Рішення № 76026504, 20.08.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2018 р. Справа№805/4927/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., при секретарі Мурашко Д.О., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРГАЗ» до Маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31 липня 2015 року №0000382201 та № НОМЕР_1, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРГАЗ» звернулося до суду з позовом до Маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31 липня 2015 року № НОМЕР_2 в частині суми нарахованого грошового зобов’язання за основним платежем з податку на прибуток на суму 2699455,13 гривень та за штрафними санкціями на суму 1349727,57 гривень по фінансово-господарським відносинам позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Статус-Агро» та від 31липня 2015 року № НОМЕР_1 в частині суми нарахованого грошового зобов’язання за основним платежем з податку на додану вартість на суму 3559983,68 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 1779991,84 гривень по фінансово-господарським відносинам позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Статус-Агро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рассел».

Позивач вважає, що прийняті на підставі акту перевірки від 13 липня 2015 року № 1256/05-81-22-01/34440221 податкові повідомлення-рішення від 31 липня 2015 року № НОМЕР_2, № НОМЕР_1 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Також, позивач зазначає про необґрунтованість висновків податкового органу щодо відсутності реальних господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Статус-Агро», Товариством з обмеженою відповідальністю «Рассел», зазначаючи про наявність всіх документів, що підтверджують правомірність формування податкового кредиту.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2016 року позов задоволено повністю.

Постановою Верховного суду від 08 травня 2018 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2016 року у справі № 805/4927/15-а скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та призначено підготовче засідання на 23 червня 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2018 року відкладено розгляд справи до 30 липня 2018 року.

13 липня 2018 року від представника відповідача надійшли заперечення (т. 4, а.с. 237-243). В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на відсутність факту реального здійснення господарських операцій позивача із Товариством з обмеженою відповідальністю «Статус-Агро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рассел». Просили відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

30 липня 2018 року представником позивача надано письмові пояснення (т. 5, а.с 1-6).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 року відкладено розгляд справи до 3 серпня 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 3 серпня 2018 року зупинено провадження у справі до 20 серпня 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року провадження у справі поновлено.

20 серпня 2018 року у судовому засіданні представники сторін заявили клопотання про закриття підготовчого провадження та початок розгляду справи по суті, також зазначили, що для розгляду надані всі необхідні документи.

20 серпня 2018 року закрито підготовче провадження та за письмовим погодженням сторін призначено до судового розгляду.

Оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРГАЗ» зареєстроване як юридична особа, включене до ЄДРПОУ за номером 34440221, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 7 липня 2006 року № 653062 та зареєстровано як платник податку на додану вартість з 19 липня 2006 року, свідоцтво № 08501281.

З 22 травня по 6 липня 2015 року відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складений акт від 1256/05-81-22-01/34440221.

За результатами перевірки відповідачем встановлено допущення позивачем порушень податкового законодавства, а саме підпункту 138.1.1 пунктів 138.1, 138.2, 138.7, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого знижено податок на прибуток всього у сумі 2718069 грн. у тому числі за 2013 рік у сумі 14181 грн., за 2014 рік у сумі 2703888 грн. також пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 3579837 грн., у тому числі за лютий 2013 року у сумі 1432 грн., за липень 2013 року у сумі 3749 грн., грудень 2013 року у сумі 9747 грн., за січень 2014 року у сумі 127855 грн., за лютий 2014 року у сумі 432734 грн., за квітень 2014 року у сумі 4925 грн., за жовтень 2014 року у сумі 957973 грн., за листопад 2014 року у сумі 1605680 грн.

