Постанова № 76001405, 16.08.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2018 рокуЛьвів№ 876/5457/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Гуляка В.В., Судової- Хомюк Н.М.

з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Коломийської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Єврейська релігійна громада іудейського ортодоксального віросповідання про визнання незаконним та скасування пункту 9 рішення №86 від 10.01.1995, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року про повернення позовної заяви (суддя першої інстанції Скільський І.І., м. Івано-Франківськ),

ВСТАНОВИВ :

18 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Коломийської міської ради, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Єврейської релігійної громади іудейського ортодоксального віросповідання про визнання незаконним і скасування пункту 9 рішення Коломийської міської ради від 11.01.1995 року №86 «Про надання земельних ділянок підприємствам і організаціям міста» в частині визначення частини міського скверу площею 1,4 га по вул. Чехова територією меморіального кладовища та надання дозволу Коломийській єврейській релігійній громаді іудейського ортодоксального віросповідання на розроблення проекту впорядкування території меморіального кладовища.

22.05.2018 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду позовну заяву було залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом, серед іншого, надання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

06.06.2018 року позивач подав письмову заяву , в якій зазначив, що строк звернення до адміністративного суду не може вважатися пропущеним так як він довідався про існування оскаржуваного рішення з ухвали Коломийського міськрайонного суду від 01.03.2018 по справі про залучення в якості третьої особи без самостійних вимог. Вказав, що суд не вправі вирішувати питання про пропуск строку звернення до адміністративного суду у разі ствердження позивачем про те, що такий строк не пропущено. Зазначив, що позивач не знав та не міг знати про існування оскаржуваного рішення в інший спосіб, оскільки, ні прямо ні опосередковано не виступав суб'єктом відносин яких стосувалось ухвалене рішення.

Ухвалою Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року позовну заяву було повернуто ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

ОСОБА_1 подав апеялційну скаргу на вищевказане судове рішення, в якій вказав на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також на порушення норм процессуального права. Зазначив, що строк звернення до суду ним пропущено не було, адже дізнався про існування оскаржуваного рішення суб'єкта владних поноважень лише 1 березня 2018 року. Припущення суду про те, що позивач дізнався про рішення у квітні 2017 року необгрунтовані і не базуються на належних доказах. Вважає, що оскаржувана ухвала порушує його право на доступ до суду з урахуванням висновків Європейського суду з прав людини.

В судове засідання представники сторін не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому на підставі ч. 4 ст. 229 КАС України фіксація судового засідання технічними засобами не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Згідно частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч. 2 ст. 123 Кодексу).

Згідно пунктом 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Згідно статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частинами 2 та 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Позивач оскаржує п.9 рішення Коломийської міської ради №86 від 11.01.1995 року.

При цьому позовну заяву подано до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 18.05.2018. У позовній заяві позивач вказав, що про існування оскаржуваного рішення довідався тільки з матеріалів адміністративної справи №346/5491/17, що знаходяться на розгляді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, з ухвали про залучення його третьою особою 1 березня 2018 року.

Суд першої інстанції визнав це твердження таким, що не відповідає дійсності з таких мотивів.

Відповідно до долученої позивачем до матеріалів справи позовної заяви поданої до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області встановлено, що 26 лютого 2017 на території Єврейського меморіального кладовища невідомі особи на чолі з депутатом Коломийської міської ради Романюком Г. та бувшим міським головою ОСОБА_1 самочинно встановили хрест. Того ж дня було подано заяву про те, що голови обласного штабу «Правого сектору», центру національного відродження, конгресу Українських націоналістів, Коломийської організації «Народний рух», братства «АУН-УПА», незаконно встановили християнський хрест на території єврейського меморіального кладовища по вул. Чехова. В ході проведення поліцейської перевірки встановлено, що рішенням Коломийської міської ради від 13.12.2004 частину міського скверу площею 1.4 га по вул. Чехова визнано територією меморіального кладовища та надано дозвіл Коломийській єврейській релігійній громаді Іудейського ортодоксального віросповідання розробити проект впорядкування території меморіального кладовища, який отримано Коломийською міською радою 04.04.2017.

Відповідно до поданої позивачем ухвали Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області у справі № 346/5491/17 від 01.03.2018, ОСОБА_1 залучено до участі у справі за адміністративним позовом Єврейської релігійної громади іудейського ортодоксального віросповідання до Коломийської міської ради про зобов'язання до вчинення дій, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Вказаною ухвалою судом витребувано з Матеївецької об'єднаної територіальної громади Коломийського району матеріали адміністративної справи які направлялись Коломийським ВП ГУНП на розгляд адміністративної комісії Матеївецької сільської ради Коломийського району у квітні 2017 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за статею 186 КУпАП.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що про оскаржуване рішення Коломийської міської ради від 11.01.1995 року позивачу стало відомо у квітні 2017 на час розгляду матеріалів адміністративної справи які направлялись Коломийським ВП ГУНП на розгляд адміністративної комісії Матеївецької сільської ради Коломийського району, про притягнення його до адміністративної відповідальності за статею 186 КУпАП.

Разом з тим, а матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 досліджувалось рішення Коломийської міської ради від 11.01.1995 року №86 «Про надання земельних ділянок підприємствам і організаціям міста» про визначення частини міського скверу площею 1,4 га по вул. Чехова територією меморіального кладовища та надання дозволу Коломийській єврейській релігійній громаді іудейського ортодоксального віросповідання на розроблення проекту впорядкування території кладовища. Також відсутні будь-які докази того, що позивач був з ним ознайомлений під час розгляду справи про адміністративне правопорушення або йому було повідомлено про існування зазначеного рішення.

Тобто суд першої інстанції зробив такий висновок на підставі припущень без витребовування та дослідження відповідних письмових доказів, зокрема відсутні докази того, що в матеріалах цього адміністративного провадження наявна копія оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування або посилання на нього.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого та передчасного висновку про обізнаність позивача з оскаржуваним рішенням саме з квітня 2017 року, який не підтверджений матеріалами справи.

У справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення». У справі Bellet v. Fгапсе Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, належним чином не врахував доводи позивача, не з'ясував, не дослідив та не дав правову оцінку вказаним обставинам, що призвело до порушення права на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (в аспекті доступу до суду).

Отже доводи апелянта заслуговують на увагу.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання та є підставою для скасування ухвали суду з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст.ст. 243, 312, 320, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити, ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року про повернення позовної заяви у справі № 809/866/18 - скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. В. Гуляк Н. М. Судова-Хомюк Повний тескт складено 22.08.2018