Постанова № 76016084, 20.08.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2018 року

м.Суми

Справа №592/9417/17

Номер провадження 22-ц/788/1157/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Хвостика С. Г. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

сторони:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 травня 2018 року в складі судді Бичкова І.Г., ухвалене у м. Суми,

В С Т А Н О В И В:

31 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною заявою та просив встановити юридичний факт його поранення та перебування в полоні в період виконання обов’язку військової служби з 19 січня по 21 лютого 2015 року у контрольованих Російською Федерацією іррегулярних збройних формуваннях на окупованій території Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

В подальшому представник заявника ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_2 надав заяву про уточнення вимог заяви про встановлення факту, що має юридичне значення (в порядку ст. 49 ЦПК України), в якій він просив:

1) встановити юридичний факт поранення та перебування його в полоні у іррегулярних збройних формуваннях на окупованій Російською Феерацією частині Донецької області України в період з 19 січня по 21 лютого 2015 року, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України;

2) задовольнити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 травня 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено юридичний факт поранення ОСОБА_1 та його перебування в полоні іррегулярних збройних формуваннях на окупованій частині території Донецької області України в період з 19 січня по 21 лютого 2015 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про встановлення факту поранення ОСОБА_1 та його перебування в полоні у іррегулярних збройних формуваннях на окупованій Російською Федерацією частині території Донецької області України в період з 19 січня по 21 лютого 2015 року, не визначив причини поранення та перебування у полоні, що і було предметом звернення до суду та предметом доказування.

Сторони відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі не подали.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Сторони повідомлені про час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку, але в судове засідання не з'явились.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 31.07.2014 року на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 607/2014 від 21.07.2014 року ОСОБА_1 був призваний до лав Збройних Сил України та проходив військову службу на посаді сапера у складі військової частини А 0563 (91-й окремий полк оперативного забезпечення).

Пройшовши тритижневий курс бойової підготовки його направили в зону проведення бойових дій на сході України у складі 91-го окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ. Після проходження бойового злагодження 26.08.2014 року, згідно Наказу командування ЗСУ (91-й Інженерний полк), відкомандирували в зону проведення бойових дій на сході України. Спершу їх направили в с. Оріхове Луганської області, де знаходився військовий табір 91-го Інженерного полку.

В середині вересня 2014 року військовий табір 91-го Інженерного полку змінив дислокацію і розмістився в с. Олексіївка Великоновосілківського району Донецької області.

11.01.2015 року він та ще двоє військовослужбовців з 91-го Інженерного полку (ОСОБА_3 та ОСОБА_4) за наказом командування ЗСУ були направлені у с. Тоненьке, Донецької обл., де вони мали очікувати планову ротацію до нового терміналу Донецького міжнародного аеропорту ім. С. Прокоф’єва.

В ніч з 15 на 16 січня 2015 року їх втрьох перевезли у с. Водяне Донецької обл., де вже стояли дві машини МТБЛ, одна з яких їхала до нового терміналу ДАП, а інша до монастиря поблизу ДАП. Вони втрьох з 91-го Інженерного полку та ще один військовослужбовець з 93 механізованої бригади сіли в МТЛБ, що їхала в новий термінал ДАП.

До нового терміналу ДАП вони заїжджали 16.01.2015 року десь о 5-й годині ранку, під обстрілами проросійських терористів.

Перебуваючи в новому терміналі ДАП, він чув серед проросійських бойовиків явний російський акцент. В приціл вони бачили кадрових російських військових, морських піхотинців, представників проросійського батальйону «Спарта» , який очолює проросійський бойовик з позивним «Моторола», представників незаконного проросійського батальйону «Сомалі» під командуванням російського найманця з позивним «Гіві». Шеврони на одязі видавали їх приналежність до російських регулярних військ та вищевказаних формувань.

На той час перший поверх нового терміналу ДАП, якщо дивитись з боку старого терміналу ДАП, контролювали військові ЗСУ та добровольчих українських батальйонів. Проросійські бойовики були в підвалі та на 2-му поверсі нового терміналу ДАП.

Наступні 2 дні (17.01.2015 року та 18.01.2015 року) російсько-терористичні війська також здійснювали атаки їхніх позицій в новому терміналі ДАТІ. Поранень він не мав. Одного з їхніх побратимів було вбито.

