Постанова № 76026117, 22.08.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" серпня 2018 р. Справа№ 910/25480/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Скрипки І.М.

Гончарова С.А.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 22.08.2018р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної іпотечної установи

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 (повний текст підписано 23.05.2018)

у справі №910/25480/15 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Державної іпотечної установи

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНК ТРАНС"

2) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

за участю Прокуратури міста Києва

про визнання зарахування однорідних зустрічних вимог недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі №910/25480/15 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі № 910/25480/15 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Державної іпотечної установи.

Одночасно апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з тим, що повний текст рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 по справі № 910/25480/15 надійшов на адресу установи лише 29.05.2018.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 02.07.2018 апеляційну скаргу Державної іпотечної установи передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Шапталі Є.Ю., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Скрипка І.М.,Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2018 поновлено Державній іпотечній установі строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної іпотечної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі №910/25480/15 та призначено до розгляду на 01.08.2018.

17.07.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого, останній просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2018 оголошено перерву в судовому засіданні до 22.08.2018.

21.08.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 22.08.2018 представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі №910/25480/15 скасувати.

В судовому засіданні 22.08.2018 представник прокуратури підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі №910/25480/15 скасувати.

В судовому засіданні 22.08.2018 представник відповідача - 1 заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі №910/25480/15 залишити без змін.

В судовому засіданні 22.08.2018 представник відповідача - 2 заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву та додаткових пояснень поданих під час апеляційного провадження та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі №910/25480/15 залишити без змін.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Державна іпотечна установа (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНК ТРАНС" (відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (відповідач-2) про визнання недійсним зарахування вимог, здійснене на підставі заяви відповідача-1 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог б/н від 9 лютого 2015 року, а саме, вимог відповідача-2 до відповідача-1 за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 9 червня 2011 року та вимог відповідача-1 до відповідача-2 за безвідкличним акредитивом № LC/IM/08/092013, безвідкличним акредитивом № LC/IM/09/092013, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/018/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/019/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/020/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/022/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/023/042014.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви про зарахування суперечить вимогам ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2015 у справі № 910/25480/15 (суддя Зеленіна Н.І.) позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2016 у справі № 910/25480/15 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНК ТРАНС" задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким Державній іпотечній установі відмовлено в задоволенні позову у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2016 у справі № 910/25480/15 касаційні скарги Державної іпотечної установи, Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задоволені, а касаційна скарга Заступника прокурора міста Києва задоволена частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2015 у справі № 910/25480/15 скасовано з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 27.02.2018 між Державною іпотечною установою (установа, позивач) та ПАТ "Дельта Банк" (банк, відповідач-2) укладено Договір банківського рахунку №26/995-070.

04.09.2014 у забезпечення виконання зобов'язань банку (заставодавець, відповідач-2) перед установою (заставодержатель, позивач) за вказаним договором банківського рахунку сторонами укладено Договір застави майнових прав № д-1.1/2014 (надалі - Договір застави).

Між банком (первісний кредитор, відповідач-2) та установою (новий кредитор, позивач) 04.09.2014 було укладено Договір № Д-1.2/2014 відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) (далі - Договір відступлення) з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно до Договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014.

Згідно з п. 1.2 Договору відступлення ПАТ "Дельта Банк" (первісний кредитор) відступає, а Державна іпотечна установа (новий кредитор) набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору, згідно додатку № 1 до якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги, зокрема, за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011, укладеним ПАТ "Дельта Банк" (відповідач-2) та ТОВ "Танк Транс" (відповідач-1) (надалі - Кредитний договір).

У відповідності до п. 2.2 Договору відступлення права вимоги встановлено, що в незалежності від випадків, передбачених пунктом 2.1 цього договору, п. 1.2 набирає чинності в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення).

Постановою Національного Банку України № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" від 02.03.2015 ПАТ "Дельта Банк" з 03.03.2015 року віднесено до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як передбачено ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

В обґрунтування позовних вимог, позивач стверджує, що 02.03.2015 до нього перейшли усі права вимоги за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880, укладеним між відповідачами 09.06.2011, а разом з правом вимоги виконання основного зобов'язання, що передається за Договором відступлення права вимоги, до позивача, як нового кредитора, переходять, в тому числі, всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до Договору відступлення права вимоги, тобто, договорами, що забезпечують виконання кредитного зобов'язання.

Як встановлено статтями 626-629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Між Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл, Інк. (Cargill Financial Services International Inc.) (далі - CFSIT) та ТОВ "Танк транс" (відповідач-1) 05.02.2015 було укладено наступні договори відступлення права вимоги:

- договір відступлення права вимоги № АА8 від 5 лютого 2015 року (далі - Договір відступлення № АА8), згідно п. 1.1 якого первісний кредитор (CFSIT) передає, а новий кредитор (відповідач-1) одержує всі та будь-які права вимоги (включаючи права на отримання надходжень та процентів) за наступними документарними інструментами та іншими пов'язаними з ними документами: всі права кредитора (бенефіціара) за наступними документарними інструментами, випущеними ПАТ "Дельта Банк" на користь первісного кредитора (CFSIT), як бенефіціара, з урахуванням всіх змін до них: безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/018/042014 на суму 979962,45 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом № LC/SВ/019/042014 на суму 688832,27 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/020/042014 на суму 788885,60 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/022/042014 на суму 222505,16 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/023/042014 на суму 839450,34 доларів США;

- договір відступлення права вимоги № АА9 від 5 лютого 2015 року (далі - Договір відступлення № АА9), згідно п. 1.1 якого первісний кредитор (CFSIT) передає, а новий кредитор (відповідач-1) одержує всі та будь-які права вимоги (включаючи права на отримання надходжень та процентів) за наступними документарними інструментами та іншими пов'язаними з ними документами: безвідкличним акредитивом № LC/IM/08/092013 на суму 5498790 доларів США, виданим банком на користь первісного кредитора (CFSIT) у розмірі відносної частки 10,3963658 % акредитиву; безвідкличним акредитивом №LC/IM/09/092013 на суму 4999280 доларів США, виданим банком на користь первісного кредитора (CFSIT).

ТОВ "Танк транс" (відповідач-1) 09.02.2015 здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог за Кредитним договором в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України, направивши ПАТ "Дельта Банк" (відповідачу-2) заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, у якій відповідач-1 повідомив про часткове припинення зобов'язання щодо сплати ним на користь відповідача-2 суми боргу за Кредитним договором у розмірі 8 059 033,82 євро, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 року складає еквівалент 9 090 590,15 доларів США, та припинення зобов'язання щодо сплати відповідачем-2 (банком) на користь відповідача-1 боргу на загальну суму 9 090 590,15 доларів США, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 року складає еквівалент 8 059 033,82 євро за наступними акредитивами:

- безвідкличним акредитивом № LC/IM/08/092013 на суму 5498790 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі відступлених прав (10,3963658 % надходжень), що станом на 9 лютого 2015 року складає 571674,33 доларів США (за кpoc-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 506804,48 євро;

- безвідкличним акредитивом № LC/IM/09/092013 на суму 4999280 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 4431985,82 євро;

- безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/018/042014 на суму 979962,45 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 868761,04 євро);

- безвідкличним резервним акредитивом № LC/SВ/019/042014 на суму 688832,27 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 610666,91 євро);

- безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/020/042014 на суму 788885,60 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 699366,67 євро);

- безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/022/042014 на суму 222505,16 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 197256,35 євро);

- безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/023/042014 на суму 839450,34 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 744193,56 євро).

Згідно з ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Форми відповідної заяви як одностороннього правочину та порядку його вчинення законодавством не передбачено. Зарахування може здійснюватись без згоди другої сторони, за заявою лише однієї сторони, тобто, для вчинення даного одностороннього правочину достатньо волевиявлення лише однієї сторони. Моментом припинення зобов'язань сторін у такому випадку є момент вчинення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог та її направлення кредитору за зустрічним однорідним зобов'язанням.

Вимоги, що є предметом зарахування, мають бути однорідними, тобто, їх предметом мають бути речі одного виду, роду тощо.

