Постанова № 76002536, 15.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/5841/17

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Крусян А.В.,

ОСОБА_1

при секретарі: Апексімова І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення за №379-17 від 26.09.2017р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2017р. ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ДМС України, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення за №379-17 від 26.09.2017р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов’язати вчинити певні дії.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що у травні 2016р. ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернувся із заявою до ДМС України про надання захисту в Україні. Однак, рішенням ДМС України за №379-17 від 26.09.2017р. йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач, посилаючись на інформацію по країні громадянського походження, зазначивши, що він не бажає повертатись до країни свого громадянського походження, у зв’язку з воєнними діями, які там відбуваються. За таких обставин, позивач зазначив, що рішення ДМС України є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Посилаючись на зазначені обставини просив позов задовольнити.

Справа розглянута в порядку спрощеного провадження.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2018р. адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано рішення ДМС України від 26.09.2017р. №379-17 про відмову ОСОБА_2 ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов’язано ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 ОСОБА_3 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ДМС України приймаючи оскаржуване рішення не врахувала обставини справи та інформацію про країні походження, чим порушило права позивача.

Вирішуючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об’єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи і не спростовано сторонами, що ОСОБА_2 ОСОБА_3, 28.05.1986р.н., є громадянином ОСОБА_4, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_1, за національністю араб, за віросповіданням мусульманин (не відносить себе до жодної течії ісламу), рідна мова арабська, також володіє англійською, російською та турецькою мовами на рівні спілкування. Має неповну вищу освіту. На батьківщині позивач навчався в школі «Аль Тахаді» (Ірак, м.Кіркук), у період 1993-2005р.. В Україні, протягом 2010-2011р., позивач навчався у Харківському університеті радіоелектроніки. У період 2012-2015р. у Севастопольському національному університеті ядерної енергії та промисловості, з 2015р. до цього часу навчається в Одеському національному політехнічному університеті, за спеціальністю «атомна енергетика». Щодо трудової діяльності на Батьківщині, протягом 2006-2007р. позивач працював охоронцем в компанії «Азіа сел» (м.Кіркук), у період 2009-2010р. займав посаду помічника у юридичному відділі компанії «Север нефть» (м.Кіркук). На території України у 2014р. працював у сфері громадського харчування (м.Севастополь), у 2015р. підробляв вантажником на ринку «Привоз», на разі займається продажем продуктів харчування у м.Одеса (однак офіційно не працевлаштований).

У 2010р. ОСОБА_2 ОСОБА_3 вперше прибув до України з метою навчання, легально, на підставі паспортного документу та оформленої студентської візи, авіарейсом Сулеймані (Ірак) – Стамбул (Туреччина) – ОСОБА_1 (Україна). У відповідності до заяви поданої до ДМС, 24.10.2015р. позивач востаннє прибув до України, легально, на підставі паспортного документу серії G 2001902 (втрачений у березні 2016р.) та оформленої візи.

Зі слів позивача під час співбесіди, причиною виїзду з Іраку в 2010р. стало бажання здобути вищу освіту у ВНЗ України.

У травні 2016р. позивач звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.

Причиною звернення за міжнародним захистом заявник називає неможливість свого повернення до Іраку у зв’язку з захоплення рідного м.Кіркук представниками терористичного угрупування «ІДІЛ» та складну ситуацію, яка склалась в нього особисто (проблеми зі здоров’ям, закінчення терміну дії візи, необхідність отримання вищої освіти (а.с.129-131)).

За результатами розгляду особової справи заявника №2016ОD0049, у вересні 2017р. ГУ ДМС в Одеській області дійшло висновку про доцільність відмовити громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність підстав, передбачених п.1,13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (а.с.53-69).

Вказаний висновок Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області обґрунтувало тим, що аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду до України та неможливості повернення шукача захисту до Іраку з позиції надання міжнародного захисту в Україні, вбачається, що заявник не зазнав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме: в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

У вересні 2017р. ДМС України, відповідно до ст.10 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», прийнято рішення за №379-17 про відмову ОСОБА_2 ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.51).

В подальшому, у жовтні 2017р., ДМС прийнято повідомлення за №322 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує захисту (а.с.51).

Позивач не погодився із зазначеним рішенням та звернувся в суд із відповідним позовом.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення ДМС України та підстави, за яких позивач просить визнати його незаконним, судова колегія виходить з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Приписами п.1 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

У відповідності до п.4 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Згідно з п.13 ч.1 ст.1З ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951р. і Протоколу щодо статусу біженців 1967р. та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

При цьому, у відповідності до п.14 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особи, які потребують тимчасового захисту - іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Приписами ч.1 ст.7 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

За правилами ч.1,2 ст.9 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

При цьому, згідно до ч.8 ст.9 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатись з відповідними запитами до органів СБУ, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Тобто, аналізуючи вищенаведені норми, апеляційний суд зазначає, що міграційний орган, зобов'язаний розглянути заяву про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, для встановлення додаткової інформації, необхідної для оцінки достовірності повідомленого, провести з позивачем співбесіду та у разі виникнення сумнівів щодо такої достовірності, звернутись до відповідних органів для підтвердження або спростування наданих заявником відомостей.

