Постанова № 76011190, 21.08.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/574/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1029/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Пулик М. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача ОСОБА_1

суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.

секретаря Мельник О.В.

з участю апелянта та його представника,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсними договорів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене під головуванням судді Пулика М.В. 14 червня 2018 року в смт. Рожнятів,

в с т а н о в и в:

В квітні 2016 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26.09.2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №370-014/ФКВ-08, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 12 145,00 доларів США з розрахунку 9,90% річних на строк з 26.09.2008 року по 25.09.2015 року. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 26.09.2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №370-014/Zфпор-08, згідно якого поручитель взяла на себе зобов'язання солідарно відповідати за зобов'язаннями позичальника ОСОБА_2

30.06.2010 року між ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Укрпромбанк» та Національним банком України був укладений Договір про передачу Активів та Кредитних зобов’язань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ТОВ «Укрпромбанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінило ТОВ «Укрпромбанк» як кредитора у зазначених зобов’язаннях. Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитним договором №370-014/ФКВ-08 від 26.09.2008 року.

Оскільки ОСОБА_2 взяті на себе за кредитним договором зобов’язання протягом тривалого часу належним чином не виконував, то станом на 30.03.2016 року за ним наявна заборгованість в розмірі 70 186,99 грн., з яких тіло кредиту – 43 558,80 грн., відсотки – 5 369,00 грн., комісія – 3 632,04 грн., пеня – 17 523,52 грн., сума за ставкою 3% річних – 103,63 грн.

У зв’язку з наведеним позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку вказану заборгованість за кредитним договором, а також судові витрати в розмірі 1 378,00 грн.

09.02.2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк», в якому із урахуванням уточнень від 22.02.2017 року, просив визнати, що він належним чином виконав свої зобов’язання та сплатив всю суму грошових коштів за кредитним договором №370-014/ФКВ-08 від 26.09.2008 року, укладеним між ним та ТОВ «Укрпромбанк», а також визнати недійсними кредитний договір №370-014/ФКВ-08 від 26.09.2008 року, укладений між ним та ТОВ «Укрпромбанк», та договір поруки №370-014/Zфпор-08 від 26.09.2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Укрпромбанк».

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 70 186,99 грн., з яких: 43 558,80 грн. – тіло кредиту, 5 369,00 грн. – відсотки, 3 632,04 грн. – комісія, 17 523,52 грн. – пеня, 103,63 грн. - сума за ставкою 3% річних; стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» - 1 378,00 грн. судових витрат.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсними договорів відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з’ясування судом обставин справи, неналежну оцінку доказів, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт вказує, що суд першої інстанції допустив грубе порушення ст. 354 ЦПК України, оскільки в резолютивній частині рішення замість тридцятиденного строку на оскарження рішення визначив десятиденний. Таким чином, суд обмежив його та ОСОБА_5 у строках подання апеляційної скарги, чим порушив їхнє право на судовий захист.

Також апелянт зазначає, що ні він, ні його поручитель ОСОБА_5 з 2010 року по даний час не отримували жодних повідомлень про зміну кредитора ТОВ «Укрпромбанк» на ПАТ «Дельта Банк», як це передбачено кредитним договором та законодавством України. В матеріалах справи знаходиться лист №465/10 від 05.07.2010 року, однак він цього листа ніколи не бачив. Твердження суду про те, що вказаним листом його було належним чином повідомлено про зміну кредитора не ґрунтуються на доказах, адже сама наявність такого документу не є підтвердженням його вручення позичальнику. Стверджує, що про заміну кредитора він дізнався з рішення Калуського міськрайонного суду від 06.12.2012 року, яким встановлено, що його заборгованість перед ПАТ «Дельта Банк» станом на 04.10.2012 року становила 41 835,63 грн.

Апелянт стверджує, що ТОВ «Укрпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» не виконали умови пунктів 1.12, 2.17, 4.1.3, 7.7 та 7.11 кредитного договору, у зв’язку з чим відбулося прострочення кредитора. Так, пунктом 1.12 договору передбачено, що він зобов’язаний сплачувати платежі за договором відповідно до графіку платежів, який є невід’ємною частиною договору (додаток №1), а відповідно до пункту 2.17 договору вказані платежі він мав сплачувати на рахунок в ТОВ «Укрпромбанк». Проте, як вбачається з графіку платежів за договором останнім днем платежу визначено 20.09.2010 року. Після цього жодних графіків платежів за кредитним договором з ним не укладалось. Крім того, після заміни кредитора не було визначено куди і які суми йому платити. В порушення пункту 7.11 кредитного договору банк не повідомив його про зміну банківських реквізитів та в порушення пункту 7.7 договору не вніс зміни в пункт 2.17 (про зміну банківських реквізитів). Також в порушення пункту 4.1.3 кредитного договору банк не надав йому жодних консультативних послуг з питань виконання цього договору.

Апелянт зауважує, що відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. ст. 11, 14, 509 ЦК України він зрозумів, що його нові цивільні права, обов’язки та кредитні зобов’язання виникли після встановлення обставин та фактів рішенням Калуського міськрайонного суду від 06.12.2012 року, відповідно до мотивувальної частини якого встановлено, що станом на 04.10.2012 року його заборгованість перед ПАТ «Дельта Банк» становила 41 835,63 грн. без відсотків, комісій та інших виплат. Дані кошти він сплатив в касу ПАТ «Дельта Банк», про що надав суду належним чином завірені копії квитанції. Крім того, ним було надано суду розрахунок проведених ним проплат з 04.10.2012 року по 23.01.2015 року, відповідно до якого він оплатив ПАТ «Дельта Банк» 44 235,26 грн., що на 2 400 грн. більше від суми, вказаної в рішенні суду від 06.12.2012 року. Таким чином, зобов’язання перед банком виконані ним належним чином, а тому в силу ст. 599 ЦК України є припиненими.

Апелянт посилається і на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому та ОСОБА_5 в задоволенні заяв про застосування строків позовної давності. Вказує, що 08.09.2012 року банк звертався до нього із досудовою вимогою, а 08.10.2012 року звернувся в суд з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому, посилаючись на п. 6.2 кредитного договору, просив достроково стягнути з нього всю суму заборгованості, яка станом на 04.10.2012 року становила 41 853,63 грн. Отже, банк змінив строк виконання основного зобов’язання. З даним позовом банк звернувся в суд лише 07.04.2016 року, тобто з пропуском трьохрічного строку позовної давності. До поручителя ОСОБА_5 банк з 2010 року по 2016 рік не звертався взагалі. Таким чином, банк пропустив строк звернення в суд з позовом до нього на підставі ст. 257 ЦК України, а до поручителя ОСОБА_5 – на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Також, на думку апелянта, суд безпідставно дійшов висновку про те, що ним вчинялись дії, які свідчать про визнання ним боргу. Апелянт стверджує, що він визнавав лише борг, встановлений рішенням Калуського міськрайонного суду від 06.12.2012 року в розмірі 41 835,63 грн. Борг в розмірі 70 186,99 грн. він не визнавав, оскільки банк не довів належними та допустимими доказами звідки взявся даний борг. Суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність графіка платежів за кредитним договором, який є невід’ємною його частиною, починаючи з жовтня 2010 року, не встановив чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов’язання частинами чи у вигляді періодичних платежів, і у випадку оплати ним чергового платежу чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Крім того, апелянт зазначає, що суд не дав належної оцінки його доводам про наявність підстав для визнання кредитного договору та договору поруки недійсними. Стверджує, що з 30.06.2010 року ні ТОВ «Укрпромбанк», ні ПАТ «Дельта Банк» не повідомили ні його, ні його поручителя у встановленому законом порядку в письмовій формі про передачу активів та кредитних зобов’язань від ТОВ «Укрпромбанк» до ПАТ «Дельта Банк», не уклали з ними додаткові договори до кредитного договору та договору поруки, чим допустили порушення пунктів 7.7, 7.11 кредитного договору та ст. 516 ЦК України, а тому наявні підстави для визнання кредитного договору та договору поруки недійсними.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ПАТ «Дельта Банк» відмовити.

Відповідач ОСОБА_5 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апелянта ОСОБА_2 підтримала. Крім того зазначила, що її порука за договором поруки №370-014/Zфпор-08 від 26.09.2008 року припинилась на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки ПАТ «Дельта Банк» звернулося в суд з позовом до неї зі спливом встановленого даною нормою шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов’язання. І вона, і ОСОБА_6 заявляли про застосування строку позовної давності, однак суд безпідставно відмовив в задоволенні їхніх заяв. У зв’язку з цим просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовити.

ПАТ «Дельта Банк» правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося.

У засіданні апеляційного суду апелянт, який представляє також інтереси ОСОБА_5 та представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримали з мотивів, наведених у ній.

Представник позивача-відповідача ПАТ «Дельта Банк» в судове засідання не з'явилась, про час та день розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомила.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта, який представляє також інтереси ОСОБА_5, представника апелянта, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позов ПАТ «Дельта Банк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 неналежно виконував взяті на себе за кредитним договором зобов’язання, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором №370-014/ФКВ-08 від 26.09.2008 року, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_2 становить 70 186,99 грн. Доказів, які б спростовували вказаний розрахунок заборгованості відповідачами не представлено, а тому вказану суму заборгованості слід стягнути з ОСОБА_2 в солідарному порядку з ОСОБА_3, як поручителем відповідно до договору поруки №370-014/Zфпор-08 від 26.09.52008 року.

Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до поручителя ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором не погоджується з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 26.09.2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №370-014/ФКВ-08, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 12 145,00 доларів США зі сплатою 9,90% річних на строк до 25.09.2015 року (а. с. 7-13 в т. 1).

Відповідно до п. 2.4. договору відповідач зобов’язався повертати кредит щомісяця частинами в розмірі не менш як 144,58 доларів США по 20-те число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.

Копією заяви на видачу готівки №3000/10 від 26.09.2008 року підтверджується, що ОСОБА_2 згідно кредитного договору №370-014/ФКВ-8 від 26.09.2008 року отримав від кредитора 12 145,00 доларів США (а. с. 186 в т. 1).

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 26.09.2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №370-014/Zфпор-08, згідно якого поручитель взяла на себе зобов'язання солідарно відповідати перед банком за зобов'язаннями позичальника ОСОБА_2, які виникають з кредитного договору №370-014/ФКВ-8 від 26.09.2008 року (а. с. 16 в т. 1).

30.06.2010 року між ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Укрпромбанк» та Національним банком України був укладений Договір про передачу Активів та Кредитних зобов’язань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4, відповідно до якого ТОВ «Укрпромбанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого відбулася заміна кредитора ТОВ «Укрпромбанк» на ПАТ «Дельта Банк». Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» отримало право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов’язків за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі кредитним договором №370-014/ФКВ-08 від 26.09.2008 року (а. с. 24-29 в т. 1).

Також судом встановлено, що незважаючи на взяті на себе за кредитним договором зобов’язання, ОСОБА_2 належним чином їх не виконував, внаслідок чого станом на 30.03.2016 року за ним наявна заборгованість в розмірі 70 186,99 грн., з яких: 43 558,80 грн. – тіло кредиту, 5 369,00 грн. – відсотки, 3 632,04 грн. – комісія, 17 523,52 грн. – пеня, 103,63 грн. - сума за ставкою 3% річних. Наведене підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором №370-014/ФКВ-08 від 26.09.2008 року (а. с. 21-23 в т. 1).

З урахуванням встановленого та положень норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а саме ст.ст. 526, 527 ч. 1, 530, 611, 612 ЦК України, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №370-014/ФКВ-08 від 26.09.2008 року та задовольнив його вимоги в наведеній частині відповідно до представленого ним розрахунку.

При цьому, суд першої інстанції вірно відхилив доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що банком пропущено строк позовної давності, оскільки у 2012 році банк уже звертався в суд з позовом до нього про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, змінивши таким чином строк виконання основного зобов’язання, а тому повторне звернення в суд з даним позовом через чотири роки є поза межами строку позовної давності.

Згідно положень статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Таким чином, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює визначення моменту початку перебігу строку позовної давності.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 09 листопада 2016 року у справі №6-2251цс16. Верховний Суд в постанові від 16 травня 2018 року у справі №474/1023/15-ц вказав, що підстав відступити від цієї правової позиції під час розгляду справи з подібних правовідносин Верховним Судом не встановлено.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Калуського міськрайонного суду від 06.12.2012 року в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено (а. с. 96 в т. 1). Згідно мотивувальної частини вказаного рішення, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем виконуються взяті на себе зобов’язання по сплаті кредиту згідно графіку, погашено заборговану комісію у строки, передбачені кредитним договором, то підстав для дострокового стягнення заборгованості суд не вбачає. Таким чином, фактично право позивача на повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором №370-014/ФКВ-08 від 26.09.2008 року у 2012 році не було реалізованим.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором, після ухвалення судом рішення від 06.12.2012 року ОСОБА_2 продовжував вносити кошти на погашення заборгованості за кредитом і останній платіж здійснений ним в січні 2015 року. Це свідчить про визнання ним свого боргу перед ПАТ «Дельта Банк», що в силу ч. 1 ст. 264 ЦК України є обставиною, яка перериває перебіг позовної давності.

Наведеним спростовуються доводи апелянта про те, що суд безпідставно не задовольнив його заяву про застосування строку позовної давності.

Не заслуговують на увагу також доводи апелянта про те, що ТОВ «Укрпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» не повідомили його та його поручителя про зміну кредитора, а також не виконали умови пунктів 1.12, 2.17, 4.1.3, 7.7 та 7.11 кредитного договору, у зв’язку з чим відбулося прострочення кредитора, оскільки не виконання банками вимог ст. 517 ЦК України, а саме не повідомлення боржника про перехід до нового кредитора прав у зобов'язанні є підставою для відмови в позові.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.

З аналізу наведених положень слідує, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов’язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові і таке виконання є належним.

Що стосується доводів апелянта про те, що згідно графіка платежів за договором останнім днем платежу визначено 20.09.2010 року і після цього жодних графіків платежів за кредитним договором з ним не укладалось, то такі спростовуються пунктом 2.4 кредитного договору, відповідно до якого повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менш як 144,58 доларів США по 20-те число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту. Таким чином, безпідставними є твердження апелянта про те, що йому невідомо було куди, коли і які суми він повинен сплачувати, що позбавило його можливості належним чином виконувати зобов’язання за кредитним договором.

Посилання апелянта, що рішенням Калуського міськрайонного суду від 06.12.2012 року встановлено його заборгованість перед ПАТ «Дельта Банк» станом на 04.10.2012 року в розмірі 41 835,63 грн. і вказану заборгованість він сплачував ПАТ «Дельта Банк» до січня місяця 2015 року, що підтверджується наданими ним копіями квитанцій, а тому в силу ст. 599 ЦК України його зобов’язання перед банком виконані ним належним чином та є припиненими, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, адже кошти, сплачені ним за період з 04.10.2012 року по 23.01.2015 року згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, враховані ПАТ «Дельта Банк» при визначенні розміру заборгованості станом на 30.03.2016 року.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції допустив грубе порушення ст. 354 ЦПК України, оскільки в резолютивній частині рішення замість тридцятиденного строку на оскарження рішення визначив десятиденний, також не є підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки за змістом ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Разом з тим, суд неправильно вважав обґрунтованою позовну вимогу ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором №370-014/ФКВ-08 від 26.09.2008 року з поручителя ОСОБА_5, як з солідарного боржника згідно договору поруки №370-014/Zфпор-08 від 26.09.2008 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як роз’яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 24 постанови від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 20.04.2016 року в справі №6-2662цс15 строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов’язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов’язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред’явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Як вбачається з позовної заяви, з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором ПАТ «Дельта Банк» звернулося в квітні 2016 року (а. с. 2-6 в т. 1), тобто з пропуском шестимісячного терміну на пред'явлення вимоги до поручителя ОСОБА_3

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув і, таким чином, безпідставно задовольнив позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до відповідача ОСОБА_5

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором №370-014/ФКВ-08 від 26.09.2008 року та судових витрат ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, що в силу дії п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення. А тому рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року в наведеній частині підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову в цій частині.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не довів обставини щодо підтвердження недійсності кредитного договору та договору поруки, договори укладені у повній відповідності до чинного на момент їх укладення законодавства України, а тому його вимоги є безпідставними.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

За приписами ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно положень ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5 вказаної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Встановлено, що сторони спірних договорів на добровільних засадах визначили усі його умови, які прописані чітко і зрозуміло. Позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 ніхто не спонукав до укладення кредитного договору, ініціатива отримання кредиту виходила саме від нього, і, укладаючи вказаний кредитний договір, він погодився з його умовами, та, більше того, виконував вказаний договір.

З урахуванням наведеного та норм закону, які регулюють спірні правовідносини, суд обґрунтовано дійшов висновку, що підстав для визнання кредитного договору №370-014/ФКВ-08 від 26.09.2008 року, укладеного між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2, та договору поруки №370-014/Zфпор-08 від 26.09.2008 року, укладеного між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3, недійсними немає.

Твердження апелянта про те, що суд не дав належної оцінки його доводам про наявність підстав для визнання кредитного договору та договору поруки недійсними, так як з 30.06.2010 року ні ТОВ «Укрпромбанк», ні ПАТ «Дельта Банк» не повідомили ні його, ні його поручителя у встановленому законом порядку в письмовій формі про передачу активів та кредитних зобов’язань від ТОВ «Укрпромбанк» до ПАТ «Дельта Банк», не уклали з ними додаткових договорів до кредитного договору та договору поруки, чим допустили порушення пунктів 7.7, 7.11 кредитного договору та ст. 516 ЦК України, є помилковими, оскільки такі доводи не є підставами для визнання договорів недійсними в розумінні ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором №370-014/ФКВ-08 від 26.09.2008 року та судових витрат ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, то рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року в наведеній частині слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ПАТ «Дельта Банк» в цій частині відмовити.

В решті рішенні слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором №370-014/ФКВ-08 від 26.09.2008 року в сумі 70 186,99 грн., з яких: 43 558,80 грн. – тіло кредиту, 5 369,00 грн. – відсотки, 3 632,04 грн. – комісія, 17 523,52 грн. – пеня, 103,63 грн. - сума за ставкою 3% річних, та судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Судді: Бойчук І.В.

ОСОБА_7

Повний текст постанови складено 22.08.2018 року.