Постанова № 76037457, 22.08.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 454/1296/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Веремчук О.А.

Провадження № 22-ц/783/1368/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія:2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретар: Цап П.М.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_3 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 29 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2 треті особи Сокальська державна нотаріальна контора, КП "Червоноградське МБТІ", реєстраційна служба Сокальського РУЮ про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя та в порядку спадкування, -

в с т а н о в и л а:

В травні 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Сокальська державна нотаріальна контора, КП «Червоноградське МБТІ», Сокальська міська рада в особі державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відділу адміністративних послуг про визнання спільною сумісною власністю подружжя, визнання майнових прав та права власності на земельну ділянку.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 29 грудня 2017 року позов ОСОБА_4 та ОСОБА_6 задоволено.

Визнано об’єкт незавершеного будівництва - будинковолодіння по вул. Гашека, 2 «а» в м.Сокаль Львівської області готовністю 98,7% спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та померлого 02.11.2011 року ОСОБА_7, визнавши, що частка померлого ОСОБА_7 у майновому праві (праві спільної сумісної власності) на це незавершене будівництво будинковолодіння становила ? частину.

Визнано за ОСОБА_4 майнове право (право власності) па 5/8 ідеальних частин незавершеного будівництва будинковолодіння по вул. Гашека,2 «а» у м.Сокалі готовністю 98,7 % із яких частка у спільному сумісному майні подружжя та 1/8 частка після смерті її сина ОСОБА_8, який помер 05.02.2013 року та прийняв цю частку у спадщину після смерті свого батька ОСОБА_7, який помер 02.11.2011 року.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 5/8 ідеальних часток земельних ділянок : 1) площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування вказаного вище житлового будинку та господарських будівель по вул.. Гашека, 2 »а» у м.Сокалі , яка належала йому на праві власності згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від17.05.2007 року кадастровий номер: 4624810100:01:003:0143; та 2) площею 0,0299 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою, яка належала йому на праві власності згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.05.2007 року, кадастровий номер 4624810100:01:003:0144.

Визнано за ОСОБА_9 майнове право (право власності) на 1/8 ідеальну частину незавершеного будівництва будинковолодіння по вул..Гашека ,2»а» у м.Сокалі в порядку спадкоємства після смерті її батька – ОСОБА_7, який помер 02.11.2011 року, із визнанням за нею, прав забудовника цього будинковолодіння.

Визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/8 ідеальних часток земельних ділянок : 1) площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування вказаного вище житлового будинку та господарських будівель по вул. Гашека, 2 »а» у м.Сокалі, яка належала йому на праві власності згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.05.2007 року кадастровий номер: 4624810100:01:003:0143; та 2) площею 0,0299 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою, яка належала йому на праві власності згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.05.2007 року, кадастровий номер 4624810100:01:003:0144.

Рішення суду оскаржив представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_3

