Постанова № 76032192, 22.08.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 132/3617/15-ц

Провадження № 22-ц/772/1808/2018

Категорія: 59

Головуючий у суді 1-ї інстанції Павленко І. В.

Доповідач:Кучевський П. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 рокуСправа № 132/3617/15-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого - Кучевського П.В. (суддя-доповідач),

суддів: Голоти Л.О., Рибчинського В.П.

за участі секретаря судового засідання Богацької О.М.

учасники справи:

заявник: Відділ примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області;

Боржник: ОСОБА_3;

Стягувач: Кредитна спілка «Метроном»;

Стягувач: ОСОБА_4;

Стягувач: ОСОБА_5;

Стягувач: ОСОБА_6;

Стягувач: ОСОБА_7;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань № 2 апеляційну скаргу Кредитної спілки «Метроном» на ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 05 липня 2018 року, постановлену у складі судді Павленка І.В. о 14:00 год. у приміщенні Калинівського районного суду Вінницької області,

встановив:

У березні 2018 року Відділ примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області звернувся до суду із поданням, у якому просив надати дозвіл на реалізацію майна боржника ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку (в порядку статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»), а саме: будівлю конюшні1963 року забудови та будівлю конюшні 1968 року забудови, розташованих в АДРЕСА_1 Калинівського району Вінницької області. Подання мотивоване тим, що на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області знаходиться зведене виконавче провадження №43669731 де боржником є ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

10 серпня 2016 року державним виконавцем в межах примусового виконання зведеного виконавчого провадження було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно якої накладено арешт на все майно боржника.

В ході проведення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженню №43669731 було частково реалізовано описане майно боржника, кошти від реалізації якого розподілені та перераховані у відповідності до вимог ст.ст.45, 46 ЗУ «Про виконавче провадження».

02 жовтня 2017 на адресу відділу надійшов лист стягувача КС «Метроном» в якому останнім повідомлено що ОСОБА_3 в 2010 році були придбані майнові паї членів співвласників майнового фонду КСПГП «Дружба», з додатками даних договорів. Оскільки право власності на це майно ОСОБА_3 в установленому законом порядку не зареєстрував, державний виконавець вирішив звернутися із поданням до суду про надання дозволу реалізацію майна боржника ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку (в порядку статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»).

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 05 липня 2018 року в задоволенні подання Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що до вчинення державним виконавцем всіх можливих дій спрямованих на виконання рішення суду, звернення державного виконавця до суду з поданням про примусову реалізацію майна боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку є безпідставним.

Не погоджуючись із ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 05 липня 2018 року Кредитна спілка «Метроном» звернулася до Апеляційного суду Вінницької області із апеляційною скаргою, у якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити подання Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, посилаючись при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Окрім цього, апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції під час розгляду подання державного виконавця не врахував, що ОСОБА_3 намагається уникнути виконання зобов'язань перед своїми кредиторами і саме з цією метою уклав договір купівлі-продажу нерухомого майна з ОСОБА_8, однак при цьому продовжує використовувати нерухоме майно.

ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що суд першої інстанції встановивши усі обставини справи, правильно застосував законодавство, що регулює спірні правовідносини, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала Калинівського районного суду Вінницької області від 05 липня 2018 року вищевказаним вимогам закону відповідає.

Частина 3 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що у відділі примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області знаходиться зведене виконавче провадження №43669731 де боржником є ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Сторонами зведеного виконавчого провадження є: боржник ОСОБА_3 та стягувачі - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Кредитна спілка «Метроном».

Під час проведення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженню №43669731 було частково реалізовано описане майно боржника, кошти від реалізації якого розподілені та перераховані у відповідності до вимог ст.ст.45, 46 ЗУ «Про виконавче провадження».

02 жовтня 2017 року до виконавчої служби надійшов лист стягувача КС «Метроном» в якому останнім повідомлено, що ОСОБА_3 в 2010 році були придбані майнові паї членів співвласників майнового фонду КСПГП "Дружба".

В подальшому 24 жовтня 2017 року на адресу виконавчої служби надійшла відповідь Громадської організації «Дружба -Aгpo» в додаток до якої надано акт здачі-прийому майна від 22.03.2010 року, згідно якого рішенням загальних зборів спілки «Дружба - Aгpo» передає ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, виділене майно, а саме: будівлю пункту штучного осіменіння 1988 р.; будівлю корівника 1987 р.; будівлю телятника 1990 р.; будівлю телятника 1969 р.; будівлю телятника 1969 р.; будівлю корівника 1987 р.; будівлю телятника 1987 р.; будівлю зерноскладу 1963 р.; сіносховище 1987 р.; водонапірну башню із скважиною; силосну траншею; будівлю ваги; огорожу МТФ; вагу автомобільну.

Відповідно до актів здачі прийому майна від 30.12.2011р. Спілки «Дружба-Агро» за боржником ОСОБА_3 рахувались об'єкти нерухомого майна, а саме основні засоби: будівля конюшні 1963 р. забудови в с. Грушківці; будівлю конюшні 1968 р. забудови в с. Грушківці.

26.01.2018 року державним виконавцем проведено опис та арешт частки нерухомого майна боржника, а саме: будівлю конюшні 1963 р. забудови в с. Грушківці; будівлю конюшні 1968 р. забудови в с. Грушківці, право власності на які не зареєстровано в установленому законом порядку.

Згідно із частинами 3, 4 статті 50 цього Закону України «Про виконавче провадження», у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Дана норма закону кореспондується із пунктом 10 статті 440 ЦПК України, яка передбачає, що питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Разом з тим, боржник ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 05.01.2012 року, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_12, вказані приміщення, зокрема: будівля конюшні 1963 р. забудови в с. Грушківці; будівля конюшні 1968 р. забудови в с. Грушківці, продав в якості будівельних матеріалів ( п.1.1. договору купівлі - продажу).

Доводи апеляційної скарги про те, що вищезазначений договір купівлі-продажу не має юридичної сили, оскільки не посвідчений нотаріально, не заслуговують на увагу.

Так судом під час розгляду скарги ОСОБА_3 на постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_13 про опис та арешт майна (коштів) боржника від 26 січня 2018 року, встановлено, що ОСОБА_3 продав ОСОБА_12 належне йому майно, а саме будівлі конюшні 1963 р. забудови та будівлі конюшні 1968 р. забудови, у якості будівельних матеріалів. Відповідно до Акту приймання-передачі майна від 05 січня 2012 року, ОСОБА_12 фактично прийняв у свою власність зазначене майно.

Ухвала Калинівського районного суду Вінницької області від 12 березня 2018 року, якою скасовано постанову про опис та арешт майна, залишена без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2018 року. Тобто вказане судове рішення набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім цього, апелянтом не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що даний договір був в передбаченому законом порядку визнаний недійсним, а так само які б спростовували факт продажу боржником іншій особі вказаного нерухомого майна.

Згідно з вимогами статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику. У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно. У разі відсутності технічної документації на майно, у зв'язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення такої документації здійснюється за зверненням виконавця в установленому законодавством порядку за рахунок додаткового авансування стягувача. У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня одержання відповідного повідомлення виконавця не авансує витрати, пов'язані з підготовкою технічної документації на майно, виконавчий документ повертається стягувачу, за умови що відсутнє інше майно у боржника, на яке можливо звернути стягнення.

Державним виконавцем та іншими учасниками справи не надано доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 на даний час належать будівля конюшні 1963 р. забудови та будівля конюшні 1968 р. забудови в с. Грушківці.

Доручення від 5 квітня 2013 року на яке посилається апелянт не підтверджує факт належності боржнику на праві власності спірних будівель.

Положення статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» вказують на те, що державний виконавець в праві звернутися до суду із поданням про надання дозволу примусову реалізацію майна, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, лише після документального підтвердження належності боржнику об'єкта нерухомого майна.

Окрім цього, звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна.

Вирішуючи питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що суду не надано належних та допустимих доказів того, що державним виконавцем вчинено в повному обсязі виконавчі дії, спрямовані на виявлення коштів, рухомого майна боржника, на які можна звернути стягнення для погашення боргу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні подання зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного позивачем судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правові оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Метроном» залишити без задоволення, а ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 05 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий: /підпис/ П.В. Кучевський

Судді: /підпис/ Л.О. Голота

/підпис/ В.П. Рибчинський

Згідно із оригіналом:

Головуючий: П.В. Кучевський