Постанова № 76007609, 16.08.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/503/2018(м)

241/1153/17

Головуючий в першій інстанції: Шишилін О.Г.

Доповідач: Лопатіна М.Ю.

Категорія 47

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 серпня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лопатіної М.Ю.,

суддів Биліни Т.І., Принцевської В.П.,

за участю секретаря Тулянкіної М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом Маріупольської місцевої прокуратури №1, яка діє в інтересах держави до Мелекінської сільської ради Мангушського району Донецької області, ОСОБА_2, треті особи: Відділ у Мангушському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, Національний природний парк «Меотида» про визнання незаконним та скасування рішення Мелекінської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,

за апеляційною скаргою Мелекінської сільської ради Мангушського району Донецької області на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 квітня 2018 року,-

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року Маріупольська місцева прокуратура №1, в інтересах держави, звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що нею за результатами вивчення матеріалів кримінального провадження №42017051290000010 встановлено ряд порушень вимог земельного та водного законодавства під час відведення у власність земельних ділянок на території с. Білосарайська Коса Мелекінської сільської ради Мангушського району Донецької області. Зокрема, земельна ділянка, загальною площею 0,1000 га у АДРЕСА_1 із кадастровим номером НОМЕР_1, яка рішенням Мелекінської сільської ради №5/32-1992 від 29 грудня 2009 року була передана ОСОБА_2 у власність, розташована в прибережній захисній смузі та водоохоронній зоні Азовського моря, а також на території Національного природного парку «Меотида».

Позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення Мелекінської сільської ради Мангушського (Першотравневого) району Донецької області від 29 грудня 2009 року № 5/32-1992 «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачу її у власність громадянину ОСОБА_2.», визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_2, виданий на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрований 06 квітня 2010 року за №011016600170. Крім того, Маріупольська місцева прокуратура №1 просила зобов'язати ОСОБА_2 повернути вказану земельну ділянку її власнику Мелекінській сільській раді Мангушського району Донецької області.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 квітня 2018 року позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Мелекінської сільської ради Мангушського (Першотравневого) району Донецької області від 29 грудня 2009 року № 5/32-1992 «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачу її у власність громадянину ОСОБА_2.». Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_2, виданий на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку 0,1000 га. за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрований 06 квітня 2010 року за №011016600170. Зобов'язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га. за адресою: АДРЕСА_1 із кадастровим номером НОМЕР_1 територіальній громаді Мелекінської сільської ради Мангушського району Донецької області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

З таким судовим рішенням не погодилась Мелекінська сільська рада Мангушського району Донецької області та подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог Маріупольської місцевої прокуратури №1 відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач послався на те, що суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок, що спірна земельна ділянка знаходиться на землях Національного природного парку «Меотида», оскільки парк межі земельних ділянок в натурі не виносив. Крім того, Мелекінська сільська рада вважає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував строк позовної давності до вимог Маріупольської місцевої прокуратури №1.

Представник Мелекінської сільської ради Мангушського району Донецької області Алдошина Т.Г. в суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Представники Маріупольської місцевої прокуратури №1 Русланова Г.М. та Джансиз Д.В. в суді апеляційної інстанції заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_2 до суду не з'явився, згідно заяви, просив справу розглянути за його відсутності, апеляційну скаргу відхилити, рішення місцевого суду залишити без змін.

Представник третьої особи ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники судового процесу до апеляційного суду не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, при розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням Мелекінської сільської ради Мангушського району Донецької області «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі її у власність» від 29 грудня 2009 року № 5/32-1992, було затверджено проект відведення ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,10 га., під будівництво і обслуговування житлового будинку та господарських споруд із земель житлової та громадської забудови у АДРЕСА_1 у Першотравневому районі Донецької області та передано її безоплатно у власність останньому ( т. 1 а.с.22, 66-70 ).

На підставі зазначеного рішення, ОСОБА_2 06 квітня 2010 року видано державний акт, серії НОМЕР_2 на право власності на вказану земельну ділянку, що розташована за адресою: Донецька область, Першотравневий район, с. Білосарайська Коса, вул. Приморська, 55, площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд ( т. 1 а.с. 71).

Будівництво житлового будинку та господарських споруд на даній земельній ділянці до теперішнього часу ОСОБА_2 не розпочиналось (т. 1 а.с.101).

Згідно витягів з кримінального провадження та постанови про об'єднання матеріалів досудових розслідувань від 13 травня 2017 року Маріупольським відділом Маріупольської місцевої прокуратури №1 здійснюються процесуальне керівництво у кримінальному провадженні за фактом зловживання службовим становищем невстановленими посадовими особами Мелекінської сільської ради, які, з метою одержання неправомірної вигоди, передавали у власність приватним особам земельні ділянки, розташовані на території Білосарайської Коси Мангушського району Донецької області із порушенням земельного та водного законодавства України, що спричинило тяжкі наслідки. Даний факт внесено до ЄРДР за №42016051290000062 від 18 травня 2016 року. Також було виявлено факт того, що невстановлені посадові особи Мелекінської сільської ради внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, рішенням сесії сільської ради затвердили Генеральний план забудови с. Білосарайська Коса, яким не враховані норми природоохоронного законодавства, що призвело до тяжких наслідків. Цю подію було внесено до ЄРДР за №42017051290000010 від 23 лютого 2017 року. Зазначені матеріали досудового розслідування об'єднані в одне провадження за №42016051290000062 ( т. 1 а.с. 23,24, 25-26).

Також судом встановлено, що земельна ділянка, яка надана у власність відповідачу ОСОБА_2 розташована в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря ( від 10 до 250 метрів від урізу води), що підтверджено актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом земельної ділянки від 24 травня 2017 року №116 (т. 1 а.с.33-36), листами Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 16 листопада 2017 року №10-5-0.41 -1065/90-17 (т. 1 а.с.114), ТОВ «Проектно-експертна фірма «Землі Приазов'я» від 28 березня 2018 року №275 (т. 1 а.с.160-169).

Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтями 2, 19 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно з положеннями статті 84 Земельного кодексу України (далі: ЗК України) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, крім інших землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті в тому числі, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Згідно вимог статті 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно зі статтею 88 Водного кодексу України (далі: ВК України) з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до статті 90 ВК України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об'єктів, об'єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об'єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.

Згідно із статтею 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування можуть передавати земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови із земель водного, фонду лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Вищенаведені законодавчі норми встановлюють розміри прибережних захисних смуг в залежності від виду водойми та прямо забороняють надання у приватну власність земельних ділянок водного фонду, до яких відносяться прибережні захисні смуги.

Установлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах законодавчо визначеної статтею 88 ВК України двокілометрової прибережної захисної смуги Азовського моря.

Так, згідно із статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсним рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

За змістом частин першої, другої статті 3, статті 4 ВК України, пункту «а» частини першої статті 58, статей 59, 60, частини першої статті 84 ЗК України землі під водними об'єктами, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) i канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок, морів i навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Відповідно до положень статті 88 ВК України, Порядку визначення poзмірів i меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Постанова КМ України № 486), Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року, розмір та межі прибережних захисних смуг встановлювались за проектами землеустрою (термін та зміст за статтею 50-54 Закону України «Про землеустрій»), а населених пунктів - відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови. При наданні у користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об'єктів, мали врахуватися ці положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, а у paзі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів мало бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних poзмірів i меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови КМ України № 486 з урахуванням конкретної ситуації.

Аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями, що висловлені Верховним Судом України в постанові від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14 та постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14.

Встановлено, що проект землеустрою щодо визначення розмірів водоохоронної зони у межах с. Білосарайська Коса не розроблявся спеціально уповноваженими органами, а отже, не узгоджувався з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і не затверджувався Мелекінською сільською радою. Не розроблявся і не затверджувався також у визначеному порядку окремий проект землеустрою зі встановлення меж прибережної захисної смуги із пляжною зоною.

Разом з тим, відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватись як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянок, розташованих у нормативно визначеній смузі від урізу води.

Всупереч наведеним вимогам земельного законодавства, враховуючи, що спірна земельна ділянка розташована в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, Мелекінською сільською радою при прийнятті оскаржуваного рішення порушено вимоги чинного земельного законодавства та не дотримано порядок набуття права власності на землю, а тому зазначене рішення є незаконним.

Крім цього, спірна земельна ділянка відноситься до об'єкту природно-заповідного фонду.

У відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.

В ч. 1 п. "є" ст. 39 цього Закону передбачено, що природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду відносяться до загальнодержавного значення.

Ч. ч. 1, 2 ст. 61 зазначеного Закону встановлено, що ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об'єктом природно-заповідного фонду України.

До складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

Згідно п. «в» ч. 4 ст. 83 ЗК України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

За вимогами ч.4.ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд», межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до переліку державних заказників, що створювались в Українській РСР серповидний півострів в Азовському морі з озерами, лиманами і мілководдями, що розташовано у Першотравневому районі Донецької області Ялтинське лісництво «Білосарайська Коса» передано Жданівському лісгоспу Мінлісгосту УРСР -416 га, держземзапа (акваторія) 200 г ( т. 1 а.с. 137-142).

