тому загальна заборгованість за процентами станом на 21.03.2017 року становить 1283,76 грн. (214,29 грн.+1079,47 грн.)

Саме такий розмір процентів, на відміну від наданого до позовної заяви розрахунку, відповідає правилам нарахування процентів і ґрунтується на розмірі заборгованості за кредитом, кількості днів прострочки та визначеній договором сторін процентній ставці.

Доводи позивача про те, що договором кредиту передбачена змінювана процентна ставка не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджують будь-якими доказами. Анкета-заява, яку підписав позичальник не містить будь-яких умов щодо зміни процентної ставки. На час підписання договору процентна ставка була визначена тарифами банку у розмірі 36% на рік, які, як зазначено в анкеті-заяві, були надані відповідачу в письмовому вигляді.

Також ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки, проте таких даних, на час укладення, договір про надання банківських послуг, не містить.

Умови та Правила надання банківських послуг, що діяли на час підписання анкети-заяви, та надані позивачем на підтвердження своїх вимог, зокрема, підпункти 1.1.3.2.3 та 1.1.3.1.9, зазначають певну процедуру повідомлення позичальника про зміну тарифу за кредитним договором. Між тим, позивач не надав відповідних доказів за правилами ст. 76 - 78 ЦПК України на підтвердження виконання такої процедури повідомлення позичальника про зміну процентної ставки.

Твердження про те, що Банк повідомляв про зміну тарифів через мережу Інтернет та мав можливість отримати виписку з рахунку в будь-якому відділені Банку, не можуть бути взяті до уваги, оскільки не підтверджені будь-якими доказами.

Як неодноразово зазначалося у правових висновках Верховного Суду України, що містяться в постановах від 12 березня 2012 року, 30 листопада 2016 року та 11 жовтня 2017 року боржник вважається належним чином повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа (повідомлення) про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові.

Доказів на підтвердження таких фактів Банк суду не надав.

Крім того, безпідставне посилання відповідача про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості по процентам.

Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частин 1, 3 ст. 264 ЦК України).

В силу частин 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, останні дії з погашення кредитної заборгованості вчинені ОСОБА_1 17.04.2014 року, що свідчить про визнання нею свого боргу.

В суд позивач звернувся з позовом 19 квітня 2017 року, тобто в межах визначеного законом загального строку позовної давності.

Отже у суду відсутні підстави для застосування наслідків пропуску позовної давності.

Крім того, за умовами кредитування по анкеті-заяві передбачено сплата пені за двома варіантами, але банком проведено таке нарахування безпідставно за іншим варіантом, який не передбачений умовами надання відповідачки банківських послуг.

А саме, банком щомісячно нарахована пеня в сумі 100 грн., замість 29,76 грн. як 1% від суми щомісячної заборгованості. Тому заборгованість по пені станом на 21.03.2017 року складає 357,12 грн. (29,76 грн. х 12 міс.) з застосуванням вимог ч. 2 ст. 258 ЦК України, щодо застосування позовної давності в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Також, суд вважає безпідставним одночасне нарахування та стягнення з відповідача пені (комісії) та 500 грн. 00 коп. - фіксованої частини штрафу і 1015,18 грн. - процентної складової штрафу.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Так, статтями 546, 549 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, іншими видами забезпечення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, фактично за одне й те саме порушення умов договору - несвоєчасне повернення кредитних коштів та процентів, у договорі передбачено два види відповідальності.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Таки висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, що викладені ним у постанові від 21 жовтня 2015 року №6-2003цс15 і постанові від 11 жовтня 2017 року №6-1374цс17.

За такого, з позичальника за порушення строків виконання грошових зобов'язань може бути стягнутий тільки один вид неустойки.

А тому, враховуючи обставини справи, розмір заборгованості за тілом кредиту та процентів, суд вважає за необхідне стягнути пеню в сумі 357,12 грн., відмовивши у стягненні штрафів з метою запобігання подвійного притягнення відповідачки до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а саме порушення строків виконання грошових зобов'язань по сплаті кредиту та процентів.

При цьому, суд звертає увагу, що банком сума у розмірі 3730 грн. за своїми складовими та порядком нарахування, нарахована саме в якості пені, а не комісії за зняття готівки або обслуговування картки.

Таким чином, суд приходить до переконання, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь банку 1938,50 грн. загальної суми заборгованості, яка складається з: 297,62 грн. - заборгованості за кредитом, 1283,76 грн. - заборгованості за процентами та 357,12 грн. - пені.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог. Тому, враховуючи викладене, у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 144 грн.

Керуючись ст.ст. 76, 89, 263-265 ЦПК України , суд –

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована за адрсеою: АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» ( код ЄДРПОУ 14360570 р/р 29092829003111 МФО 305299, адреса: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) заборгованість за кредитним договором у розмірі 1938,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 144 грн.

В решті позовних вимог –відмовити.

Рішення набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області в строк і порядок, встановлений ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Суддя: С.В. Щербина