Зарахування можливе щодо тих вимог, строк виконання яких настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Можливе також і часткове зарахування, коли одна вимога покриває частину іншої.

При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Державної іпотечної установи (позивач) про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Танк транс" (відповідач-1) про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 09.02.2015, а саме, вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Танк транс" за договором Кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011 та вимог ТОВ "Танк транс" до ПАТ "Дельта Банк" за безвідкличним акредитивом № LC/IM/08/092013, безвідкличним акредитивом № LC/IM/09/092013, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/018/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SВ/019/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/020/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/022/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/023/042014.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2016 у справі № 910/25480/15 касаційні скарги Державної іпотечної установи, Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задоволені, а касаційна скарга Заступника прокурора міста Києва задоволена частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2015 у справі № 910/25480/15 скасовано з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

15.12.2017 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким Господарський процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

За приписами п.п. 9 п. 1 розділу ІХ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (далі - ГПК України), справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

В постанові Вищого господарського суду України від 13.07.2016 у справі № 910/25480/15 у справі № 910/25480/15 зазначено, що при новому розгляді справи суду необхідно врахувати таке:

- з позовом до суду, з дотриманням вимог закону щодо підвідомчості, підсудності справ судам і порядку звернення, може звернутися кожна особа, яка вважає, що її право порушене. Господарський суд зобов'язаний прийняти такий позов, розглянути по суті і відмовити у позові, якщо прийде до висновку, що у позивача відсутнє право щодо предмету позову або це право не порушене.

- суд апеляційної інстанції не визначив, які саме права заставодержателя відносно заставодавця він мав на увазі, стверджуючи, що вони не є предметом застави і пріоритетними порівняно з правами інших кредиторів банку, не перевірив в цій частині доводи сторін, не встановив дійсні обставини і не дав їм належної правової оцінки;

- суд не перевірив доводи сторін щодо існування різних редакцій договору про відступлення права вимоги між позивачем та відповідачем - 2, які різняться наявністю такої відкладальної умови, як введення до відповідача-2 тимчасової адміністрації, не дослідив відповідні докази, не усунув розбіжності в цій частині та не з'ясував дану обставину;

- суд не перевірив доводи позивача стосовно визнання за ним у судовому порядку прав заставодержателя за договором з відповідачем - 2 рішеннями судів адміністративної юрисдикції, не дослідив та не оцінив докази в цій частині, не з'ясував пов'язані з цим обставини;

- суди попередніх інстанцій не перевірили у повному обсязі суттєві доводи сторін, надані ними докази та не встановили суттєві для правильного вирішення спору обставини, пов'язані з перевіркою підставності спірного одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме, випуском акредитивів, їх умовами, строком їх дії та платежу, належного представлення;

- суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи сторін про обставини, пов'язані з відповідністю або невідповідністю спірних акредитивів та їх обігу Уніфікованим правилам та звичаями для документарних акредитивів № 600, які діють з 1 липня 2007 року, та Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженим постановою правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 514, не перевірили надані сторонами докази, у тому числі на допустимість з огляду на джерело походження, підтвердження достовірності самих доказів та їх перекладу тощо, та не встановили пов'язані з цим істотні для юридично правильного вирішення спору обставини.

Місцевим господарським судом, при новому розгляді справи № 910/25480/15 враховано вказівки касаційної інстанції, які містяться у постанові Вищого господарського суду України від 13.07.2016 у справі № 910/25480/15, проте зазначено, що новий розгляд справи здійснювався з урахуванням фактичних обставин даної справи станом на час її нового розгляду, зокрема, обставин визнання в судовому порядку недійсними договорів застави майнових прав від 14.09.2014 №Д-1.1/2014 та відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) від 04.09.2014 №Д-1.2/2014.

В обґрунтування підстав звернення з даним позовом позивач послався на те, що заяви ТОВ "Танк транс" про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 09.02.2015 суперечить положенням ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України, оскільки у ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Танк транс" не було зустрічних однорідних вимог з огляду на відсутність доказів переходу до останнього від CFSIT прав вимоги за безвідкличними акредитивами, у зв'язку з чим дана заява є недійсною на підставі ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Як встановлено ст. с 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст. 15 Цивільного кодексу України, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, шляхом звернення до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про те, що її права та законні інтереси потребують захисту та спосіб їх захисту.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення особи до суду з вимогою про захист своїх прав та законних інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача (-ів), стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту прав та законних інтересів.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушення, невизнання або оспорювання прав та законних інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, а тому обов'язком позивача відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України є доведення належними, допустимими, достовірними та достатніми (у розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України) наявності факту порушення, невизнання або оспорювання його прав та законних інтересів відповідачами в справі.

Підставою для звернення позивача із даним позовом до суду є набуття останнім за договорами застави майнових прав від 14.09.2014 №Д-1.1/2014 та відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) від 04.09.2014 №Д-1.2/2014 прав вимоги, зокрема, за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011.

Таким чином, з огляду на укладення вказаних правочинів позивач, виступаючи таким чином замість ПАТ "Дельта Банк" (як новий кредитор у правовідносинах за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011), і отримав право на оспорювання заяви ТОВ "Танк транс" від 09.02.2015 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Танк транс" за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011 та вимог ТОВ "Танк транс" до ПАТ "Дельта Банк" за безвідкличними акредитивами.

З матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року у справі № 910/6052/16 про визнання недійсними договорів застави майнових прав від 04.09.2014 року № Д-1.1/2014 та відступлення права вимоги від 04.09.2014 року № Д-1.2/2014 у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Державної іпотечної установи відмовлено повністю.

Проте, постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2017, зазначене рішення Господарського суду міста Києва скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Державної іпотечної установи задоволено повністю, визнано недійсним Договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою, визнано недійсним Договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою. Зокрема, у постанові від 15.11.2016 у справі № 910/6052/16 Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскільки сам факт укладення Договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та Договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014 суперечить Постанові НБУ № 348/БТ, то в даному випадку наявні підстави для визнання укладених між сторонами договорів, як нікчемних правочинів, недійсними, з урахуванням спору між сторонами щодо правомірності вчинення правочину без погодження з Національним банком України.

Вказана постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 набрала законної сили 15.11.2016 та є чинною.

Як встановлено ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вищенаведені обставини щодо визнання недійсними договорів застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 910/6052/16, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2017, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді даної справи № 910/25480/15, у якій беруть участь особи, стосовно яких встановлено ці обставини. При цьому аналіз змісту ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб.

Разом з тим, як вбачається із постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 910/6052/16, визнано недійсними саме договори, а не певні редакції договорів застави майнових прав від 04.09.2014 року № Д-1.1/2014 та відступлення права вимоги від 04.09.2014 року № Д-1.2/2014. До того ж, за загальним правилом, визначеним ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, вказані договори визнані судом недійсними з самого моменту їх вчинення, а отже й усі інші в подальшому укладені редакції цих договорів є також недійсними.

Таким чином, внаслідок визнання недійсними договорів, на підставі яких позивач, як новий кредитор, і набув право на оскарження спірної заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 09.02.2015, обґрунтування наявності суб'єктивного матеріального права позивача, яке б підлягало захисту, відпало. Інші докази, які б свідчили про порушене право позивача вказаною заявою від 09.02.2015 та підстав, що надавали б йому право на її оспорювання, матеріали справи не містять.

При цьому, за положеннями ст. 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена або стороною правочину, або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено його вчиненням.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено порушення саме його прав заявою ТОВ "Танк Транс" від 09.02.2015 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог із ПАТ "Дельта Банк" та не обґрунтовано підстав, з яких позивач має право на оспорювання даної заяви, у зв'язку з чим в задоволенні позову відмовлено.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі №910/25480/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Державної іпотечної установи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Державної іпотечної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі №910/25480/15 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського

процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі №910/25480/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі №910/25480/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/25480/15 повернути до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до суду касаційної інстанції у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді І.М. Скрипка

С.А. Гончаров

Повний текст постанови складено 23.08.2018