Національний природний парк «Меотида» був створений Указом Президента України від 25 грудня 2009 року № 1099/2009, зокрема на підставі Проекту створення парку від 03 лютого 2005 року, який було розроблено ТОВ «Земля Донбасу».

Рішенням Мелекінської сільської ради Мангушського району Донецької області від 17 жовтня 2006 року №5/5-152 погоджено створення Національного природного парку «Меотида» на території Мелекінської сільської ради за межами населених пунктів ради, в межах, вказаних у графічних матеріалах, загальною площею зомельних ділянок 1287.7397 га, в тому числі: з вилученням земельних ділянок із землекористування сільської ради-989.4467 га без установи тимчасових літніх, переносних будинків та загорож, без капітального будівництва ( т. 1 а.с. 127, 214).

Зі схеми меж Національного природного парку «Меотида» (т. 1 а.с.214), висновку земельно-технічної експертизи № 2777-2821, складеного Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз (т. 2 а.с. 4-16), листа Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 16 листопада 2017 року №10-5-0.41 -1065/90-17 (т. 1 а.с.114) вбачається, що надана у власність відповідачу ОСОБА_2 земельна ділянка розташована на землях Національного природного парку «Меотида».

Узагальнюючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої про задоволення позову, оскільки спірна земельна ділянка перебуває в межах двокілометрової прибережної захисної смуги уздовж Азовського моря та на землях природо-заповідного призначення, а тому не може бути передана у власність громадянам.

Крім того, зі змісту статті 125 ЗК України, частини першої статті 126 ЗК України (в редакції, чинній на час видачі державного акту на землю) право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права та посвідчується державним актом.

Із системного аналізу норм ЗК України вбачається, що державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому вирішення питання про правомірність його видачі залежить від того, чи є законним рішення, на підставі якого його видано.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі незаконного рішення Мелекінської сільської ради Мангушського району Донецької області від 29 грудня 2009 року № 5/32-1992, тому державний акт, серії НОМЕР_2, виданий на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрований в Книзі записів про державну реєстрацію 06 квітня 2010 року за №011016600170, є також незаконним.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

У справі, яка переглядається вставлено, що власником спірної земельної ділянки є територіальна громада Мелекінської сільської ради Мангушського району Донецької області, яка своїм рішенням незаконно передала у власність дану земельну ділянку відповідачу ОСОБА_2 Оскільки зазначене рішення підлягає скасуванню, то відсутні правові підстави збереження цього майна за відповідачем ОСОБА_2, а тому до спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між власником майна і його володільцем, суд першої інстанції правильно застосував положення статті 1212 ЦК України.

Доводи апеляційної про те, що спірна земельна ділянка не знаходиться на землях Національного природного парку «Меотида» є необґрунтованими, оскільки спростовуються вищенаведеними матеріалами справи, зокрема схемою меж парку, висновком земельно-технічної експертизи № 2777-2821, складеним Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз, листом Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 16 листопада 2017 року №10-5-0.41 -1065/90-17 тощо.

Посилання Мелекінської сільської ради на те, що Маріупольська місцева прокуратура № 1 пропустила строк позовної давності є неспроможними з наступних підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За вимогами частини четвертої статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

У позовній заяві прокурор зазначив, що про порушення інтересів держави йому стало відомо 23 лютого 2017 року після надходження інформації з Мангушського відділу Держгеокадастру про порушення Мелекінською сільською радою Мангушського району Донецької області вимог земельного та водного законодавства, внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та проведення слідчих та інших дій, зокрема, після встановлення порушень за результатами проведення перевірки уповноваженого на це державою органом.

Крім того для встановлення наявності порушень чинного законодавства при прийнятті рішення Мелекінською сільською радою Мангушського району Донецької області від 29 грудня 2009 року № 5/32-1992 необхідні спеціалісти, які мають спеціальні знання у сфері геодезії та картографії, спеціалізоване обладнання для встановлення меж земельних ділянок на місцевості, а також проведення слідчих та процесуальних дій, в тому числі отримання акту перевірки органами Держгеокадастру.

Таким чином з наведеного вбачається, що позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності, при цьому відповідач не довів, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалене у справі рішення суду першої інстанції - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 375 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Мелекінської сільської ради Мангушського району Донецької області залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 квітня 2018 року залишити без змін.

Повний текст постанови складено 21 серпня 2018 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді: