Рішення № 76007977, 13.08.2018, Василівський районний суд Запорізької області

311/2573/18

2/311/1050/2018

13.08.2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2018 року м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого – судді Нікандрової С.О., за участю секретаря судового засідання Гончарової К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області, ОСОБА_2 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про звільнення майна з-під арешту, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 об’єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області, ОСОБА_2 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про звільнення майна з-під арешту, в якому просить зняти арешт та заборону відчуження рухомого майна ОСОБА_3, а саме: автомобіль ЗАЗ 110557, 2004 року випуску, кузов Y6D11055740024440, державний номерний знак АР 7060АР, свідоцтво про реєстрацію АРС-008530 від 24.01.2007 року, накладеного постановою ОСОБА_2 районного відділу державної виконавчої служби, про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 31.10.2012 року. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 13 листопада 2013 року помер її чоловік ОСОБА_3. Під час оформлення спадкових прав у ОСОБА_2 державній нотаріальній конторі позивачу стало відомо, що згідно довідки територіального сервісного центру №2347 від 14.06.2018 року за №31/8-246, на автомобіль ЗАЗ 110557, 2004 року випуску, кузов Y6D11055740024440, державний номерний знак АР 7060АР, свідоцтво про реєстрацію АРС-008530 від 24.01.2007 року, який належить ОСОБА_3, існує заборона відчуження. Звернувшись до ОСОБА_2 районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Запорізькій області з заявою про зняття арешту, позивач отримала відповідь, що на виконанні ВДВС перебував виконавчий документ №ф56-у від 01.08.2012 року, виданий УПФУ в ОСОБА_2 районі, про стягнення з ОСОБА_3 на користь УПФУ в ОСОБА_2 районі заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 3853,77 грн. 22.10.2012 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, 31.10.2012 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборон на його відчуження. 23.11.2012 року винесено постанову про розшук майна боржника і зупинення виконавчого провадження (п.4 ч.1 ст.38). 23.01.2012 року державним виконавцем винесено постанову про зняття з розшуку майна боржника на підстави повного фактичного виконання виконавчого документа, в тому числі знято з розшуку автомобіль марки ЗАЗ 110557, державний номерний знак АР 7060АР. 28.02.2013 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв’язку з повним виконанням рішення згідно з виконавчим документом на підставі п.8 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження». Відповідно до

Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2274/5 від 25.12.2008 року, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання становить 3 роки, після чого вони підлягають знищенню. На даний час виконавче провадження, в межах якого виносилася постанову про накладення арешту, знищене, повторно до ВДВС виконавчий документ №ф56-у від 01.08.2012 року, виданий УПФУ в ОСОБА_2 районі, про стягнення з ОСОБА_3 не пред’являвся, інші виконавчі провадження відносно боржника ОСОБА_3 відсутні. У зв’язку з чим позивачу було запропоновано звернутися до суд з позовом про зняття арешту з майна в порядку ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження». Існування заборони арешту та заборони на відчуження майна порушує законні права позивача як спадкоємця майна.

Ухвалою Василівського районного суду від 27 липня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі, підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області в судове засідання не з’явився, подавав заяву про розгляд справи без участі представника відповідача вирішення питання по суті залишити на розсуд суду.

Представник відповідача ОСОБА_2 об’єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без їх участі, проти задоволення позову не заперечує.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши матеріали справи, всебічно та повно з’ясувавши обставини справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13 листопада 2013 року помер чоловік позивача ОСОБА_3.

Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом першої черги, яка прийняла спадщину.

Відповідно до ч.5 ст.1268 незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Під час оформлення спадкових прав у ОСОБА_2 державній нотаріальній конторі позивачу стало відомо про наявність заборони на відчуження автомобіля ЗАЗ 110557, державний номерний знак АР 7060АР.

Згідно довідки територіального сервісного центру №2347 від 14.06.2018 року за №31/8-246, за даними комп’ютерної бази даних НАІС, на автомобіль ЗАЗ 110557, 2004 року випуску, кузов Y6D11055740024440, державний номерний знак АР 7060АР, свідоцтво про реєстрацію АРС-008530 від 24.01.2007 року, власник ОСОБА_3, існує заборона на відчуження ВДВС Василівського району вих..22448 від 31.10.2012 року, заборона на відчуження ВДВС Василівського району вих.4615 від 03.03.2012 року.

