Рішення № 76017236, 22.08.2018, Рівненський районний суд Рівненської області

справа № 570/3374/18

провадження № 2/570/1334/2018

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 серпня 2018 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.

з участю секретаря судового засідання Дзюбишиної І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне вул.П.Могили 24/ в порядку заочного розгляду спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

покликаючись на належність йому житлового будинку, позивач у поданій до суду 19 липня 2018 року позовній заяві просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

У поданій до суду заяві позивач просить справу слухати у його відсутність на підставі наявних матеріалів справи, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач до суду не з"явився, відзиву на позов не подав.

Сторін відповідно до ст.ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи. Зважаючи на те, що явку сторін не визнано обов'язковою, враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторони, дійшов висновку про можливість розглянути справу у їх відсутність в порядку заочного розгляду та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Позивач скористався правовою допомогою.

Як вбачається з Договору дарування №1-621 від 15 липня 2005 року позивач є власником будинку №10 по вул.Замкова в с.В.Олексин Рівненського району Рівненської області. За цією адресою зареєстрований відповідач - бувший чоловік доньки позивача, що підтверджується довідкою Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області про склад сім'ї та відповіддю з органу реєстрації місця проживання. Факт непроживання його в будинку підтверджується Актом обстеження Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 03 липня 2018 року, де вказано, що відповідач проживає близько 5 років постійно за кордоном.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Зі змісту ст.5 ЦК вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. П.6 ч.1 ст.3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, і добросовісність. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Згідно ст.41 Конституції кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Аналогічний висновок викладений і в ч.1 ст.321 ЦК України та ст.1 Першого протоколу Конвенції.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Реалізуючи право на житло, людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону. Відповідно до законодавства України таке право виникає у власника житла (глава 28 ЦК), членів його сім’ї (ст.405 ЦК, ст.156 ЖК), орендаря (наймача) житла (ст.810 ЦК, ст.61 ЖК), членів його сім’ї (ст.816 ЦК, ст.ст.64, 160 ЖК) тощо. Положення цього конституційного принципу закріплені у ч.4 ст.9 ЖК України, де визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно зі ст.310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. При цьому відповідно до ст.391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У правовій позиції Судової палати у цивільних справах Верховного суду України у справі №6-709цс16 зазначається, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

У рішенні ВСУ №825/1335/13-а від 01 березня 2016 року вказується, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; про виселення; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до змісту ст.7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" зняття з реєстрації місця проживання здійснюється в день звернення особи на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням. А тому в прохальній частині потрібно вказувати вимогу «позбавлення права користування житловим приміщенням»

За результатами аналізу встановлених обставин справи та вищенаведених правових норм можна дійти таких висновків.

Законодавство розрізняє зняття з реєстрації особи, що є членом сім'ї власника та зняття з реєстрації особи, що не є членом сім'ї. Відповідно до норм Житлового кодексу України до членів сім’ї власника житлового приміщення належать: чоловік або дружина власника, їх діти та батьки; членами сім'ї власника жилого приміщення може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Так, якщо особа, яка не є членом сім’ї власника, не погоджується на добровільне зняття з реєстрації місця проживання, власник житлового приміщення, можете звернутись до відповідних органів із заявою та документами, які підтверджують, що саме він є власником житлового приміщення (свідоцтво про право власності на нерухоме майно, інформаційна довідка та ін.). Вказані документи є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання. Крім цього, він в будь-який час може звернутись до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації. Аналіз цих норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Щодо формулювання позовних вимог, то, не дивлячись на те, що позов поданий з іншими позовними вимогами, фактично це є спір про усунення перешкод в користуванні власністю, і тому, не порушуючи норми ЦПК України, ч.4 ст.129 Конституції України, суд, виконуючи свої процесуальні функції, вважає за необхідне вирішити спір по суті, забезпечивши право позивача на судовий захист, гарантований йому ст.ст.55, 124 Конституції України та передбачений ЦПК України,

Ніким не заперечується, що відповідач спільно з власником будинку не проживає, спільним побутом ніколи пов’язаний не був; не допомагає позивачу та іншим особам, які зареєстровані та проживають у вказаному житлі, утримувати в належному стані житлове приміщення, всі витрати по догляду за житлом несе позивач та члени його сім’ї. Однак відповідач у добровільному порядку шляхом подачі відповідної заяви до органів реєстрації з реєстраційного обліку не знімається, у зв'язку з чим позивач змушений звернутись до суду з позовом, оскільки така формальна реєстрація відповідача створює певні перешкоди та обмежує можливості позивача у повноцінному володінні, користуванні та розпорядженні зазначеним нерухомим майном.

За таких обставин суд вважає, що в наявності є порушене право позивача, за захистом якого спрямоване його звернення до суду. При вирішенні спору суд виходив з того, що в силу положень ч.2 ст.64, ч.4 ст.156 ЖК УРСР відповідач не був членом сім’ї власника спірного житлового будинку, оскільки ніколи не проживав разом з ним в спірному житлі, не вів з ним спільного господарства. Отже, відповідно до положень ст.391 ЦК позивач як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, оскільки відповідач добровільно відмовився від користування чужою власністю.

Позивачем належними доказами доведені підстави для зняття відповідача з реєстрації – проживання протягом року в житлі не за місцем реєстрації, а також та те, що з даною особою не ведеться спільного господарства. Відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування доказів, наданих позивачем, і у суду немає підстав вважати обставини, викладені в матеріалах справи, такими, що не відповідають дійсності. Отже, право відповідача на користування чужим майном (спірним будинком) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна. Враховуючи те, що відповідач не проживає у вказаному житлі, а позивач є його власником, в якому відповідач залишається зареєстрованим і на час розгляду справи, позов підлягає до задоволення по суті.

Враховуючи, що позивач не сплачував судовий збір при подачі вказаного позову, суд при ухваленні рішення відповідно до ст.141 ЦПК України присуджує стягнення з відповідача судового збору в прибуток держави у розмірі, визначеному на день винесення рішення.

Щодо порядку виконання рішення суду, то після набрання судового рішення законної сили власнику житлового приміщення необхідно звернутись з рішенням суду та заявою про зняття з реєстрації місця проживання особи до органів реєстрації: до виконавчого органу сільської, селищної або міської ради за місцезнаходженням житлового приміщення, або до центру надання адміністративних послуг за місцезнаходженням житлового приміщення, в якому зареєстрована особа.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

задоволити цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Позбавити ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням по вул.Замкова 10, в с.В.Олексин Рівненського району Рівненської області.

Стягнути з ОСОБА_2 в прибуток Рівненського районного суду Рівненської області /№ рахунку 31213206017295, МФО 899998, ЄДРПОУ 38012756/ судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає: ІНФОРМАЦІЯ_3 району Рівненської області, паспорт громадянина України: серія СР 453934 виданий 18 серпня 1998 року Рівненським РВ УМВС України в Рівненській області, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований: ІНФОРМАЦІЯ_3 району Рівненської області.

Суддя: Кушнір Н.В.