Постанова № 76010438, 21.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний № 335/7933/18

Провадження №22-ц/778/3137/18

Апеляційний суд Запорізької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дашковської А.В., Подліянової Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2018 року про відмову у відкритті провадження в складі судді Крамаренко І.А. в справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, про встановлення факту, що має юридичне значення,

В С Т А Н О В И В :

09.07.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить встановити факт постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року ОСОБА_1, який народився АДРЕСА_1 року в м. Запоріжжя.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2018 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив ухвалу суду скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що встановлення факту постійногопроживання на території України станом на 24 серпня 1991 року необхідно для оформлення належності до громадянства України компетентними органами. Встановлення цього факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Представник Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області до суду апеляційної інстанції не з'явився, повідомлений про місце та час розгляду справи згідно до вимог ст..ст.128,130 ЦПК України. Причини неявки не повідомили ( а.с.21).

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія, враховуючи положення ч.2 ст.. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності представника Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, який не прибув у судове засідання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що в розумінні цивільного процесуального законодавства України встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року не є фактом, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб. Законодавством встановлено певний порядок щодо факту, який заявник просить встановити, а тому існує спір про право заявника.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 просив встановити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. В обґрунтування цієї вимоги зазначав, що встановлення такого юридичного факту необхідно для оформлення належності до громадянства України компетентними органами.

Згідно із ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

З метою організації виконання Закону України «Про громадянство» 27 березня 2001 року Указом Президента України № 215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).

Пунктом 8 розділу ІІ Порядку, встановлено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального органу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Заявник зазначає, що встановлення факту його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року необхідно для встановлення належності до громадянства України.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що із заяви вбачається спір про право є передчасним, оскільки предметом заяви є не отримання громадянства, а встановлення юридичного факту, який дасть право звернутись до відповідних органів для вирішення питання щодо отримання громадянства України

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2018 року про відмову у відкритті провадження скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 серпня 2018 року.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

Г.С. Подліянова