Ухвала суду № 76014109, 21.08.2018, Лисичанський міський суд Луганської області

справа № 415/6845/17

провадження № 1-кп/415/202/18

УХВАЛА

Іменем України

21 серпня 2018 року м. Лисичанськ

Колегія суддів Лисичанського міський суду Луганської області у складі:

головуючого судді Старікової М.М.

судді Грибанової Л.О.

судді Луньової Д.Ю.

за участю: секретаря Керімової Е.Р.

прокурора Гусака О.О.

захисника ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12015130240000624 від 22 березня 2015 року у відношенні

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, одруженого, не працюючого, раніше судимого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

В провадженні Лисичанського міського суду Луганської області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015130240000624 від 22 березня 2015 року у відношенні ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_1 заявив клопотання про зміну раніше обраного стосовно ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на домашній арешт, посилаючись на те, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, на даний час доказів про вчинення інкримінованого стороною обвинувачення ОСОБА_2 злочину стороною обвинувачення суду не надано, а допитані в судовому засіданні потерпілий та свідки не підтвердили причетність останнього до інкримінованих йому діянь, а ризики на які посилається прокурор, на думку захисника є надумані та являється лише припущенням сторони обвинувачення, оскільки його підзахисний має сім’ю, перебуває у зареєстрованому шлюбі, являється батьком трьох малолітніх дітей, має постійне місце проживання та реєстрації.

Прокурор Гусак О.О. заперечував проти клопотання захисника ОСОБА_1 та надав суду письмове клопотання про продовження відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, посилаючись на те, що ризики можливості переховування обвинуваченого від суду та вчинення останнім іншого злочину, передбачені п.1, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати, про що відповідно до ст. 178 КПК України свідчать такі обставини, як тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання винуватим ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а також репутація ОСОБА_2 як раніше судимої особи.

Захисник ОСОБА_1 заперечував проти клопотання прокурора, та просив суд задовольнити заявлене ним клопотання про заміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Обвинувачений підтримав клопотання свого захисника ОСОБА_1 та заперечував проти клопотання прокурора.

Суд, вислухавши доводи сторін кримінального провадження приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 29 Конституції України ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Вирішуючи заявлені клопотання суд зазначає, що згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Згідно з положеннями ст. 331 КПК України, під час судового розгляду, суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід, щодо обвинуваченого. При цьому вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань, суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні строку тримання під вартою в очікуванні суду відповідно до статті 5§3 Конвенції, період, який слід враховувати, починається в день затримання звинуваченого і закінчується в день винесення вироку, навіть, якщо його винесено тільки судом першої інстанції (§23-24 Калашніков проти Росії).

Виходячи з загальних принципів Конвенції судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обов’язковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також з’ясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи». Таким чином, національні суди зобов’язані переглядати правомірність попереднього ув’язнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства). Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії §140)

При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.

Зокрема, у справі "ОСОБА_3 проти України" ("SergeyVolosyuk v. Ukraine", рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини наголосив, "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою…

Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобов’язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає , що «звільнення може бути обумовлено гарантіями з’явитися на судове засідання» (пункти 37, 38).

У контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини та з огляду на те, що в цій справі загальний термін тримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою становить майже рік, доводи сторони обвинувачення про те, що лише подальше тримання обвинуваченого під вартою може забезпечити уникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України не можна вважати належно обґрунтованими, оскільки з огляду на рішення Європейського суду вагомість наявних доказів може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, само по собі не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти Туреччини §38), а наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективу про значну міру покарання самі по собі не можуть бути виправданням тривалого попереднього ув’язнення (правова позиція в рішенні ЄСПЛ у справі «Адам`як проти Польщі».

Разом з тим, судом встановлено, що обвинувачений має постійне місце проживання та реєстрації, міцні соціальні зв’язки, одружений, є батьком трьох малолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6.

За таких обставин у межах даного провадження слід дослідити можливість застосування стосовно ОСОБА_2 альтернативних запобіжних заходів.

Судом встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, при цьому суд вважає доведеним стороною обвинувачення ризику можливості переховування від суду з огляду на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, а тому суд вважає що особисте зобов'язання є в даному випадку надзвичайно м'яким запобіжним заходом, особисту поруку не можна застосувати через відсутність поручителів, а застава навіть у мінімальному визначеному законом розмірі, який для тяжких злочинів складає від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є непомірною для обвинуваченого, а тому, на думку суду, єдиним достатнім запобіжним заходом, який забезпечить виконання ОСОБА_2 покладених на нього процесуальних обов’язків, є цілодобовий домашній арешт.

При цьому суд вважає доцільним покласти на обвинуваченого згідно ч.5 ст. 194 КПК України наступні обов'язки: 1) прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження, за першою вимогою; 2) не відлучатися за межі м. Лисичанська Луганської області без дозволу суду.

На підставі ст.9, 29 Конституції України, ст.5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», керуючись ст.ст.176-178, 181, 186, 193, 194, 196, 201, 331, 372, 395 КПК України, колегія суддів –

У Х В А Л И Л А:

Клопотання захисника ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України – задовольнити.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, - змінити на домашній арешт, який полягає в забороні обвинуваченому залишати житло за адресою: м. Лисичанськ, вул. Шмідта, будинок 40, цілодобово.

Покласти на ОСОБА_2 наступні обов’язки:

1) прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження, за першою вимогою;

2) не відлучатися за межі м. Лисичанська Луганської області без дозволу суду.

Звільнити ОСОБА_2 з - під варти в залі суду негайно.

В задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою – відмовити.

Дана ухвала діє протягом 2 місяців, тобто до 21 жовтня 2018 року включно та підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали негайно вручити прокурору та направити начальнику Лисичанського ВП ГУНП в Луганській області, на якого покласти контроль за поведінкою обвинуваченого під час дії відносно нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя : М.М. Старікова

Судді: Л.О. Грибанова

ОСОБА_7