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, протиправним, винесеним з порушенням норм матеріального права. Покликається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги її заперечень та заперечень її представника. Зокрема завертає увагу суду на роз’яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що містяться у листі №24-753/04-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування»: 01 березня 2013 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було обговорено та взято до відома інформацію про узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування. В якому зазначає, що за умови наявності акта відведення земельної ділянки під забудову, дозволів на забудову, якщо будинок не було введено в експлуатацію, таке будівництво не може визнаватись самочинним, а є незавершеним. Пунктом 8 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7 встановлено, якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки входять до складу спадщини. Законодавством передбачено порядок прийняття в експлуатацію будівель інспекцією архітектурно-будівельного контролю за місцем їх розташування, який не може підмінятися судовим рішенням. Визнання права власності в порядку спадкування на недобудований будинок відповідно до чинного законодавства України неможливе. Потрібно визнати правильною практику судів щодо визнання за спадкоємцем майнових прав забудовника, як таких, що входять до складу спадщини. Так, рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2011 року визнано за позивачами П. та Д. по S частині за кожним права забудовника жилого будинку та господарських будівель і споруд за адресою: вул. X., м. Запоріжжя в порядку спадкування після смерті У., яка померла 13 листопада 1998 року, та С., яка померла 23 листопада 2006року. Суд зазначив, що будівництво відбулося на відведеній для цього земельній ділянці на законних підставах, але після закінчення будівництва житловий будинок було не здано в експлуатацію, тому до спадкоємців переходить право забудовників на оформлення зазначеного будинку у встановленому законом порядку, а сам будинок слід вважати до здачі його в експлуатацію незавершеним будівництвом. Кіровоградським районним судом (справа № 2-323/11) за спадкоємцем визнано право забудовника щодо недобудованого будинку, відсоток готовності якого становить 5 %, з правом здачі будинку в експлуатацію та отримання на своє ім'я документів, що посвідчують право власності. Пленум вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.2014 року зазначив наступне: З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства про виникнення, припинення, захист права власності та інших речових прав пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляє дати судам такі роз'яснення: п.15. До завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об’єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦПК). У зв'язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна. Отже, законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Крім цього, звертає увагу суду, що із змісту ст. 357 ЦК вбачається, що під терміном "визначення часток" законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні. Отже, резолютивну частину судового рішення в цій категорії справ має бути викладено наступним чином: «Визначити, що частка померлого (П.І.Б.) в праві спільної сумісної власності на квартиру (будинок, садибу) становила -1/2». Визначення судами частки подружжя у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно (квартиру) за померлими суперечить вимогам ст. 3 ЦПК, статей 27 - 31 ЦПК, оскільки судом вирішується питання про права осіб, які не є сторонами процесу та у зв'язку зі смертю не мають цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, (лист ВССУ №24-753/04-13 від 16.05.2013р).

Також покликається на те, що земельні ділянки площею 0,1000га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд; площею 0,0299га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; належали на праві власності ОСОБА_7, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №521801 від 17 травня 2007 року, та державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №521802 від 17 травня 2007 року. Тобто право власності було набуте ОСОБА_7 на земельні ділянки одноособово, вже після розлучення з позивачкою ОСОБА_4 (шлюб розірвано 26.12.2005 року). В списку співвласників остання не зазначена. Питання про визнання земельних ділянок спільною сумісною власністю подружжя позивачем ОСОБА_4 не ставилось, а суд не вправі виходити за межі позовних вимог. Після смерті ОСОБА_7 право власності на вищенаведені земельні ділянки мали право успадкувати в рівних долях: ОСОБА_5 - донька - 1/4 ОСОБА_8 - син -1/4 ОСОБА_10 - мати -1/4 ОСОБА_2 -1/4. Так як мати спадкодавця відмовилась від своєї частки в спадковому майні в її користь,то її частка має становити - 2/4. Зазначає, і те, що не підлягають задоволенню позовні вимоги спадкоємців про визнання права власності на земельну ділянку, щодо якої спадкодавцем розпочато, але не завершено процедуру приватизації. Визнання права власності в порядку спадкування на недобудований будинок відповідно до чинного законодавства України неможливе, тобто не має підстав для виділення часток спадкоємцям в незавершеному будівництві, що пов’язує за собою неможливість виділення часток на земельні ділянки у співвідношенні до права власності на частини незавершеної будинковолодіння.

Враховуючи наведене просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явились. Представник ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_11 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, однак жодних підтверджуючих документів про поважність причин неявки в судове засідання призначене на 13 серпня 2018 року не надав. На переконання колегії суддів матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України суд, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пленум Верховного Суду України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз’яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що незавершене будівництво - будинковолодіння по вул. Гашека,2 «а» у м.Сокалі є об’єктом цивільного обороту та відноситься до майнового права особи, а відтак такий об’єкт незавершеного будівництва може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя, що підлягає поділу між ними згідно законодавства, та є об’єктом набуття права власності на нього в порядку спадкоємства. Крім того, оскільки будинок набутий у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя, то ОСОБА_4 набула право і на 1/2 ідеальну частину присадибної земельної ділянки на які померлому ОСОБА_7 були видані державні акти на право власності площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та площею 0,0299 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі на житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 26.12.2005 року між ними розірвано, про що видано свідоцтво про розірвання шлюбу Серія 1-СГ №055580 та зроблено актовий запис №66 від 15.03.2006 року.

