Ухвала суду № 76022764, 21.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - судді Трясуна Ю.Р.,

суддів Новова С.О.,

Ященка М.А.,

секретаря судового засідання Римаренко М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12017100100013905 щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Києва, громадянина України,

зареєстрованого та проживаючого за адресою: м. Київ,

АДРЕСА_1,

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,

за участю прокурора Козуб К.О.,

захисника СеперовичаВ.О.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить змінити вирок суду в частині призначеного покарання, призначивши йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України.

Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину,передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та йому призначене покарання у виді чотирьох років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року та остаточно визначено покарання у виді п'яти років одного місяця позбавлення волі.

В доводах апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_2, не оскаржуючи фактичних обставин злочину, вважає, що судом першої інстанції призначене занадто суворе покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.

Апелянт звертає увагу на те, що судом першої інстанції враховано його молодий вік, також те, що він відшкодував потерпілій завдану шкоду, позитивно характеризується, проте суд безпідставно не застосував до нього положення ст. 75 КК України.

Судом першої інстанції встановлено, що 22 листопада 2017 року ОСОБА_2 приблизно в 21 год. 11 хв., перебуваючи біля будинку № 42по вул. Лагерній в м. Києві біля станції метро «Берестейська» побачив раніше не знайому йому ОСОБА_5, яка розмовляла по мобільному телефону. Реалізуючи раптово виниклий умисел, направлений на відкрите заволодіння чужим майном, він підійшов до ОСОБА_5, схопив її за волосся, чим спричинив фізичний біль та подолавши можливий опір з боку потерпілої, ривком вихопив з руки ОСОБА_5 її мобільний телефон «Samsung» вартістю 1275 грн. 83 коп., в середині якого знаходилась сім картка оператора мобільного зв'язку «МТС» вартістю 35 грн. на балансовому рахунку якої перебували грошові кошти в сумі 50 грн. та сім -карта оператора мобільного зв'язку «Київстар» вартістю 40 грн., на балансовому рахунку якої перебували грошові кошти в сумі 55 грн., чим завдав потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 1455 грн. 83 коп.,

В подальшому ОСОБА_2, утримуючи при собі мобільний телефон, яким він заволодів, з місця вчиненого злочину зник та розпорядився викраденим на власний розсуд.

Під час апеляційного розгляду захисник Сеперович В.О. підтримав апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2, прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обсяг і доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_2 та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого.

Висновки суду в частині доведення винуватості та кваліфікації дій ніким не оскаржуються.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання в разі ухвалення обвинувального вироку.

Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, відсутність спричинених матеріальних збитків, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий та знову вчинив злочин проти власності в період відбування покарання за попереднім вироком, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем навчання характеризується позитивно, виховується в повній родині, відсутність хронічних захворювань, обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття, вчинення злочину у неповнолітньому віці та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_2 судимий 19 квітня 2017 року Солом'янським районним судом міста Києва за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України до п'яти років позбавлення волі та звільнений від його відбування з випробуванням з іспитовим строком два роки.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 вчинив злочин 22 листопада 2017 року, тобто в період іспитового строку.

Виконуючи вимоги ч. 3 ст. 78 КК України, суд, відповідно до ст. 71 КК України, призначаючи покарання за сукупністю вироків, застосував принцип часткового приєднання та визначив остаточне покарання, яке більше від покарання, призначеного за новим вироком, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Безпідставними є доводи апелянта про те, що судом не враховано при призначенні йому покарання відсутність спричиненої матеріальної шкоди та позитивних характеристик за місцем проживання та навчання. Як вбачається з вироку суду, ці обставини були предметом обговорення під час ухвалення вироку.

Крім того, призначаючи покарання, суд врахував також те, що обвинувачений ОСОБА_2 раніше судимий за злочини проти власності і знову вчинив такий же злочин, що, на думку колегії суддів, свідчить про його стійке небажання стати на шлях виправлення.

Відповідно до санкції ч. 2 ст. 186 КК України, за відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від чотирьох до шести років.

Призначивши ОСОБА_2 покарання у виді чотирьох років позбавлення волі, що є мінімальним строком, передбаченим санкцією ч. 2 ст. 186 КК України, суд врахував вказані вище обставини.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК Українипокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_2 покарання є справедливим та достатнім, а вирок суду законним і обґрунтованим, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 376 ч. 2, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року, яким ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.

Судді:

Ю.Р.Трясун С.О.Новов М.А.Ященко