За висновками акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рiшення від 31 липня 2015 року: № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 5369759 грн. 50 коп., з яких за основним платежем у сумі 3579837 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 1789918 грн. 50 коп. за порушення пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України; та № НОМЕР_2, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 4707103 грн. 50 коп., з яких за основним платежем у сумі 2718069 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 1359034 грн. 50 коп. за порушення підпункту 138.1.1 пунктів 138.1, 138.2, 138.7, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що 2 грудня 2013 року між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рассел» як продавцем укладений договір поставки № 0212-13 на товарно-матеріальні цінності, визначені у специфікаціях. Згідно зі специфікацією до зазначеного договору від 2 грудня 2013 року № 3 позивачем придбано вугілля АС (6-13 мм) у кількості 3000 т. на загальну суму 2196936 грн., специфікацією № 5 від 2 грудня 2013 року придбано вугілля АС (6-13 мм) у кількості 3000 т. на загальну суму 2333916 грн., специфікацією № 6 від 2 грудня 2013 року придбано вугілля АШС (0-13 мм) у кількості 5000 т. на загальну суму 2806740 грн., специфікацією № 7 від 2 грудня 2013 року придбано вугілля АО (25-50 мм) у кількості 210 т. на загальну суму 192822 грн. 84 коп., вугілля АМ (13-25 мм) у кількості 345 т. на загальну суму 282020 грн. 94 коп., вугілля АС (6-13 мм) у кількості 140 т. на загальну суму 100336 грн. 32 коп. Згідно з умовами договору позивачем отримані видаткова, податкова накладна № 7 від 12 січня 2014 року на загальну суму 252647 грн. 64 коп., в тому числі податок на додану вартість 42107 грн. 94 коп., видаткова, податкова накладна № 8 від 21 січня 2014 року на загальну суму 251928 грн. 50 коп., в тому числі податок на додану вартість 41988 грн. 08 коп., видаткова, податкова накладна № 10 від 27 січня 2014 року на загальну суму 251928 грн. 50 коп., в тому числі податок на додану вартість 41988 грн. 08 коп., видаткова, податкова накладна № 19 від 3 лютого 2014 року на загальну суму 322018 грн. 18 коп., в тому числі податок на додану вартість 53669 грн. 70 коп., видаткова, податкова накладна № 20 від 4 лютого 2014 року на загальну суму 375488 грн. 18 коп., в тому числі податок на додану вартість 62581 грн. 36 коп., видаткова, податкова накладна № 21 від 11 лютого 2014 року на загальну суму 160573 грн. 42 коп., в тому числі податок на додану вартість 26762 грн. 24 коп., видаткова, податкова накладна № 22 від 14 лютого 2014 року на загальну суму 195910 грн. 45 коп., в тому числі податок на додану вартість 32651 грн. 74 коп., видаткова, податкова накладна № 26 від 19 лютого 2014 року на загальну суму 584474 грн. 33 коп., в тому числі податок на додану вартість 97412 грн. 39 коп., видаткова, податкова накладна № 27 від 20 лютого 2014 року на загальну суму 429342 грн. 01 коп., в тому числі податок на додану вартість 71557 грн., видаткова, податкова накладна № 28 від 23 лютого 2014 року на загальну суму 160659 грн., в тому числі податок на додану вартість 26776 грн. 50 коп. Також, 3 січня 2014 року між позивачем та ТОВ «Рассел» укладений договір транспортного експедирування № 03/01-14, відповідно до якого ТОВ «Рассел» зобов’язано виконати доставку до місця призначення вантажу, а саме антрацит, марки АО (25-50 мм). Згідно з умовами договору позивачем отримані: акт надання послуг № 13 та податкова накладна від 31 січня 2014 року на загальну суму 56428 грн. 03 коп., в тому числі податок на додану вартість 1771 грн. 39 коп., акт надання послуг № 30 та податкова накладна від 28 лютого 2014 року на загальну суму 178365 грн. 30 коп., в тому числі податок на додану вартість 22094 грн. 25 коп., акт надання послуг № 31 та податкова накладна від 28 лютого 2014 року на загальну суму 259910 грн. 23 коп., в тому числі податок на додану вартість 35685 грн. 07 коп., акт надання послуг № 32 та податкова накладна від 28 лютого 2014 року на загальну суму 112955 грн. 21 коп., в тому числі податок на додану вартість 3543 грн. 35 коп. Розрахунки за придбаний товар та отримані послуги підтверджується виписками з рахунку позивача у АТ «Сбербанк Росії» за 21 лютого 2014 року, у відділенні ПУМБ «РЦ в м. Маріуполь» за 6 березня 2014 року, за 11 березня 2014 року, за 20 лютого 2014 року, за 17 лютого 2014 року, за 20 березня 2014 року, за 21 березня 2014 року. Перевезення товару підтверджується залізничними накладними, долученими до матеріалів справи. Факт сплати податку на додану вартість у складі вартості послуг з організації залізничних перевезень підтверджується виписками з рахунку за 11 квітня 2014 року та за 13 березня 2014 року.

Судом, також, встановлено, що між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Статус Агро» як продавцем укладений договір поставки від 26 вересня 2014 року № 2609/2014. Відповідно до умов договору ТОВ «Статус Агро» зобов’язується передати у власність позивачу, а позивач зобов’язується прийняти та оплатити шрот соняшниковий. Згідно зі специфікацією до зазначеного договору від 26 вересня 2014 року № 1 позивачем придбано шрот соняшниковий у кількості 260 тн. на загальну суму 823680 грн., специфікацією № 2 придбано шрот соняшниковий у кількості 250 тн. на загальну суму 902712 грн. 50 коп. Згідно з умовами договору позивачем були отримані видаткові, податкові накладні від 29 листопада 2014 року на загальну суму 879422 грн. 52, в тому числі податок на додану вартість 146570 грн. 42 коп., від 10 жовтня 2014 року на загальну суму 810849 грн. 60 коп., в тому числі ПДВ 135141 грн. 60 коп. Також, 30 вересня 2014 року між позивачем та ТОВ «Статус Агро» укладений договір поставки № 3009/2014. Відповідно до умов договору ТОВ «Статус Агро» зобов’язується продати позивачу, а позивач зобов’язується прийняти та оплатити товар, а саме олія соняшникова, нерафінована не виморожена (пресова). Згідно зі специфікацією до зазначеного договору від 30 вересня 2014 року № 1 позивачем придбано олію соняшникову, нерафіновану не виморожену (пресова) у кількості 500 тн. на загальну суму 5545000 грн., специфікацією № 2 придбано олію соняшникову, нерафіновану не виморожену (пресова) у кількості 700 тн. на загальну суму 9904293 грн., специфікацією № 3 придбано олію соняшникову, нерафіновану не виморожену (пресова) у кількості 305 тн. на загальну суму 5969322 грн. 75 коп. Згідно з умовами договору позивачем отримані видаткові, податкові накладні від 12 грудня 2014 року на загальну суму 2614450 грн. 37, в тому числі податок на додану вартість 435741 грн. 73 коп., від 11 грудня 2014 року на загальну суму 7943808 грн. 95 коп., в тому числі ПДВ 1323968 грн. 16 коп., від 29 листопада 2014 року на загальну суму 879422 грн. 52 коп., в тому числі ПДВ 146570 грн. 42 коп., від 10 жовтня 2014 року на загальну суму 810849 грн. 60 коп., в тому числі ПДВ 135141 грн. 60 коп., від 13 жовтня 2014 року на загальну суму 5747836 грн. 10 коп., в тому числі ПДВ 957972 грн. 68 коп. Розрахунки за придбаний товар підтверджується виписками з рахунку позивача у відділенні ПУМБ «РЦ в м. Маріуполь» за 22 жовтня 2014 року, за 15 жовтня 2014 року, за 16 жовтня 2014 року, за 3 грудня 2014 року, за 19 грудня 2014 року, з рахунку позивача у ПАТ «Радикал банк» за 3 грудня 2014 року, за 19 грудня 2014 року, з рахунку «АТ Сбербанк Росії» за 24 жовтня 2014 року.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі – Закон № 996). Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Долучені до матеріалів справи податкові накладні підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту відповідно до норм Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновків відповідача щодо відсутності реального характеру господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Рассел», ТОВ «Статус Агро» є, зокрема, акт ДПІ у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 25 квітня 2014 року № 376/05-65-15-01 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб’єкта господарювання ТОВ «Рассел» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків-постачальником ТОВ «ІК «Донецький Кряж» контрагентами-покупцями позивачем за період з 1 січня 2014 року по 28 лютого 2014 року, інформаційний лист Головного управління ДФС у Херсонській області від 2 березня 2015 року № 74/21-03-22-04/37364933 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Статус Агро» за серпень – листопад 2014 року.

