Рішення № 75997985, 22.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2018

Справа № 910/6871/18

за позовом Приватного підприємства "Наукове промислово-комерційне об'єднання

"ТАТА"

до Державного підприємства "Луганськвугілля"

про стягнення 28 071,35 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство “Наукове промислово-комерційне об’єднання “ТАТА” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства “Луганськвугілля” про стягнення 28071,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано зобов’язання зі сплати коштів за наказом Господарського суду Луганської області від 10.10.2016 у справі № 18/362, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 23397,07 грн. та 3% річних у розмірі 4674,28 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2018 суд ухвалив: позовну заяву Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об’єднання «ТАТА» залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви; зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи; встановити позивачу строк для усунення недоліків – протягом п’яти днів з дня вручення даної ухвали.

21.06.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки у справі №910/6871/18 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Разом з тим, позивач у позовній заяві просить суд розглядати справу з викликом сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача та доходить висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2018 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, праву розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив – протягом п’яти днів з дня отримання відзиву; подати суду докази надіслання (надання) її іншим учасникам справи, встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п’яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

У встановлений судом строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, суд

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Луганської області 01.11.2001 було прийнято рішення у справі № 18/362 за позовом ПФ «ТАТА»(правонаступником якої є позивач у даній справі) до ДВАТ „Шахта „Лутугинська” ДП ДХК „Луганськвугілля” (правонаступником якого є відповідач у даній справі) про стягнення грошових коштів у сумі 85008 грн. за простим векселем. Рішенням суду по справі № 18/362 з ДВАТ „Шахта „Лутугинська” ДП ДХК «Луганськвугілля» на користь ПФ «ТАТА» стягнуто 85008 грн. 00 коп. боргу за простим векселем, 850 грн. 08 коп. – витрат по держмиту та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 69 грн. 00 коп.

Наведені обставини встановлені у рішенні Господарського суду Луганської області № 3/187 від 14.06.2006.

Судом встановлено, що на адресу ПП «НПКО «ТАТА» надійшов лист Головного територіального управління юстиції у м. Києва від 13.02.18 № 1829 про розгляд звернення. Зі змісту зазначеного листа вбачається, що 13.02.2018 року державним виконавцем до Державної казначейської служби України направлено заяву про виконання рішення суду за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду, разом з актом приймання-передавання вищевказаного рішення суду 13.02.2018.

Разом з тим, відповідачем не виконано рішення Господарського суду Луганської області від 01.11.2001 у справі № 18/362.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем не виконано зобов’язання зі сплати коштів за наказом Господарського суду Луганської області від 10.10.2016 у справі № 18/362, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 23397,07 грн. та 3% річних у розмірі 4674,28 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд зазначає, що жодних доказів у підтвердження сплати позивачу грошових коштів у розмірі 85008,00 грн. на виконання рішення Господарського суду Луганської області від 01.11.2001 у справі № 18/362, відповідачем надано не було.

За наведених обставин, за відсутності доказів протилежного, суд дійшов висновку про невиконання відповідачем свого зобов’язання зі сплати позивачу грошових коштів у розмірі 85008,00 грн., стягнутих за рішенням Господарського суду Луганської області від 01.11.2001 у справі № 18/362.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, у частині п’ятій статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

З огляду на заявлені позивачем підстави позову – невиконання зобов’язання зі сплати коштів, а також предмет позову – стягнення 3% та інфляційних втрат (ст. 625 Цивільного кодексу України) у зв’язку з таким невиконанням, вказане зобов’язання містить ознаки грошового, оскільки таке зобов’язання зводиться до сплати грошей.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4674,28 грн. за період з 01.07.2016 по 30.04.2018 та інфляційних втрат у розмірі 23397,07 грн. за період з вересня 2016 року по квітень 2018 року.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що він є правильним, таким, що відповідає матеріалам справи та вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача з огляду на задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Луганськвугілля» (03680, м. Київ, провулок Приладний, буд. 2-А; ідентифікаційний код: 32473323) на користь Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об’єднання «ТАТА » (69032, м. Запоріжжя, вул. Макаренка, буд. 13; ідентифікаційний код: 19264196) 3% річних у розмірі 4674 (чотири тисячі шістсот сімдесят чотири) грн. 28 коп., інфляційні втрати у розмірі 23397 (двадцять три тисячі триста дев’яносто сім) грн. 07 коп. та судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева