Постанова № 76037369, 13.08.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/4833/17 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 22-ц/783/870/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія:49

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретар: Цап П.М.,

за участю: апелянта – ОСОБА_2 та її представника адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 лютого 2018 року, -

в с т а н о в и л а:

В вересні 2013 року ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись в суд із позовом до ОСОБА_6 міської ради Львівської області, ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконними та скасування пункту 1.23. рішення ОСОБА_6 міської ради за №1064 від 27.06.2013 року «Про затвердження матеріалів проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», пункту 3.23 рішення ОСОБА_6 міської ради за №1068 від 27.06.2013 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передачу у власність, спільну сумісну власність земельних ділянок», визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності номер 17673355, виданого 12.02.2014 року Реєстраційною службою ОСОБА_6 міськрайонного управління юстиції Львівської області та скасування запису про право власності номер 4645387 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 10.02.2014 року.

В обгрунтування позовних вимог покликались на те, що ОСОБА_6 міська рада при прийнятті спірних рішень порушила вимоги ст.ст. 118, 141, 152, 155, 158 та 198 Земельного кодексу України, а також вказують на той факт, що дані рішення суперечать основному містобудівному документу – генеральному плану міста Дрогобича.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення оскаржила позивач ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Покликається, на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідач ОСОБА_7 на час подачі заяви до ОСОБА_6 міської ради, 02.10.2012 року був за межами України, а підпис у заяві про надання дозволу на виготовлення документації відносно земельної ділянки та надання її йому власність, не відповідає підпису в його паспорті. Таким чином, ОСОБА_7 особисто не звертався до ОСОБА_6 міської ради із будь якими заявами стосовно виділення йому земельної ділянки. Також, представник ОСОБА_6 міської ради у своїх запереченнях на позовну заяву погодився з тим, що ОСОБА_7 особисто не підписував та не подавав відповідних заяв, щодо надання йому земельної ділянки. Крім того, покликається на те, що ОСОБА_7 особисто не подав заяву про державну реєстрацію права та їх обтяжень, на підставі якої зареєстровано його права власності на земельну ділянку. Також, звертає увагу суду, що вся технічна документація виготовляється за відсутності замовника відповідача ОСОБА_7 немає ні його підпису, ні підпису довірителя. Відсутня також, згода позивачів, як суміжних землекористувачів, натомість вписані як суміжні землекористувачі власники квартир у будинку №49 по вулиці Сагайдачного у місті Дрогобичі Львівської області, які не мають до земельної ділянки жодного відношення. Проте і їхній підпис відсутній та нема повідомлення, що вони були присутні при перенесенні меж в натуру. Незважаючи на всі ці порушення, п.1.23 рішення ОСОБА_6 міської ради від 27.06.2013 року №1064 «Про затвердження матеріалів проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено технічну документацію та передано у власність відповідачу ОСОБА_7 земельну ділянку для ведення садівництва. Отже, вбачається очевидна невідповідність висновків суду першої інстанції із дійсними обставинами справи, стосовно неврахування відсутності особистої волі відповідача ОСОБА_7 та стосовно надання йому земельної ділянки, а відтак просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким визнати незаконним та скасувати п.1.23 рішення ОСОБА_6 міської ради від 27.06.2018 року №1064 «Про затвердження матеріалів проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок». Визнати незаконним та скасувати п.3.23 рішення ОСОБА_6 міської ради №1068 від 27.06.2013 «Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передачу у власність, спільну сумісну власність земельних ділянок». Визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності серія та номер 17673355, видане 12.02.2014 року реєстраційною службою ОСОБА_6 міськрайонного управління юстиції Львівської області та скасувати запис про право власності номер 4645387 в Державному реєстрі речових прав, на нерухоме майно від 10.02.2014 року.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта – ОСОБА_2 та її представника адвоката ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 міська рада в межах повноважень, наданих Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельним кодексом України, правомірно прийняла відповідні рішення за №1064 від 27.06.2013 року в частині пункту 1.23. та за №1068 від 27.06.2013 року в частині пункту 2.23., якими затвердила Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 570 кв.м., кадастровий номер 4610600000:01:002:0052, за адресою: м. Дрогобич, вул. Сагайдачного, 49, та передала її безоплатно у власність ОСОБА_7 для ведення садівництва, при цьому відсутні підстави для визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності номер 17673355, виданого 12.02.2014 року Реєстраційною службою ОСОБА_6 міськрайонного управління юстиції Львівської області та скасування запису про право власності номер 4645387 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 10.02.2014 року, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, оскільки жодним чином не порушують прав або охоронюваних законом інтересів позивачів, за захистом якого вони звернулися до суду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності зі ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ст.ст. 1, 3 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно ч.1 ст. 116 Земельного Кодексу України в редакції, чинній на момент прийняття вищевказаного рішення, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.116 Земельного Кодексу України в цій же редакції набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України (в редакції на момент виникнення правовідносин), якою визначається, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Положеннями ч. 6 ст. 186-1 ЗК України, передбачено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 12.10.2012 року ОСОБА_7 звернувся з заявою до ОСОБА_6 міської ради Львівської області та просив провести відведення земельної ділянки під садівництво орієнтованою площею 0,77 га. на землях, які межують з земельною ділянкою будинку по вулиці Сагайдачного,49 і використовується ними з 1956 року. До заяви ОСОБА_7 додав довідку про право власності, заяву - згоду сусідів, план-схему розташування ділянки та інші документи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27.06.2013 року ОСОБА_6 міською радою було прийнято рішення за №1064 «Про затвердження матеріалів проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», відповідно до пункту 1.23. якого ОСОБА_7, проживаючому на ІНФОРМАЦІЯ_1, було затверджено матеріали з виготовлення Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 570 кв.м. на вулиці Сагайдачного, 49, кадастровий номер 4610600000:01:002:0052, для ведення садівництва.

