Постанова № 76032808, 20.08.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 130/2451/17

Провадження № 22-ц/772/1576/2018

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вернік В. М.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2018 рокуСправа № 130/2451/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого : Копаничук С.Г.

Суддів: Кучевського П.В. ,Оніщука В.В.

при секретарі : Богацькій О.М.

за участю прокурора Петлик І.В., представника ОСОБА_3-адвоката ОСОБА_4,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_5 ,

відповідачі: Жмеринська районна державна адміністрація, Браїлівська сільська рада Жмеринського району,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу керівника Жмеринської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Жмеринського міськрайонного суду від 16.01.2018 року ,ухваленого в приміщенні Жмеринського міськрайонного суду суддею Верніком В.М. , повний текст якого складено 24.05.2018 року, у справі за позовом ОСОБА_6 до Жмеринської райдержадміністрації, Браїлівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання права на земельну частку (пай) ,-

В с т а н о в и л а :

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 пред'явив до суду позов до Жмеринської райдержадміністрації, Браїлівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання права на земельну частку (пай) ,розміром 3,6687 кадастрових га із земель запасу Браїлівської сільської ради Жмеринського району.

Зазначив, що 20 липня 1984 року до 4 серпня 1999 року він працював головним енергетиком Браїлівського бурякорадгоспу Браїлівського цукрокомбінату, яке було переіменовано у СВАТ «Браїлівське» з 26.09.1996 року ,а з 22.03.2011 року перейсменовано у ПАТ «Браїлівське».Він звільнився з роботи за власним бажанням ,після чого проводилась робота по приватизації земель СВАТ «Браїлівське»,комісією по розпаюванню земель складені список осіб ,що мають право на земельну частку(пай), який затверджений зборами працівників СВАТ і пенсіонерів з їх числа від 25.02.2004 року .Список членів СВАТ «Браїлівське»,яким надано дозвіл на розробку проекту приватизації земель затверджено Жмеринською райдержадміністрацією 10.11.2008 року. Вважаючи, що він має право на земельну частку (пай) в землях ,що перебували в постійному користуванні СВАТ «Браїлівське», оскільки працював у ньому, проте його безпідставно не було внесено до списку осіб ,що мають таке право, просив позов задовольнити.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду від 16.01.2018 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право на земельну частку(пай) в розмірі 3,6687 кадастрових гектарах із земель запасу Браїлівської селищної ради Жмеринського району Вінницької області. Стягнуто з Жмеринсвької райдержадміністрації на користь ОСОБА_3 486,87 грн. судових витрат зі сплати судового збору. Повернуто ОСОБА_3 із державного бюджету 486,87 грн. судового збору, сплаченого при поданні позову.

В апеляційній скарзі керівник Жмеринської місцевої прокуратури, посилаючись на порушення рішенням суду інтересів держави та судом норм матеріального і процесуального права ,просив вказане рішення скасувати ,а в задоволенні позову відмовити. Зазначив ,що суд в порушення ч.4 ст.206 ЦПК України ,ч.2 ст.84ЗК не звернув увагу, що вказане рішення порушує інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, що не було залучено до участі в справі ,оскільки резервний фонд земель на території Браїлівської сільської ради згідно ст.25 ч.1 ЗК перебуває у державній власності .Крім того, суд не звернув увагу на відсутність доказів існування у позивача суб'єктивного права, за захистом якого він звернувся до суду та відповідно факту його порушення відповідачами ,а також на пропуск позивачем строку давності за зверненням до суду з указаною вимогою .

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області зазначало ,що суд не перевірив дотримання строку звернення позивача до суду .

Відповідно до п.п.8,9 Розділу Перехідні положення ЦПК України в редакції Закону № №2147 від 03.10.2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ,позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції . Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги , заявлених позовних вимог та підстав позову ,суд апеляційної інстанції вважає що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказане рішення цим вимогам не відповідає .

Суд першої інстанції встановив, що позивач з 20.07.1984 року по 04.08.1999 року працював головним енергетиком Браїлівського бурякорадгоспу Браїлівського цукрокомбінату, який згідно наказу №44 від 27.09.1996 року було переіменовано у СВАТ «Браїлівське ,а з 22.03.2011 року перейменовано у ПАТ «Браїлівське». Грошова оцінка та розмір земельної частки (паю) в кадастрових гектарах по Людавській сільській раді та Браїлівської селищній раді становить кадастрових 3,66,87 га та вартість станом на 01.01.2017 року з коефіцієнтами індексації 1,756; 4,796; 1,0 становить 97375,25 грн. По Браїлівській селищній раді станом на 01.01.2016 року становлять: запаси землі - 999,15 га з них 87,12 га (рілля), землі резервного фонду - 35,49 га з них 23,39 га (рілля). Розпорядженням Жмеринської райдержадміністрації №277 від 10.06.2011 року (а.с.14 )затверджено проект землеустрою щодо організації земельних часток (паїв) на території Браїлівської та Людавської сільських рад та протокол загальних зборів власників земельних часток, яким затверджені списки громадян, що мають право на земельну частку (пай) на території вказаних сільських рад ,а також постановлено передати у власність земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) та видати державні акти на право власності на земельні ділянки.

Постановляючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що позов належно обгрунтований, доведений позивачем, відповідає матеріальному закону, безумовно визнаний відповідачем і це визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.

З таким висновком погодитись не можна, оскільки суд дійшов до нього з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач просив визнати за ним право на земельну частку(пай) розміром 3,6687 кадастрових га із земель запасу Браїлівської сільської ради Жмеринського району, посилаючись на те, що він мав на неї право ,оскільки земля державного сільськогосподарського підприємства , що підлягала приватизації ,до розпаювання перебувала в постійному користуванні Браїлівського бурякорадгоспу ,правонаступником якого є СВАТ «Браїлівське»,в яких він в період 1984-1999 років працював.

Порядок приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій регулює ст.25 ЗК України .

Відповідно до ст.25 ЗК України від 25.10.2001 ,що набрав чинності з 01.01.2002 року ,при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно. Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарського призначення, водний фонд, резервний фонд). Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в

натурі (на місцевості). Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств,

установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Разом з тим, позивач на час вступу вказаного ЗК в дію уже не являвся працівником цього підприємства, працівником державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонером з їх числа оскільки після звільнення з нього працевлаштувався у ВАТ « Гніванський цукрозавод» ,а діючий на той час ЗК України 1990 року таких прав позивачу не надавав .

Підлягає перевірці виникнення права позивача на земельну частку (пай) внаслідок його роботи у СВАТ «Браїлівське» .Сільськогосподарське акціонерне товариство (СВАТ «Браїлівське» ) на базі Браїлівського цукрокомбінату виникло 26.09.1996 року ,а списки громадян, що мають право на земельну частку( пай ) за твердженням позивача затверджені зборами працівників СВАТ і пенсіонерів з їх числа від 25.02.2004 року, проте доказів цьому позивач не надав.

Пунктом 1 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Указ N 720/95) установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до п. 2 зазначеного Указу, право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Як роз'яснив Пленуму Верховного Суду України в п. 24 постанови від 16 квітня 2004 року N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту.

Отже, право на земельну частку (пай) виникає в осіб, які на час видачі колективному сільськогосподарському підприємству державного акту на право колективної власності на землю являлися членами цього підприємства ,в тому числі пенсіонерів ,які залишилися членами цього підприємства.

Тобто, позивач повинен був надати суду докази отримання колективним сільськогосподарським підприємством, (сільськогосподарським акціонерним товариством) державного акту на право колективної власності на землю і того, що на час його отримання він був членом цього підприємства ,а не найманим працівником, в тому числі пенсіонером, який раніше працював у ньому і залишився членом зазначеного підприємства відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

В матеріалах справи відсутні і позивачем не були надані суду відповідні докази , позивач не був включений до списку осіб, що мають право на майновий пай, що додається до державного акту на право колективної власності на землю ,а сам факт роботи позивача в період з 20 липня 1984 року до 4 березня 1999 року ,без надання доказів про дату та суб'єкта отримання державного акту на право колективної власності на землю, членства позивача в колективному с\г підприємстві ,а також його збереження його за позивачем на час видачі такого державного акту ,правового значення для вирішення спору не має .

Як вбачається з викладених позивачем у позові обставин та наявних доказів, яких недостатньо, позивач не довів ,що він в період роботи мав право на приватизацію земель державного сільськогосподарського підприємства у вигляді майнового паю ,а також того, що він набув та зберіг таке право як один із суб'єктів колективної власності на землю СВАТ «Браїлівське», тобто що сільськогосподарське підприємство (товариство) одержало державний акт на право колективної власності на землю до звільнення позивача в 1999 році, та він являвся пенсіонером цього підприємства, що зберіг членство у ньому .

Відтак, позивач не довів наявність у нього суб'єктивного права за захистом якого він звернувся до суду та його порушення відповідачами ,а тому в позові необхідно відмовити.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що суд не перевірив дотримання позивачем строку давності на звернення до суду за захистом правового значення не мають ,оскільки згідно п.11 Постанови Пленуму Верхового Суду України N 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» суд у рішенні відмовляє в позові з

підстав пропуску строку для звернення до суду без поважної причини ,крім

випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для

цього.

Крім того, безумовне визнання позову відповідачами не є підставою для задоволення судом позову ,виходячи з наступного.

Відповідно до змісту ч. ч. 1,4 ст.206 ЦПК позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відтак , визнання позову відповідачами є підставою для задоволення позову лише якщо таке визнання не суперечить закону або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Безпідставне визнання за позивачем права на земельну частку(пай) із земель запасу Браїлівської сільської ради на час розгляду справи порушує права інших осіб - держави в особі державних органів , які до того ж не були залучені до участі в справі ,зокрема, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області .Останнє на час розгляду судом справи, відповідно до Положення про державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 року та п.1,п.п.13)п. 4 Положення «Про Головне управління Держгеокадастру у області», затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 року , розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку визначеного законодавством.

Всупереч вказаному ,суд на вищезазначені вимоги закону уваги не звернув та належним чином не з'ясував і не перевірив коли і чи виникло у позивача право на отримання безоплатно земельної частки (паю)із земель колективної власності ,чи порушуються визнанням відповідачами у даній справі позову права, свободи та інтереси інших осіб , хоча вирішення цих питань має суттєве значення для правильного вирішення спору та безпідставно ухвалив рішення про задоволення позову.

За таких обставин доводи апеляційної скарги є підставними ,рішення суду ,що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, не можна визнати законним і обгрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в зв'язку з недоведеністю.

Керуючись ст. ст.374,376,382,383 ЦПК України апеляційний суд в складі колегії ,-

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу керівника Жмеринської місцевої прокуратури задовольнити.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду від 16.01.2018 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до Жмеринської райдержадміністрації, Браїлівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання права на земельну частку (пай) в розмірі 3,6687 кадастрових гектара та виділення її із земель запасу Браїлівської селищної ради Жмеринського району ,-відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : Копаничук С.Г.

Судді Кучевський П.В.

Оніщук В.В.

Згідно з оригіналом:

суддя: Копаничук С.Г.