Рішення № 76025307, 14.08.2018, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.08.2018 Справа № 920/378/18Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Лєпкової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/378/18 в порядку загального позовного провадження

за позовом: заступника керівника ОСОБА_1 місцевої прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 79, м. Суми, 40000) в інтересах держави в особі позивача - ОСОБА_1 міської ради (м-н Незалежності, буд. 2, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 23823253),

до відповідача: Приватного підприємства «Компол» (вул. Харківська, буд. 103/1, м. Суми, 40007, ідентифікаційний код 14016499),

про визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки на підставі статей 116, 120, 124, 134, 135 Земельного кодексу України, статей 216, 377 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України,

представники сторін:

прокурор - Мороз А.В. згідно посвідчення № 031733 від 26.01.2015,

позивача - ОСОБА_2 за довіреністю № 271/03.02.02-17 від 06.02.2018,

відповідача – ОСОБА_3 згідно ордеру серії СМ № 106 від 14.06.2018,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор в інтересах держави в особі позивача ОСОБА_1 міської ради Сумської області звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.11.2017, укладений між ОСОБА_1 міською радою та Приватним підприємством «Компол» на підставі статей на підставі статей 116, 120, 124, 134, 135 Земельного кодексу України, статей 216, 377 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України, зобов’язати відповідача повернути позивачеві земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 5910136300:05:001:0095, площею 0,1153 га вартістю 544077,64 грн., що знаходиться за адресою: вул. Прокоф’єва, 16 у м. Суми, а також прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь Прокуратури Сумської області витрати по сплаті судового збору в сумі 9923,16 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішенням ОСОБА_1 міської ради від 25.10.2017 № 2704-МР надано в оренду Приватному підприємству «Компол» земельну ділянку, що розташована по вул. Прокоф’єва,16 в м. Суми загальною площею 0,1153 га, що майже у 3 рази перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване, оскільки площа об’єків нерухомості, що розташовані на зазначеній земельній ділянці складає 415 кв.м.

Прокурор посилаючись на правову позицію Верховного суду України, викладену у постанові від 14.02.2018 у справі № 592/6097/15-ц та Вищого господарського суду України, викладену у постанові від 27.04.2017 у справі № 904/8411/16, зазнчає, що договір оренди земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним, оскільки право оренди земельної ділянки, що не знаходиться під об’єктами нерухомості може бути набута лише на конкурентних засадах в порядку, передбаченому статтями 134, 135 Земельного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що не визнає заявлені прокурором вимоги повністю, оскільки прокурором доказів існування обставин, що свідчать про недійсність договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5910136300:05:001:0095 за адресою вул. Прокофєва, 16, м. Суми, яка надана відповідачу у користування за рішенням ОСОБА_1 міської ради № 2704-МР від 25.10.2017 не надано.

Позивач у відзив на позовну заяву № 325/18юр від 14.06.2018 зазначив, що позов заступника керівника ОСОБА_1 місцевої прокуратури в інтересах ОСОБА_1 міської ради про визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки задоволенню не підлягає, а доводи зазначені у позові є безпідставними, оскільки прокурор, вимагаючи визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, не довів яким чином оспорюваний договір порушує або загрожує порушенню інтересів держави, зокрема, інтересів територіальної громади м. Суми. Навпаки, наслідком задоволення позову прокуратури буде порушення інтересів територіальної громади, оскільки призведе до зменшення площі орендованої земельної ділянки, та як наслідок, зменшення доходів міського бюджету в частині сплати відповідачем орендної плати.

ОСОБА_1 місцева прокуратура у письмових додаткових поясненнях № 112-8120вих18 від 26.06.2018 зазначає, що порушення порядку набуття речових прав на земельні ділянки обмежує територіальну громаду в особі ОСОБА_1 міської ради у її використанні та залученні якнайбільшої суми грошових коштів до бюджету шляхом продажу прав на неї на земельних торгах (аукціоні), позбавляє можливості інших фізичних та юридичних осіб реалізувати свої законні права на отримання земельної ділянки у користування, отримавши перемогу у відповідних торгах. Отже, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави та просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Прокурор звертає увагу суду на те, що в даному випадку відповідачем придбано у власність нерухоме майно на несформованій земельній ділянці, а отже право отримання земельної ділянки у поза конкурентний спосіб у користування воно мало лише на частину, що знаходиться під нерухомим майном - площею 415 кв.м. Формування спірної земельної ділянки здійснено лише 2017 році, про що свідчить проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду відповідачу по вул. Прокофева, 16 в м. Суми площею 0,1153 га, замовником якого є відповідач.

Крім того, прокурор зазначає, що обгрунтувань стосовно частини, яка необхідна для обслуговування нерухомого майна відповідачем та позивачем до суду не надано.

Таким чином прокурор вважає доводи позивача помиковими, оскільки чинним законодавством, а саме: статтею 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України визначено, що до набувача нерухомого майна переходить лише право користування земельною ділянкою на якій воно розміщено.

У відповіді на відзив № 112-8119вих-18 від 26.06.2018 ОСОБА_1 місцева прокуратура просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а також наводить обгрунтування підстав звернення прокурора до суду з даним позовом та зазнчає наступне.

Згідно статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У відповідності до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно частини другої статті 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином і з огляду на зазначену норму Закону прокурор може заявити позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення, й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати.

Як закріплено у статях 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб'єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на статті 1, 3, 6-8. 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Отже правовідносини, пов’язані з використанням земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний інтерес, а незаконність надання земельної ділянки з комунальної власності такому суспільному інтересу не відповідає.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Прокурор вважає, що обраний вдповідачем спосіб набуття права користування земельною ділянкою комунальної власності значної площі не відповідає закону, інтересам держави та територіальної громади м. Суми, оскільки спрямований на обхід конкурсної процедури отримання таких земель.

Порушення порядку набуття речових прав на земельні ділянки обмежує територіальну громаду в особі ОСОБА_1 міської ради у її використанні та залученні якнайбільшої суми грошових коштів до бюджету шляхом продажу прав на неї на земельних торгах (аукціоні), позбавляє можливості інших фізичних та юридичних осіб реалізувати свої законні права на отримання земельної ділянки у користування, отримавши перемогу у відповідних торгах.

У вказаному випадку вбачаються порушення інтересів держави, що полягають у використанні земельної ділянки комунальної власності без правових підстав.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів порушує інтереси держави, які полягають у втраті можливості отримати територіальною громадою міста максимально великий розмір орендної плати за використання земельної ділянки у разі продажу права оренди на конкурентних засадах.

Посилаючись на норми статті 20 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» прокурор зазнчає, що органом уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах є позивач - ОСОБА_1 міська рада, яка відповідно до статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішує відповідно до закону питання регулювання земельних відносин, розпоряджається землями комунальної власності. Крім цього, позивач виступає безпосереднім орендодавцем земельної ділянки, переданої відповідачеві у користування.

Позивач надав суду відповідь № 394/18юр від 10.07.2018 на відзив, в якій зазначає, що відповідачу передано земельну ділянку в оренду з врахуванням території необхідної для обслуговування будівлі, за яку відповідач сплачує орендну плату, а задоволення позову прокуратури призведе до зменшення площі орендованої земельної ділянки, та як наслідок, зменшення доходів міського бюджету в частині сплати відповідачем орендної плати.

25.07.2018 ОСОБА_1 місцевою прокуратурою подано до судуписьмові додаткові пояснення № 112-9377вих-18 від 25.08.2018, в яких заявник зазначає, що доказів чи обґрунтувань того, що для обслуговування будівель, розташованих на оспорюваній земельній ділянці площею 415 кв.м., необхідна саме площа 0,1153 га ні позивачем ні відповідаем до суду не надано. А тому, враховуючи вищевикладене, прокурор просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За приписами частини другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що судом остаточно з’ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті 17 липня 2018 року господарський суд виніс ухвалу, якою закрив підготовче провадження та призначив на 14 серня 2018 року розгляд справи по суті з підстав передбачених статями 177, 185 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор у судовому засіданні 14.08.2018 року підтримав позовні вимоги та просить суд задовольнити позов у повному обсязі, з підстав викладених у ньому.

Позивач та відповідачі в судовому засіданні 14.08.2018 року проти позову заперечують, вважають його безпідставним та необґрунтованим.

Згідно статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов‘язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначитися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савченко проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивність господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 14.08.2018 року на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

21.11.2017 між позивачем та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір), кадастровий номер: 5910136300:05:001:0095 загальною площею 0,1153 га, місцезнаходження якої м.Суми, вул. Прокоф’єва, 16.

Зазначений договір укладений на виконання рішення ОСОБА_1 міської ради від 25.10.2017 № 2704-МР.

Відповідно до пункту 1.2 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 544077,64 грн.

Пунктом 2.1 договору визначено, що земельна ділянка за функціональним призначенням надається в оренду під розміщення складських приміщень, згідно з класифікацією видів цільового призначення земель - 03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

Договір укладено терміном на п’ять років до 22.10.2022 року.

На зазначений земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля загальною площею 415 кв.м., власником якої є відповідач.

Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з приписами статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 Земельного кодексу України. Способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

За змістом статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, па якій вони розміщені, без зміни її цільовою призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до приписів статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, па якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Отже, з моменту державної реєстрації прав на об’єкт нерухомості, а саме: з 26.11.2016 відповідач в силу статей 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України, є правомірним користувачем земельної ділянки на правах оренди, на якій розташовано нерухоме майно, власником якого є відповідач, та частиною земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

24.01.2017 відповідач звернувся до позивача із заявою від № 24/01/17-1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для розміщення складських приміщень орієнтовною площею 0,1153 га.

Рішенням ОСОБА_1 міської ради від 22.02.2017 №1828-МР відповідачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування

Земельна ділянка площею 0,1153 га з кадастровим номером 5910136300:05:001:0095, функціональне призначений земельної ділянки: для розміщення складських приміщень, яка є предметом спору, є сформованою.

У зв’язку з тим, що відповідач є власником нерухомого майна, до нього перейшло право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5910136300:05:001:0095, на якій розташоване нерухоме майно відповідача.

Частиною другою статті 186-1 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, па якій розташовано об’єкт будівництва або планується розташування такого об’єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подасться також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Згідно з частиною шостою статті 186-1 Земельного кодексу України, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У матеріалах позовної заяви міститься висновок управління архітектури та містобудування ОСОБА_1 міської ради від 07.04.2017 № 73/08.01.01-15 по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для розміщення складських приміщень, замовником якої є відповідач.

Згідно з пунктом 5.4 зазначеного висновку, розмір земельної ділянки визначено з урахуванням меж сумісних земельних ділянок та розташування суміжної будівлі. Відповідно до підсумкової оцінки проекту землеустрою: проект погоджено.

Рішення ОСОБА_1 міської ради від 25.10.2017 № 2704-МР, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу є правомірним, обгрунтованим, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Статтею 123 Земельного кодексу України встановлено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а саме: надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об’єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі, відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав па нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення, здійснюється без складення документації із землеустрою.

Отже, рішення ОСОБА_1 міської ради від 25.10.2017 № 2704-МР, на підставі якого між позивачем та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки від 21.11.2017, приняте позивачем з урахуванням того, що вищезазначена земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав па нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення, а тому в оренду, з таких підстав, передається такий розмір земельної ділянки, який зазначений у відповідній технічній документації.

Позивач не наділений повноваженнями для ініціювання поділу земельної ділянки кадастровий номер 5910136300:05:001:0095, яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Прокофєва, 16 з присвоєнням окремих кадастрових номерів без змін цільового призначення.

Враховуючи цільове призначення оспорюваної земельної ділянки (для розміщення складських приміщень), для користування нею за цільовим призначенням є необхідність вільного під’їзду вантажного автомобільного транспорту.

Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівлі відповідача визначався з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм і правил.

Критерії визначення розмірів земельних ділянок, необхідної для обслуговування будинків та споруд, та порядок визначення їх розмірів містяться в ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» та Державних санітарних правилах планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19 червня 1996 року № 173.

Згідно з державними будівельними нормами ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», розміщення об’єктів будівництва на земельних ділянках регламентується такими вимогами: відстань до бічної межі ділянки від найбільш виступної конструкції стіни повинна становити не менше 1 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

Відповідно до пункту 3.13 ДБН 360-92 відстань між житловими будинками, житловими і громадськими, а також між виробничими будинками треба приймати на основі розрахунків інсоляції і освітленості відповідно до норм (розділ 10 ДБН 360-92), протипожежних вимог (додаток 3.1 до ДБН 360-92).

Між довгими сторонами житлових будинків заввишки 2-3 поверхи треба приймати відстані (побутові розриви) не менше 15 м, а заввишки в 4 поверхи і більше - 20 м, між довгими сторонами і торцями з вікнами із житлових кімнат цих будинків - не менше 15 м.

Таким чином, визначення розміру земельної ділянки для обслуговування будівлі чи споруди відбувається на підставі чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм, правил, враховуючи відповідні критерії розміщення будівлі, її характеристики, проектну документацію міста тощо, але в будь-якому випадку такий розмір земельної ділянки не може бути меншим, ніж площа будівлі за зовнішнім периметром.

Враховуючи, що відповідачеві передано земельну ділянку в оренду з врахуванням території необхідної для обслуговування будівлі, за яку відповідач сплачує орендну плату, то задоволення позову прокуратури призведе до зменшення площі орендованої земельної ділянки, та як наслідок, зменшення доходів міського бюджету в частині сплати відповідачем орендної плати.

В даному випадку прокурор, вимагаючи визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, не довів суду яким саме чином оспорюваний договір порушує інтереси територіальної громади м. Суми. Навпаки, наслідком задоволення позову прокуратури буде порушення інтересів територіальної громади, оскільки призведе до зменшення площі орендованої земельної ділянки, та як наслідок, зменшення доходів міського бюджету в частині сплати відповідачем орендної плати.

Посилання прокурора на правову позицію Верховного суду України, викладену у постанові від 14.02.2018 у справі № 592/6097/15-ц та Вищого господарського суду України, викладену у постанові від 27.04.2017 у справі № 904/8411/16, відповідно до якої визначено, що договір оренди земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним, оскільки право оренди земельної ділянки, що не знаходиться під об’єктами нерухомості може бути набута лише на конкурентних засадах в порядку, передбаченому статтями 134, 135 Земельного кодексу України, суд вважає безпідставним, оскільки висновки щодо застосування статтей 120, 134 Земельного кодексу України, викладені у постанові від 14.02.2018 у справі 592/6097/15-ц стосуються принципово інших обставин, а саме, збільшення площі земельної ділянки під існуючим об’єктом нерухомого майна з порушенням порядку, тобто передача земельної ділянки більшої площі, ніж було у попереднього землекористувача шляхом додавання до вже сформованої земельної ділянки додаткової площі, що не стосується даної справи, оскільки відповідачу земельна ділянка надавалась під існуючим об’єктом з дотриманням процедури її відведення без будь-якого збільшення, що підтверджується доданим до справи проектом відведення земельної ділянки.

Щодо постанови Вищого господарського суду України, викладену у постанові від 27.04.2017 у справі № 904/8411/16, то викладена в ній правова позиція стосується необхідності виділу окремої ділянки в разі відчуження частини нерухомого майна, що призводить до втрати попереднім власником права користування таким майном та земельною ділянкою, на якій таке майно знаходиться.

У зв’язку із зазначеним позов заступника керівника ОСОБА_1 місцевої прокуратури в інтересах ОСОБА_1 міської ради до Приватного підприємства «Компол» про визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають у зв’язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на прокурора у зв’язку з відмовою в задоволенні його позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 23 серпня 2018 року.

Суддя ОСОБА_4