Як вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_2 ОСОБА_3 під час співбесіди із співробітниками міграційної служби зазначив, що повернутись до Іраку він не може через діяльність представників терористичного угруповання «ІДІЛ» в районі проживання особи, м.Кіркук та ймовірне отримання погроз з боку представників угруповання «ІДІЛ».

В Рекомендаціях УВКБ ООН стосовно повернення в Ірак від 14.11.2016р. зазначено, що ситуація з безпекою у багатьох районах центральної та північної частин Іраку залишається вкрай нестабільною та непередбачуваною з причин триваючих озброєних наступів та контрнаступів.

Також в Рекомендаціях УВКБ ООН від 14.11.2016р. зазначено, що ООН та правозахисні організації зафіксували масштабні порушення, вчинені підрозділами сил народної мобілізації, а у ряді випадків - іракських сил безпеки у відношенні цивільних осіб, що рятуються втечею, у особливості чоловіків та хлопчиків із числа арабів-сунітів, у відношенні яких існує думка, що вони підтримують ІДІЛ, незалежно від наявності відсутності доказів зв'язку цих осіб з ІДІЛ (пункт 20). В Іракському Курдистані і районах, які фактично контролюються регіональним урядом Курдистану, курдські сили безпеки звинувачувалися у проведенні довільних арештів і затримань внутрішньо переміщених осіб із числа арабів-сунітів, підозрюваних у зв'язках з ІДІЛ, причому інколи на довгий строк і часто без розгляду справи у суді (п.27). Наявність великої кількості внутрішньо переміщених осіб на усій території Іраку і розповсюдження загальної думки про те, що араби-суніти пов'язані з ІДІЛ, або є його прихильниками, призвели також до збільшення числа арештів арабів-сунітів і туркменів-сунітів, які постійно проживали в Багдаді і інших підконтрольних уряду районах, на підставі Закону про боротьбу з тероризмом.

У відповідності до позиції УВКБ ООН стосовно повернення осіб, шукаючих притулок із Іраку, від 14.11.2016р., в ситуації що склалася, УВКБ ООН закликає держави утриматися від примусового повернення вихідців із районів Іраку, охоплених військовими діями, із районів, звільнених від ІДІЛ, у яких зберігається нестабільна і небезпечна ситуація або районів, підконтрольних ІДІЛ. Такі особи, у тому числі ті, хто отримав відмову за клопотанням про міжнародний захист, не повинні повертатися ні у райони, з яких вони прибули, ні у будь-які інші райони країни. Якщо встановлено, що критерії, передбачені Конвенцією 1951 року, не можуть бути застосовані, то доцільним представляється застосування більш широкого ряду критеріїв визначення статусу біженця, вказаних у відповідних регіональних нормативно-правових актах, або ж надання додаткових форм захисту.

При цьому, УВКБ ООН рахує недоречною позицію країн, які відмовляють особам, які прибули із Іраку у міжнародному захисті на основі застосування альтернативи внутрішнього бігства, або переміщення усередині країни.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що вищезазначене спростовує твердження ДМС стосовно відсутності у ОСОБА_2 ОСОБА_3 підстав для надання йому захисту в Україні.

Як зазначено в п.22 Постанови Пленуму ВАС України від 16.03.2012р. №3 «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму ВАС України від 25.06.2009р. за №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Пленуму ВАС України від 20.06.2011р. №3»», ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

У відповідності до роз'яснень п.10 вищевказаної Постанови Пленуму ВАС України, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах ДМС України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

З інформації по країні походження ОСОБА_2 ОСОБА_3 вбачається, що існують серйозні та невибіркові загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства та масової загибелі людей.

Таким чином, апеляційний суд вважає необґрунтованими посилання органу міграційної служби у висновку стосовно позивача на те, що військові дії у країні громадянської належності позивача не є підставою для надання міжнародного захисту на території України.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що наявні підстави для надання ОСОБА_2 ОСОБА_3 захисту в Україні відповідно до умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки існує реальна загроза життю позивача, його безпеці та свободі, систематичного порушення прав людини, враховуючи, що позивач не бажає повернутися до Іраку внаслідок зазначених обґрунтованих побоювань.

Крім того, Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п.217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Отже, ситуації в Іраці за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_2 ОСОБА_3, оскільки ДМС при прийнятті оскаржуваного рішення не взято до уваги інформацію по країні походження позивача. Зокрема, того факту, що на теперішній час в Іраку триває громадська війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, які здійснюються владою та різними недержавними угрупованнями.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України – залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018р. – залишити без змін.

Повернути з Державного бюджету України Державній міграційній службі України (01001, м.Київ, вул.Володимирівська, 9, код ЄДРПОУ 37508470) надмірно сплачений через Головне управління ДКСУ в Одеській області згідно платіжного доручення №4097 від 14 березня 2018р. судовий збір у розмірі 1440грн..

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, остаточна та оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення виготовлений 20 серпня 2018р.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: А.В. Крусян

ОСОБА_1