Ухвала суду № 76025517, 22.08.2018, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

22 серпня 2018 року Справа № 926/4078/17

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В. за участю секретаря судового засідання Чепишка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут"

про розстрочення виконання судового рішення

у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут"

про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені за неналежне виконання грошового зобов'язання у сумі 118087,80 грн.

Суддя Марущак І.В.

представники:

від стягувача (позивача) – ОСОБА_1, довіреність від 14.04.2017 року №14-75;

від боржника (відповідача) – ОСОБА_2, довіреність від 02.01.2018 року №007.1ДР-11-0118.

СУТЬ СПОРУ: Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 13.04.2018 року по справі №926/4078/17 позов задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 9369,24 грн. пені, 806,25 грн. 3% річних та 152,63 грн. відшкодування судового збору. У решті позову відмовити.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 року у даній справі вказане рішення місцевого господарського суду скасовано в частині відмови в позові щодо стягнення 78235,82 грн. пені, 5969,03 грн. 3% річних, 23707,46 грн. індексу інфляції. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. В решті рішення залишено без змін, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернівцігаз Збут” на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 87605,06 грн. пені, 6775,28 грн. 3% річних та 23707,46 грн. інфляційних витрат. Вирішено питання розподілу судових витрат.

На виконання зазначеної постанови 06.08.2018 року місцевим господарським судом було видано відповідні накази.

13 серпня 2018 року на адресу суду надійшла заява публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернівцігаз” про розстрочення виконання судового рішення – постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 року у даній справі строком на 12 місяців зі стягнення з відповідача коштів щомісяця рівними частинами.

Подана заява обґрунтовується тим, що умови договору від 30.12.2015 року №16-205-РО виконані відповідачем повністю, а спір пов’язаний з стягненням 3% річних та інфляційних втрат, відтак позивач не понесе жодних збитків у зв’язку з розстроченням виконання рішення; несвоєчасне виконання зобов’язань відповідачем спричинене заборгованістю його споживачів, які є релігійними організаціями; згідно нормативів НКРЕКП оплата за газ здійснюється з поточного рахунку з спеціальним режимом використання відповідача на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання позивача згідно нормативу розподілу коштів, якого НКРЕКП так і не затвердило, таким чином стягувач не мав фізичної можливості вплинути на строки та обсяг розрахунків, що виключає вину боржника у затримці з оплатою газу, інших джерел надходження коштів за використаний споживачами газ відповідач не мав.

Позивач (стягувач) вважає заяву відповідача необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки останнім не надано доказів наявності тих виключних обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення згідно статті 331 ГПК України. Крім того, стягувач наголошує на те, що підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність. У свою чергу, суд має врахувати інтереси позивача, який є державним підприємством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. При цьому, стягувач зауважує, що довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, на повагу до власності та на вільне володіння власністю.

Ухвалою суду від 14.08.2018 року заяву боржника прийнято та призначено до розгляду у судовому засіданні 22.08.2018 року, вирішено провести дане судове засідання в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої за участю представника позивача покладено на Київський апеляційний господарський суд, запропоновано стягувачу надати відзив на заяву про розстрочення виконання рішення суду.

Разом з тим, представник позивача прибув до Господарського суду Чернівецької області, внаслідок чого судове засідання 22.08.2018 року не проводилось у режимі відеоконференції.

Представник боржника у судовому засіданні 22.08.2018 року подану заяву підтримав та просив суд її задовольнити. У свою чергу представник стягувача проти заяви заперечив та просив відмовити у її задоволенні з підстав, викладених у поданих ним письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив такі фактичні обставини справи.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 13.04.2018 року по справі №926/4078/17 позов задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 9369,24 грн. пені, 806,25 грн. 3% річних та 152,63 грн. відшкодування судового збору. У решті позову відмовити.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 року у даній справі вказане рішення місцевого господарського суду скасовано в частині відмови в позові щодо стягнення 78235,82 грн. пені, 5969,03 грн. 3% річних, 23707,46 грн. індексу інфляції. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. В решті рішення залишено без змін, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернівцігаз Збут” на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 87605,06 грн. пені, 6775,28 грн. 3% річних та 23707,46 грн. інфляційних витрат. Вирішено питання розподілу судових витрат.

На виконання зазначеної постанови 06.08.2018 року місцевим господарським судом було видано відповідні накази.

У ході судового засідання 22.08.2018 року представник відповідача заявив, що ним було подано касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду. Судом самостійно перевірено вказану інформацію та встановлено, що згідно даних КП «Діловодство спеціалізованого суду» (далі – КП «ДСС») касаційна скарга боржника на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 року дійсно зареєстрована у Верховному Суді, однак станом на день проголошення даної ухвали у КП «ДСС» відсутні відомості про відкриття чи відмову у відкритті касаційного провадження.

Отже, станом на день проголошення даної ухвали постанова апеляційного господарського суду від 23.07.2018 року у даній справі не втратила своєї законної сили.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання.

Положеннями частин першої та другої статті 18 Господарського процесуального кодексу України, які кореспондуються з приписами частини першої статті 326 ГПК України унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У той же час частина перша статті 239 ГПК України наділяє суд правом розстрочити виконання рішення.

Статтею 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання (частина перша). Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина третя).

У частині четвертій статті 331 ГПК України вказано, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Також законодавцем встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (частина п’ята статті 331 ГПК України).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції").

У рішенні від 29.06.2004 року у справі "Півень проти України" Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням.

На національному рівні пленумом Вищого господарського суду України з метою правильного і однакового застосування ГПК України прийнято постанову 17 жовтня 2012 року №9 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України”, згідно пункту 7.1.2 якої господарським судам розтлумачено, що: «розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо)».

Натомість у пункті 7.2 зазначеної постанови пленуму роз’яснено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Надаючи оцінку доводам заявника (боржника) суд наголошує, що як прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, так національним законодавством, зокрема статтею 617 ЦК України, передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відтак, навіть у випадку надання боржником належних доказів, що підтверджують наявність заборгованості бюджетних установ за газ перед відповідачем, такі доводи останнього у світлі викладених норм права та правових позицій судів не можуть визнаватись виключними обставинами, що дають підстави для розстрочення виконання рішення.

Також безпідставними є твердження заявника про те, що розстрочення виконання рішення суду у даній справі, а саме стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, не спричинить збитків стягувача з огляду на наступне.

Як встановлено рішенням місцевого господарського суду від 13.04.2018 року та підтверджується матеріалами справи, підставою для звернення до суду з позовом є несвоєчасна сплата боржником газу, поставленого стягувачем ще у 2016 році.

Аналізуючи обставини даної справи, суд констатує, що позивач мав реальні сподівання очікувати, що отримає оплату за поставлений ним газ у порядку і строки, що передбачені спірним договором. Однак, відповідач несвоєчасно здійснив оплату, що не заперечується останнім.

Відтак, стягувач вирішив відшкодувати власні матеріальні втрати від знецінення коштів та отримати від боржника компенсацію (плату) за їх користування.

Як наслідок, розстрочення виконання рішення суду щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов’язань по оплаті природнього газу, поставленого у 2016 році, ще на 12 місяців порушить справедливий баланс інтересів сторін у справі та призведе до надмірно тривалого для стягувача періоду виконання рішення.

Більше того, боржником не запропоновано стягувачу справедливої компенсації за затримку виконання рішення у даній, а чинним законодавством не передбачено можливість індексації сум заборгованості, що підлягають стягненню на підставі рішення суду.

Крім того, боржником взагалі не надано доказів в підтвердження свого скрутного матеріального становища та доказів того, що в нього будуть наявні відповідні грошові кошти в майбутньому для погашення заборгованості по даному рішенню суду.

Також боржником не надано доказів відсутності інших джерел надходження коштів, оскільки, як встановлено рішенням суду від 13.04.2018 року та не заперечено апеляційним господарським судом у постанові від 23.07.2018 року відповідач за умовами абз.2 п.6.1 договору від 30.12.2015 року №16-205-РО мав можливість перерахувати оплату за поставлений йому газ з свого поточного рахунку, що не пов’язаний із спеціальним режимом використання.

Натомість безпідставність зазначених доводів підтверджується тим, що відповідач сам звертався до позивача з заявою про перерахування коштів з рахунку із спеціальним режимом використання, що був призначений для платежів, які надходять від населення. Жодних доказів заперечення позивача проти перерахування коштів з рахунку, призначеного для платежів населення, у рахунок погашення боргу по спірному договору відповідачем надано не було та такі у матеріалах справи відстуні.

Заявником не подано доказів відсутності в нього інших рахунків, відсутності коштів на даних рахунках, відсутності майна у боржника на яке можливо здійснити стягнення, доказів в підтвердження загрози банкрутства боржника.

У світлі зазначеного суд нагадує, що згідно із статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Стосовно посилань боржника на неможливість впливу на нормативи розподілу коштів та відсутність затверджених НКРЕКП нормативів розподілу коштів по категоріям «релігійні організації», то таким також вже надано оцінку у рішенні суду від 13.04.2018 року.

Так, у відповідності до статті 1 Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 р. № 217 (далі - Порядок), який був чинним на момент виникнення між сторонами спірних відносин: «цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.»

Таким чином, вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 року у справі №910/16072/16.

У свою чергу на рахунок спеціальним режимом використання відповідача призначеного для отримання платежів за газ від релігійних організацій та з нього позивачу не надходило жодних коштів, що не заперечується сторонами.

Згідно з статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

При цьому у пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила – це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

У частині другій статті 218 Господарського кодексу України також міститься визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов’язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Сторони не зверталися до НКРЕКП із заявою, у тому числі позовною, із вимогою про встановлення нормативів розподілу коштів для категорії «релігійні організації», тобто відповідач не вчинив жодних дій для відвернення настання несприятливих наслідків, а тому його твердження у цій частині є необґрунтованими.

У підсумку, суд констатує, що заявником (боржником) не надано належних доказів у підтвердження наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим. Натомість судом встановлено, що розстрочення виконання рішення суду у даній справі порушить справедливий баланс інтересів сторін у справі та призведе до надмірно тривалого для стягувача періоду виконання рішення.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви боржника про розстрочення виконання рішення суду.

Керуючись статтями 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1. У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" про розстрочення виконання судового рішення – відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Повний текст ухвали складено та підписано 23 серпня 2018 року.

Відповідно до ст.235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя І.В. Марущак