Рішення № 76037501, 20.08.2018, Баштанський районний суд Миколаївської області

Справа № 468/812/18-ц

2/468/400/18

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2018 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Муругова В.В., за участі секретаря судового засідання – Рижньової О.В., відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка цивільну справу №468/812/18-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ПАТ КБ „ПриватБанк” та відповідачем ОСОБА_1 29.08.2012 року було укладено договір б/н, за яким позивач надав відповідачу кредит в розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжній картці з умовою – сплати процентів за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік від суми залишку заборгованості. Відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов’язання та не здійснює щомісячні погашення по кредиту, процентам за користування кредитом. Оскільки відповідач істотно порушує умови угоди та не виконує взяті на себе зобов'язання, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість, яка станом на 30.04.2018 року становить 30796,62 гривень, із яких: 1932,10 гривень – заборгованість за кредитом, 26521,82 гривень – заборгованість по сплаті процентів, 400,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. фіксованого штрафу та 1442,70 грн. – процентної складової штрафу.

Від представника позивача надійшла заява про підтримання позову та розгляд справи за його відсутності.

Від відповідача до суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, оскільки заява відповідача від 29.08.2012 року містила лише згоду відповідача на видачу йому зарплатної картки та не містила згоди на видачу кредитних карток, інші долучені позивачем до позовної заяви складові договору не містять підписів відповідача та позивачем не доведено, яку саме картку та з яким тарифом було видано відповідачу. Крім того відповідач не погоджував можливість збільшення банком процентної ставки та нарахування неустойки. Також відповідач заявив про застосування до вимог позивача наслідків пропуску строку позовної давності.

В судовому засіданні відповідач підтримав власний письмовий відзив, підтвердивши при цьому, що на отриманій від позивача картці був встановлений ліміт коштів банку, якими користувався відповідач та періодично вносив кошти на погашення вказаного ліміту, після втрати картки, відповідач звертався до позивача останню оплату здійснив 30.08.2015 року в сумі 130,09 грн. Тривалий час банк не повідомляв відповідача про наявність заборгованості, тому відповідач не вбачає підстав для стягнення з нього нарахованих банком процентів, які значно перевищують розмір тіла кредиту, та неустойки.

Позивач в письмовій відповіді на відзив вказав, що між сторонами був укладений письмовий кредитний договір, який складався з кількох документів та був договором приєднання, відповідно до довідки про умови кредитування розмір процентної ставки був визначений в 2,5% на місяць (30% на рік). Строк повернення кредиту відповідав строку дії картки, який закінчувався в липні 2016 року, тому, звертаючись з позовом до суду 06.06.2018 року позивач не пропустив строку позовної давності.

Вислухавши пояснення відповідача, дослідивши наявні у справі матеріали (анкету-заяву від 29.08.2012 року; розрахунок заборгованості; копію витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; витяг з Умов і правил надання банківських послуг, виписки по рахункам відповідача; фотознімок; довідку про зміну умов кредитування; реєстр відправлених до суду позовів), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову.

В судовому засіданні встановлено, що 29.08.2012 року між ПАТ КБ „ПриватБанк” та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір, за яким позивач надав відповідачу кредит у вигляді кредитного ліміту по платіжній картці в сумі 2000 грн. з умовою – сплати процентів за користування кредитом у розмірі 2,5% на місяць (30,00 % на рік) від суми залишку заборгованості.

Вказаний договір згідно зі ст. 634 ЦК України був договором приєднання та складався з кількох документів, що не спростовує укладення його в письмовій формі та не спростовує його дійсність за презумпцією відповідно до ст. 204 ЦК України.

Відповідач скористався наданим позивачем кредитним лімітом, проте в повній мірі відповідно до умов договору, не повернув його та не сплатив проценти за його користування, таким чином - не виконав належним чином взяті на себе зобов’язання, що є підставою для стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом.

Заборгованість відповідача згідно з розрахунками позивача станом на 30.04.2018 року становить 30796,62 гривень, із яких: 1932,10 гривень – заборгованість за кредитом, 26521,82 гривень – заборгованість по сплаті процентів, 400,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. фіксованого штрафу та 1442,70 грн. – процентної складової штрафу.

Зазначені правовідносини врегульовані ст.ст. 526; 530 ч.1; 1054 ч.1 ЦК України, ст. 2 ЗУ „Про банки та банківську діяльність”.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність” банківський кредит – це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Із ст. 526 ЦК України слідує, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення ЦК України про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Таким чином діями відповідача були порушені встановлені законодавством правила виконання цивільно-правових правочинів і права позивача на отримання виконання зобов'язання за вищезазначеним договором.

З розрахунку та тексту позову слідує, що позивач в односторонньому порядку на підставі п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг збільшив процентну ставку за договором з 01.09.2014 року до 34,80% та з 01.04.2015 року – до 43,20 %.

Проте відповідно до ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

За такого, збільшення процентної ставки позивачем всупереч положенням ч.3 ст. 1056-1 ЦК України є нікчемним.

Крім того, п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг, на який як на підставу для збільшення процентної ставки посилається позивач, взагалі всупереч вимогам ст. 1056-1 ЦК України не вказує на умови, за яких банк мав би право збільшувати процентну ставку. Також позивач не довів належними доказами отримання відповідачем письмового повідомлення про збільшення процентної ставки за кредитним договором, що суперечить правовій позиції, висловленій в Постанові Верховного Суду України №6-1374цс17 від 11.10.2017 року.

Тому з 01.09.2014 року позивач мав продовжувати нараховувати відповідачу проценти в розмірі 30,00 % річних і за 1338 днів (з 01.09.2014 року по 30.04.2018 року) проценти мають становити 2154,29 грн. (1932,10 грн. х 30,00 % : 360 днів х 1338 днів).

А загалом заборгованість відповідача за процентами з врахуванням раніше нарахованих процентів, вказаних в розрахунку банка за період з 29.08.2012 року по 29.08.2014 року в сумі 51,75 грн., становить 2206,04 грн. (2154,29 грн. + 51,75 грн.).

При цьому з наданих позивачем розрахунків (колонка «Погашені проценти») за період, коли банк підвищив процентну ставку (з 01.09.2014 року по 30.04.2018 року), відповідач вніс на погашення процентів 130,09 грн., тому його заборгованість по процентам становить 2075,95 грн. (2206,04 грн. – 130,09 грн.).

З розрахунків позивача слідує, що процентна складова штрафу в розмірі 5% розрахована позивачем з суми боргу за тілом кредиту, пенею та процентами, при цьому, оскільки судом вище зазначено, що до стягнення підлягає менша сума процентів, то має бути перерахований і розмір процентної складової штрафу.

Таким чином, відповідно до запропонованих банком принципів розрахунку процентної складової штрафу її розмір становить (1932,10 грн. + 400,00 грн. + 2075,95 грн.) = 4408,05 х 5 % = 220,40 грн.

Відповідачем заявлено про застосування до вимог позивача позовної давності, при цьому, відповідно до ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік.

При цьому, з наданих позивачем розрахунку заборгованості та виписки з рахунку відповідача слідує, що пеня в сумі 400 грн. нарахована банком з січня 2018 року, тобто в межах календарного року до звернення до суду, оскільки позов поданий до суду в червні 2018 року. Штрафи (фіксований та процентна складова) також нараховані банком в межах річного строку, оскільки розраховані з суми заборгованості станом на 30.04.2018 року, отже нараховані банком безпосередньо перед зверненням до суду з позовом.

Що ж стосується застосування позовної давності до інших вимог банку (про стягнення тіла кредиту та процентів), то строк позовної давності щодо цих вимог відповідно до ст. 257 ЦК України становить три роки, крім того відповідно до наданого банком розрахунку позивачем 30.08.2015 року востаннє здійснювались погашення за даним кредитом, що підтвердив в суді і відповідач, тому вказаний факт відповідно до ст. 264 ЦК України свідчить про переривання перебігу позовної давності.

За такого у суду відсутні підстави для застосування до вимог банку наслідків спливу позовної давності, оскільки позовна давність за вказаними вимогами позивача не спливла.

У зв’язку з цим, позов підлягає частковому задоволенню – з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 29.08.2012 року станом на 30.04.2018 року в сумі 5128,45 грн., з яких: 1932,10 гривень – заборгованість за кредитом, 2075,95 гривень – заборгованість по сплаті процентів, 400 грн. – заборгованість за пенею, 500 грн. фіксованого штрафу та 220,40 грн. – процентної складової штрафу.

Оскільки матеріалами справи доведено порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду та відповідач є стороною, котра порушила договірні зобов’язання, а сплачений позивачем розмір судового збору відповідає мінімальній ставці, визначеній законом, - з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по оплаті мінімальної ставки судового збору за даною категорією спорів в сумі 1762 грн., оскільки в незалежності від ціни позову позивач при зверненні до суду з позовом мав би сплатити саме вказану суму судового збору.

На підставі ст.ст. 526; 530 ч.1; 1054 ч.1 ЦК України та керуючись ст.ст. 12; 13; 81; 264; 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором б/н від 29.08.2012 року 5128 (п’ять тисяч сто двадцять вісім) гривень 45 копійок.

В задоволенні позовних вимог про стягнення процентів та процентної складової штрафу в більшому розмірі – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) гривні в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Публічне акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк” (вул. Грушевського, 1Д м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 14360570);

Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1).

Повне судове рішення складене 23.08.2018 року.

суддя: