Постанова № 76000922, 16.08.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2018 р. Справа № 920/1121/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О.

при секретарі судового засідання Марченко В.О.

за участю представників:

позивача - Цуканов В.В., довіреність від 04.01.2018

1-го відповідача - не з'явився

2-го відповідача - не з'явився

3-х осіб - не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства "Едельвейс-2007", с. Слобода Буринського району Cумської області (вх.№1429 С/2-6)

на рішення господарського суду Сумської області від 06.06.2018 по справі №920/1121/17 (суддя Котельницька В.Л., повний текст рішення складено 18.06.2018)

за позовом Фермерського господарства "Едельвейс-2007", с. Слобода Буринського району Cумської області

до 1) Буринської районної державної адміністрації Сумської області, м. Буринь Сумської області;

2) Селянського фермерського господарства "Рябоконь", м. Буринь Сумської області

про визнання договорів оренди землі недійсними,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 (Сумська область, Буринський район, с. Гвинтове), ОСОБА_3 (Сумська область, м. Путивль),

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року Фермерське господарство "Едельвейс-2007" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Буринської районної державної адміністрації Сумської області та Селянського фермерського господарства "Рябоконь" про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Буринської районної державної адміністрації №280 від 22.06.2006 та визнання недійсним договору №63 від 04.07.2006 оренди землі, укладеного між Буринською районною державною адміністрацією і Селянським фермерським господарством "Рябоконь", в тому числі додаткової угоди від 12.09.2013 №28 до вказаного договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що у нього в користуванні на підставі договорів оренди, укладених з фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, знаходяться земельні ділянки на території Гвинтівської сільської ради Буринського району Сумської області. Разом з тим, відповідачами було укладено договір оренди земель на території Гвинтівської сільської ради Буринського району Сумської області від 04.07.2006 №63 (невитребувані паї), відповідно до умов якого на підставі розпорядження голови Буринської районної державної адміністрації №280 від 22.06.2006 перший відповідач передав у строкове платне користування другому відповідачеві земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 78,08 га ріллі із земель невитребуваних паїв. Додатком 1 до вказаного Договору є план земельної ділянки, яка надається в оренду. Договір продовжувався сторонами у 2011 -2013 роках. Зокрема 12.09.2013 укладено Додаткову угоду №28 до Договору згідно якої строк дії Договору встановлюється до 31.12.2014 з можливістю пролонгації на 1 рік в умовах того, що відповідне розпорядження орендодавцем не приймалось. Позивач зазначав, що при укладенні оскаржуваного Договору у 2006 році було порушено норми діючого на той час законодавства, оскільки органом державно влади передано в оренду земельні частки (паї), які вже були розподіленими, тобто втратили статус нерозподілених (невитребуваних).

Крім того позивач наголошував, що використання другим відповідачем орендованих земельних ділянок єдиними масивом перешкоджає позивачу самому використовувати орендовані ним у фізичних осіб земельні ділянки за цільовим призначенням.

Рішенням господарського суду Сумської області від 06.06.2018 по справі №920/1121/17 в задоволенні позову відмовлено.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 06.06.2018 по справі №920/1121/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Фермерського господарства "Едельвейс-2007" задовольнити.

Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт наголошує на тому, що місцевим господарським судом не досліджено ряд обставин, що спричинило порушення норм матеріального права, а саме: не досліджено предмет договору та додаткових угод; обставини укладення, порядок укладення оскаржуваного договору, додаткових угод; достатність наявного обсягу повноважень у Буринської РДА щодо предмету договору в частині фактичного володіння та прав розпоряджатися ним; статус переданих в оренду земель (визначення терміну «нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки»); обставини реєстрації Договору оренди та Додаткових угод, укладення додаткової угоди від 12.09.2013 року № 28.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що згідно Договору та Додаткових угод до Договору, в оренду надавалась земельна ділянка, а не земельні частки (паї), що, крім іншого, впливає на порядок передання земельної ділянки в оренду та державної реєстрації Договору/Додаткової угоди до Договору. Разом з тим, фактично ж в оренду було передано велика кількість виділених у 2004 році в натурі на місцевості земельних ділянок (що мали кадастрові номери та визначених уповноваженою особою власників). Також вважає, що на момент укладення договорів оренди, у володінні Буринської РДА були відсутні землі, що стали предметом оскаржуваного договору, оскільки вони перебували у володінні Гвинтівської сільської ради та не могли бути предметом розпорядження Райдержадміністрацією. Також, посилаючись на Указ Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.95 р. N 720/95, Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" N 899-ІУ від 05.06.2003, Порядок організації робіт та методика розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затверджений Постановою Кабінету Міністрів України N 122 від 04.02.2004, Постанову Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 за N119 Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), , скаржник вважає, що перший відповідач при виданні оскаржуваного розпорядження та укладенні оскаржуваного Договору оренди, Додаткових угод, самостійно, без погодження з фізичними особами - власниками сертифікатів, розпорядився землею, на яку не мав права користування, розпорядження, а з урахуванням того, що у 2004 Буринська райдержадміністрація передала Гвинтівській сільській раді всі землі, що є предметом оспорюваного правочину (Акт про передачу та прийом земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) від 05.05.2004 року (т.2 а.с.128) то, і фактичного володіння землею у першого відповідача не було. Крім того, скаржник зазначає, що згідно ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, однак, Гвинтівська сільська рада Буринського району Сумської області не відноситься до переліку органів реєстрації речових прав, визначеного ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на 12.09.2013 р.(день укладення додаткової угоди до Договору оренди), отже, оспорюваний Договір укладений у 2006 році вірно пройшов реєстрацію, але в подальшому припинився, через те, що додаткова угода від 2011 року не була зареєстрована. Додаткова ж угода від 2013 є недійсною через ту обставину, що не можна продовжити договір, що припинився за строком його дії.

Щодо порушення прав позивача існуванням і дією оскаржуваного договору оренди, додаткової угоди та розпорядження райдержадміністрації, скаржник зазначає, що земельні ділянки, які знаходяться у користуванні ФГ «Едельвейс-2007» на підставі договорів оренди, знаходяться у масиві саме тих витребуваних паїв, що були незаконно передані у користування СФГ «Рябоконь», що робить неможливим їх використання. Крім того у користуванні ФГ «Едельвейс-2007» знаходяться земельні ділянки, які розташовані навколо масиву витребуваних паїв, а існування розпорядження та договору оренди з СФГ «Рябоконь» унеможливлює укладення з власниками паїв договорів оренди з метою обробки одночасно земельних ділянок, які знаходяться в середині та навколо масиву, переданого в оренду СФГ «Рябоконь». Таким чином визнання незаконним та скасування оскаржуваного договору надасть ФГ «Едельвейс-2007» можливість у законний спосіб використовувати орендовані земельні ділянки та можливість отримати у користування земельні ділянки для ведення власної господарської діяльності для збільшення обсягів виробництва. Крім того, земельні ділянки, які перебували у оренді ФГ «Едельвейс-2007» без погодження з останнім, використовувались СФГ «Рябоконь», що підтверджується протоколами допиту свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (т.1 а.с.90-97). Також зазначає, що у зв'язку із незаконністю розпорядження про передачу в оренду СФГ «Рябоконь» земельних ділянок, а як наслідок і недійсності договору оренди, ФГ «Едельвейс-2007» позбавлено можливості у законний спосіб встановити сервітут для можливості безперешкодно користуватися земельними ділянками, які перебувають у масиві земельних ділянок, якими користується СФГ «Рябоконь» на підставі оспорюваного договору.

Таким чином, скаржник вважає, що ФГ «Едельвейс-2007», маючи право користування орендованими земельними ділянками та сплачуючи за оренду земельних ділянок, фактично позбавлений можливості їх використання, зазнаючи збитків у виді упущеної вигоди.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ «Едельвейс-2007» на рішення господарського суду Сумської області від 06.06.2018 по справі №920/1121/17 та призначено її розгляд на 16.08.2018.

В судове засідання 16.08.2018 представники 1-го та 2-го відповідачів та третіх осіб не з'явились, про час, день та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. При цьому, копія ухвали суду апеляційної інстанції від 23.07.2018, направлена на адресу СФГ «Рябоконь», яка зазначена 2-м відповідачем в матеріалах справи та підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута поштовим відділенням на адресу суду із позначкою «За зазначеною адресою не проживає».

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вжито необхідних заходів щодо належного повідомлення СФГ «Рябоконь» про розгляд справи №920/1121/17 у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи, що частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників інших сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 04.07.2006 між Буринською районною державною адміністрацією (орендодавцем) та Селянським (фермерським) господарством "Рябоконь" (орендарем) на підставі розпорядження голови Буринської районної державної адміністрації від 22.06.2006 №280, укладено договір оренди землі (невитребуваних паїв) №63.

У відповідності до п. 1 договору оренди, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Гвинтівської сільської ради.