19.01.2015 року в районі обіду (десь о 13-й або 14-й годині дня) проросійські найманці почали кидати в центр залу на першому поверсі через дірки у стелі між 1-м та 2-м поверхом гранати та протитанкові міни (в яких було по 10 кг тротилу). Як вони потім зрозуміли вони попередньо повикручували запал з протитанкових мін і використовували тротил з них як вибухівку, яка детонується будь-яким пристроєм (в тому числі на відстані).

Вибуховою хвилею його відкинуло в сторону та він вдарився об стіну, в нього злетіла каска. Він зазнав сильної контузії та на деякий час втратив свідомість. Прийшовши в себе, він одразу відшукав свій автомат і в той же час надів на голову першу-ліпшу каску, яка потрапила йому на очі, бо його кудись відкинуло.

Як наслідок, українські військові знищені не були, але всі зазнали сильної контузії від потужного вибуху. Деякі були поранені, оскільки вибуховою хвилею хлопців повідкидало у сторони, деякі опинилися під завалами. Але всі залишилися живими. На той час в новому терміналі ДАП перебувало приблизно 40-50 українських військових.

В результаті вибуху були знищені огороджувальні позиції їхніх сил в новому терміналі ДАП. Одразу після вибуху українські військові, що перебували в новому терміналі ДАП, почали на скору руку будувати із підручних засобів і завалів нову барикаду для ведення кругової оборони, оскільки проросійські терористи розпочали їх атакувати. Вони були як на долоні перед проросійськими бойовиками.

Десь о 14 або 15 годині дня, не очікувано для них, відбувся другий найпотужніший вибух нового терміналу ДАП. Від вибуху все здійнялося до гори (і люди і перекриття) і потім провалилося вниз. Багато їхніх військових (приблизно половину) придавило перекриттями та металевими трубами та іншими конструкціями. Що стосується його, то перед вибухом, як раз в період затишшя, він присів навпроти ОСОБА_5 (військовослужбовця 81-ї ОАЕМДБр) та ще одного військового, які вдвох перебували на посту, з якого здійснювалося спостереження за підвалом. Він сидів навпроти під стінкою на перекриті під підлогою. Він дістав свій рюкзак, який напередодні розшукав серед завалів, щоб щось поїсти. Потім обернувся та побачив полум’я і сильний спалах. Після цього він втратив свідомість.

Прийшовши до тями, він зрозумів, що його ноги повисли над підвалом, бо від вибуху підлога провалилася вниз і виникла величезна діра. Його праву ногу затиснуло металевою трубою, яку він не міг здвинути. Ліва нога була роздроблена під коліном. Як потім з’ясувалося, він отримав закритий уламковий перелом проксимального відділу лівої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, перелом шийки лівої малогомілкової кістки зі зміщенням уламків, а також закритий перелом правої лобкової та сідничної кісток зі зміщенням уламків. Якимось чином він, самостійно, незважаючи на біль, зміг якось викрутитися та витягнути свою праву ногу з під труби. Звідти він поповз до важкопоранених хлопців, яких почали витягати з-під завалів з нижнього поверху (з підвалу) і класти на металеві перекриття на першому поверсі. В результаті вибуху майже вся зброя та провізія була знищена, оборонятися не було чим. У них була дощова вода, більша частина якої перетворилася на лід. Щоб якось попити, хлопці розколювали лід і прикладали осколки льоду до їхніх губ.

Лежачи недалеко від важкопоранених він чув, що деякі хлопці дзвонили по мобільних телефонах своїм командирам і просили про допомогу та евакуацію. Потім вони чули гуркіт МТЛБ, які намагалися до них прорватися, але здійснити їм це не вдалося через постійні обстріли проросійських найманців.

Приблизно о 7-й або 8-й годині ранку 21.01.2015 року, не дочекавшись підмоги від їхнього командування, до проросійських бойовиків з метою домовитися про організацію коридору для евакуації з ДАП поранених українських військовослужбовців, вийшов ОСОБА_6, військовослужбовець 95-ї ОАЕМДБр. Багато з тих, що залишилися в ДАП, були проти такого рішення ОСОБА_6, бо у такому випадку новий термінал ДАП переходив під контроль проросійських бойовиків. Проросійські бойовики ставили за вимогу виведення важкопоранених українських військовослужбовців лише на непідконтрольну Україні територію. Протягом деякого часу вони вагалися, але оскільки була можливість врятувати важкопоранених, що були в критичному стані, було вирішено скласти зброю та виконати умову російських найманців.

Потім, хвилин через 15, через той самий посадочний рукав, з якою виходили полонені, за ним та ще декількома важкопораненими зайшли проросійські бойовики. В той момент він сидів в коридорі біля одного із посадочних рукавів, де зазвичай відбувалася висадка. Спершу проросійські бойовики пройшли повз нього до важкопоранених, що лежали трохи далі від нього. Потім хтось з проросійських бойовиків підійшов до нього, запитав про його поранення, про його національність і про нього загалом. Він сказав, що українець, на що найманець відповів йому, що такої національності немає, що є тільки «хохли» . Деякі з проросійських бойовиків бачили, що він сидить, а не лежить, як інші важкопоранені, казали йому лягти, бо таким чином йому нададуть допомогу швидше. Деякі російські найманці кричали йому негайно вставати та виходити, бо його зараз застрелять; один з проросійських бойовиків взагалі замахнувся на нього ножем, але інший російський найманець його встиг зупинити. Від усіх цих криків, він вже не знав, що йому робити, але йти сам він не міг.

Всі російські найманці були добре озброєними автоматами, пістолетами, ножами і тому подібне. В полон їх захопили проросійські бойовики з такими позивними: Гном, Матрос, ОСОБА_7 та інші.

Далі проросійські терористи почали виводити важкопоранених. Його виводили першого. Ледве дійшовши до машини, проросійські бойовики вже хотіли закинути його у кузов машини, але потім зупинилися, обшукали його, і звісно забрали його мобільний телефон.

Після того як їх завантажили в машину «УРАЛ» , нападники відвезли їх на якусь базу або штаб, де дислокувалися проросійсько-терористичні війська «ДНР». Там вони побачили їхніх хлопців, яких перед ними вивезли з ДАП. Вони стояли на колінах біля танку. Серед проросійських бойовиків він бачив проросійських найманців з позивними «Моторола», «Гіві», проросійського терориста Кононова. Далі проросійські найманці наказали тим їхнім хлопцям залізти до них в машину і потім їх всіх повезли в м. Донецьк, як вони зрозуміли, на базу до ОСОБА_8 (ватажка проросійських бойовиків «ДНР») .

Далі їх, важкопоранених, відвезли в центральну лікарню м. Донецька, а легкопоранених залишили на тій базі. В лікарні їх вже чекали російські та «ДНР» івські журналісти, яким ні вони, ні лікарі не могли заборонити знімати їх, бо це було потрібно російському керівництву.

Перебуваючи в лікарні, йому спочатку наклали шину на ліву ногу. Шину при цьому зв’язали сильно, бо нога почала німіти. Його поклали на ліжко-каталку та залишили в коридорі чекати рентген.

Через години 3 після рентгену його нарешті завезли на операцію. Тиждень він лежав не встаючи з ліжка.

В лікарні їх годували два-три рази на добу. Хліба не давали. Годували в основному кашами. Що стосується самого медперсоналу, то можу сказати, що одна із санітарок, яка доглядала за ними була сама за Україну і нормально до них відносилась.

В лікарні його допитували. Так, в один із днів, в палату зайшло двоє чоловіків із гранатою та допитувались про його професійні навички. Допит знімався на камеру. Інший допит відбувся через 2-3 дні представниками з Російської Федерації. Допитувачі поводились досить агресивно та задавали питання щодо роботи вибухового пристрою.

Його та Марченка мали протримали в лікарні до 16.02.2015 року. Йому взагалі повезло, бо мали забрати слідчі з так званої Служби безпеки ДНР, і відвезти на територію колишньої будівлі Служби безпеки України, де тримали українських військовополонених, в тому числі тих, що потрапили в полон 21.01.2015 року в ДАП. Але, оскільки Марченка готували до операції і за ним потім потрібно було доглядати, то проросійські бойовики прийняли рішення залишили його з ним.

16.02.2015 року до нього та Марченка в палату прийшло двоє слідчих з будівлі «СБ ДНР». У них був явний російський акцент, вони були одягнуті у військову форму російського зразка, на рукавах були нашиті російські прапори. Вони наказали їм одягнутися і потім відвезли їх на територію «СБ ДНР» і завели там в лазарет.

Періодично в лазарет заходили проросійські бойовики і викликали полонених на допит. Це проходило так: в кімнату заходив проросійський бойовик (слідчий) і пальцем показував «ти, ти і ти виходьте на розстріл». Так само і на нього показали пальцем, в перший день, коли його привезли в лазарет. Їх не цікавило, що його тільки що в лазарет перевезли після лікарні. Так проросійські бойовики психологічно намагались вилинути на полонених. Вивівши в іншу кімнату, проросійські бойовики починали проводити серед полонених пропаганду: показували відеосюжети, як українська армія обстрілює «мирне» населення Донбасу; показували російську версію поточних подій в Україні та дій в зоні проведення бойових дій; говорили, що багато військовополонених розкаялись і перейшли на бік «ДНР»/ «ЛНР» . Він не вірив тому, що йому казали проросійські бойовики. Він так зрозумів, що головним серед тих, хто проводив допити був слідчий на прізвище Заєць. Інший допит відбувся за 4 дні до його звільнення. Допит також проводив Заєць. На допиті йому наказали роздягнутися. Проросійські бойовики думали, що він з «Правого Сектору», тому шукали на його тілі татуювання, які б підтвердили їх припущення. Також проросійські найманці передивились у відібраному в нього мобільному телефоні всі соціальні сторінки в Інтернеті. З його соціальних сторінок російські найманці довідалися, що підписався на групу «Правий Сектор». У зв’язку з цим йому було дуже важко їм пояснити і довести, що він не є бійцем «Правого Сектору», що він є військовослужбовцем ЗСУ. Фізичну силу до нього вони не застосовували, але погрози позбавити його життя були. Загалом російські найманці психологічно дуже давили на нього: говорили, що якщо він не зізнається, що він із «Правого Сектору», то вони його засудять і він буде дуже довго перебувати в полоні, без надії на повернення додому та не маючи можливості побачити своїх рідних.

Крім цього, вони погрожували йому, що не будуть включати його в списки на звільнення з полону. Потім вони давали йому аркуш паперу і він мав щось про себе написати. По допиту він їм трохи написав про себе і все. Протоколи допиту проросійські бойовики не складали. Потім один з проросійських бойовиків пригрозив йому, що у випадку негативного інтерв’ю на відеокамеру він буде позбавлений можливості бути включений у списки на обмін полонених.

21.02.2015 року його та інших полонених, в тому числі ОСОБА_9, що знаходились з ним в кімнаті лазарету, построїли і вивели на двір. На дворі також стояло ще декілька полонених: ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_11. Потім їх посадили в автобус і повезли на якийсь блокпост. На тому блокпості їм сказали про те, що українська сторона відмовилася їх прийняти. Потім їх пересадили у кузов машини «УРАЛ» . Поїздка для нього була жахливою, оскільки він був зажатий з усіх боків та їхав стоячи через брак місця. Їх возили майже весь день по окупованій території Донецької та Луганської областей. Дорогою вони бачили війська РФ, танки, БМ 21 «Град».

Під час перебування у полоні його пригноблювали психологічно; погрожували фізичною розправою. Проросійські бойовики виводили його з кімнати лазарету в «СБ ДНР» на розстріл; змушували визнати себе винним за злочини, які він не скоював. Його, як і інших полонених щоденно принижували та ображали.

Місця тримання у полоні також психологічно впливали на нього, особливо, коли його перевели в лазарет в «СБ ДНР», де була відсутня гігієна та професійна і своєчасна медична допомога.

Йому та іншим полоненим говорили про те, що вони нікому не потрібні, що українське командування їх кинуло. Проросійські бойовики пропонували переходити на їх бік. Постійно нав’язувалася думка, що вони вбивають свій народ, своїх братів.

В засобах масової інформації міститься багато відомостей про його перебування в полоні проросійських бойовиків та визволення з полону. Довідками про обставини травми № 569 від 17.03.2015 року та № 1197 від 24.04.2015 року було встановлено, що 19.01.2015 року під час виконання обов’язків військової служби в момент виконання завдань інженерного забезпечення в районі нового терміналу аеропорту м. Донецьк він одержав вибухову травму: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку. 20.01.2015 року він одержав закритий уламковий перелом проксимального відділу лівої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, перелом шийки лівої малогомілкової кістки зі зміщенням уламків, закритий перелом правої лобкової та сідничної кісток зі зміщенням уламків.

Свідоцтвом про хворобу № 1115 від 26.08.2015 року було встановлено, що травма, у вигляді консолідованого перелому проксимального метаепіфізу великогомілкової кістки лівої гомілки 20.01.2015 року, зрослого перелому верхньої третини малогомілкової кістки лівої гомілки, гілки правої сідничної кістки, верхньої правої лобкової кістки 20.01.2015 року, посттравматична невропатія лівого малогомілкового нерву з незначним порушенням функцій; залишкові явища після вибухової травми у вигляді ангіодистонічного синдрому дійсно пов’язана з виконанням обов’язків військової служби. Захворювання, у вигляді тривалого помірно вираженого невротичного стану дійсно пов’язане з проходженням військової служби.

Витягом з протоколу засідання ЦВЛК № 1717 від 19.04.2016 року було встановлено, що травма та захворювання, які були отримані ним з 19.01.2015 року по 21.01.2015 року дійсно пов’язані із захистом Батьківщини.

Таким чином, в результаті отриманих травм він отримав третю групу інвалідності, що підтверджується відповідною довідкою.

На підставі витягу з наказу командира військової частини А 0563 № 271 від 10.09.2015 року його було звільнено з лав Збройних Сил України та всіх видів забезпечення.

Довідкою № 33/8-11-1404 від 21.07.2017 року було встановлено, що в період з 20.01.2015 року по 21.02.2015 року він дійсно був протиправно позбавлений волі та насильно утримувався проросійськими бойовиками в полоні на непідконтрольній Україні частині території Донецької та Луганської областей.

Рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 мотивоване тим, що в період з 19 січня по 21 лютого 2015 року в судовому засіданні суду першої інстанції були підтверджені обставини, зазначені в заяві, які підтверджують юридичний факт поранення ОСОБА_1 та його перебування в полоні у іррегулярних збройних формуваннях на окупованій частині території Донецької області України.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в цій частині ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Частиною 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В судовому засіданні суду першої інстанції були підтверджені обставини, зазначені в заяві, які підтверджують юридичний факт поранення ОСОБА_1 та його перебування в полоні у іррегулярних збройних формуваннях на окупованій частині території Донецької області України в період з 19 січня по 21 лютого 2015 року.

Проте, колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з висновком місцевого суду про те, що в задоволенні заяви в частині встановлення юридичного факту про поранення та перебування у полоні заявника внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України необхідно відмовити.

В Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (ч. ч. 1 - 3 ст. 17).

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної ОСОБА_12 України належить, зокрема, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України за своїм конституційно-правовим статусом забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; є ОСОБА_12 Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює ОСОБА_12 національної безпеки і оборони України (п. п. 1, 17, 18 ч. 1 ст. 106 Конституції України).

Відповідно до п. п. 19, 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України вносить до Верховної ОСОБА_12 України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Наведені вище положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Стаття 1 Закону України «Про оборону України» передбачає визначення збройної агресії - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п’ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п’ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Згідно ст. 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його ОСОБА_12 України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної ОСОБА_12 України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Отже враховуючи вищезазначене, встановлення такого факту має безпосередній зв’язок та випливає із компетенції конституційних, політичних органів (суб’єктів) - Верховної ОСОБА_12 України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.

Підтвердженням такої позиції є прийняття парламентом та Президентом України низки актів, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

За приписами ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», прийнятого Верховною ОСОБА_12 України 15.04.2014 року, цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

В подальшому Постановою Верховної ОСОБА_12 України від 27.01.2015 року № 129-VIII затверджено Звернення Верховної ОСОБА_12 України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_13 Європи, Парламентської ОСОБА_13 НАТО, Парламентської ОСОБА_13 ОБСЄ, Парламентської ОСОБА_13 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об’єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна ОСОБА_13 України визнає Російську Федерацію державою - агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність ОСОБА_13 Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).

Також Верховна ОСОБА_13 України Постановою від 21.04.2015 року № 337-VIII схвалила текст Заяви Верховної ОСОБА_13 України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014 року. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абзац 3 пункту 4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов’язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.

Крім того, Президент України своїм Указом від 24.09.2015 року № 555 вів у дію рішення ОСОБА_13 національної безпеки і оборони України від 02.09.2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28 – 30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. За змістом правової позиції, викладеної у Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002, це означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень вирішення питань, які мають правовий (а не політичний) характер.

Згідно ст. 27 Конституції України кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Відповідно до ст. 281 ЦК України право на життя є невід’ємним особистим немайновим правом фізичної особи, що забезпечує її природне існування.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з частиною другою статті 256 ЦПК України 2004 року у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Враховуючи викладене, суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212, 214, 234, 315 ЦПК України 2004 року не звернув уваги на те, що встановлення факту, що має юридичне значення щодо поранення та перебування у полоні у іррегулярних збройних формуваннях на окупованій Російською Федерацією частині території Донецької області України, відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між пораненням і перебуванням у полоні та збройною агресією Російської Федерації проти України.

Отже, суд, відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, фактично позбавив заявника права на встановлення причини такого поранення та перебування у полоні.

Таким чином, колегія суддів, на підставі аналізу вищевказаних положень закону, дійшла висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до зазначених вище конституційних норм, право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частині території Донецької області України, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт поранення ОСОБА_1 та його перебування у полоні у іррегулярних збройних формуваннях на окупованій Російською Федерацією частині території Донецької області України в період з 19 січня по 21 лютого 2015 року, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Зазначений юридичний факт заявником доведено, судом підтверджено, проте суд дав йому невірну правову оцінку.

Висновок суду про те, що факт, який просить встановити заявник, належить до повноважень відповідних державних органів, які нормативно-правовими актами цей факт встановили, і те, що цей факт є загальновідомим, лише підтверджує те, що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

А доводи суду про те, що у силу наведеного вище цей факт не потребує судового підтвердження, є помилковим і таким, що суперечить статті 124 Конституції України, статті 256 ЦПК України 2004 року, оскільки заявник довів, що від встановлення цього юридично значимого для нього факту залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких він, через дії Російської Федерації, вимушено бере участь.

Колегія суддів вважає, що незважаючи на те, що в якості однієї із заінтересованих осіб у даній справі визначено іноземну державу, правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене частиною першою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, не порушено, з огляду на наступне.

По-перше, вказана норма визначає імунітет від пред'явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи. Натомість, у даному випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження.

По-друге, підставою подання громадянами України заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України. Як зазначено в абзаці 15 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права. Частина четверта статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» вказує на ті випадки, коли Україна може застосувати реторсію - правомірні обмежувальні заходи у відповідь на аналогічні заходи іншої держави. Так, якщо в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права. На необхідності врахування вказаних приписів закону наголошується у пункті 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя».

Незважаючи на викладене, суд першої інстанції враховував те, що необхідною передумовою справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін є належне повідомлення про судовий процес осіб, які беруть участь у справі, і вчасно надіслав на адресу Посольства Російської Федерації в Україні відповідні листи. Даний факт підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, за яким відправником є Ковпаківський районний суд м. Суми, адресатом - Посольство Російської Федерації в Україні (м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) (а. с. 185, 211 т. 1, а.с. 23, 45 т. 2). Відповідно до змісту вказаних рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень вони були вручені особі, уповноваженій адресатом на одержання пошти, 08 вересня 2017 року, 04 грудня 2017 року, 14 березня 2018 року, 12 квітня 2018 року. Натомість, Російська Федерація у судових засіданнях участі не брала, жодних заяв, у тому числі щодо невизнання юрисдикції українських судів на вирішення даної справи, не заявляла.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи, що заявником заявлена одна вимога, частина якої необґрунтовано залишена місцевим судом без задоволення, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає зміні, шляхом прийняття судового рішення про повне задоволення заяви ОСОБА_1

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 травня 2018 року змінити, виклавши резолютивну частину наступним чином.

Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити.

Встановити юридичний факт поранення ОСОБА_1 та його перебування у полоні у іррегулярних збройних формуваннях на окупованій Російською Федерацією частині території Донецької області України в період з 19 січня по 21 лютого 2015 року внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий - В.І. Криворотенко

Судді : О.І. Собина

ОСОБА_14