Рішення № 75998285, 15.08.2018, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 серпня 2018 р. м. Рівне Справа № 918/522/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В.,

при секретарі Ярощук О.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

до відповідача ОСОБА_1 сільської ради

про стягнення в сумі 24343,81 грн..

За участю представників сторін:

від позивача: представник ОСОБА_2;

від відповідача: представник не з'явився.

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 35,37 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (надалі - Позивач або ДП "Рівненський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України") звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 сільської ради (надалі - Відповідач) в якому просить стягнути з останнього 24 343,81 грн., в т. ч. 20 032,00 грн. основного боргу, 1 106,69 грн. 3 % річних та 3 205,12 грн. інфляційних.

Свої вимоги Позивач мотивує тим, що на замовлення ОСОБА_1 сільської ради Позивачем, відповідно до Договору № 18 про надання послуг від 10.10.2016 р., виконано комплекс послуг по благоустрою вул. Шевченка с. Дроздинь Рокитнівського району, однак взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати Відповідач не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 20 032,00 грн..

Представник позивача в судовому засіданні 15.08.2018 року позовні вимоги підтримав, з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник Відповідача в судове засідання 15.08.2018 року не з'явився, відзиву на позов не надав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 33013 0950033 5, яке наявне в матеріалах справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що неявка представника Відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Таким чином суд вважає, що Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності Відповідача та відзиву з боку останнього за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представника позивача, з’ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

10 серпня 2016 року ОСОБА_1 сільська рада (Замовник) та ДП "Рівненський ОАД" філія "Рокитнівський райавтодор" (Виконавець), уклали Договір № 18 про надання послуг (далі - Договір), за умовами якого, Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надати послуги по благоустрою вулиці Шевченка в с. Дроздинь Рокитнівського району (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору, вартість послуг по даному договору складає 20032 грн.

Згідно з п. 3.1. Договору початок надання послуг - серпень 2016 р., закінчення надання послуг - серпень 2016 р.

Розрахунки за цим договором здійснюються шляхом перерахування Замовником коштів на розрахунковий рахунок Виконавця. Кінцевий розрахунок за надані послуги Замовник здійснює на підставі актів наданих послуг, після надання послуг в повному обсязі (п.п. 4.1. та 4.2. Договору).

Пунктом 10.1 Договору, сторони передбачили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Вказаний Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.

В серпні 2016 року на замовлення ОСОБА_1 сільської ради Позивачем були надані послуги по благоустрою вулиці Шевченка в с. Дроздинь Рокитнівського району, про що був складений акт приймання наданих послуг за серпень 2016 року.

Вказаний акт був підписаний представником ОСОБА_1 сільської ради без будь яких зауважень зі сторони останнього та скріплено печаткою сільської ради.

Відповідно до п. 4.2 Договору Відповідач зобов'язався провести оплату за надані послуги, однак кошти за надані послуги по благоустрою вулиці Шевченка в с. Дроздинь Рокитнівського району останнім не сплачено. Відтак, сума заборгованості Відповідача складає 20 032 грн. 00 коп.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України. У зв'язку з цим господарським судам необхідно мати на увазі таке. У господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства. Слід також враховувати, що договір, в тому числі в тій його частині, яка стосується відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, може бути укладено не лише шляхом складання єдиного документа, підписаного сторонами, а й шляхом обміну листами, телеграмами, факсограмами, телефонограмами та іншими документами, якщо із зазначених документів вбачається, що сторони погодили умови стосовно такої відповідальності.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Аналогічну правову позицію висвітлено в п. 1.6. та п.1.7. Постанови Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. № 14.

За твердженням Позивача 26 червня 2017 року за № 69 та 14.05.2018 року за № 62 він направляв на адресу Відповідача претензії з вимогою про оплату вартості наданих послуг, які залишилися останнім без відповіді та задоволенням.

