Рішення № 76026459, 13.08.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2018 р. Справа№805/3916/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., при секретарі судового засідання Шташаліс О.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Донінтервугілля” в особі Філії “Збагачувальна фабрика “Щербинівська” ТОВ “Донінтервугілля”

до відповідача: Головного управління ДФС у Донецькій області

про: визнання протиправними дії заступника начальника – начальника Костянтинівсько – Дружківського управління ГУ ДФС у Донецькій області ОСОБА_1 щодо прийняття рішення № 0020034312-114 від 26.03.2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску на загальну суму 797513,67 грн., скасування повністю рішення № 0020034312-114 від 26.03.2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску на загальну суму 797513,67 грн.

за участю

представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 – за довірен.,

від відповідача: ОСОБА_3 – за довірен.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Донінтервугілля” в особі Філії “Збагачувальна фабрика “Щербинівська” ТОВ “Донінтервугілля”, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними дії заступника начальника – начальника Костянтинівсько – Дружківського управління ГУ ДФС у Донецькій області ОСОБА_1 щодо прийняття рішення № 0020034312-114 від 26.03.2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску на загальну суму 797513,67 грн., скасування повністю рішення № 0020034312-114 від 26.03.2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску на загальну суму 797513,67 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 05 квітня 2018 року Філією “Збагачувальна фабрика “Щербинівська” ТОВ “Донінтервугілля” отримано рішення № НОМЕР_1 від 26.03.2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пенсі за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску на загальну суму 797513,67 грн., з яких штраф у розмірі 20% складає 767299,67 грн. за період з 21.10.2016 року по 27.02.2018 року та пеня у розмірі 0,1% від суми недоїмки у сумі 30214,06 грн. Позивач вважає таке рішення відповідача безпідставним, оскільки прийнято без урахування положень статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяці, крім гірничих підприємств, які зобов’язані сплачувати єдиний внесок нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Позивач зазначає, що Філія «Збагачувальна фабрика «Щербинівська» ТОВ «Донінтервугілля» відноситься гірничих підприємств у відповідності до Гірничого Закону України, кодом економічної діяльності, надання послуг зі збагачення рядового вугілля та сплачує єдиний внесок, нарахований за календарний місяць не пізніше 28числа наступного місяця. Однак, відповідач всупереч існуючим законодавчим нормам не врахував той факт, що строком сплати єдиного внеску за нарахований календарний місяць Філією є 28 число наступного місяця, а не 20 число.

Крім того, позивач посилається на те, що положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску зареєстровані на території проведення антитерористичної операції звільненні від обов’язків визначених статтею 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та прямо виключають можливість застосування штрафних та фінансових санкцій до позивача, як платника єдиного внеску, який зареєстрований на території проведення антитерористичної операції.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, який відповідно до статті 6 Закону № 2464 зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Крім того, зазначив, що платники єдиного внеску зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Також, відповідач вказує, що відповідно до вимог ч. 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Відповідач зазначає, що позивачем належним чином не виконувались вимоги статті 9 Закону № 2464, а саме єдиний внесок за вересень, жовтень 2016 року, лютий 2017 року – січень 2018 року сплачено з порушенням законодавчого строку, у зв’язку з чим ГУ ДФС у Донецькій області винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 26.03.2018 року № 0020034312-114, відповідно до вимог чинного законодавства.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав обставини викладені у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справи та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження на 23 липня 2018 року.

23 липня 2018 року суд відклав розгляд справи на 13 серпня 2018 року за клопотанням представника позивача, у зв’язку з необхідністю надання додаткових доказів по справі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариства з обмеженою відповідальністю «Донінтервугілля» зареєстровано в якості юридичної особи 05.08.2016 року за № 12741360000012667, включено до ЄДРПОУ за № 40722939 та перебуває на обліку в Головному управлінні ДФС у Донецькій області.

Філія «Збагачувальна фабрика «Щербинівська» ТОВ «Донінтервугілля» (код ЄДРПОУ 40722939) зареєстровано без права юридичної особи в якості відокремленого підрозділу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донінтервугілля» та перебуває на обліку в Головному управлінні ДФС у Донецькій області.

26.03.2018 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № НОМЕР_1 в сумі 797513,73 грн., з яких штраф у розмірі 20% в сумі 767299,67 грн. нарахований за період з 21.10.2016 року до 27.02.2018 року, пеня у розмірі 30214,06 грн. (а.с. 7).

Не погодившись з оскаржуваним рішенням відповідача позивач звернувся зі скаргою від 13.04.2018 року № 03-117 до Державної фіскальної служби України.

За результатами розгляду скарги позивача ОСОБА_4 фіскальною службою України прийнято рішення від 14.05.2018 року № 16280/6/99-99-11-02-02-25 про результатаи розгляду скарги» відповідно до якого скарга позивача залишена без задоволення, а оскаржуване рішення відповідача без змін (а.с. 9).

Суд зазначає, що позивач не погодився з оскаржуваним рішенням відповідача № НОМЕР_1 від 26.03.2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені на загальну суму 797513,73 грн., яка застосована у період після початку проведення антитерористичної операції та саме ця обставина стала підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Розглядаючи питання правомірності застосування відповідачем позивачеві штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну сумі 797513,73 грн., з яких штраф у розмірі 767299,67 грн. (20%), пеня у розмірі 30214,06 грн., суд виходить з наступного.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи» від 04 липня 2013 року № 406-VII до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Податкового кодексу України внесено зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України передано органам доходів і зборів.

Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі по тексту – Закон № 2464).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464 недоїмка це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Пунктом 10 зазначеної норми Закону визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Тобто, позивач в розумінні зазначених норм Закону є страхувальником та на нього покладений обов'язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Пунктами 1, 4 частини 2 статті 6 Закону № 2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Статтею 9 Закону № 2464 визначені порядок обчислення і сплати єдиного внеску, зокрема, сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.

Частиною 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Згідно з п. 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).

Відповідно до п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Частиною 14 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

Відповідно до пп. 7.2 розділу VII Інструкції про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів України від 09.09.2013 року № 455, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за формою згідно з додатком 9. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних карток особових рахунків платників.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем до Головного управління ДФС у Донецькій області надані звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період: вересень – жовтень 2016 року, лютий 2017 року – січень 2018 року. Відповідно до яких позивачем самостійно визначено до сплати загальну суму страхових внесків за вересень 2016 року у розмірі 373,35 грн., жовтень 2016 року – 337,14 грн., лютий 2017 року – 121145,48 грн., березень 2017 року – 123241,85 грн., квітень 2017 року – 171940,63 грн., травень 2017 року – 445157,67 грн.,червень 2017 року – 464482,19 грн., липень 2017 року – 466632,94 грн., серпень 2018 року – 491399,63 грн., вересень 2017 року – 357610,93 грн., жовтень 2017 року – 414973,53 грн., листопад 2017 року – 438680,47 грн., грудень 2017 року – 529577,50 грн., січень 2018 року – 465842,02 грн. (а.с. 60-83, 220-229).

Згідно наданих копій платіжних доручень, судом встановлено, що позивачем здійснювалась сплата визначених грошових зобов’язань за спірний період (а.с. 125-219).

Отже, суд зазначає, що позивачем здійснюється заходи щодо сплати єдиного внеску за спірний період.

Крім того, суд зазначає, що приписами частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Так, відповідно до ст. 1 Гірничого закону України від 06.10.1999 року № 1127-XIV, гірниче підприємство це цілісний технічно та організаційно відокремлений майновий комплекс засобів і ресурсів для видобутку корисних копалин, будівництва та експлуатації об'єктів із застосуванням гірничих технологій (шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики тощо).

Стаття 2 Гірничого закону України визначає, що дія цього Закону поширюється на правовідносини у сфері діяльності гірничих підприємств, установ, організацій, гірничих об'єктів (далі - гірничі підприємства), що займаються розвідкою, розробкою, видобутком та переробкою корисних копалин і веденням гірничих робіт, будівництвом, ліквідацією або консервацією гірничих підприємств, науково-дослідною роботою, ліквідацією аварій у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, незалежно від їх форми власності та підпорядкування, а також підприємства, установи, організації, громадян України, іноземних юридичних та фізичних осіб, осіб без громадянства.

Так, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань вбачається, що основним видом діяльності ТОВ «Донінтервугілля» та філії «Збагачувальна фабрика «Щербинівська» ТОВ «Донінтервугілля» визначено: код класифікації – 05.10 «Добування кам’яного вугілля» (а.с. 16-20).

Відповідно до щомісячної статистичної звітності форми № 1-ПЕ – звіт про економічні показники короткострокової статистики промисловості, де зазначається розподіл показників за видами економічної діяльності промисловості за звітній місяць, обсяг реалізованої промислової продукції (товарів, послуг) за видами економічної діяльності промисловості, кількість працівників, зайнятих в економічних видах діяльності промисловості. Єдиним видом економічної промисловості вказується послуги за кодом економічної діяльності 05.10 – добування вугілля та збагачення вугілля (а.с. 10-15).