За час перебування в шлюбі у них народилась донька ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_12 В.В.05.04.1980 р.н., що підтверджується свідоцтвами про народження Серія 1-СГ №246031 та Серія 1-СГ №3226888 відповідно.

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_13 1-СГ №300993 від 06.02.2013 року ОСОБА_8 помер 05.02.2013 року.

Згідно з свідоцтвом про смерть ОСОБА_13 1-СГ №268920 від 03.11.2011 року ОСОБА_7 помер 02.11.2011 року.

В період перебування в шлюбі з 20.07.1979 року по 26.12.2005 року подружжям було збудовано будинковолодіння в м. Сокаль по вул. Гашека, 2 «а» в склад якого житловий двоповерховий будинок з цокольним поверхом та верандою і господарська будівля з літньою кухнею та прибудовою, земельна ділянка під забудову якого була виділена ОСОБА_7 в безстрокове користування для будівництва житлового будинку на підставі рішення Сокальської міської ради народних депутатів №122 від 14.04.1988 року.

На даний час готовність будинку складає 98,7%, що підтверджується копією технічного паспорта на садибний (індивідуальний) будинок № 2 «а» по вул. Гашека у м. Сокаль.

Згідно технічного паспорта на зазначений будинок, загальна площа такого складає 304,1 кв.м., житлова 132,3 кв.м.

17.05.2007 року на ім’я ОСОБА_7 видано Державний акт серія ЯГ 521801 про право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку та господарський будівель по вул. Гашека,2 «а» у м. Сокаль, кадастровий номер 4624810100:01:003:0143.

Також 17.05.2007 року на ім’я ОСОБА_7 видано Державний акт серія ЯГ 52180 про право власності на земельну ділянку площею, 0,0299 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства по вул. Гашека,2 «а» у м. Сокаль, кадастровий номер 4624810100:01:003:0144.

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 29.11.2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_14 було укладено шлюб.

Як вбачається з копії спадкової справи №556/2011 спадкоємцями майна ОСОБА_7, який помер 02.11.2011 року є його син – ОСОБА_8 на 1/4 ідеальну частину спадкового майна, дружина ОСОБА_2 на 2/4 ідеальні частини спадкового майна, у тому числі з врахуванням 1/4 частки від якої відмовилась його мати – ОСОБА_10, а також донька – ОСОБА_12 на 1/4 ідеальну частину спадкового майна.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.04.2013 року, виданих Сокальською ДНК, ОСОБА_12 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину грошових вкладів батька, що знаходились в Сокальському відділенні Львівського обласного відділення АТ «ОСОБА_15 Аваль», такі ж свідоцтва були видані ОСОБА_8 на 1/4 частину грошових вкладів батька, а також дружині ОСОБА_2 на 2/4 частини цих грошових коштів.

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_13 1-СГ № 417979 мати ОСОБА_7 –ОСОБА_10 померла 21.04.2015 року.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України (2004 року) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України (2004 року) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині 2 цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у ст. 317 ЦК України.

Згідно з нормою ст. 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 22, 28 КпШС України, (чинної на час будівництва спірного незавершеного будівництвом житлового будинку), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Аналогічні за змістом норми містяться і в ст. ст. 60, 63, 70 СК України.

Відповідно до ст. 60, ч.1 ст. 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11 закріплено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки тощо.

Майном, відповідно до ч. 1 ст. 190 та 179 ЦК України, є окремі речі, сукупність речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати права та обов’язки.

Згідно з ч.1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Об’єкт незавершеного будівництва - це об’єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства.

