Постанова № 76030820, 21.08.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 675/1439/17

Головуючий у 1-й інстанції: Трасковський С.Л.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

21 серпня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Матохнюка Д.Б. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,

позивача: ОСОБА_2,

представника позивача: ОСОБА_3,

представника відповідача: Альмиза В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 05 червня 2018 року (повний текст якої складено в м. Ізяславі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до начальника державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" Новосядлова Олександра Володимировича про визнання незаконним дій та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Ізяславського районного суду Хмельницької області з позовом до начальника державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" Новосядлова Олександра Володимировича про визнання незаконним дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 05 червня 2018 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні представник позивача та позивач підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд задовольнити її.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача та просив суд залишити її без задоволення, а рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 05 червня 2018 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в державній установі "Замкова виправна колонія (№58)».

Згідно ч.1 ст.115 Кримінально-виконавчого кодексу України особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п'яти квадратних метрів.

Відповідно до витягу із звіту за результатами моніторингового візиту працівників Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до Замкової виправної колонії (№58) (а.с.29-34), вказівок заступника керівника Шепетівської місцевої прокуратури від 23.12.2016 року №72-13903 вих-16 та від 28.07.2016 року №72-8529 вих-16 (а.с.40-41, 48-49), вказівки Генеральної прокуратури України (а.с.53-55), висновків, затверджених начальником та в.о. начальника Замкової виправної колонії (№58) 19.01.2017 року, 07.03.2017 року та 05.08.2016 року відповідно (а.с.43-45, 57-59, 47) було виявлено порушення в окремих камерах сектору довічного ув'язнення норм житлової площі, що припадають на одного засудженого.

Відповідно до ст.ст.1, 6, 7 Закону України «Про Державну кримінально - виконавчу службу України», на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань утворюється, реорганізовується та ліквідовується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Відповідно до положень ч.1 ст.24 вказаного Закону, фінансування діяльності Державної кримінально - виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Частиною 1 статті 25 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» встановлено, що забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Указом Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» із змінами та доповненнями було створено Державну пенітенціарну службу України.

Відповідно до Положення про Державну пенітенціарну службу України, затвердженого Указом Президента України №394/2011 від 06.04.2011 року, до функцій Державної пенітенціарної служби України зокрема входить організація обліку та реєстрації засуджених осіб і осіб, узятих під варту, визначення вид установи виконання покарань, у якій відбуватимуть покарання засуджені до позбавлення волі, здійснення їх розподілу, переведення засуджених і осіб, узятих під варту, з однієї установи до іншої (пункт 4).

Таким чином, питання направлення, переведення засуджених для відбування покарання у виді позбавлення волі вирішується Державною пенітенціарною службою України. При цьому відповідач не наділений діючим законодавством правом приймати рішення щодо направлення, переведення засуджених до позбавлення волі до Замкової виправної колонії (№58) та інших установ, а також щодо відмови від розміщення засудженого в колонії, направленого за рознарядкою центрального органу виконавчої влади.

Разом з тим, в матеріалах справи містяться листи Замкової виправної колонії (№58) №2476 від 24.05.2016 року та №3672 від 28.07.2016 року (а.с.50, 51, 121, 122), якими керівники останньої зверталися до управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області з повідомленнями про перенаповнення сектору довічного ув'язнення установи засудженими та проханням звернутися до Державної пенітенціарної служби України щодо призупинення направлення засуджених до колонії.

Таким чином, прийняття рішення про направлення засуджених до довічного позбавлення волі для відбування покарання до Замкової виправної колонії (№58) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, без врахування наявності житлової площі, яка б відповідала приписам ст.115 КВК України, виключає існування протиправних дій (допущення бездіяльності) зі сторони відповідача щодо порушення права позивача на належне утримання в камері з врахуванням норми житлової площі не менше 4 кв.м на одного засудженого.

При цьому судом враховано, що заміна відповідача у справі або залучення співвідповідача - центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, потягнуло б за собою зміну підсудності адміністративної справи, що за правилами КАС України (ст.52 до 15.12.2017 року; ст.48 з 15.12.2017 року) не допускається.

Крім того, що стосується забезпечення санітарних умов тримання позивача, то зазначеним вище витягом із звіту за результатами моніторингового візиту працівників Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до Замкової виправної колонії (№58) (а.с.29-34) встановлено порушення права особи на приватність: санвузли окремих камер для тримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, та камер штрафних приміщень, які розраховані для тримання двох осіб, не обладнанні дверцятами, а деякі ліжка у спальних приміщеннях гуртожитку для засуджених розміщені впритул. Тобто порушення приватності моніторами встановлено в окремих камерах установи.

Разом з тим, ст.115 КВК України покладає на відповідача обов'язок створити позивачу необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. При цьому норми Кримінально-виконавчого кодексу України та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від29.12.2014року №2186/5,не містять приписів, які б розкривали поняття «необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни» та встановлювали б відповідні вимоги до влаштування санвузлів в камерах колонії. Тобто відсутність законодавчого врегулювання такого питання позбавляють суд надати оцінку діям (бездіяльності) відповідача щодо порушення вимог діючого законодавства, яке регулює порядок утримання засуджених в установах відбування покарання.

Крім того, позивачем не надано доказів того, що він утримувався в таких камерах, які, на його думку, влаштовані з порушенням правил гігієни та санітарії, що призвело б до недотримання його права на належне санітарно-побутове забезпечення.

Що стосується порушення права позивача на врахування його психологічної сумісності з іншими засудженими, з якими він утримується в одній камері, то слід зазначити наступне.

Відповідно до приписів, встановлених в пункті 1 розділу ХХХІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки та відповідних ізольованих секторах максимального рівня безпеки. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених та осіб, узятих під варту, в окремих камерах залежно від жилої площі, психологічної сумісності проживання за визначенням адміністрації установи виконання покарань.

З метою забезпечення безпеки персоналу установ виконання покарань та засуджених, попередження вчинення з їхнього боку злочинів засуджені до довічного позбавлення волі, які схильні до втечі, нападу на адміністрацію установи виконання покарань та захоплення заручників, можуть переводитися до інших камер з обов'язковим врахуванням психологічної сумісності засуджених.

Тобто Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань передбачається обов'язкове врахування психологічної сумісності проживання засуджених.

В ДУ «Замкова виправна колонія (№58)» засуджені до довічного ув'язнення переводяться з камери в камеру, відповідно до затверджених графіків по камерного переміщення засуджених ізольованого сектора довічного позбавлення волі, що підтверджується їх копіями, наданими представником відповідача.

Допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції в якості свідка начальник відділу нагляду і безпеки Замкової виправної колонії (№58) ОСОБА_6 підтвердив складання ним таких графіків переміщення засуджених до довічного позбавлення волі. При цьому зазначив, що складення таких графіків відбувається без врахування того, хто із засуджених в якій камері утримується. Графіки не стосуються індивідуального переводу засуджених з камери в камеру. Роботу щодо можливості утримання різних засуджених в одній камері виконують працівники оперативного відділу та психолог установи.

Начальник оперативного відділу колонії ОСОБА_7, підтвердив, що при індивідуальному переведенні засудженого з камери в камеру, а також при утриманні засуджених в одній камері, оперативним відділом враховується наявна інформація щодо можливих конфліктів між ними. При цьому свідок охарактеризував позивача як людину, яка не мала та не має конфліктів з іншими засудженими.

В судовому засіданні в суді першої інстанції був допитаний в якості свідка психолог установи, який повідомив, що при індивідуальному переведенні засуджених та при утриманні засуджених в одній камері він надає усні рекомендації щодо психологічної сумісності засуджених. При прибутті в колонію кожного засудженого, з ним психологом проводиться бесіда, психологічні тести та щодо нього складається психологічна характеристика. В своїй роботі та при наданні висновку про сумісність засуджених, психолог використовує результати таких тестів та психологічні характеристики. ОСОБА_8 повідомив, що за час його перебування на посаді психолога з липня 2017 року до нього скарг від ОСОБА_2 щодо психологічної несумісності з іншими засудженими не надходило. При переведенні позивача до інших засуджених він надавав усні рекомендації щодо психологічної сумісності. Будь-яких фактів щодо психологічної несумісності позивача з іншими засудженими, з якими він утримувався в одній камері, психологом не було встановлено. Також свідок повідомив, що психологом установи ведеться щоденник індивідуальної роботи із засудженим ОСОБА_2, в якому робляться записи щодо бесід з останнім та його психологічного стану.

В щоденнику індивідуальної роботи із засудженим ОСОБА_2 (а.с.91-95) наведено психологічну характеристику останнього. Також в ньому містяться записи про проведенні з позивачем бесіди психотерапевтичного характеру, остання з яких відбулася 04.08.2017 року.

Тобто при розгляді справи судом не встановлено фактів існування будь-яких конфліктів позивача з іншими засудженими, як і те, що при переведенні та перебуванні позивача в одній камері з іншими засудженими, не враховувалась його психологічна сумісність з останніми.

Враховуючи зазначене, судом не встановлено фактів допущення відповідачем протиправних дій чи бездіяльності по відношенню до позивача, а тому відсутні підстави для зобов'язання відповідача вчинити певні дії або утриматись від вчинення певних дій.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані суб'єктом владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про відмову у задоволені адміністративного позову.

Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 05 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 23 серпня 2018 року.

Головуючий Совгира Д. І. Судді Курко О. П. Матохнюк Д.Б.