З огляду на викладене філія «Збагачувальна фабрика «Щербинівська» ТОВ «Донінтервугілля» є гірничим підприємством, отже відповідно до вимог частини 8 статті 9 Закону № 2464 зобов’язане сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Суд зазначає, що при прийнятті рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за спірний період відповідачем не враховано, що підприємство позивача є гірничим підприємством та зобов’язано сплачувати єдиний внесок за календарний місяць до 28 числа наступного місяця.

Крім того, суд звертає увагу на те, що спеціальним законодавством стосовно справляння податків, зборів та єдиного внеску на час проведення АТО встановлено, що позивач, який зареєстрований в зоні проведення АТО, звільнений від сплати поточних зобов’язань зі сплати єдиного внеску виходячи з наступного.

Так, Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ (чинним на момент виникнення спірних правовідносин, далі по тексту – Закон № 1669).

Статтею 11 Закону України № 1669 внесено зміни до Закону України від 08.07.2010 року № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Згідно з п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року N 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».

Таким чином, пункт 9-4 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 є умовною нормою, оскільки звільняє платників єдиного внеску від виконання своїх обов’язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану, крім іншого, за умови надання заяви платником єдиного внеску про звільнення від сплати єдиного внеску до контролюючого органу.

Суд звертає увагу, що Закон № 1669 не скасовує обов'язків, визначених частиною другою ст. 6 Закону № 2464, а надає можливість платникам єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та повному обсязі. Згідно з вимогами Закону № 1669 зазначені обов'язки мають бути виконані платниками єдиного внеску після закінчення антитерористичної операції.

Також, суд зазначає, що підставою для звільнення позивача від виконання зобов’язань визначених ст. 6 Закону № 2464 є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до фіскального органу за місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, що настають за днем закінчення антитерористичної операції.

З аналізу вищезазначених норм судом встановлено, що підставою для звільнення позивача від виконання зобов’язань визначених ст. 6 Закону № 2464 є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до фіскального органу за місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, що настають за днем закінчення антитерористичної операції.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Суд зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин Указ Президента України про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей не приймався, тобто на даний час антитерористична операція триває.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1669 територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року N 405/2014.

Відповідно такий перелік було затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року зупинено дію Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/18327/14 від 26 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року, Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року визнано нечинним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України по даній справі зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року до розгляду касаційної скарги Кабінету Міністрів України у Вищому адміністративному суду України.

Крім цього, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, яким визнано такими, що втратили чинність Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079, затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, у якому, серед інших є м. Дзержинськ (нині – м. Торецьк) та м. Добропілля.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року діяло у період з 30 жовтня 2014 року по 4 листопада 2014 року та у період з 2 квітня 2015 року по 27 квітня 2015 року. Аналізуючи наведене, а також беручи до уваги факт прийняття 02 грудня 2015 року Розпорядження № 1275-р, суд зазначає, що станом на час прийняття спірного рішення факт знаходження у спірний період населених пунктів м. Дзержинськ (нині – м. Торецьк) та м. Добропілля, на території, де проводиться антитерористична операція - є встановленим, чим спростовуються заперечення відповідача з цього приводу.

В зв’язку з вищевикладеним суд зазначає, що позивач звільнений від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Крім того, суд звертає увагу на те, що статтею 10 Закону № 1669 встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов’язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Однак, суд звертає увагу, що приписами п. 9-4 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень” Закону № 2464-VI не вимагається надання будь-якого сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин для звільнення платника від сплати ЄСВ – необхідним є подання до органу фіскальної служби лише заяви, складеної в довільній формі. Посилання у вказаному пункті на порядок списання недоїмки, передбачений Податковим кодексом, стосується лише здійснення самої процедури/порядку списання недоїмки (питання щодо чого у межах даної справи не вирішується). У свою чергу підтвердженням існування підстав для звільнення платника від сплати ЄСВ відповідно до зазначеного пункту є виключно знаходження платника на обліку в органах фіскальної служби, що розташовані на території населених пунктів, визначених відповідним переліком, де проходить АТО, та подання таким платником відповідної заяви до контролюючого органу.

Отже, суд зазначає, що отримання сертифікату стосується господарських правовідносин, що ж стосується звільнення від нарахування штрафів та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску суд зазначає, що 9-4 Закону України № 2464 має пряму дію та не вимагає подання сертифікату про затвердження форс – мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Так, позивачем до матеріалів справи долучений лист Донецької Торгово – промислової палати від 08 серпня 2018 року № 376/12.1-21-03, відповідно до якого зазначалось, що підставою для звільнення від виконання обов’язків визначених статтею 6 Закону № 2464 є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органів доходів і зборів за основним місцем обліку не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції (а.с. 232-233).

