Рішення № 76025221, 13.08.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" серпня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1168/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

За участю представників:

від позивача: Меленчук Д.О. - адвокат

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №916/1168/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕГАС-СК" до фізичної особи-підприємця Єсавелюка Олександра Петровича про стягнення 30 471,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕГАС-СК", звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Єсавелюка Олександра Петровича, 30 471,99 грн., де 22 903,33 грн. борг, 2 740,83 грн. - 24% річних, 3 636,87 грн. - пеня, 1 190,96 грн. - інфляційні.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕГАС-СК" в порядку та на умовах договору поставки №ПП-082 від 04 січня 2016р., укладеного між сторонами, здійснило на користь фізичної особи - підприємця Єсавелюка Олександра Петровича поставку побутової техніки, а саме:

1. Пральна машина в/з Whirlpool AWE55141, в кількості 1 штука, вартістю 5 750,00 грн. (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят гривень 00 коп.);

2. Пральна машина Indesit IWSC 50852 С ECO EU, в кількості 1 штука, вартістю 3 850, грн. (три тисячі вісімсот п'ятдесят гривень 00 коп.);

3. Холодильник Indesit IBS 15 АА (UA), в кількості 1 штука, вартістю 4 582,49 грн. (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят дві гривні 49 коп.);

4. Морозильник вертикальний Indesit NUS 16.1 АА Н (UA), в кількості 1 штука, вартістю 5 166,66 грн. (п'ять тисяч сто шістдесят шість гривень 66 коп.).

Поставка підтверджується видатковою накладною № 839011 від 29 листопада 2017 року, яка підписана уповноваженим представником позивача та відповідачем.

Згідно п.1. договору визначено, що постачальник зобов'язаний поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити поставлений товар, в порядку та на умовах передбачених договором.

Пунктом 2.3. Договору поставки встановлено, що покупець гарантує оплату кожної поставленої партії товару протягом 1 (одного) календарного дня з моменту отримання товару, яким є дата накладної на поставлений товар.

Пунктом 3.1. договору визначено, що поставка товару або його частини здійснюється постачальником на склад покупця, відповідно до замовлення наданого покупцем усно або письмово після підтвердження з боку постачальника.

Пунктом 3.2. встановлено, що приймання - передача товару здійснюється на підставі накладних на товар продавця.

Так, 27 листопада 2017 року відповідач зробив замовлення товару, а позивач в свою чергу виставив останньому рахунок на загальну суму 23 218,98 грн.

Відвантаження товару відбулося 29 листопада 2017 року зі складу в місті Одеса, згідно видаткової накладної № 839011 на загальну суму 23 218,98 грн., проте відповідачем вартість отриманого від позивача товару було здійснено частково в сумі 315,65 грн.

Позивач з метою врегулювання спору, направив на адресу відповідача претензію (№44 від 22.02.2018 року), яка останнім залишена без відповіді.

З врахуванням наведеного, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2018р., позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕГАС-СК" було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.06.2018р. прийняти позовну заяву (вх.№1260/18) до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Разом з позовною заявою товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕГАС-СК" звернулось до суду із заявою про забезпечення позову, що викладено в тексті позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.06.2018р. у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕГАС-СК" про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, наявні на розрахунковому рахунку фізичної особи-підприємця Єсавелюка Олександра Петровича в межах позовних вимог до вирішення питання по суті було відмовлено.

25.06.2018р. представник позивача звернувся до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи (вх.№12737/18), яке судом було задоволено.

13.08.2018р. позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог (вх.№16537/18), якою фактично навів судові витрати понесені позивачем у зв'язку з розглядом даної справи.

Зазначена заява прийнята судом до розгляду.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суду задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з'явився, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, повернуті на адресу суду із відмітками про вручення.

Відповідач відзив на позову суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Згідно до п.1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Поряд з цим, ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України закріплює, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Приписи ч.2 ст.666 ЦК України встановлюють, що якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Згідно вимог ст.673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем та неспростованого відповідачем, останнім в порушення вищезазначених приписів закону та договору поставки, договірні зобов'язання щодо оплати вартості отриманого від позивача товару не виконані належним чином, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість з врахуванням часткової оплати в сумі 22 903,33 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості, встановлена судом в розмірі 22 903,33 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 24% річних в сумі 2 740,83 грн., пеню в сумі 3 636,87 грн. та інфляційні в сумі 1 190,96 грн.

Досліджуючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 24% річних в сумі 2 740,83 грн. суд зазначає наступне:

У відповідності з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Право позивача вимагати від відповідача сплатити 24% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 24% річних в сумі 2740,83 грн., судом встановлено, що його розрахунок здійснено не належним чином, у зв'язку з чим, судом було самостійно обраховано 24% річних наступним чином:

Сума боргуПеріод простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів22 903,33 грн.29.11.2017-29.05.201818224%2 740,87 грн.Отже, за самостійним розрахунком суду, розмір 24% річних складає 2 740,87 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем 24% річних заявлено до стягнення з відповідача в меншому розмірі в сумі 2 740,83 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 24% річних в сумі 2 740,83 грн.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних в сумі 1 190,96 грн., суд встановив, що його позивачем здійснено неналежним чином, у зв'язку з чим, судом було самостійно обраховано інфляційні наступним чином:

Період заборгованостіСума боргуСукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції29.11.2017-29.05.201822 903,33 грн.1.0541 239,5424 142,87Отже, за самостійним розрахунком суду сума інфляційних складає 1 239,54 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем інфляційні заявлено в меншому розмірі в сумі 1 190,96 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні в сумі 1 190,96 грн.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

З огляду на встановлений судом факт порушення грошового зобов'язання відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення (пені).

Наданий позивачем розрахунок пені на думку суду, здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано пеню, наступним чином:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення22 903,3329.11.2017 - 14.12.20171613.5000 %0.074 %*271.0822 903,3315.12.2017 - 25.01.20184214.5000 %0.079 %*764.2822 903,3326.01.2018 - 01.03.20183516.0000 %0.088 %*702.7922 903,3302.03.2018 - 12.04.20184217.0000 %0.093 %*896.0522 903,3313.04.2018 - 24.05.20184217.0000 %0.093 %*896.0522 903,3329.05.2018 -29.05.2018517.0000 %0.093 %*106.67Отже, за самостійним розрахунком суду розмір пені складає 3 636,92 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем пеню заявлено в меншому розмірі в сумі 3 636,87 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 3 636,87 грн.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того,

Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З врахуванням наведеного, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати на оплату судового збору в сумі 1 762,00 грн.

Стаття 126 ГПК України передбачає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Положення ч.1 ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачають, що видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, враховуючи нескладність даної справи, її розгляд у спрощеному провадженні, те, що адвокат є фахівцем та складання заяв з процесуальних питань не потребує з його боку витрачання багато годин, вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в Одеському регіоні, недоведеність позивачем розумності та необхідності у понесенні витрат на послуги адвоката у даній справі саме у сумі 15 000,00 грн., суд вбачає підстави для часткового відшкодування витрат позивача на послуги адвоката в сумі 5 000,00 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 129, 202, 233, 238, 240, Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Єсавелюка Олександра Петровича (АДРЕСА_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕГАС-СК" (вул. Сирецька, буд. №9, м. Київ, 04073) заборгованість за договором поставки №ПП-022 від 04.01.2016р. у розмірі 22 903 (двадцять дві тисячі дев'ятсот три) грн. 33 коп. в тому числі ПДВ 20%, 24% річних у розмірі 2 740 (дві тисячі сімсот сорок) грн. 83 коп., пеню в розмірі 3 636 (три тисячі шістсот тридцять шість) грн. 87 коп., інфляційні у розмірі 1 190 (одна тисяча сто дев'яносто) грн. 96 коп. та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. та витрати на оплату адвокатських послуг у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 22 серпня 2018 р.

Суддя О.В. Цісельський