В подальшому згідно пункту 2.23. рішення ОСОБА_6 міської ради «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передачу у власність, спільну сумісну власність земельних ділянок» за №1068 від 27.06.2013 року, було передано безоплатно у власність ОСОБА_7 земельну ділянку площею 570 кв.м., кадастровий номер 4610600000:01:002:0052, для ведення садівництва.

Також матеріалами справи підтверджується, що речове право ОСОБА_7 на земельну ділянку належним чином зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про право власності - 4645387 та реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна - 291047646106, що підтверджується копією Інформаційної довідки за №52885601 від 09.02.2016 року, наданої позивачами.

З Висновку Відділу Держземагентства у м.Дрогобичі Львівської області за №106 від 13.03.2013 року вбачається, що останнім підтверджено можливість використання даної земельної ділянки площею 0,057 га за адресою: м. Дрогобич, вул. Сагайдачного, 49, з цільовим призначенням для ведення садівництва, в т.ч. без будь яких обмежень та сервітутів, що в свою чергу спростовує доводи апеляційної скарги про наявність, на думку апелянта, факту порушення ОСОБА_6 міською радою при прийнятті спірних рішень містобудівного законодавства, а зокрема, щодо їх невідповідності генеральному плану міста Дрогобича, а також про те, що земельна ділянка, яка є предметом спору відноситься до прибудинкової території.

Крім того, як вбачається з Висновку Відділу Держземагентства у м.Дрогобичі Львівської області за №44 від 15.03.2013 року останній, розглянувши проект землеустроб щодо відведення земельної ділянки наміченої для передачі у власність ОСОБА_7 для ведення садівництва, площею 570 кв.м. на вул.. Сагайдачного,49 у м. Дрогобич, розроблений на підставі рішення сесії ОСОБА_6 міської ради від 31.03.2013 року №898 вважає за можливе погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги щодо на відсутності підписів суміжних землекористувачів в Проекті землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, що є порушенням вимог Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками є надуманими, оскільки межі такої земельної ділянки було погоджено Комісією із питань вирішення земельних спорів ОСОБА_6 міської ради (протокол №8 від 30.04.2013 року), що підтверджується ОСОБА_6 міської ради за №3-21/10509 від 27.12.2013 року.

Крім того, посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_6 міської радою порушено вимоги ст. 118 ЗК України - не доведено факту користування заявником земельною ділянкою, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_8 скористався своїм правом виходячи з положень норми ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно п.11 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

В рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 року в справі №1-10/2004 Конституційний суд України визначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Як встановлено судом, станом на 27.06.2013 року, тобто на момент прийняття рішення ОСОБА_6 міською радою, земельна ділянка по вул. Сагайдачного,49 площею 570 кв.м. в м. Дрогобич перебувала у комунальній власності ОСОБА_6 міської ради.

Враховуючи те, що судом не встановлено обставин, які б свідчили, про порушення права позивачів, які виникли внаслідок прийняття рішень ОСОБА_6 міської ради за №1064 від 27.06.2013 року в частині пункту 1.23. та за №1068 від 27.06.2013 року в частині пункту 2.23., якими затвердила Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 570 кв.м., кадастровий номер 4610600000:01:002:0052, за адресою: м. Дрогобич, вул. Сагайдачного, 49, та передала її безоплатно у власність ОСОБА_7 для ведення садівництва, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги є тотожними з доводами позовних вимог і не спростовують правильності висновків суду, тому не дають підстав для її задоволення.

В зв'язку з викладеним інші доводи апеляційної скарги, як такі, що не мають правового значення, колегією суддів визнаються безпідставними.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому доходить висновку, що підстави для його скасування відсутні, а апеляційну скаргу на оскаржуване рішення слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, п.1.ч.1 ст.374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 22.08.2018 року

Головуючий: О.М.Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_9