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що станом на час прийняття Закону № 911-VIІІ зазначений пункт Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI на підставі Закону України «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 2 березня 2015 року № 219-VIII, мав (та має станом на час розгляду даної справи) нумерацію «9-4», а не «9-3».

Однак, суд зазначає, що а ні Законом № 911-VIІІ, а ні будь-яким іншим законом приписи п. 9-4 Закону № 2464-VI не виключені із цього закону (або змінені) станом на час виникнення спірних правовідносин (та станом на час розгляду даної справи), а тому є чинними.

Суд зауважує, що чинна редакція Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI містить п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень. Відповідно до преамбули Закону № 2464-VI саме цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Таким чином, станом на час розгляду справи, на час прийняття спірного рішення, приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо звільнення певної категорії платників єдиного внеску від виконання обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону, - чинні, у зв’язку з чим суд не приймає до уваги посилання відповідача з цього приводу.

Отже, рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 26.03.2018 року № НОМЕР_1 про застосування штрафних фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в сумі 797513,73 грн. є протиправним.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дії заступника начальника – начальника Костянтинівсько – Дружківського управління ГУ ДФС у Донецькій області ОСОБА_1 щодо прийняття рішення № 0020034312-114 від 26.03.2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску на загальну суму 797513,67 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Судом встановлено, що позивачем не своєчасно здійснювалась сплата єдиного внеску за період вересень – жовтень 2016 року, лютий 2017 року - січень 2018 року.

В зв’язку з чим, суд зазначає, що відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне страхування» мав підстави застосувати до платника єдиного внеску покарання у вигляді накладення штрафу та нараховування пені за несвоєчасне виконання зобов’язань.

Крім того, суд звертає увагу, що Закон № 1669 не скасовує обов'язків, визначених частиною другою ст. 6 Закону № 2464, а надає можливість платникам єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та повному обсязі.

З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Донінтервугілля” в особі Філії “Збагачувальна фабрика “Щербинівська” ТОВ “Донінтервугілля” до Головного управління ДФС у Донецькій області в частині визнання протиправними дії заступника начальника – начальника Костянтинівсько – Дружківського управління ГУ ДФС у Донецькій області ОСОБА_1 щодо прийняття рішення № 0020034312-114 від 26.03.2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску на загальну суму 797513,67 грн.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України уразі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб’єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення № 0020034312-114 від 26.03.2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску на загальну суму 797513,67 грн.

Враховуючи вищевикладене, оскаржуване рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 26.03.2018 року № НОМЕР_1 про застосування штрафних фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в сумі 797513,73 грн. прийнято відповідачем необґрунтовано, із порушенням вимог чинного законодавства, через що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Донінтервугілля” в особі Філії “Збагачувальна фабрика “Щербинівська” ТОВ “Донінтервугілля” до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними дії заступника начальника – начальника Костянтинівсько – Дружківського управління ГУ ДФС у Донецькій області ОСОБА_1 щодо прийняття рішення № 0020034312-114 від 26.03.2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску на загальну суму 797513,67 грн. підлягають частковому задоволенню в частині визнання протиправним та скасування рішення № 0020034312-114 від 26.03.2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску на загальну суму 797513,67 грн. підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 2 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково, суд приходить висновку про повернення судового збору в розмірі 11962,71 грн. за вимогу майнового характеру.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донінтервугілля» в особі Філії «Збагачувальна фабрика «Щербинівська» ТОВ «Донінтервугілля» до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними дії заступника начальника – начальника Костянтинівсько – Дружківського управління ГУ ДФС у Донецькій області ОСОБА_1 щодо прийняття рішення № 0020034312-114 від 26.03.2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску на загальну суму 797513,67 грн., визнання протиправним та скасування рішення № 0020034312-114 від 26.03.2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску на загальну суму 797513,67 грн. – задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення № 0020034312-114 від 26.03.2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску на загальну суму 797513,67 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Донінтервугілля” (код ЄДРПОУ 40722939, 85000, Донецька обл., м. Добропілля, вул. Чехова, буд. 1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39406028, 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, буд. 114) судовий збір в розмірі 11962 (одинадцять тисяч дев’ятсот шістдесят дві) гривні 71 копійка.

Рішення прийнято у нарадчій кімнаті та проголошена вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 13 серпня 2018 року в присутності представника позивача та відповідача.

Повний текст рішення складено та підписано 23 серпня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Олішевська В.В.