Звернувшись до ОСОБА_2 районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Запорізькій області з заявою про зняття арешту, позивач отримала відповідь, про неможливість надання інформації щодо заборони відчуження ВДВС Василівського району вих.4615 від 03.03.2012 року, оскільки за даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень зазначена заборона не підв’язана під жодне виконавче провадження, за яким боржником є ОСОБА_3. В частині заборони на

відчуження ВДВС Василівського району вих.22448 від 31.10.2012 року повідомили, що на виконанні ВДВС перебував виконавчий документ №ф56-у від 01.08.2012 року, виданий УПФУ в ОСОБА_2 районі, про стягнення з ОСОБА_3 на користь УПФУ в ОСОБА_2 районі заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 3853,77 грн. 22.10.2012 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, 31.10.2012 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборон на його відчуження. 23.11.2012 року винесено постанову про розшук майна боржника і зупинення виконавчого провадження (п.4 ч.1 ст.38). 23.01.2012 року державним виконавцем винесено постанову про зняття з розшуку майна боржника на підстави повного фактичного виконання виконавчого документа, в тому числі знято з розшуку автомобіль марки ЗАЗ 110557, державний номерний знак АР 7060АР. 28.02.2013 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв’язку з повним виконанням рішення згідно з виконавчим документом на підставі п.8 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження». Відповідно до Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2274/5 від 25.12.2008 року, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання становить 3 роки, після чого вони підлягають знищенню.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з

виконавчим документом.

За вимогами ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що на даний час виконавчі провадження, в межах яких виносилася постанова про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження, знищені; інші виконавчі провадження відносно боржника ОСОБА_3 в провадженні ОСОБА_2 районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Запорізькій області відсутні; за даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень, виконавче провадження закінчено у зв’язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, що є підставою для скасування вжитих державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, а тому числі арештів, проте зазначені дії державним виконавцем здійснені не були, що суттєво обмежує права спадкоємця ОСОБА_1 на розпорядження належним їй майном та свідчить про необхідність його скасування.

Згідно довідки ОСОБА_2 об’єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області вих..№2821/11 від 16.06.2018 року, сума заборгованості за виконавчими листами про стягнення заборгованості з ОСОБА_3, виданими УПФУ в ОСОБА_2 районі Запорізької області, погашена в повному

обсязі. Станом на 25.06.2018 року заборгованість відсутня.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а, відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч. 1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Ст.391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Відповідно ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено виключний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Відповідно до ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

При цьому суд враховує, що згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «East/West Alliance Limited» проти України» , яке набрало статусу остаточного 02.06.2014 р., в п. 167 рішення Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного

органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.

У п. 168 Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний» «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Якщо хоча б одного із цих критеріїв не додержано, Європейський суд з прав людини констатує у такому випадку порушення статті 1 Першого протоколу.

Законність означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон не передбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачає для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Судом встановлено, що виконавчі документи, на виконання яких державним виконавцем винесена постанова про накладення арешту боржника та оголошення заборони на його відчуження на виконанні не перебувають, і виконавчі провадження знищені за спливом строку зберігання; інші виконавчі провадження відносно боржника ОСОБА_3 в провадженні ОСОБА_2 районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Запорізькій області відсутні; за даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень, виконавче провадження закінчено у зв’язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, що є підставою для скасування вжитих державним виконавцем заходів примусового

виконання рішення, а тому числі арештів; згідно інформації, наданої стягувачем, за виконавчими документами заборгованість відсутня, однак арешт на майно, накладений під час здійснення вказаного виконавчого провадження, не знятий, що перешкоджає позивачеві як спадкоємцю власника майна на розпорядження належним їй майном. Таким чином, виходячи із встановлених обставин, вбачається невідповідність заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини. За таких обставин, суд приходить до висновку, що є підстави для зняття арешту з належного заявнику майна в судовому порядку, згідно ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України, ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

До початку розгляду справи по суті від відповідачів - ОСОБА_2 РВДВС ГТУЮ у Запорізькій області та ОСОБА_2 об’єднаного УПФ України в Запорізькій області надійшли відповідні заяви, у яких вони не заперечують проти задоволення позову.

Таким чином, суд вважає за необхідним вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позовусудового збору. При подачі позовної заяви позивачем ОСОБА_1 квитанцією №П519/6751120/2 від 26 липня 2018 року сплачено судовий збір в сумі 704,80 грн., тому поверненню підлягає судовий збір у розмірі 352 гривні 40 копійок.

Керуючись ст.ст.259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області, ОСОБА_2 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про звільнення майна з-під арешту – задовольнити.

Зняти арешт та заборону відчуження рухомого майна ОСОБА_3, а саме: автомобіль ЗАЗ 110557, 2004 року випуску, кузов Y6D11055740024440, державний номерний знак АР 7060АР, свідоцтво про реєстрацію АРС-008530 від 24.01.2007 року, накладеного постановою ОСОБА_2 районного відділу державної виконавчої служби, про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 31.10.2012 року.

Зобов'язати управління Державної казначейської служби у ОСОБА_2 районі Запорізької області повернути ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) 50% сплаченого нею при подачі позову за квитанцією №П519/6751120/2 від 26 липня 2018 року судового збору в сумі 352 гривні 40 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.15 п.1 Розділу ХШ перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи

апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складено і підписано 17 серпня 2018 року.

Суддя Василівського районного суду

Запорізької області ОСОБА_4