Пунктом 2 цього договору встановлено, що в оренду передається земельна ділянка площею 78,08га, у тому числі 78,08га ріллі із земель невитребуваних паїв.

Умовами п. 15 договору передбачено передачу земельної ділянки без розроблення проекту її відведення.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов або розірвання договору . Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем. (п. 35 договору)

04.07.2006р. Буринська районна державна адміністрація на підставі акта приймання-передачі земельних ділянок передала Селянському (фермерському) господарству "Рябоконь" земельну ділянку площею 78,08га. (а.с. 118 т. 1)

Вказаний договір зареєстровано у Буринському районному відділі Сумської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" від 17.07.2006р. №040662701292.

19.05.2011 між сторонами було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди та, між іншого, визначено, що договір укладено до 01.07.2012 року. (а.с. 119 т. 1).

03.07.2012р. між сторонами договору укладена додаткова угода про внесення змін до договору оренди земельних ділянок невитребуваних паїв від 04.07.2006р. №63, зареєстрованого у Буринському районному відділі Сумської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", якою внесено зміни до пунктів 2,4,5,6 договору від 04.07.2006р. №63, зокрема, щодо площі земельної ділянки, її грошової оцінки та строку оренди. (т.1,а.с.21,22).

12.09.2013р. між тими ж сторонами укладена додаткова угода про внесення змін до договору оренди земельних ділянок невитребуваних паїв від 04.07.2006р. №63, пунктом 1 якої викладено у новій редакції пункт 5 договору: «Договір укладено до 31.12.2014р. Після спливу терміну дії договору, якщо сторони не повідомили письмово одна одну про інше, договір поновлюється на тих же умовах терміном на один рік. Відповідно до ст.. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», земельні ділянки передаються в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками свідоцтва про право власності на нерухоме майно на земельну ділянку. Орендарю при появі спадкоємців та оформленні спадщини на невиребувані земельні частки ( паї) вносити відповідні зміни до договору оренди землі.»

15.04.2016 між сторонами до спірного договору було укладено додаткову угоду №6, якою, внесено зміни до п. 2 договору про оренду земельної ділянки від 04.07.2006 №63 та змінено площу орендованої земельної ділянки з "74,5147" на "56,7110".

Викладено у новій редакції пункт 5 договору: «Договір укладено до 31.12.2026р. Після спливу терміну дії договору, якщо сторони не повідомили письмово одна одну про інше, договір поновлюється на тих же умовах терміном на 10 років. Відповідно до ст.. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», земельні ділянки передаються в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками свідоцтва про право власності на нерухоме майно на земельну ділянку. Орендарю при появі спадкоємців та оформленні спадщини на невиребувані земельні частки ( паї) вносити відповідні зміни до договору оренди землі.»

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини дії оскаржуваного договору оренди від 04.07.2006 №63 були предметом розгляду господарськими судами по справі №920/945/15.

Так, постановю Харківського апеляційного господарського суду від 18.01.2016 по справі №920/945/15 визнано незаконним та скасовано розпорядження Буринської районної державної адміністрації від 26.12.2014р. №644-ОД "Про надання в оренду терміном на 10 років ФГ "Едельвейс-2007" земельних ділянок невитребуваних часток (паїв) за межами населених пунктів на території Гвинтівської сільської ради". Визнано недійсним договір оренди невитребуваних земельних часток (паїв) від 26.12.2014р. №46, зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Гвинтівської сільської ради Буринського району Сумської області за №1 від 05.01.2015р.

Судом апеляційної інстанції по даній справі встановлено, що на підставі розпорядження Буринської районної державної адміністрації від 26.12.2014р. №644-ОД між ФГ "Едельвейс-2007" та 1-м відповідачем укладений договір оренди невитребуваних земельних часток (паїв) від 26.12.2014р. №46, які були перебували в оренді у СФГ "Рябоконь" на підставі договорів оренди землі (невитребуваних паїв) від 04.07.2006р. №63, №64 та від 06.05.2009р. №63 зі змінами та доповненнями, а отже дані обставини у відповідності до вимог статті 35ГПК України є встановленими та не підлягають доказуванню.

Також судом встановлено, що спірне розпорядження Буринської районної державної адміністрації, яким встановлено надати ФГ "Едельвейс-2007" в оренду на 10 років земельні ділянки площею 167,85га із земель невитребуваних часток (паїв) за межами населених пунктів на території Гвинтівської сільської ради, прийнято 26.12.2014р., тобто до закінчення строку дії договорів оренди від 04.07.2006р. №63, №64 та від 06.05.2009р. №63, зі змінами та доповненнями, за якими ці земельні ділянки перебували в оренді у СФГ "Рябоконь" та без його повідомлення про те, що договори не будуть продовжені на новий строк і, відповідно, про зобов'язання повернути орендовані земельні ділянки.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент винесення виконуючим обов'язки голови Буринської районної державної адміністрації розпорядження №644-ОД, яким встановлено надати ФГ "Едельвейс-2007" в оренду, терміном на 10 років, земельні ділянки загальною площею 167,85га із земель невитребуваних часток (паїв) за межами населених пунктів на території Гвинтівської сільської ради, та визначено ФГ "Едельвейс-2007" 2-х місячний строк на оформлення права оренди землі, та на момент набрання чинності оскаржуваного договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв) від 26.12.2014р. №46, вказані земельні ділянки перебували в оренді у СФГ "Рябоконь" на підставі договорів оренди від 04.07.2006р. №63, №64 та від 06.05.2009р. №63, які не припинили свою дію, а отже перебували на законних підставах у користуванні СФГ "Рябоконь" і, відповідно, не були повернуті Буринській районній державній адміністрації.

Звертаючись до господарського суду позивач зазначав, що на теперішній час в користуванні ФГ «Едельвейс-2007» знаходяться земельні ділянки на території Гвинтівської сільської ради Буринського району Сумської області. Підставою використання земельних ділянок є договори оренди, укладені з фізичними особами - ОСОБА_2, пай НОМЕР_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2, договір укладено 16.10.2015, та ОСОБА_3, пай НОМЕР_3, кадастровий номер НОМЕР_4, договір укладено 01.04.2014. Водночас, дією розпорядження голови Буринської районної державної адміністрації від 22.06.2006 №280 та укладенням договору №63 від 04.07.2006 оренди землі, а також додаткової угоди від 12.09.2013 №28 до вказаного договору, порушуються права та інтереси ФГ «Едельвейс-2007» як користувача вказаними орендованими земельними ділянками, оскільки земельні ділянки знаходяться у масиві та навколо масиву саме тих витребуваних паїв, що передані у користування СФГ «Рябоконь», що робить неможливим їх використання позивачем. Крім того, позивач вважав, що незаконність розпорядження №280 від 22.06.2006 та договору оренди №63 від 04.07.2006, позбавляє ФГ «Едельвейс-2007» у законний спосіб встановити сервітут для можливості безперешкодного користування земельними дялінками, які перебувають у масиві земельних ділянок, якими користується СФГ «Рябоконь» на підставі спірного договору.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задовленні позовних вимог, дійшов висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав та не доведено суду факту порушення даних прав та законних інтересів відповідачами у справі шляхом укладення оскаржуваного договору оренди та видання розпорядження голови райдержадміністрації; неперебування спірних ділянок в оренді другого відповідача не змінить характеристик орендованих позивачем земельних ділянок на місцевості (в натурі) і не дасть йому права користування іншими земельними ділянками крім тих, які він орендує на законних підставах, а для вирішення питання користування суміжними земельними ділянками для забезпечення користування власною (орендованою) земельною ділянкою існує, зокрема, інститут земельних сервітутів, які законодавцем і передбачено для подібних випадків; спірне розпорядження прийнято органом державної виконавчої влади у межах його компетенції та відповідає вимогам законодавства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до положень частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом, не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі № 6-3005цс15, від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16.

Досліджуючи правові підстави порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є вимога ФГ «Едельвейс-2007» про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Буринської районної державної адміністрації №280 від 22.06.2006 та визнання недійсним договору №63 від 04.07.2006 оренди землі, укладеного між Буринською районною державною адміністрацією і Селянським фермерським господарством "Рябоконь", в тому числі додаткової угоди від 12.09.2013 №28 до вказаного договору.

Підставою позову є те, що спірним розпорядженням та укладеним договором та додатковою угодою до нього порушується право позивача на користування земельними ділянками, які знаходяться в оренді ФГ «Едельвейс-2007» на підставі договорів, укладених у з власниками земельних паїв НОМЕР_1 та НОМЕР_3 фізичними особами - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у 2014 та 2015 роках, оскільки позивач, по- перше, не може встановити сервітут, щоб використати орендовані земельні діляки за цільовим призначенням, по - друге, не може укласти договори оренди з іншими особами, яким належить право на земельну частку (пай).