Суд зазначає, що вищезазначені акт та лист не є перевіркою господарської діяльності контрагентів позивача по взаємовідносинам саме з позивачем, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не є тим самим, що і результати проведеної зустрічної звірки, які є джерелом отримання податкової інформації, що статтею 83 Податкового кодексу України визначене в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації контролюючими органами визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок чи перевірок не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства платником податків. Також вказані матеріали перевірки складені іншими податковими інспекціями та встановлені факти щодо інших юридичних осіб, не можуть слугувати єдиною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання господарських операцій позивачем за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи та не може бути доказом вчинення позивачем незаконної господарської діяльності. Податкове законодавство України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов’язання з податку на прибуток, як наявність висновку податкового органу щодо ознак фіктивності контрагента.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладені угоди, які суперечать діючому законодавству, відповідачем не наведено. Податковий кодекс України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Податковий кодекс України, також, не зобов’язує платника податків (покупця) перевіряти від яких підприємств та коли отриманий товар, що є предметом договору, платником податків (продавцем).

Подальше використання придбаного товару та послуг у ТОВ «Рассел» у господарській діяльності позивача відбулося шляхом реалізації товару, що підтверджується вантажно-митними деклараціями від 18 лютого 2014 року № 700120003/2014/02155, від 14 квітня 2014 року № 700120003/2014/004379, від 18 лютого 2014 року № 700120003/2014/002154, від 28 лютого 2014 року № 700130000/2014/002597, від 23 березня 2014 року № 500010003/2014/002426, від 10 березня 2014 року № 500010003/2014/001955. Подальше використання придбаного товару у ТОВ «Статус Агро» у господарській діяльності позивача відбулося шляхом реалізації товару, що підтверджується вантажно-митними деклараціями від 10 жовтня 2014 року № 700050000/2014/001935, від 24 листопада 2014 року № 700050000/2014/002380, від 13 листопада 2014 року № 504010000/2014/002901, від 30 січня 2015 року № 504010000/2015/000256, від 23 лютого 2015 року № 504010000/2015/000474.

Постановою від 8 травня 2018 року Верховний суд встановив, що розглядаючи даний спір, суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи мав ОСОБА_3 повноваження підписувати фінансові документи, які стали підставою для формування податкового кредиту.

Також, поза увагою залишилися визнані доведеними у кримінальній справі обставини, відповідно до яких виконуючий обов’язки директора ТОВ «Статус Агро» ОСОБА_4 у своїй діяльності використовував завідомо підроблені первинні документи. Так само судами не встановлено, яким чином обставини, встановлені у вказаному вироку, вплинули на правомірність прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, суди не з’ясували питання щодо наявності у ТОВ «Рассел» можливостей для здійснення господарських операцій з позивачем з урахуванням матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт та надання послуг відповідно до укладеного договору поставки вугілля, а також не дослідили документи, які підтверджують факт перевезення вантажу за цим договором.

Щодо повноважень ОСОБА_3 підписувати фінансові документи суд зазначає наступне.

Згідно п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003р. №755-IV в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

На момент укладення ТОВ «МАРГАЗ» із ТОВ «Статус-Агро» договору поставки № 2609/2014 від 26.09.14 року та договору поставки №3009/2014 від 30.09.14 року, а також підписання фінансових документів, які стали підставою для формування податкового кредиту, директором ТОВ «Статус-Агро» був саме ОСОБА_3, що підтверджується:

витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.07.2018 року №1004165455, із запитом інформація по ТОВ «Статус- Агро» станом на 26.09.2014 року;

витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.07.2018 року №1004165455, із запитом інформація по ТОВ «Статус- Агро» станом на 31.03.2015 року.

Тобто, як директор ТОВ «Статус-Агро» ОСОБА_3 був уповноважений підписувати договори, накладні та інші фінансові документи.

Слід зазначити, що на момент здійснення ТОВ «Статус Агро» із ТОВ «МАРГАЗ» господарських операцій ТОВ «Статус Агро» внесено в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та зареєстровано платником податку на додану вартість, а також підтвердило повноваження ОСОБА_3 на укладення договорів та підписання фінансових документів.

Крім того, відносно директора ТОВ «Статус-Агро» ОСОБА_3 відсутній будь-який вирок або рішення суду, які би ставили під сумнів його повноваження або реальність господарських операцій між ТОВ «Статус Агро» та позивачем.

Також, слід зазначити, що директор ТОВ «Статус-Агро» ОСОБА_3 не заперечує свою участь, як керівника товариства у господарських відносинах ТОВ «Статус-Агро» з ТОВ «МАРГАЗ».

Стосовно впливу обставин, встановлених у вироку Суворовського районного суду м. Херсона від 24 вересня 2015 року у справі № 668/11024/15-к на правомірність прийнятих спірних податкових повідомлень – рішень та наявності у ТОВ «Рассел» можливостей для здійснення господарських операцій з позивачем, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, платник податку зобов’язаний нарахувати податкові зобов’язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.

Відповідно до вимог п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Згідно п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV із змінами та доповненнями встановлено, що дії цього Закону № 996- ХІV поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно – правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Статтею 3 Закону № 996-ХІV встановлено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно статті 1 Закону № 996- ХІV первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 4 Закону № 996-ХІV визначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: превалювання сутності на формою – операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі Положення № 88).

Згідно з п. 2.4 ст. 2 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення № 88, первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Крім того, пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення Цивільного кодексу України та роз’яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочину – договору поставки укладеного позивачем із ТОВ «Статус-Агро» та ТОВ «Рассел». Також, вказані правочини не визнавалися недійсними у судовому порядку.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02 червня 2011 №742/11/13-11.

Суд вказує, на те, що відповідачем не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагентів позивача. Під час перевірки позивача відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом - постачальником.

Суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат позивача не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов’язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов’язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція висловлена, також, Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29 січня 2014 року №К/9991/81114/11, від 22 січня 2014 року № К/9991/37637/12, від 17 лютого 2014 року № К/800/50945/13, від 19 лютого 2014 року № К/800/61338/13, від 11 березня 2014 року № К/800/1128/14, від 03 березня 2014 року № К/800/12888/13, від 02 червня 2014 року № К/800/6497/13, від 20 травня 2014 року № К/800/53111/13, від 05 червня 2014 року № К/800/1816/13, від 11 листопада 2014 року № К/800/1336/14.

Судом, також, враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов’язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З урахуванням викладеного, порушення постачальниками товару (робіт, послуг) по ланцюгу постачання, певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту у випадку, якщо така залежність не визначена Податковим кодексом України.

Також, Податковим кодексом України платник податку (покупець товару, послуг) на час здійснення господарської операцій з придбання товару/послуг не зобов’язаний та не має повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (послуг) у ланцюгу постачання, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників.

Податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов’язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов’язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

В постанові Верховного суду від 27 березня 2018 року у справі №816/809/17 суд зазначає, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути й необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Таким чином, судова практика виходить з того, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

За таких підстав позовні вимоги щодо скасування спірного податкового повідомлення – рішення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРГАЗ» до Маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31 липня 2015 року № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області від 31 липня 2015 року № НОМЕР_2.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області від 31 липня 2015 року № НОМЕР_1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (ідентифікаційний код юридичної особи 39883670, місцезнаходження: 87549, Донецька область, м. Маріуполь, вул. А.Куїнджі, буд. 93) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРГАЗ» (ідентифікаційний код 34440221, 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Миколаївська, буд. 16) судовий збір у розмірі 140837 (сто сорок тисяч вісімсот тридцять сім) грн. 39 коп.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені у судовому засіданні. Повний текст рішення суду складено 22 серпня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення КАС України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кошкош О.О.