Постанова № 76013184, 21.08.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/12131/16-ц Головуючий у І інстанції Кошель Б. І.Провадження № 22-ц/780/2897/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 21.08.2018

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2018 року м. Київ

справа № 357/2131/16

провадження № 22-ц/780/2897/18

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

ОСОБА_1 (суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3

сторони :

позивач – ОСОБА_4

відповідач – ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк»

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2018 року про передачу справи на розгляд до іншого суду ,

встановила:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України: пункт 8) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; пункт 9) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів за договором депозитного вкладу, мотивуючи тим, що 31.01.2012 року між нею та відповідачем у відділенні за адресою: 97000, АК Крим, Красногвардійський р-н, смт. Красногвардійське, вул. Тельмана, 20 було укладено договір №SAMDNWFD80070068635800 – депозитного вкладу «Стандарт». На виконання умов договору, на особовий рахунок №2635862445173 31.01.2014 року позивачка зарахувала грошові кошти у розмірі 1 000 доларів США, які були розміщені під 9,0% річних, згідно п.26 договору, із зарахуванням процентів по вкладу на картковий рахунок. Оскільки вказаним договором було передбачено можливість дострокового розірвання договору з поверненням суми вкладу, позивачка неодноразово зверталась до відповідача із заявами про повернення вкладу. Однак, відповідач, відмовив позивачу, посилаючись на неможливість повернення грошових коштів з депозитного рахунку у зв’язку із окупацією території АР Крим та міста Севастополя та порушенням роботи банківської системи в регіоні, внаслідок чого депозити, відкриті на території Криму повернути в банку немає можливості. Вважаючи таку відмову незаконною, позивачка просить суд стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь 1 000 доларів США в національній валюті України, по курсу НБУ на дату винесення рішення.

Ухвалою суду від 08.11.2016 року у складі судді Протасової О.М. було відкрито провадження у вказаній справі.

Ухвалою суду від 22.01.2018 року дану цивільну справу прийнято до провадження суддею Кошель Б.І. та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 16.02.2018 року у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України визначено проводити розгляд вказаної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В подальшому ухвалою суду від 22.03.2018 року вирішено дану цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів шляхом стягнення коштів передати за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати з підстав порушення судом норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення яким направити справу на продовження розгляду.

Відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволенню з наступних підстав.

Направляючи справу на розгляд до Печерського районного суду м.Києва за підсудністю, суд першої інстанції виходив з того, що укладання договору банківського вкладу (депозиту) не є відносинами споживчого кредитування в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а отже, дія цього закону на дані правовідносини не поширюється, що в свою чергу унеможливлює застосування ч.5 ст. 28 ЦПК України щодо підсудності за вибором позивача.

З вказаним висновком суду першої інстанції, не погоджується судова колегія, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з даним позовом, посилаючись на те, що відповідно до ч.5 ст.110 ЦПК України, в ред. 2004 року, позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання споживача.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За положенням ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.5 ст.28 ЦПК України, яка надає позивачу право вибору підсудності, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до суду на захист своїх прав, що витікають із договору банківського вкладу (депозиту), що у свою чергу свідчить про наявність спору, пов'язаного із захистом прав споживачів фінансово-кредитних послуг.

Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Верховного суду України № 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» відповідно до п.2 якого судам слід мати на увазі, що до відносин, які регулюються законом України «Про захист прав споживачів» належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг, відкриття і ведення рахунків, проведення рохзрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).

Така ж позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у цивільній справі № 461/2248/17.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень Закону України «Про захист прав споживачів» № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення вказаного Закону, які спрямовані на захист прав споживачів кредитних послуг та збалансування цих прав з іншими суспільними цінностями, слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що на дані правовідносини не поширюється Закон України «Про захист прав споживачів», що не надає позивачу право вибору підсудності, безпідставні. В даному випадку прийняття грошей від позивачки та зобов’язання їх повернути з процентами є фінансовою послугою, що прямо вказано у п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення), а отже є послугою у розумінні п.17 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» і підпадає під дію цього закону.

Отже даний позов згідно ч.5 ст.28 ЦПК України підсудний Білоцерківському міськрайонному суду як такий, що витікає із спору щодо захисту прав споживачів.

Зазначені обставини та норми права судом першої інстанції враховані не були, що призвело до помилкового висновку про непідсудність справи Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку,що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, викладених у даній постанові, з переданням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 7, 353, 379, 389 ЦПК України, Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах

постановила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2018 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий : І.В.Іванова

Судді :

ОСОБА_2

ОСОБА_3