Рішення № 76025975, 20.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2018Справа № 910/7280/18Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінус" (22400, Вінницька обл., м. Калинівка, вул. І.Мазепи, 49)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" (03680, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, буд.17)

про стягнення 84 971,70 грн.

Представники сторін: без повідомлення (виклику)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінус" (надалі також - «позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" (надалі також - «відповідач») про стягнення 84 971,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним перерахуванням позивачем коштів з власного рахунку на рахунок відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" грошових коштів у розмірі 84 971,40 грн, у зв'язку з чим позивач просить стягнути їх з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 відкрито провадження у справі № 910/7280/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам строк на подання документів.

03.07.2018 через відділ діловодства суду відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі .

13.07.2018 через відділ діловодства суду відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності.

13.07.2018 через відділ діловодства суду позивач подав відповідь на відзив.

06.08.2018 через відділ діловодства суду позивач подав заперечення на відповідь на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 14.06.2018 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом та отримана уповноваженими представниками позивача та відповідача, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, Суд зазначає, що відповідно до наказу Голови Господарського суду міста Києва № 361-О від 24.07.2018 суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю. перебувала у відпустці у період з 06.08.2018 по 17.08.2018, у зв'язку з чим Суд розглядає справу після виходу з відпустки.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

03.06.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Термінус" було перераховано грошові кошти на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" в загальному розмірі 84 971,70 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №5713 від 03.06.2018 на суму 78 420,94 грн із зазначенням призначення платежу: «оплата за суборенду згідно рах. №138 від 30.04.15 у т.ч. ПДВ 20%- 13070,16 грн» та № 5714 від 03.06.2018 на суму 6 550,76 грн із зазначенням призначення платежу: «компенсація ком. Послуг згідно рах № 147 від 30.04.15 у т.ч. ПДВ 20%-1091,79 грн.».

Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінус" направило Товариству з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" вимогу № 81 від 04.06.2018 про повернення безпідставно отриманих коштів у сумі 84 971,70 грн, що підтверджується фіскальним чеком відділення поштового зв'язку від 04.06.2018, яка залишилася без відповіді та виконання.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що сума коштів у розмірі 84 971,70 грн була перерахована відповідачу безпідставно, оскільки вказаних у платіжних дорученнях рахунків відповідачем не виставлялося, а зобов'язання щодо здійснення вказаних у них платежів у позивача не існувало, у зв'язку з чим позивач просить Суд стягнути з відповідача на його користь безпідставно отримані кошти у розмірі 84 971,70 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що він не набув зараховані на його рахунок грошові кошти позивача у зв'язку із запровадженням тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Національний кредит», а відтак, позивач як кредитор банку мав звертатися до останнього з відповідною заявою з кредиторськими вимогами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, головною ознакою укладення сторонами договору у спрощений спосіб є підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено Судом, 03.06.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Термінус" було перераховано грошові кошти на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" в загальному розмірі 84 971,70 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №5713 від 03.06.2018 на суму 78 420,94 грн із зазначенням призначення платежу: «оплата за суборенду згідно рах. №138 від 30.04.15 у т.ч. ПДВ 20%- 13070,16 грн» та № 5714 від 03.06.2018 на суму 6 550,76 грн із зазначенням призначення платежу: «компенсація ком. Послуг згідно рах № 147 від 30.04.15 у т.ч. ПДВ 20%-1091,79 грн.».

Факт зарахування указаних коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" підтверджується також довідкою ПАТ «Банк Національний кредит» № 06.1-15-1285 від 08.04.2016.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України)

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї статті застосовуються до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов»язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст. 11 Цивільного кодексу України. До відсутності правової підстави стаття 1212 Цивільного кодексу України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним тощо.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували існування між сторонами договірних відносин суборенди або ж надання послуг на момент перерахування спірних коштів відповідачу, тобто, Суд доходить висновку, що з чим сплата коштів позивачем у розмірі 84 971,70 грн відбулася помилково за відсутності для цього правової підстави.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінус" направило Товариству з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" вимогу № 81 від 04.06.2018 про повернення безпідставно отриманих коштів у сумі 84 971,70 грн, що підтверджується фіскальним чеком відділення поштового зв'язку від 04.06.2018, яка залишилася без відповіді та виконання.

Таким чином, на підставі викладеного, Суд доходить висновку, що кошти в сумі 84 971,70 грн. є безпідставно отриманими Товариством з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ".

Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 84 971,70 грн.

Отже, Суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив повернення грошових коштів в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 84 971,70 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, Судом відхилені посилання відповідача на те, що ним було направлено повідомлення про зміну банківських реквізитів, оскільки така обставина не спростовує безпідставного перерахування коштів відповідачу. Більше того, поданий відповідачем опис вкладення у цінний лист на підтвердження надсилання вказаного повідомлення не відповідає вимогам оформлення поштових відправлень, визначених Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, оскільки не містить номер поштового відправлення. Окрім того, відсутній розрахунковий документ, який підтверджує надання послуги відділенням зв'язку. Більше того, адресою місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінус" є адреса: 22400, Вінницька обл., м. Калинівка, вул. І.Мазепи, 49, в той час, як в поданому описі значиться адреса: 22400, Вінницька обл., м. Калинівка, вул. Леніна, 67.

Поряд з викладеним, Суд відхиляє аргументи відповідача, він не набув зараховані на його рахунок грошові кошти позивача у зв'язку із запровадженням тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Національний кредит», а відтак, позивач як кредитор банку мав звертатися до останнього з відповідною заявою з кредиторськими вимогами, з огляду на таке.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 05.06.2015 № 358 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.06.2015 № 114 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Національний Кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Згідно з даним рішенням у Публічному акціонерному товаристві "Банк Національний Кредит" запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 08.06.2015 до 07.09.2015 включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 28.08.2015 № 563 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.08.2015 № 159 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно з даним рішенням з 31.08.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ" та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ", визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Паламарчуку Віталію Віталійовичу строком на 1 рік з 31 серпня 2015 року до 30 серпня 2016 року включно.

Поданими позивачем доказами підтверджується, що спірну суму коштів було перераховано позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" 03.06.2018, а зараховано на рахунок останнього 04.06.2018, тобто, ще до запровадження у ПАТ "Банк Національний Кредит" тимчасової адміністрації.

Окрім того, Суд звертає увагу на п. 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, за яким кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Банк, що обслуговує неналежного отримувача, не несе відповідальності за своєчасність подання ним розрахункового документа на повернення помилково зарахованих на його рахунок коштів.

Також Суд звертає увагу, що банк не є власником або набувачем перерахованих коштів, не має права ними розпоряджатись, а лише вчиняє дії з обслуговування рахунку одержувача таких коштів.

13.08.2018 відповідач подав до суду заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог про стягнення 84 971,70 грн.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України)

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України)

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Суд зазначає, що у даному випадку початок перебігу позовної давності щодо стягнення спірної суми кошів Суд визначає за правилами ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України. Так, з огляду на лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінус" № 87 від 04.06.2015 до ПАТ «Банк Національний Кредит», Суд доходить висновку, що позивач дізнався про порушення свого права саме 04.06.2015, тобто Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінус" мало право звернутися до суду з вказаним позовом протягом загального строку позовної давності по 04.06.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з указаним позовом 04.06.2018 (відбиток штемпеля поштового зв'язку на конверті), тобто, позивачем не пропущений загальний строк позовної давності при зверненні до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" про стягнення 84 971,70 грн., оскільки позов подано в його останній день.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" (03680, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, буд.17, ідентифікаційний код 38506825) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінус" (22400, Вінницька обл., м. Калинівка, вул. І.Мазепи, 49, ідентифікаційний код 33623434) борг у розмірі 84 971 (вісімдесят чотири тисячі дев'ятсот сімдесят одна) грн. 70 коп. та судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.Ю. Трофименко