Рішення № 76026933, 03.08.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2018 року м. Київ № 810/1438/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Панової Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області

про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо неперерахування моєї пенсії у відповідності до законодавства;

- зобов'язати Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 у відповідності до законодавства, а саме основної (державної) пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком з 26.08.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у лютому 2018 року вона звернулася до відповідача із заявою, в якій просила роз’яснити чи відповідає розмір її пенсії нормам, передбаченим законодавством, та у випадку невідповідності, просила привести пенсію у відповідність до законодавства.

З листа відповідача від 26.02.2018 № 80/07 позивача дізналася, що розмір її пенсії не відповідає передбаченому законодавством, а перерахувати його відповідач не вбачає необхідним.

Не погоджуючись з таким твердженням Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2018 було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідача було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що розмір пенсії визначений позивачу відповідно до умов Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та виплачується у розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23.11. 2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У судове засідання, призначене на 05.07.2018 представники сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується даними поштового повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 0113328534354 та розписки про отримання повістки не з’явились. 05.07.2018 до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі у письмовому провадженні.

Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За вказаних обставин, розгляд даної справи здійснено судом в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії А № 157514 С, виданого 12.02.2014 та вкладкою до нього № 712954 С.

Відповідно до Довідки до акта огляду МСЕК від 31.12.2013 серії КИО-1 № 0404857, позивачу з 24.12.2013 встановлено довічно 2 групу інвалідності, захворювання пов`язане із впливом аварії на ЧАЕС.

Як пенсіонер, пенсія якому призначена на підставі Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач перебуває на обліку в Ірпінському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області.

З метою перевірки правильності нарахування та виплати пенсії, ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою від 16.02.2018, у якій просила повідомити про відповідність її пенсії законодавству та у разі такої невідповідності здійснити перерахунок.

За результатами розгляду заяви позивача, пенсійний орган у своєму листі від 26.02.2018 пояснив, що для інвалідів з числа потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи розмір пенсійної виплати, відповідно до постановои Кабінету Міністрів України від 23.11. 2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - постанови КМУ № 1210) встановлено у відсотках до прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність: І група - 150%, ІІ група - 125%, ІІІ група - 110%, а розмір додаткової пенсії становить: І група - 341,64 грн., ІІ група - 227,76 грн.

Також, відповідач зазначив, що позивач має страховий стаж 21 рік 10 місяців 24 дні та з 20.12.2012 отримує пенсію по інвалідності 2 групи (основну та додаткову). Таким чином, пенсійне забезпечення ОСОБА_1 з моменту призначення їй пенсії відповідає вимогам законодавства як на момент призначення, так і на сьогоднішній день.

Не погоджуючись з таким твердженням Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 49 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі – Закон від 28.02.1991 № 796-ХІІ) пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію (норма є незмінною з моменту її прийняття).

Розмір додаткової пенсії, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, яка діяла до внесення змін 01.01.2008) інвалідам групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, становила 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Частиною 4 статті 54 цього Закону встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

У зв`язку із тим, що 28.12.2007 Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було внесено зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", стаття 50 цього закону редагована таким чином: " інвалідам II групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тобто, порівнюючи приписи статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зазначених редакціях, очевидним є те, що процентна ставка пенсії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у її співвідношенні до прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність зменшилась з 01.01.2018.

При цьому, 14 червня 2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», який набрав чинності 19 червня 2011 року.

Пунктом 7 частини 1 цього Закону Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким установлено, що у 2011 році норми і положення статтею 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Так, 26 грудня 2011 року Конституційний Суд України Рішенням № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року №3491-VI визнав вказані зміни конституційними. Водночас, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через можливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Поряд з цим, такі заходи можуть бути обумовлено необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

У свою чергу, Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення деяких статей Конституцій України, Бюджетного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України суд розтлумачив, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

У абзаці 6 п. 2.1 Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №1-42/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) певних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» зазначено, що Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі ст. 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Airey проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Kjartan Asmundsson проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Оскільки пенсія є періодичним платежем, виплата якої за загальним правилом не обмежена у часі, тому у разі встановлення права на певний її розмір, вона виплачується у цьому розмірі до того часу, поки не відбудуться зміни у законодавстві.

У рішенні «ОСОБА_2 проти України» (параграф 21) Європейський суд з прав людини щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19 січня 2010 року щодо нарахування та виплати заявниці пенсії у розмірі, встановленому ст. 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» після внесення у 2011 році змін до законодавства, констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах «Arras та інші проти Італії», «Сухобоков проти Росії»).

Виконуючи вимоги зазначеного Закону, 06 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року.

Тобто, з 23 липня 2011 року в Україні змінилося правове регулювання, на підставі якого здійснювались соціальні виплати, передбачені, зокрема, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Аналогічний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду України від 02 червня 2015 року (справа № 21-317а15) та у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 521/21851/16-а.

Окрім того, надалі, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» передбачено, що у 2012 році норми і положення статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

На виконання наведеної норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1210 від 23 липня 2011 року «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності з 01 січня 2012 року та діє на даний час.

У цьому контексті суд зазначає, що вищевказані законодавчі зміни, які визнані конституційними, у встановленому порядку спричинені взаємозалежністю та нерозривністю гарантованого соціального забезпечення (у цьому випадку пенсії) та Державного бюджету України. Суд зазначає, що ці два інститути (категорії) не можуть існувати та функціонувати автономно, окремо один від одного. Така обставина унеможливлює застосування відсоткових ставок пенсії, визначених у законодавстві, яке діяло раніше відносно прожиткового мінімуму, встановленого після втрати чинності такого законодавства.

А тому, обчислення та виплата пенсії громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи має здійснюватися відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1210, що свідчить про необґрунтованість та безпідставність доводів позивача щодо застосування до нього норм права, які втратили чинність.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкти владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, довів правомірність своїх дій.

За таких обставин, з урахування зазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача, а тому позовні вимоги вважає такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 205, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.