Постанова № 76001225, 21.08.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року справа №812/851/18

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Ястребової Л.В.,

суддів Компанієць І.Д., Міронової Г.М.,

секретар Терзі Д.А.,

за участі представника відповідача - Ганзія С.В. (діє за довіреністю), розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції - Пляшкова К.О.) від 21 червня 2018 року (повне рішення складено 02 липня 2018 року) по справі №812/851/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «ЛІА» ЛТД до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 12.03.2018 року № 0009301206 на суму 2368921,86 грн., у тому числі за основним платежем 1895142,29 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 473785,57 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДФС у Луганській області від 12.03.2018 року № 0009301206 та вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач, посилаючись на ст.. 34, 17 Закону України «Про оренду землі» вважає, що судом першої інстанції не було встановлено факт розірвання Договору оренди, оскільки у Державному реєстрі не зареєстрована додаткова угода про розірвання договору до Договору оренди. Також наголошує на тому, що порядок звільнення від сплати за використання земельними ділянками Законом № 1669 не визначений, а ст.. 6 цього Закону суперечить нормам Податкового кодексу України, який є спеціальним законом, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів. Вважає, що судом скасовані донараховані податкові зобов'язання та штрафні санкції з орендної плати за земельні ділянками державної та комунальної власності за період з 07.06.2016 по грудень 2017 року, коли норми ст.. 6 Закону № 1669 не розповсюджувалися на Позивача.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позовних вимог - відмовити; проти розгляду справи за відсутності представника позивача не заперечував.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи встановлено, що позивач є юридичною особою, місцезнаходження: 93600, Луганська область, Станично-Луганський район, смт Станиця Луганська, вул. Леніна, б. 53, код ЄРДПОУ 20163224 та знаходиться на податковому обліку у ДПІ у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області.

Між позивачем та Сєвєродонецькою міською радою 13.12.2006 р. укладено договір оренди земельних ділянок № 040641900461, державна реєстрація від 18.12.2006р. за № 040641900461, згідно якого передано в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 3,1433 га, розташовану за адресою: місто Сєвєродонецьк, проспект Радянський (Центральний), будинок 46, квартал 48, що підтверджено копією договору оренди землі (арк. спр. 135-136) та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 30.03.2018 № 119072361 (а. с. 101-110).

10.04.2006 року між Сєвєродонецькою міською радою (орендодавець) та ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД (орендар) укладений договір оренди землі від 10.04.2006 № 040641900133, державна реєстрація від 11.04.2006 № 040641900133 , відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю строком на 25 років земельну ділянку площею 0,3937 га, розташовану за адресою: місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок 44, що підтверджено копією договору оренди землі (арк. спр. 129-130) та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 30.03.2018 № 119072361 (а. с. 85-100).

Відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у деклараціях по орендній платі за земельні ділянки державної або комунальної власності за 2015-2017 роки, за результатами якої складено акт від 06.02.2018 року № 277/12-32-06/20163224.

Не погодившись з актом перевірки від 06.02.2018 № 277/12-32-12-06/20163224 ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД подано заперечення від 22.02.2018 № 108 (а. с. 22-25), за результатами розгляду яких ГУ ДФС у Луганській області рішенням від 05.03.2018 за № 1185/10/12-32-12-06-15 залишило без змін висновки акту перевірки (а. с. 26-28).

За наслідками Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.02.2018 року № 0009301206 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на 2368927 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням на 1895142,29 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 473785,57 грн. (а.с. 10).

Підставою для прийняття спірного рішення послужив висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 123.1статті 123 Податкового кодексу України, неподання податкової звітності з плати за землю за 2017 рік в порушення пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України, відповідальність передбачена пунктом 120.1 статті 120 Податкового кодексу України.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК), Земельним кодексом України (далі - ЗК), Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII) .

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21.03.2016 позивач за договором купівлі-продажу відчужив 95/100 часток будівлі супермаркету «Абсолют», за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, 44, розташований на земельній ділянці Сєвєродонецької міської ради (а.с. 128).

Рішенням Сєвєродонецької міської ради від 21.07.2016 № 516 припинено ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД право оренди та договір оренди від 10.04.2006 № 040641900133 на земельну ділянку, розташовану за адресою: місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок 44, у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно іншими особами (а. с. 165-166).

Інформацією з Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 30.03.2018 за № 119075402 підтверджено перехід права власності на нерухоме майно та припинення права оренди земельною ділянкою позивачем. (а. с. 85-100).

За пунктом 287.7 статті 287 ПК (редакції Закону України від 28.12.2014 р. №71-VIII, що діє з 01.01.2015 р.), при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У частинах першій та другій статті 120 ЗК встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 ЦК.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Право власності відповідно договору купівлі-продажу 95/100 часток будівлі супермаркету «Абсолют» зареєстровано у державному реєстрі 21.02.2016 (а.с. 86 зв.).

За таких обставин, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про те, що оскільки до нових власників об'єктів нерухомого майна від позивача перейшов і обов'язок сплачувати плату за землю у формі земельного податку - за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ними нерухоме майно, то у зв'язку з цим, у позивача відсутній обов'язок сплати орендної плати за користування земельної ділянки, розташованої у м. Сєвєродонецьк, пр.. Гвардійський, б. 44 за період з 21.03.2016 року по 31.12.2017 року.

Що стосується доводів відповідача щодо відсутності порядку застосування зазначених у ст.. 6 Закону № 1669 податкових пільг, та не внесення відповідних змін до податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII (надалі Закон №1669) період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014року. На час вирішення справи Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався.

На виконання Закону №1669 розпорядженнями Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року та від 02.12.2015р. №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція до якого включено,зокрема, м. Сєвєродонецьк Луганської області.

Статтею 6 Закону№1669 (в редакції, чинної до 08.06.2016р.) встановлено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Згідно частини 3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, суб'єкти господарювання, які здійснювали діяльність на території проведення антитерористичної операції, в силу норм ст. 6 Закону№1669, звільнені від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Оскільки земельна ділянка позивача розташована на території м. Сєвєродонецьк Луганської області, тобто на території проведення АТО, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ Виробничо-комерційна фірма «ЛІА» ЛТД у період з 14.04.2014р. по 07.06.2016р. включно звільнялося від плати за землю за цими земельними ділянками в силу статті 6 Закону № 1669-VII, а тому правомірно задоволено позов.

Судом першої інстанції також правомірно було враховано позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 14.01.2010 року (набуло статусу остаточного 14.01.2001 року) в справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), в п. 57 якого Суд зазначив, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Повний текст постанови складений 21 серпня 2018 року.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року по справі №812/851/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Л.В. Ястребова

Судді: І.Д. Компанієць

Г.М. Міронова