Рішення № 76029456, 19.07.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/2672/18

Провадження № 2/161/1537/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Олексюка А.В.,

за участю секретаря судових засідань - ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_4

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Сільськогосподарського приватного підприємства «Несвіч» до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Акціонерне товариство «СГ «ТАС» про відшкодування майнової шкоди завданої в результаті ДТП, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування майнової шкоди завданої в результаті ДТП.

В обгрунтування своїх вимог вказує, що 12.06.2017 року ОСОБА_5 12.06.2017 року о 16.50 год., керуючи автомобілем НОМЕР_1 по вул. Володимирській в м.Луцьку, не врахував дорожню обстановку, недотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, який знаходився під керуванням ОСОБА_6 Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Луцького міськрайонного суду від 10.11.2017 року, яка набрала законної сили ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, провадження у справі закрито у зв’язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення, на підставі ст. 247 п.7 КУпАП.

Право власності на автомобіль НОМЕР_2 належить СГПП «Несвіч» на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

З метою відновлення пошкоджень, які були завдані при ДТП, між СГПП «Несвіч» та ПП «Автоцентр Плюс» було укладено договір підряду № 01/11/2017 від 01.11.2017 року та виконано роботи щодо ремонту пошкодженого автомобіля НОМЕР_2, що підтверджується актом виконаних робіт № ПП-021021 від 26.12.2017 року. Вартість виконаних робіт згідно акту № ПП-021021 від 26.12.2017 року та рахунку становить 42111,00 грн.

03.01.2018 року позивачем здійснено оплату за виконані роботи по ремонту автомобіля в розмірі 42111,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 517 від 03.01.2018 року.

Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована у АТ «СГ «ТАС», позивач звернувся до останнього із заявою про виплату страхового відшкодування.

05.02.2018 року позивач отримав лист, яким АТ «СГ «ТАС» відмовило у страховій виплаті

Отже, враховуючи, що постановою Луцького міськрайонного суду від 10.11.2017 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні ДТП, а страховик АТ «СГ «ТАС» відмовив у виплаті страхового відшкодування, позивач вважає, що шкода завдана відповідачем майну СГПП «Несвіч» у розмірі 42111,00 грн. підлягає стягненню з останнього.

Позивач просить суд стягнути в його користь з відповідача 42111,00 грн. за завдану майнову шкоду та судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 12.04.2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - АТ «СГ «ТАС».

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав, зазначених в позовній заяві. Просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав. Просив суд відмовити в задоволенні позову, з підстав, викладених у поданому відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача АТ «СГ «ТАС» в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12.06.2017 року ОСОБА_5 12.06.2017 року о 16.50 год., керуючи автомобілем НОМЕР_1 по вул. Володимирській в м.Луцьку, не врахував дорожню обстановку, недотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, який знаходився під керуванням ОСОБА_6

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Луцького міськрайонного суду від 10.11.2017 року, яка набрала законної сили ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, провадження у справі закрито у зв’язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення, на підставі ст.247 п.7 КУпАП (а.с. 8-10).

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до положень ч.ч.2, 5 ст. 1187 ЦК України - шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України - розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Ст. 1166 п. 1 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдану майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

П. 2 ст. 1166 ЦК України передбачає, що особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдано не з її вини.

За змістом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, право власності на автомобіль НОМЕР_2 належить СГПП «Несвіч» (а.с. 13).

01.11.2017 року між СГПП «Несвіч» та ПП «Автоцентр Плюс» було укладено договір підряду № 01/11/2017 та виконано роботи щодо ремонту пошкодженого автомобіля НОМЕР_2, що підтверджується актом виконаних робіт № ПП-021021 від 26.12.2017 року (а.с. 22, 23).

Вартість виконаних робіт згідно акту виконаних робіт та рахунку-фактури № ПП-021021 від 26.12.2017 року становить 42111,00 грн. (а.с. 22).

03.01.2018 року позивачем здійснено оплату за виконані роботи по ремонту автомобіля в розмірі 42111,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 517 від 03.01.2018 року (а.с. 25).

Відповідно до пункту 7 розділу 5 Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2014 року № 165, документами, що підтверджують надання послуги, є: акт передавання-приймання КТЗ (його складових частин (систем) після надання послуг з технічного обслуговування і ремонту; наряд-замовлення, підписаний контролером якості (з проставлянням печатки виконавця (за наявності) та замовником; документ, що підтверджує оплату послуг; рахунок-фактура; податкова накладна (для юридичних осіб).

Отже, суд приходить до висновку про доведеність позивачем належними доказами понесених ним витрат щодо оплати вартості проведеного ремонту автомобіля на суму 42111,00 грн.

На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована відповідно до Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в АТ «СГ «ТАС», що підтверджується полісом № АК/4559860 від 27.07.2016 року (а.с. 42).

Тому, СГПП «Несвіч» звернулось до АТ «СГ «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування. Однак, листом від 05.02.2018 року АТ «СГ «ТАС» відмовило у страховій виплаті.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилався на ту обставину, що непред’явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення з нього завданої шкоди є підставою для відмови в позові до особи, яка заподіяла шкоду, у відповідному розмірі, однак суд не погоджується з даними доводами, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 599, 1166–1168 ЦК України факт завдання особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов’язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов’язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають з обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов’язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 цього Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

За змістом статей 9, 22–31, 35, 36 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене, сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов’язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов’язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов’язанні ним є страховик).

Разом з тим зазначені зобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, у якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування – виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, унаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов’язково припиняє деліктне зобов’язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною. При цьому, потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов’язаний виконати обов’язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, у якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на зазначене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань – деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий може відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов’язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України), що передбачено і ст. 12 ЦПК України.

На суд покладається обов'язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Не погоджуючись з розміром суми матеріальної шкоди, представник відповідача будь-яких належних доказів на спростування заявленої позивачем до стягнення суми, суду не надав. Крім того, клопотання про призначення відповідної експертизи не заявляв.

Тому, доводи відповідача щодо неналежності доказів, які підтверджують суму завданого матеріальну збитку позивачу внаслідок проведеного відновлювального ремонту є необґрунтованими та безпідставними.

Отже враховуючи, що з вини відповідача заподіяно шкоду позивачу та враховуючи докази по справі, суд знаходить позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди підставними, а тому позов слід задовольнити та стягнути з ОСОБА_5 в користь СГПП «Несвіч» суму в розмірі – 42111,00 грн. за завдану майнову шкоду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача в корить позивача слід стягнути суму в розмірі – 1762,00 грн. понесених витрат по сплаті судового збору.

На підставі ст.ст. 993, 1166, 1187,1191 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування», Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 12, 13,76, 78, 79, 80, 82, 133, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, с у д, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 (-анкетні дані-) на користь Сільськогосподарського приватного підприємства «Несвіч» (-анкетні дані-) 42111 ( сорок дві тисячі сто одинадцять) гривень на відшкодування завданої майнової шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Сільськогосподарського приватного підприємства «Несвіч» 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) гривні понесених позивачем та документально підтверджених судових витра по сплаті судового збору.

Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 27.07.2018 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду А.В.Олексюк