У звязку з цим, колегія суддів вважає за необхідне дослідити питання щодо правового статусу спірних земельних ділянок, які знаходяться в оренді СФГ «Рябоконь» за укладеним на підставі спірного розпорядження договором оренди та додатковою угодою до нього.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ст. 80 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч.3 ст. 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, відповідно до ст.124 Земельного кодексу України, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Поряд з цим, 08.08.1995 Президентом України було прийнято Указ «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», якого було встановлено, що, з метою забезпечення реалізації невідкладних заходів щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств підлягають паюванню.

Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Розміри земельної частки (паю) обчислюються комісіями, утвореними у підприємствах, кооперативах, товариствах з числа їх працівників. Рішення щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству, кооперативу, товариству окремо приймається районною державною адміністрацією.

Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

В подальшому, організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками було конкретизовано в Законі України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Зокрема, вказаним Законом визначалось, що розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності - шляхом жеребкування.

Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі.

Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Колегією суддів встановлено, що на виконання вимог Указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"виконання Указу Президента України №720 та Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", розпаювання земель колишнього САПТЗТ «Нива» у даній справі відбувалось наступним чином.

Так, 27.12.1999 року, за результатом розгляду клопотання загальних зборів членів сільськогосподарських товариств району про надання дозволу на видачу земельних сертифікатів за рахунок земель резервного фонду, головою Буринської районної державної адміністрації Сумської області було видано розпорядження №346 «Про видачу земельних сертифікатів членам сільського сподарських підприємств», яким вирішено видати членам сільськогосподарського підприємства «Нива» земельні сертифікати на право на земельну частку (пай) за рахунок земель резервного фонду, які знаходяться в постійному користуванні вказаного товариства.

Зобов'язано відповідні сільські ради передати у спільну часткову (колективну) власність необхідну площу земель резервного фонду.

Зобов'язано відділ земельних ресурсів визначити по кожному господарству площу земель резервного фонду у фізичних гектарах, необхідну для передачі у спільну часткову (колективну) власність та паюваня між громадянами та внести зміни до державних актів, виданих раніше господарствам.

06.02.2004 року відбулися збори власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) із земель колективної власності колишнього САПТЗТ «Нива» Буринського району Сумської області, на яких відповідно до протоколу загальних зборів №1 прийнято рішення погодити розроблену ДП «Сумський інститут землеустрою» технічну документацію із землеустрою по складанню державних актів на право власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв) із земель колективної власності колишнього САПТЗТ «Нива» на території Гвинтівської селищної ради.

Крім того, на вказаних зборах здійснено розподіл земельних ділянок (паїв) між власниками сертифікатів з урахуванням матеріалів закріплення земельних масивів за громадянами в 2000 році, згідно списку, що являється додатком №1. Сільського голову уповноважено прийняти в натурі (на місцевості) земельні частки (паї) єдиним масивом.

Додатком №1 до протоколу загальних зборів земельні ділянки (паї) було складено список власників сертифікатів земельні частки (паї), відповідно до якого земельні ділянки (паї) були розподілені між 1091 особами - власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай). (а.с. 60 т. 1)

Рішенням 12 сесії Гвинтівської селищної ради Буринського району Сумської області 24 скликання від 13.02.2004 року погоджено технічну документацію із землеустрою по складанню державних актів на право власності на земельні ділянки власникам сертифікатів на право приватної власності на земельну частку (пай) колишнього САПТЗТ «Нива», а також погоджено схему розташування земельних ділянок та номерів їх власників за списком -Додаток №1 до рішення сесії.

Вирішено клопотати перед райдержадміністрацією про затвердження технічної документації із землеустрою по складанню державних актів на земельні ділянки 1091 власнику сертифікатів. (а.с. 163 т. 1)

Додатком №1 до рішення сесії, між власниками сертифікатів затверджено розподіл земельних паїв колишнього САПТЗТ «Нива» між учасниками товариства із зазначенням серії та номеру отриманого сертифікату та номеру земельної ділянки. (а.с. 107 т. 2)

Розпорядженням голови Буринської райдержадміністрації Сумської області №161 від 15.04.2004 за погодженням з Гвинтівською селищною радою було затверджено зведений список громадян-власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) на території Гвинтівської селищної ради (колишнє САПТЗТ «Нива» ) в кількості 1091 осособи. (а.с. 121 т. 2)

Розпорядженням голови Буринської райдержадміністрації Сумської області №175 від 26.04.2004 було затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв) із земель колективної власності членів колишнього САПТЗТ «Нива» та вирішено здійснити виділення в натурі (на місцевості)земельних часток (паїв) єдиним масивом згідно з додатком. Зобов'язно видати 1091 громадянину-власнику земельних часток (паїв) державні акти на право приватної власності на землю взамін сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Додатком №1 до розпорядження №175 від 26.04.2004 затверджено список громадян-власників земельних сертифікатів на земельну частку (пай) членів колишнього САПТЗТ «Нива» в межах Гвинтівської сільської ради Буринського району, яким передано у приватну власність земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

05.05.2004 земельні частки (паї) були передані власникам сертифікатів на право земельну частку (пай) із земель колективної власності САПТЗТ «Нива», про що складено відповідний Акт про передачу та прийом земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості). (а.с. 128 т. 2)

Згідного Акту, за бажанням громадян (протокол загальних зборів власників права на земельну частку (пай)), відповідно до п. 9 перехідних положень Земельного кодексу України, виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) здійснено єдиним масивом. При цьому, з місцем розташування земельних часток (паїв) відповідно до проекту організації території та наявними на них сервітутами і обмеженнями ознайомлені всі учасники земельних часток (паїв) , що засвідчено їхніми підписами у відповідній графі додатку до протоколу загальних зборів про розподіл земельних часток (паїв) між власниками права на земельну частку (пай). (а.с. 128 т. 2)

Таким чином, встановлені по справі обставини свідчать, що угіддя, які знаходились у колективній власності колишнього САПТЗТ «Нива» були розпайовані між учасниками вказаного товариства, про що вони отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок, розподілені між власниками земельних часток (паїв), а в подальшому були віділені громадянам в натурі (на місцевості) єдиним масивом. У зв'язку з цим, земельні ділянки набули правового статусу розподілених земельних ділянок (паїв), які до моменту отримання державного акту на право власності класифікуються як не витребувані.

Як вбачається з плану земельної ділянки , що є додатком до спірного договору оренди, особи, земельні частки (паї) яких були передані у користування СФГ «Рябоконь» за спірним договором оренди, із зазначенням їх номерів, отримали сертифікати та прийняли участь у розподілі земельних ділянок.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що всі особи, земельні паї яких на даний час перебувають в користування СФГ «Рябоконь» на підставі спірного договору оренди ( відповідно списку, наданого Буринською РДА (т. 1 а.с. 59-60), також отримали сертифікати на земельні ділянки (паї) та прийняли участь у розподілі паїв, що підтверджується списком осіб, які отримали сертифікати, та протоколом №1 загальних зборів від 06.02.2004.

При цьому, Перехідними положеннями Закону України "Про оренду землі" встановлено, що громадяни - власникі сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право на укладення договорів оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Отже, в контексті наведених норм, сертифікати на право на земельну частку (пай) прирівняні до правовстановлюючих документів та засвідчують право власників таких сертифікатів, які взяли участь у розподілі земельних часток, самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися земельною часткою (паєм), що узгоджується з положеннями п. 3 Указу Президента України № 1529/99 від 03.12.1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки".

Як встановлено пунктом 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 р. N 122 ( далі Порядок), нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї) передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

З викладеного вбачається, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки - частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних рад та адміністрацій, а відтак надання таких ділянок у користування здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування відповідно до наданих їм повноважень та до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Дослідженням спірного договору встановлено, що на підставі розпорядження голови Буринської районної держадміністрації №280 від 22.06.2006, в оренду Селянському (фермерському) господарству "Рябоконь" було передано земельна ділянка загальною площею 78,08 га, у тому числі 78,08 га ріллі із земель не витребуваних паїв.

Згідно з роз'ясненнями Дрежавного комітету України із земельних ресурсів, (не витребувані) земельні частки (паї) відносяться до земель приватної власності , тому передача в оренду таких паїв зачіпає тільки інтереси осіб, яким вони належать, тобто пайщиків, про що також було зазначено відповідачами в спірній додатковій угоді, якою сторони виклали п. 5 спірного договору у наступній редакції: «Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», земельні ділянки передаються в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками свідоцтва про право власності на нерухоме майно на земельну ділянку. Орендарю при появі спадкоємців та оформленні спадщини на невитребувані земельні частки ( паї) вносити відповідні зміни до договору оренди землі.»

При цьому, після того як на підставі державного акта землю безкоштовно передали у власність членів колишнього САПТЗТ «Нива», визначили розмір частки (паю) землі, що припадає на кожного з членів КСП, їм видали сертифікати на частки, земля залишається в користуванні всіх членів цих об'єднань на праві спільної часткової власності. Кожний власник, маючи сертифікат, вправі в будь-який час одержати свою частку (пай) землі. У звязку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що передання в оренду розподілених земельних часток (паїв) фізичних осіб, які мають сертифікат на право на земельну частку (пай), може зачіпати інтереси лише осіб, яким вони належать, тобто тільки пайщиків та може мати негативні наслідки лише для них.

У зв'язку з цим, не може бути прийнято до уваги посилання скаржника на порушення спірним договором його права на користування орендованими у фізичних осіб - власників земельних паїв, оскільки надання на підставі спірного розпорядження в оренду невитребуваних, але розподілених земельних паїв може зачіпати, в першу чергу, права власників земельних сертифікатів, які в силу перехідних положень Закону України "Про оренду землі" мають самостійне право на укладення договорів оренди таких земельних ділянок. Після ж виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), договір оренди землі власником сертифікату переукладається відповідно до отриманого ним державного акта на право власності на земельну ділянку.

При цьому, відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною.

Указом Президента України від 08.08.95 № 720/95 акціонерам сільськогосподарського акціонерного товариства гарантовано право на отримання земельного паю, а в подальшому - на виділення його в натурі та оформлення у приватну власність, і тому за наявності звернень акціонерів з проханням виділити земельні паї в натурі та надати їм землю для ведення особистого селянського господарства укладення договору оренди землі з іншими особами є неправомірним, що, в свою чергу, може бути підставою для визнання відповідного договору оренди недійсним у судовому порядку.

Таким чином, в разі якщо власник сертифікату дійде висновку, що укладенням спірного договору порушено його право як особи, що має право на володіння, користування та розпорядження земельною часткою (паєм), для відновлення свого порушеного права він не позбавлений на особисте звернення до суду з метою визнання недійсним договору оренди, укладеного між першим та другим відповідачами.

Разом з тим, згідно з умовами спірного договору оренди, з урахуванням додаткової угоди до нього від 12.09.2013 №28, земельні ділянки передаються в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками свідоцтва про право власності на нерухоме майно на земельну ділянку, а орендар при появі спадкоємців та оформленні спадщини на невиребувані земельні частки ( паї) вносить відповідні зміни до договору оренди землі.

Доводячи суду свій статус заінтересованої особи позивач виходить з того, що перебування земельних ділянок в оренді другого відповідача, перешкоджає йому користуватися земельними ділянками, які він орендує у фізичних осіб та які знаходяться безпосередньо в масиві земельних ділянок, орендованих другим відповідачем.

Водночас, колегія суддів вважає правомірною правову позицію суду першої інстанції про те, що сам факт передання в оренду земельних ділянок, що є предметом спірного правочину не є порушенням прав позивача, оскільки в разі, якщо спірні земельні ділянки не будуть перебувати в оренді другого відповідача, це не змінить правовий статус орендованих позивачем земельних ділянок та не дасть йому права користування іншими земельними ділянками крім тих, які він орендує на законних підставах.

При цьому, для вирішення питання користування суміжними земельними ділянками для забезпечення користування власною (орендованою) земельною ділянкою існує, зокрема, інститут земельних сервітутів, які законодавцем і передбачено для подібних випадків.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» роз'яснено, що за змістом частини першої статті 98 Земельного кодексу України земельний сервітут може бути встановлений для власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки.

Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦК України та частини першої статті 100 ЗК України суд може винести рішення про встановлення сервітуту, умови якого визначаються судом з урахуванням обставин справи.

Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі не досягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що обов'язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки.

Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), господарським судам слід відмовляти у задоволенні відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у такої особи права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.

У разі якщо підставою позову про встановлення земельного сервітуту є недосягнення сторонами згоди щодо окремих умов встановлення сервітуту господарський суд, встановлюючи сервітут своїм рішенням, не позбавлений права врахувати досягнуту сторонами домовленість щодо умов сервітуту.

Таким чином, вищенаведеними нормами законодавства визначено порядок встановлення земельного сервітуту, який, між іншого, передбачає ініціювання заінтересованою особою питання щодо встановлення сервітуту перед іншою особою. У разі не досягнення сторонами домовленості про його встановлення спір вирішується в судовому порядку. Разом з тим, в суді апеляційної інстанції представник позивача зазначив, що з приводу вирішення питання щодо встановлення земельного сервітуту задля можливості користування ФГ «Едельвейс-2007» земельними ділянками, що знаходяться в єдиному масиві земельних ділянок, орендованих СФГ "Рябоконь", позивач до останнього не звертався.

Згідно з частиною четвертою статті 15 Закону України "Про оренду землі" невід'ємними частинами договору оренди землі, між іншого, є кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів.

У відповідності до прикінцевих положень спірного договору оренди, невід'ємними частинами договору є кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів.

За змістом п. 25.2. спірного договору, орендодавець при передачі земельної ділянки в оренду зобов'язаний забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки.

Крім того, згідно із висновком Буринського районного відділу архітектури, містобудування та ЖКГ райдержадміністрації по технічній документації із землеустрою по складанню державних актів на право власності на земельні ділянки власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) від 20.04.2004 колишнього САПТЗТ «Нива», визначено, що технічною документацією розділено землі колективної власності між власниками земельних сертифікатів з визначенням меж земельних ділянок і паїв, передбачено шляхову мережу, яка забезпечує доступ до земельних ділянок. Організація території враховує наявні інженерні комунікації. Відділ архітектури погоджує розглянуту технічну документацію та у відповідності до Українського класифікатору прав обмеженого користування земельними дялнками встановлює слідуючи обмеження та сервітути, зокрема, використання земельних ділянок для прокладення і ремонту інженерних споруд та комунікацій.

Крім того, згідно висновку Буринського районного відділу земельних ресурсів від 20.04.2004, встановлено, що розробленою технічною документацією із землеустрою передбачається виділення земельних паїв для всіх власників земельних сертифікатів господарства шляхом розподілу орних земель та кормових угідь. Також зазначено, що Буринський районний відділ земельних ресурсів погоджує технічну документацію без зауважень. При цьому передбачаються слідуючі обмеження, зокрема, дотримання правил добросусідства, збереження межевих знаків, використання земельної ділянки для прокладення та ремонту існуючих лінійних інженерних споруд та комунікацій. (а.с. 130 т.2)

Таким чином, для вирішення питання користування суміжними земельними ділянками для забезпечення користування власною (орендованою) земельною ділянкою позивач не був позбавлений права звернення до відповідачів для вирішення вказаного питання.

Слід зазначити, що у відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст.20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

Отже, господарський договір, в тому числі спірний договір може бути визнаний за наявності двох умов: перша це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Із змісту ст. 4 ГПК України вбачається, що звернення до суду має відбуватись не в будь-який момент, і не з будь-якого приводу, а лише в чітко встановлених випадках, а саме - у разі порушення чи оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 45 ГПК України визначено, що позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фізичні та юридичні особи звертаються до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Наявність такого порушення входить до предмету доказування та підлягає з'ясуванню компетентним судом.

Виходячи з вищенаведених норм, право на позов в особи виникає лише тоді, коли її право, свобода чи інтерес або порушені, або невизнані, або оспорюються. Навіть у разі обгрунтованого і підставного позову, але у разі, коли жодне право особи, яка звернулася із позовом не порушене і не оспорюється, то правових підстав для задоволення такого позову немає. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси осіб, які звернулись з позовом до суду і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Також, Верховним Судом України по справі № 6-94цс13, предметом якої був спір про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, констатовано, що однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Отже, дотримуючись правових позицій Верховного Суду України по вказаних справах, та враховуючи норми ст. 4 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що у даній справі право, свобода чи інтерес саме позивача як користувача земельними ділянками не було порушено зазначеними у позові спірними розпорядженнями та укладеним спірним договором з урахуванням додаткової угоди до нього, отже, в такому разі правових підстав для задоволення позову немає. Причому, докази такого об'єктивного порушення своїх прав позивачем у позові не наведено та належних доказів на підтвердження порушення свого права останнім до суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та визнання незаконним і скасування розпорядження голови Буринської районної державної адміністрації №280 від 22.06.2006 та визнання недійсним договору №63 від 04.07.2006 оренди землі укладеного між Буринською районною державною адміністрацією і Селянським фермерським господарством "Рябоконь", в тому числі додаткової угоди від 12.09.2013 №28 до вказаного договору, про що також правомірно зазначено судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги Фермерського господарства "Едельвейс-2007" без задовлення, а рішення господарського суду Сумської області від 06.06.2018 по справі №920/1121/17 без змін.

Судові витрати в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на заявника апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 129, 270, 271, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задовлення.

Рішення господарського суду Сумської області від 06.06.2018 по справі №920/1121/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 21.08.2018

Головуючий суддя Тарасова І. В.

Суддя Шевель О. В.

Суддя Крестьянінов О.О.