Аналіз положень ст. 331 ЦК України у системному зв’язку з нормами ст. ст. 177-179, 182 ЦК України, ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об’єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 331 ЦК України передбачає, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею , якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо)) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації , право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, до прийняття новоствореного нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації права власності на цей об’єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використане в процесі будівництва.

Таким чином, ст. 331 ЦК України не передбачена можливість визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку.

Згідно з роз'ясненнями п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки, як забудовника,входять до складу спадщини. Визнання права власності в порядку спадкування на недобудований будинок відповідно до чинного законодавства України неможливе. Правильною визнано практику судів щодо визнання за спадкоємцем прав забудовника, як таких, що входять до складу спадщини. Вказане узгоджується із правовою позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеною в інформаційному листі № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013р.

Як роз’яснено в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об’єкти нерухомості, у тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема, на житловий будинок, іншу споруду.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 з позовом про визнання за нею прав та обов’язків забудовника незавершеного будівництвом житлового будинку по вул. Гашека,2 «а» у м. Сокаль до суду не зверталася.

Отже, з урахуванням наведених вище норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду України та фактичних обставин справи, а саме: що предметом спору є об’єкт, який має правовий статус об’єкту незавершеного будівництва, оскільки у встановленому законом порядку не прийнятий в експлуатацію, хоча готовий до експлуатації, і на нього відсутня державна реєстрація права власності, яка для виникнення права власності на нерухоме майно в силу закону є обов’язковою, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачкою права власності на незавершений будівництвом спірний житловий будинок в порядку спадкування за законом, оскільки такий не входить до складу спадщини, так як відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року, до завершення будівництва до складу спадщини входять права та обов`язки як забудовника.

Що стосується земельних ділянок площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку та господарський будівель по вул. Гашека,2 «а» у м. Сокаль, кадастровий номер 4624810100:01:003:0143 та земельної ділянки площею, 0,0299 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства по вул. Гашека,2 «а» у м. Сокаль, кадастровий номер 4624810100:01:003:0144, то як вже було встановлено такі належали на праві власності ОСОБА_7, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №521801 від 17 травня 2007 року, та державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №521802 від 17 травня 2007 року. Тобто право власності було набуте ОСОБА_7 на земельні ділянки одноособово, вже після розлучення з позивачкою ОСОБА_4

Відповідно до ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності:

ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки;

виготовлення технічної документації на земельні ділянки;

визначення меж земельної ділянки в натурі;

погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами;

одержання у встановленому порядку Державного акта на землю;

реєстрація права власності на земельну ділянку.

Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу X "Перехідні положення” ЗК.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги спадкоємців про визнання права власності на земельну ділянку, щодо якої спадкодавцем розпочато, але не завершено процедуру приватизації.

Оскільки визнання права власності в порядку спадкування на недобудований будинок відповідно до чинного законодавства України неможливе, тобто не має підстав для виділення часток спадкоємцям в незавершеному будівництві, що пов’язує за собою неможливість виділення часток на земельні ділянки у співвідношенні до права власності на частини незавершеного будинковолодіння, а відтак колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні вказаної вимоги оскільки така є передчасною.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, що діяла на момент звернення до суду з апеляційною скаргою, за подання апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч.2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню або незастосування закону, який підлягає застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення порушено норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення Сокальського районного суду Львівської області від 29 грудня 2017 року слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи Сокальська державна нотаріальна контора, КП "Червоноградське МБТІ" , реєстраційна служба Сокальського РУЮ про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя та в порядку спадкування – відмовити.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, п.2.ч.1 ст.374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_3 – задовольнити.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 29 грудня 2017 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи Сокальська державна нотаріальна контора, КП "Червоноградське МБТІ", реєстраційна служба Сокальського РУЮ про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя та в порядку спадкування – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в користь держави відстрочений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 12000 грн..

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 22.08.2018 року

Головуючий: О.М.Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_16