Постанова № 76032177, 22.08.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 139/558/16-ц

Провадження № 22-ц/772/1698/2018

Категорія: 59

Головуючий у суді 1-ї інстанції Тучинська Н. В.

Доповідач:Кучевський П. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 рокуСправа № 139/558/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії:

головуючого: Кучевського П.В. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О.С., Рибчинського В.П.

з участю секретаря Богацької О.М.

учасники справи:

заявник: ПАТ КБ «Приватбанк»,

боржник: ОСОБА_3,

представник боржника: ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14 червня 2018 року, ухваленого у складі судді Тучинської Н.В. о 14:36 год. у приміщенні Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області,

встановив:

10 серпня 2009 року Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 16328 (шістнадцять тисяч триста двадцять вісім) гривень 22 копійки.

Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 05 лютого 2018 року судовий наказ, виданий 10 серпня 2009 року скасовано.

У травні 2018 року представник боржника ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про поворот виконання судового рішення.

Заява мотивована тим, що на виконання вищевказаного судового наказу, що був скасований судом, ОСОБА_3 сплатив на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» 3485,89 грн.

Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14 червня 2018 року застосовано поворот виконання судового наказу № 2-Н-58/2009, виданого суддею Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області 10 серпня 2009 року про стягнення із ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором. Стягнуто із Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № 64993919400001) на користь ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 3485 (три тисячі чотириста вісімдесят п'ять) гривень 89 копійок.

Не погоджуючись із ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14 червня 2018 року, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Апеляційного суду Вінницької області з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволення заяви ОСОБА_3 про поворот виконання судового рішення, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги аргументовано тим, що ОСОБА_3 не надав суду доказів на підтвердження стягнення з нього суми заборгованості в розмірі 3485 грн.

25 липня 2017 року представник боржника ОСОБА_4 подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що 10.08.2009 Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області видано судовий наказ у справі №2-Н-58/2009 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» для погашення заборгованості по кредитному договору №VIUWSE00000252 від 09.11.2006, що складає: 8401,41 грн. - заборгованість за кредитом; 4644,32 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1435,72 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 593,05 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 753,72 штраф (процентна складова), а всього 16328 гривень 22 копійки.

Як вбачається із розрахунку заборгованості за договором №VIUWSE00000252 від 09.11.2006 укладеним між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 станом на 21 вересня 2015 року з боржника списано банком 3485 грн.

Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 05 лютого 2018 року скасовано судовий наказ, виданий 10 серпня 2009 року.

Відповідно до частини 3 статті 171 ЦПК України у разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз'яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 444 цього Кодексу.

З матеріалів справи слідує, що під час скасування судового наказу ухвалою від 05 лютого 2018 року суд першої інстанції питання про поворот виконання судового рішення не вирішував.

За змістом ч.ч. 5, 6 ст. 444 ЦПК України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем.

У заяві про поворот виконання судового рішення представник боржника в обґрунтування обставин передбачених ч. 6 ст. 444 ЦПК України посилається на розрахунок заборгованості за договором №VIUWSE00000252 від 09.11.2006 укладеним між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 станом на 21 вересня 2015 року (Т. 1, а.с. 224).

Розрахунок заборгованості за договором №VIUWSE00000252 від 09.11.2006 укладеним між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 свідчить про те, що станом на 21 вересня 2015 року з ОСОБА_3 на користь банку було списано 3485 грн 89 коп.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною ч. 1 статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

З метою з'ясування дійсних обставин справи, суд першої інстанції, за заявою представника боржника ОСОБА_4, ухвалою від 12 травня 2018 року витребував у ПАТ «КБ «Приватбанк» інформацію про отримані банком за скасованим судовим наказом №2-Н58/2009 від 10 серпня 2009 року суми заборгованості.

Вказана ухвала була отримана ПАТ «КБ «Приватбанк», однак залишена без виконання та при цьому банк не повідомив суд про неможливість подати витребувані докази.

Відповідно до ч. 10 статті 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Вказана правова норма не містить імперативу, а лише визначає можливий варіант дій суду у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом.

Системний аналіз вищевказаних норм процесуального права свідчить про те, що законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неподання витребуваних доказів. Такі положення процесуального закону пов'язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Як вбачається з матеріалів справи суд першої інстанції призначав розгляд заяви про поворот виконання судового рішення на 30 травня 2018 року, однак у зв'язку з неявкою представника банку та не виконанням банком ухвали суду про витребування доказів, судове засідання було відкладено на 14 червня 2018 року.

14 червня 2018 року представник ПАТ «КБ «Приватбанк» до суду не з'явився, витребуваних судом доказів не надав, але і не повідомив суд причин неподання витребуваних доказів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що норми, які регулюють порядок витребування судом доказів, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.

Доводи апеляційної скарги про те, що належними доказами на підтвердження стягнення з боржника коштів є лише платіжні доручення не заслуговують на увагу, оскільки, як вбачається з розрахунку заборгованості сформованого ПАТ КБ «Приватбанк», кошти на погашення заборгованості списувались з рахунку ОСОБА_3 в безготівковій формі.

Інших доказів, які б спростували розрахунок наданий ОСОБА_3 ПАТ КБ «Приватбанк» не надав.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Повно та всебічно дослідивши вимоги заяви ОСОБА_3 про поворот виконання рішення суду, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що судом під час скасування судового наказу у справі №2-Н-58/2009 не було вирішено питання про поворот виконання судового рішення, суд першої інстанції інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених положеннями ст. 444 ЦПК України, для задоволення вимог заяви ОСОБА_3 та стягнення із ПАТ КБ «Приватбанк» спірної грошової суму в розмірі 3485 грн 89 коп.

Доводи апеляційної скарги зводяться до порушення судом першої інстанції норм процесуального права, однак апелянтом не зазначено, які положення процесуального законодавства порушено та як у зв'язку із зазначеним порушено права банку тобто останній не виконав свій процесуальний обов'язок із доведення належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Також Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Аргументи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновком суду першої інстанцій, власного тлумачення апелянтом вимог чинного законодавства та характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а ухвалу Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14 червня 2018 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий: /підпис/ П.В. Кучевський

Судді: /підпис/ О.С. Панасюк

/підпис/ В.П. Рибчинський

Згідно із оригіналом:

Головуючий: П.В. Кучевський