Постанова № 76001738, 21.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 823/873/18 Суддя першої інстанції: В.В. Гаращенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2018 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2.) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - Відповідач, ГУ ДФС у Черкаській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.12.2017 року №31257-13 та №31258-13.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26.04.2018 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів щодо податкової реформи» прийнятий 28.12.2014 року, тобто після 15.07.2014 року, а рішення про встановлення місцевих податків прийнято Герониміської сільської ради Черкаського району Черкаської області 26.01.2015 року, то в силу приписів пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України його норми починають застосовуватися з 01.01.2016 року. Суд підкреслив, що Відповідач правомірно збільшив розмір податку на 25 000,00 грн. у 2016 році, адже таке підвищення прямо передбачено ПК України, а також правильно визначив тип належної Позивачу нерухомості на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Поряд з цим, суд звернув увагу, що оскільки рішенням Герониміської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 14.07.2015 року №57-5/VI зменшено базу оподаткування об'єктів житлової нерухомості з 120 км. м до 150 кв. м, Відповідачем невірно розраховано базу оподаткування у 2016 року, виходячи з 120 кв. м.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує, що ним обґрунтовано збільшено суму податку за 2016 рік на 25 000,00 грн., адже це передбачено Податковим кодексом України. Крім того, зазначає, що із заявою про проведення звірки розрахунків податку Позивач не звертався. Поряд з цим, підкреслює, що у 2016 році ПК України не передбачав можливості встановлення органами місцевого самоврядування додаткової пільги щодо бази оподаткування. Стверджує, що оскільки зміни до елементів податку не вносилися, а запроваджувався новий податок у 2015 році, це не звільняє особу від обов'язку його сплачувати за вказаний період.

Після усунення визначених в ухвалі від 14.06.2018 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження на 21.08.2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що Позивач звертався до Відповідача із заявою про проведення звірки розрахунків, що відображено у судовому рішенні та вбачається з матеріалів справи. Крім того, наголошує, що, по-перше, розрахунок податку за 2016 рік повинен був бути проведений на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а не Податкового кодексу України, по-друге, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті після 01 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Поряд з викладеним зазначає, що суд обґрунтовано вказав, що у 2015 році податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не підлягав нарахуванню та сплаті з огляду на те, що його було запроваджено після 15.07.2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що Позивач згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно з липня 2007 року є власником жилого будинку з гаражем, басейном та підвалом загальною площею 535,0 км. м, розташованим по АДРЕСА_1 Черкаського району Черкаської області (а.с. 15).

ОСОБА_2 отримані податкові повідомлення-рішення форми «Ф» від 28.12.2017 року:

- №31258-13, яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2015 рік в сумі 7 186,20 грн. (а.с. 11);

- №31257-13, яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2016 рік в сумі 36 437,40 грн. (а.с. 13).

22.01.2018 року ОСОБА_2 звернулася до ГУ ДФС у Черкаській області із заявою про проведення перерахунку сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та відкликання податкових повідомлень-рішень від 28.12.2017 року №31257-13 та №31258-13 (а.с. 69-70). За результатами розгляду даної заяви ГУ ДФС у Черкаській області листом від 30.01.2018 року №4218/23-00-13-0118 повідомлено ОСОБА_2 про те, що податкові зобов'язання розраховані вірно, у зв'язку з чим підстави для задоволення вимог заяви відсутні (а.с. 71-72).

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 4, 8, 10, 12, 266 ПК України, суд першої інстанції зазначив, що прийняття органом місцевого самоврядування у 2015 році рішення про встановлення податку та його ставки за правилами ПК України означає можливість введення його в дію не раніше наступного бюджетного року - 2016-ого. Крім того, встановлена рішенням органу місцевого самоврядування у липні 2015 року пільги щодо бази оподаткування має пріоритет у застосуванні попри положення ПК України, що діяли у 2016 році.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Приписи пп. 266.2.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За правилами пп. 266.3.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно пп. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

При цьому пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 ст. 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно пп. 266.7.2 п. 266.6 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.

Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Разом з тим, приймаючи податкове повідомлення-рішення від 28.12.2017 року №31258-13, Відповідач не врахував, що відповідно до ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

Пунктом 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому згідно п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст. 8 Податкового кодексу в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Приписи пп. 10.1.1 п. 10.1 та п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на майно в частині податку на майно, відмінного від земельної ділянки.

Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 ПК України).

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пп. 12.3.4 ПК України).

