Рішення № 76032452, 22.08.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Провадження № 2/243/2201/2018

Справа № 243/5889/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року м. Слов’янськ

Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Кузнецова Р.В.,

за участю секретаря Малиновської І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Слов’янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Слов’янської міської ради Донецької області про встановлення факту прийняття спадщини, встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

27 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Слов’янської міської ради Донецької області про встановлення факту прийняття спадщини, встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування. В обґрунтування позову зазначено, що 07 грудня 2009 року в місті Слов’янську помер батько позивача - ОСОБА_2. Після його смерті спадщина відкрилася за законом, заповіт відсутній, та позивач є єдиним спадкоємцем після його смерті. До складу спадщини увійшов житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами № 70 по вулиці Доватора в м. Слов'янськ Донецької області. Вказаний будинок належав дідусеві позивача - ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на будівлю, виданого житловим управлінням Слов'янського відділу комунального господарства 20 листопада 1954 року. Право власності ОСОБА_3 на будинок було зареєстроване в порядку, передбаченому чинним на той час законодавством, у КП «БТІ» м. Слов’янська 23 листопада 1954 року (у реєстровій кадастровій книзі за № 1750), про що свідчить відповідний запис в свідоцтві про право власності.

ОСОБА_3 на час своєї смерті, 20 жовтня 1978 року, проживав та був зареєстрований у вказаному будинку. Разом з ним на час його смерті в цьому будинку був зареєстрований та проживав батько позивача ОСОБА_2 Дідусь та батько проживали однією сім’єю, мали спільний бюджет та побут, а після смерті ОСОБА_3, ОСОБА_2 організував його поховання. Після смерті дідуся, батько позивача продовжував проживати у спадковому житловому будинку і використовував його як власник для власного проживання, та проживання своєї сім’ї, фактично прийнявши спадщину після смерті ОСОБА_3

На час смерті ОСОБА_2, позивач був зареєстрований та проживав разом із ним у вказаному спадковому будинку № 70 по вулиці Доватора в м. Слов'янськ Донецької області. Вони проживали однією сім’єю, мали взаємні права та обов'язки, спільний бюджет, спільні витрати та придбання. Отриманий дохід вони витрачали сумісно, на спільні потреби, а після смерті ОСОБА_2, позивач організував його поховання.

Враховуючи, що заяву про відмову від спадщини після смерті батька позивач не подавав, відповідно до вимог частини 3 статті 1268 ЦК України, він є таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2

Однак, постановою нотаріуса від 17 травня 2018 року № 984/02-31, позивачеві було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказаний житловий будинок після смерті його батька ОСОБА_2, у зв’язку із пропуском позивачем строку для прийняття спадщини та відсутності правовстановлюючих документів які підтверджують право власності спадкодавця ОСОБА_2 на житловий будинок № 70 по вулиці Доватора в м. Слов'янськ Донецької області.

Крім того, оригінал правовстановлюючого документа який підтверджує право власності дідуся позивача ОСОБА_3 на вказаний житловий будинок, є втраченим.

Вважає, що його батько ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 вступивши у фактичне управління та володіння спадковим майном, а позивач, як єдиний спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_2 прийняв спадщину після його смерті оскільки проживав разом із ним на час відкриття спадщини та не подавав заяви про відмову від спадщини. Враховуючи, що реєстрація права власності на вказане нерухоме майно за спадкодавцем ОСОБА_2 не проведена, а останній помер, позивач фактично є позбавленим можливості оформити право власності на належне йому спадкове майно.

За наведених обставин, позивач позбавлений можливості іншим чином аніж як через звернення до суду реалізувати свої спадкові права, а тому вимушений був звернутися до суду із даним позовом та просити суд ухвалити рішення яким встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті батька ОСОБА_3, та факт постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини - 07 грудня 2009 року, а також визнати за позивачем як за спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_2, право власності в порядку спадкування на житловий будинок № 70 по вулиці Доватора в м. Слов'янськ Донецької області з прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами.

Позивач ОСОБА_1, та його представник ОСОБА_4, яка діє на підставі договору на представництво інтересів від 27 червня 2018 року, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з’явились, подали до суду заяви з проханням розгляд справи проводити у їх відсутності, позов задовольнити.

Представник Слов’янської міської ради Донецької області, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з’явися, подав до суду клопотання в якому розгляд справи просива проводити у його відсутності, рішення ухвалити на розсуд суду з урахуванням наявних у справі доказів.

Вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд, в межах заявлених позовних вимог (ст. 13 ЦПК України) встановив наступне.

Згідно із свідоцтвом про народження ОСОБА_2, Серія: УД № 448896, він народився 29 червня 1941 року, та його батьком записаний ОСОБА_3 (а.с. 6).

Згідно із свідоцтвом про право власності на будову, 23 листопада 1954 року його було видано житловим управлінням Слов’янського відділу комунального господарства на підставі рішення виконкому Слов’янської міської ради депутатів трудящихся від 17 листопада 1954 року № 39/92, в тому, що ОСОБА_3 є власником цілого домоволодіння № 65 по вул. Волочаєвській в с. В. Іванівка, про що був внесений відповідний запис до кадастрової книги за № 1750 (а.с. 15).

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_3, Серія ІІ-НО № 036165, він помер 19 жовтня 1978 року в м. Слов’янськ Донецької області (а.с. 9).

Згідно із постановою Першої слов’янської державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 984/02-31 від 17 травня 2018 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_3 – відсутня (а.с. 24-25).

Відповідно до свідоцтва про народження позивача ОСОБА_1, Серія: І-НО № 782864, він народився 11 липня 1964 року в м. Слов’янськ Донецької області, та його батьком записаний - ОСОБА_2 (а.с. 11).

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_5: 1-Но № 427677, ОСОБА_2 помер 07 грудня 2009 року (а.с. 10).

Згідно із відомостями домової книги на житловий будинок № 70 (колишній - № 68) по вул. Доватора (колишня – Волочаєвська в с. В. Іванівка), ОСОБА_2 був зареєстрований в ньому з 22 листопада 1955 року по день своєї смерті (а.с. 28-42).

Згідно із постановою Першої слов’янської державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 984/02-31 від 17 травня 2018 року, 16 травня 2018 року позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку за адресою: Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Доватора, № 70, с. В.Іванівка, після смерті батька – ОСОБА_2, який помер 07 грудня 2009 року. Зазначеною постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій позивачеві було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказаний житловий будинок та земельну ділянку після смерті батька ОСОБА_2, у зв’язку із пропуском позивачем строку для прийняття спадщини та відсутності правовстановлюючих документів які підтверджують право власності спадкодавця ОСОБА_2 на житловий будинок № 70 по вулиці Доватора в м. Слов'янськ Донецької області (а.с. 24-25).

Згідно із відомостями домової книги на житловий будинок № 70 (колишній - № 68) по вул. Доватора (колишня – Волочаєвська в с. В. Іванівка), позивач значився зареєстрований в ньому з 03 червня 1994 року по 03 грудня 2011 року (а.с. 28-42).

Відповідно до п. 2 Постанови ВСУ №7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

За роз’ясненнями які містяться у п. 16 вказаної Постанови ВСУ № 5, заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом у порядку окремого провадження, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном. У тому ж разі, коли всі необхідні документи були, але у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено, заінтересована особа може звернутись до суду не з заявою про встановлення факту прийняття спадщини, а зі скаргою на відмову вчинити нотаріальну дію (ст.285 ЦПК ( 1502-06 )).

При вирішенні вимог про встановлення факту прийняття спадщини і місця її відкриття суд має виходити з положень статей 526 і 549 ЦК, згідно з якими місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місце знаходження майна або його основної частини. Діями ж, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подача ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України (435-15 ) (далі - ЦК), законами України від 2 вересня 1993 року N 3425-XII ( 3425-12 ) "Про нотаріат", від 23 червня 2005 року N 2709-IV ( 2709-15 ) "Про міжнародне приватне право", іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК ( 435-15 ), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК ( 435-15 ) і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Згідно із ст. 549 ЦК Української РСР від 18 липня 1963 року № 1540-VІ, яка визначає дії, що свідчать про прийняття спадщини , визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Таким чином, із досліджених у справі доказів встановлено, що спадкодавець ОСОБА_2 фактично виконав вимоги ст. 549 ЦК Української РСР та прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 вступивши фактично в управління та володіння спадковим майном, однак не оформив своє право власності на нього у встановленому законом порядку, і помер.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно із ч.4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Приписами ст. 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб спадкоємців.

Згідно із ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно із ч. 3 Сімейного кодексу України, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Дослідженими у судовому засіданні доказами, зокрема відомостями домової книги на житловий будинок № 70 (колишній - № 68) по вул. Доватора (колишня – Волочаєвська в с. В. Іванівка), встановлено, що спадкодавець ОСОБА_2 був зареєстрований у вказаному будинку з 22 листопада 1955 року по день своєї смерті – 07 грудня 2009 року, та разом із ним в цьому будинку з 03 червня 1994 року по 03 грудня 2011 року був зареєстрований та проживав його син позивач ОСОБА_1

Виходячи з аналізу чинного законодавства та встановлених обставин справи, оцінивши представлені в силу положень ст. 81 ЦПК України докази, суд приходить до висновку, що вони повністю узгоджуються між собою, не містять внутрішніх протиріч, і у своїй сукупності є достатніми, для того щоб дійти висновку, що ОСОБА_1 постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, тобто на день його смерті – 07 грудня 2009 року, однією сім’єю, вони були пов’язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, а тому враховуючи, що заяву про відмову від спадщини після смерті батька позивач не подавав, відповідно до вимог частини 3 статті 1268 ЦК України, його слід вважати таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2

За наведених обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України, першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє права на спадщину.

Згідно із роз’ясненнями викладеними в п. 6 Постанови Пленуму ВССУ від 07 лютого 2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав"№ 5 від 07 лютого 2014 року, вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що законом може бути встановлений інший момент (підстава) набуття права власності. Зокрема, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п’ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна.

При цьому, наприклад, спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов’язку у виді втрати права на спадщину. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов’язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК).

Наведена позиція викладена у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24 - 753/0/4-14 від 16 травня 2013 року.

Частина 1 ст. 55 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені чи порушуються, створені чи створюються перешкоди для їх реалізації чи мають місце інші обмеження прав і свобод.

Згідно із ч. 1 ст. 64 Основного Закону, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Аналіз досліджених у судовому засіданні доказів у своїй сукупності дозволяє суду дійти висновку, що дідусь позивача спадкодавець ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на будову, виданого 23 листопада 1954 року житловим управлінням Слов’янського відділу комунального господарства на підставі рішення виконкому Слов’янської міської ради депутатів трудящихся від 17 листопада 1954 року № 39/92, набув право власності на житловий будинок № 70 (колишній - № 68) по вул. Доватора (колишня – Волочаєвська в с. В. Іванівка) м. Слов’янськ Донецької області, та зареєстрував своє право власності у порядку встановленому чинним на той час законодавством. Його син – спадкодавець ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 вступивши у фактичне управління та володіння спадковим майном, однак не оформив своє право власності на нього у встановленому законом порядку, і помер. Позивач ОСОБА_1, як спадкоємець першої черги за законом, прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_2, оскільки постійно проживав разом із ним до часу відкриття спадщини та не подавав заяви про відмову від спадщини. Однак на даний час позивач є позбавленим можливості оформити право власності на належне йому спадкове майно відповідно до вимог закону з тих підстав, що реєстрація права власності на вказане нерухоме майно за спадкодавцем ОСОБА_2 не проведена, а останній помер.

З огляду на викладене, аналізуючи норми законодавства та враховуючи роз’яснення ВССУ, суд приходить до висновку, що житловий будинок з прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами № 70 по вулиці Доватора в м. Слов'янськ Донецької області за життя дійсно належав спадкодавцю ОСОБА_2, а отже увійшов до складу спадщини після його смерті. Враховуючи, що окрім позивача, інших спадкоємці які б прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 не встановлено, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15,16,25,328, 373, 374, 392, 1216- 1218, 1220, 1221, 1222, 1223,1225, 1268, 1269, 1270 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 14, 81,82, 89, ч. 4 ст. 223, 259, 263 – 265, 273, 280, 281 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Слов’янської міської ради Донецької області про встановлення факту прийняття спадщини, встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування – задовольнити.

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер 07 грудня 2009 року в м. Слов’янськ Донецької області, після смерті батька – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер 19 жовтня 1978 року в м. Слов’янськ Донецької області.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_5 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер 07 грудня 2009 року в м. Слов’янськ Донецької області на час відкриття спадщини – 07 грудня 2009 року.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП: НОМЕР_1, як за спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька – ОСОБА_2, який помер 07 грудня 2009 року в м. Слов’янськ Донецької області, право власності на житловий будинок № 70 по вулиці Доватора в м. Слов'янськ Донецької області, позначений у плані літерою А-1, загальною площею 40,1 кв.м., житловою площею 20,2 кв.м., та на прилеглі до нього господарські та побутові будівлі та споруди, які позначені у плані: погріб літера – В, літня кухня літера – Е, сарай літера –Ж, літній душ літера - З, вбиральня літера – К, ворота 1, огорожа 2, водопровід 3.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_6