Однак, як доказ направлення претензії (повторної) Відповідачу, Позивачем надано суду тільки фіскальний чек від 18.05.2018 року, а отже саме з вказаної дати вважається, що Відповідач направив Позивачу ОСОБА_3 про сплату боргу..

На час розгляду справи доказів сплати Відповідачем заборгованості за надані послуги в сумі 20 032 грн. 00 коп. матеріали справи не містять.

На підставі наведеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача заборгованості за надані послуги по благоустрою вулиці Шевченка в с. Дроздинь Рокитнівського району в сумі 20 032,00 грн. обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з Відповідача 1 106,69 грн. 3% річних та 3 205,12 грн. інфляційних, судом враховується наступне.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до частини 1 та частини 2 статті 612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищенаведеної норми закону Позивач нарахував Відповідачу 3% річних в 1 106,69 грн. за період з 01.09.2016 року по 06.07.2018 рік та 3 205,12 грн. інфляційних за період з 01.09.2016 року по 06.07.2018 рік.

Однак, перевіривши подані розрахунки та період нарахування 3 % річних, судом встановлено, що відповідні розрахунки здійснено позивачем з порушенням строків нарахування.

Враховуючи те, що Договором не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, то в силу ч. 2 ст. 530 ЦК України, строк виконання Відповідачем обов'язку має бути визначений моментом пред'явлення вимоги, тобто останній повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. Враховуючи, що Позивачем 18.05.2018 року було надіслано на адресу Відповідача претензію № 62 від 14.05.2018, то відповідно, останній мав сплатити заборгованість за надані послуги Позивачем до 25.05.2018 року. Відтак, строк нарахування 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання має бути здійснено з 26.05.2018 року.

Так зокрема, судом встановлено, що з вказаних нижче суми, розрахунок 3 % річних є таким:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів20032.0026.05.2018 - 06.07.2018423 %69.15Таким чином, здійснивши перерахунок, порядок та періоди нарахованих позивачем сум 3 % річних, суд дійшов висновку про правомірність нарахування 3 % річних за період з 26.05.2018 року по 06.07.2018 рік включно у розмірі 69,15 грн., а отже обґрунтованою судом визнається саме ця сума.

Стосовно нарахування Позивачем 3 205,12 грн. інфляційних за період з вересня 2016 по травень 2018 (а.с. 9) то останні не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція викладена у п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Так зокрема, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Проте, Позивачем було неправомірно нараховано інфляційні за вказаній період, оскільки, як зазначено вище, строк сплати заборгованості Відповідачем мав бути здійснений до 25.05.2018 р., то відповідно нарахування інфляційних здійснюється з 01.06.2018 року (за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж). Проте, як вбачається з розрахунку інфляційних нарахувань, наданого Позивачем суду, останнім місяцем нарахувань є травень 2018 року, тому відповідні розрахунки здійснено останнім з порушенням порядку та періодів нарахувань.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи, що Позивач довів наявність заборгованості за надані в серпні 2016 року послуги по благоустрою вулиці Шевченка в с. Дроздинь Рокитнівського району в сумі 20 032,00 грн. зі сторони Відповідача згідно договору про надання послуг № 18 від 10.08.2016 року, а Відповідач вказаних обставин належними та достатніми доказами не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на Відповідача, так як спір виник внаслідок його неправильних дій, в зв'язку з чим Позивач був змушений звернутися до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 сільської ради (34210, Рівненська область, Рокитнівський район, с. Старе Село, вул. Богдана Хмельницького, 60, код ЄДРПОУ 04387645) на користь Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (33028, м. Рівне, вул. Остафова, 7, код ЄДРПОУ 31994540) 20 032,00 грн. (двадцять тисяч тридцять дві гривні 00 коп.) заборгованості за надані послуги відповідно до договору про надання послуг № 18 від 10.08.2016 року; 69,15 грн. (шістдесят дев'ять гривень 15 коп.) три проценти річних та 1 762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити в задоволенні.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано "21" серпня 2018 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.