При цьому судовою колегією враховується, що відповідно до пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Приписи п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України визначають, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Згідно ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Як було зазначено раніше, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухвалений 28.12.2014 року, тобто після 15.07.2014 року, а податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, установлено у с. Геронимівка рішенням Герониміської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 26.01.2015 року №50-3/VI (а.с. 52-57), у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом змін та рішення з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Аналогічна позиція випливає зі змісту, зокрема, постанови Верховного Суду від 01.08.2018 року у справі №810/1349/17.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне врахувати у контексті розгляду даної справи висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 року у справі «Щокін проти України» та від 07.10.2011 року у справі «Серков проти України» позицію щодо необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що визначення ОСОБА_2 суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 7 186,20 грн., не відповідає положенням Податкового кодексу України та є протиправним, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 28.12.2017 року №31258-13 підлягає скасуванню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.12.2017 року №31257-13 з підстав, що рішенням Герониміської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 14.07.2015 року №57-5/VI зменшено базу оподаткування об'єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи, на 150 кв. м, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме рішення органу місцевого самоврядування, а не положення пп. «б» пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пп. «б» пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів.

При цьому, пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України надає право сільським, селищним, міським радам встановлювати пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової нерухомості для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Зі змісту пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб не надаються на об'єкт/об'єкти оподаткування, якщо площа такого/таких об'єкта/об'єктів перевищує п'ятикратний розмір неоподатковуваної площі, затвердженої рішенням органів місцевого самоврядування.

Приписи пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України визначають, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; ґ) за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів «а»-«г» цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).

Отже, збільшення на 25 000,00 грн. суми податку щодо нерухомого майна, про яке зазначено у пп. «ґ» пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України, відповідає нормам матеріального права, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

При цьому, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у 2016 році фізичним особам - платникам податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової нерухомості податок нараховується виходячи із бази оподаткування, зменшеної відповідно до пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України, з урахуванням обмежень, встановлених пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України, пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об'єктів (у разі її встановлення) та відповідної ставки податку.

Наведений висновок щодо застосування норм права узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.03.2018 року у справі №820/2895/17, а також спростовує посилання Апелянта на те, що у 2016 році ПК України не передбачав можливості встановлення органами місцевого самоврядування додаткової пільги щодо бази оподаткування.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, пп. «б» пп. 4.1 п. 4 Положення про місцеві податки, затвердженого рішенням Геронимівської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 14.07.2015 року №57-5/VI, передбачено, що база оподаткування об'єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи - платника податку, зменшується для житлового будинку - на 150 кв. м.

Відтак, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, повинен обраховуватися у тому числі виходячи з бази оподаткування, зменшеної на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

При цьому, у постанові від 03.04.2018 року у справі №802/1757/16-а Верховний Суд зазначив, що у разі перебування у власності фізичної особи одного об'єкта нерухомості (житлового будинку) податок обчислюється виходячи з загальної площі такого об'єкта, зменшеної відповідно до податкової пільги, та відповідної ставки податку.

Таким чином, оскільки у власності Позивача перебуває житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 535,0 кв. м, Відповідачем правильно визначено об'єкт оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виходячи саме із зазначеної площі.

Разом з тим, суд першої інстанції вірно підкреслив, що у даному випадку база оподаткування повинна зменшуватися на 150 кв. м., а не на 120 кв. м, як випливає зі змісту розрахунку податкового зобов'язання, доданого до податкового повідомлення-рішення від 28.12.2017 року №31257-13 (а.с. 14), у зв'язку з чим згаданий індивідуальний акт підлягає скасуванню як такий, розрахунки податкового зобов'язання в якому здійснені з порушенням норм чинного законодавства.

Крім того, судова колегія погоджується з твердженням ОСОБА_2 про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення складені із порушенням вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, оскільки згідно пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Водночас, як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані індивідуальні акти складені 28.12.2017 року щодо нарахування податкових зобов'язань за 2015 та 2016 роки.

Крім іншого, колегія суддів вважає обґрунтованим твердження Позивача про безпідставність посилання Апелянта на те, що ОСОБА_2 не зверталася з письмовою заявою до ГУ ДФС у Черкаській області для проведення звірки даних щодо розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку та нарахованої суми податку, оскільки, як було встановлено раніше, факт такого звернення Позивача та його розгляд Відповідачем встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами (а.с. 69-72).

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено « 21» серпня 2018 року.