Постанова № 76013236, 21.08.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/7417/17 Головуючий у І інстанції Радзівіл А. Г.Провадження № 22-ц/780/3391/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 21.08.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді-ОСОБА_1, суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,за участю секретаряОСОБА_4,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року ПАТ КБ “ПриватБанк” звернулось до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги мотивувало тим, що відповідно до умов кредитного договору №б/н від 26 грудня 2013 року ОСОБА_5 було надано кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У порушення умов договору відповідач свої зобов’язання належним чином не виконав, у зв’язку з чим, станом на 04.09.2017 року має заборгованість перед позивачем у розмірі 28 456, 49 грн., яка складається з 295, 33 грн. – заборгованість за кредитом, 22 229,90 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 4 100, 00 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. – штраф (фіксована частина), 1 331,26 грн. – штраф (процентна складова).

З цих підстав позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 456 грн. 49 коп., а також судові витрати в сумі 1 600 грн. 00 коп.

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2018 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості у розмірі 28 456 грн. 49 коп. за кредитним договором б/н від 26.12.2013 року відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач ПАТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути на його користь судові витрати по справі.

При цьому зазначало, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

При оформленні анкети-заяви на отримання кредиту, що була підписана відповідачем, зазначено і з чим погодився відповідач, що заява разом з Пам’яткою, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним і Банком Договір про надання банківський послуг.

Укладання Договору здійснюється за принципом укладання між Банком і клієнтом договору приєднання (ст. 634 Цивільного кодексу). Підписанням заяви Позичальник приєднується до запропонованих банком Умов та Тарифів.

Тобто, в даному випадку, зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах. Таким чином, між Банком та Позичальником укладається договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить.

Відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис відповідач поставив саме в Анкеті-заяві позичальника, яким засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах.

Керуючись правовою позицією викладеною в постановах Верховного суду України № 6-16цс15 від 11.03.2015, № 6-757цс від 01.07.2015, № 6-2320цс16 від 22.03.2017 місцевий суд не врахував, що вона не стосується даних правовідносин, оскільки стосуються Умов надання споживчого кредиту (“Розстрочка”) (Стандарт) щодо збільшення позовної давності, де положення ч.І ст.259 ЦК України вимагає письмової згоди, а в даній справі будь - яких заперечень відповідача проти позову, строку позовної давності та змісту договору не має. Питання щодо строку позовної давності не вирішувалось, тому суд безпідставно застосував вказану правову позицію Верховного Суду України, яка не стосується справ з використанням кредитних карт.

Відповідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня звернення позики.

Банком надані такі докази, які підтверджують факт укладання кредитного договору та наявність не виконаних кредитних зобов'язань: копія кредитного договору; Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна, розрахунок заборгованості; копія паспорта відповідача, за яким був оформлений кредитний договір.

Відповідачем не надано належних доказів не укладення кредитного договору, а також доказів, б підтверджували факт виконання зобов'язань за договором.

Отже, враховуючи наявність між сторонами договірних кредитних правовідносин та передбачений розмір відсотків за користування позикою та відповідальність за порушення зобов’язань, вважає, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами, та неустойкою.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 грудня 2013 року ОСОБА_5 заповнив бланк Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, де повідомив про своє місце проживання, паспортні дані, контактний телефон, та банком було зазначено види банківських послуг. У вказаній анкеті не зазначені дата на номер затвердження таких Правил та Умов у Приват Банку, відсутній вибір відповідача щодо отримання бажаного виду картки та бажаний кредитний ліміт, також, не зазначено (а.с. 5).

В місцевому суді також встановлено, що позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, не надав суду доказів щодо відкриття карткового рахунку на ім’я відповідача ОСОБА_5, договору про відкриття кредитної лінії, правила користування кредитною карткою з якою ознайомлено відповідача, доказів про отримання кредитної картки, доказів про ознайомлення відповідача саме з цим текстом Умов кредитування та Умов і Правил надання банківських послуг затвердження наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року, оскільки в анкеті-заяві відповідача не йдеться саме про ці правила та умови та отримання картки саме зазначеного банком виду.

На підтвердження боргу позивачем надано розрахунок заборгованості за договором №б/н від 26 грудня 2013 року, станом на 04 вересня 2017 року (а.с.3-4), з якого вбачається, що жодної проплати за вказаним договором проведено не було.

Крім того, суду не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту отримання та користування відповідачем кредитними коштами взагалі.

Позивач зазначає, що підстави для здійснення таких нарахувань передбачені “Умовами і Правилами надання банківських послуг, “Правилами користування платіжною карткою” та “Тарифами Банку”, які викладені на сайті банку, вимоги яких відповідач зобов’язався виконувати та до яких він приєднався при підписанні Анкети-заяви.

Відмовляючи в задоволенні позову на підставі ст. ст. 525, 526, 527, 530, ч. 1 ст. 598, 599, 610, ч. 2 ст. 615, 629, 1050, 1054 ЦК України, місцевий суд вважав, що позов не доведений і задоволенню не підлягає, з чим погоджується і колегія суддів, оскільки в обґрунтування позовних вимог правочин на оформлення та відкриття кредитної картки суду не надано, доказів про відкриття карткового рахунку на ім’я відповідача та номер карткового рахунку, доказів про отримання кредитної картки відповідачем, доказів користування кредитними коштами не надано. Крім того, позивачем не надано доказів про ознайомлення з Правилами надання банківських послуг, затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року, відповідно не може бути належним і допустимим доказом у справі розрахунок заборгованості за кредитним договором від 26 грудня 2013 року, складений банком станом на 04 вересня 2017 року, так як він не може підтверджувати отримання кредиту відповідачем та існування боргу, так як банком не доведено факту погодження між сторонами при укладенні договору підстав та умов нарахування відсотків, сплати комісії та пені. Тому відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” вказаних нарахувань.

Таких висновків колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами. Уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюються печаткою.

Відповідно до ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочин між фізичною та юридичною особою, крім правочинів передбачених ч.1 ст. 206 ЦК України.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з правового аналізу вказаних норм, представлені банківською установою умови, правила та тарифи надання кредиту не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у справах № 6-16цс15, № 6-698цс15, № 6-757цс15.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16 посилання на внутрішні документи банка (правила, положення і т. д.), які не були підписані позичальником як додаток до договору і які містять умови надання, користування банківським кредитом, не мають юридичного значення та юридичних наслідків. Такі документи не є частиною договору і не можуть бути використані судами про визнання умов кредитного договору, зокрема порядку його повернення, оскільки не можливо ідентифікувати, чи саме з цими умовами та правилами погоджувався позичальник, при отриманні банківської карти.

З матеріалів справи вбачається, що 26 грудня 2013 року ОСОБА_5, виявив бажання приєднатися до Умов та правилам надання банківських послуг у Приватбанку, про, що відповідно заповнив бланк Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, де повідомив про своє місце проживання, паспортні дані, контактний телефон. При цьому, будь-яких інших конкретних видів послуг, а саме, щодо отримання бажаного виду картки та бажаний кредитний ліміт ОСОБА_5 визначено не було. Банком, також, не було зазначено види банківських послуг, які він визначив надавати клієнту. Крім того, у вказаній анкеті не зазначені дата на номер затвердження Правил та Умов у Приват Банку, з якими саме ознайомлювався відповідач.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази з приводу того, що дана анкета-заява була погоджена банком, відповідачу було надано будь-які банківські послуги, видано відповідну кредитну картку та нараховано кредитний ліміт.

Натомість з поданого розрахунку заборгованості вбачається, що починаючи з дати заповнення анкети-заяви жодної проплати за даним договором здійснено не було, доказів використання кредитних коштів відповідачем, також, не надано.

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обгрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, яке слід залишити без змін.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги про те, що відповідач проти позову не заперечував, розрахунок заборгованості ним не спростований і належні докази не укладення договору ним не подавалися, то вони колегією суддів розцінюються критично, оскільки відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що судом було ухвалене заочне рішення, тобто розгляд справи проводився за відсутності відповідача.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм права, на думку колегії суддів свідчить про те, що неподання (відсутність) належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, а не лише у разі наявності заперечень з боку відповідача. Обов»язок по доведенню обставин, які позивач зазначає як підставу своїх вимог покладається виключно на позивача. А відсутність заперечень з боку відповідача не є обов»язковою підставою для задоволення необґрунтованого та безпідставного позову.

Крім того, колегією суддів розцінюються критично доводи апелянта з приводу необхідності стягнення відсотків за обліковою ставкою НБУ, оскільки у даному випадку позивачем не було доведено самого факту виникнення між сторонами договірних відносин, а відсотки нараховуються саме за користування кредитними коштами.

Одночасно, колегія суддів розцінює критично і до уваги не приймає подане банком до суду апеляційної інстанції фото, з якого не вбачається, що особа, яка на ньому зображена, отримувала картку саме відповідно до анкети-заяви 26.12.2013 року.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: М.В. Мережко

ОСОБА_2