Рішення № 75997682, 21.08.2018, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/467/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

секретар судового засідання: Макарчук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київрічсервіс"

до Держави Україна в особі

1. Державної казначейської служби України

2. Господарського суду міста Києва

3. Київського апеляційного господарського суду

4. Вищого господарського суду України

про стягнення 44919,74 грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України 44919,74 грн. в рахунок відшкодування завданої майнової шкоди.

Ухвалою від 07.06.2018 суд відкрив провадження у справі та вирішив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 05.07.2018.

Ухвалою господарського суду від 05.07.2018 суд відклав підготовче засідання на 24.07.2018.

Ухвалою від 24.07.2018 суд закрив підготовче провадження та призначив справу № 906/467/18 до судового розгляду по суті на 21.08.2018.

Сторони своїх представників в судове засідання не направили. Про час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

20.08.2018 на адресу суду від відповідача - Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок прийняття Господарським судом міста Києва (відповідач-2 ), Київським апеляційним господарським судом (відповідач -3) та Вищим господарським судом України (відповідач -4 ) неправомірних рішень, позивачу було завдано шкоди в розмірі 44919,74 грн.

Майнову шкоду позивач визначає як інфляційні втрати в розмірі 12899,55 грн. за період неможливості користування грошовими коштами в сумі 105733,98 грн.,суму сплаченого виконавчого збору в розмірі 31720,19 грн. та витрати на проведення виконавчих дій в сумі 300,00 грн.

Неправомірність судових рішень, які прийняті відповідачами 2, 3, 4 позивач пов'язує зі скасуванням судових рішень за результатами їх перегляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду згідно постанови від 13.02.2018.

Відповідачі, згідно поданих письмових відзивів, проти вимог за позовом заперечили у повному обсязі (а.с. 118-122,137-140,143- 146, 150-153,165- 171).

Заперечення відповідачів ґрунтуються на тому, що наявність порушень з боку судів процесуальних або матеріальних норм під час розгляду справи, що спричинило порушення будь-яких прав сторони у справі та постановлення незаконного рішення, віднесено до компетенції суду апеляційної або касаційної інстанції в межах перегляду конкретної судової справи.

Зауважують, що суди не можуть бути відповідачами у справі. У справах за позовом про відшкодування шкоди внаслідок прийняття незаконних рішень відповідачем виступає держава.

Вважають, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено неправомірності прийнятих судових рішень, а також наявності причинно-наслідкового зв'язку між винесенням скасованих рішень та заподіяною шкодою позивачу.

Водночас, вважають неправомірним нарахування позивачем інфляційних на суму завданої шкоди, оскільки інфляційні за своєю правовою природою є засобом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, до яких відшкодування шкоди не відноситься.

До того ж, відповідач 2 зазначає, що позивач захистив своє порушене право шляхом звернення до суду із заявою про поворот виконання рішення суду від 20.10.2016.

Звертає увагу, що стягнення з позивача сум виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій відбулось в результаті ухилення останнього від добровільного виконання рішення суду, яке в силу положень ст. 326 ГПК України є обов'язковим до виконання.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва (Відповідач 2) від 20.10.2016 у справі № 910/12949/16 позовні вимоги Комунального підприємства "Київський метрополітен" до Приватного акціонерного товариства «Київрічсервіс» стягнуто з ПрАТ "Київрічсервіс" на користь КП "Київський метрополітен" заборгованість у розмірі 104171,41 грн., неустойку у розмірі 208342,82 грн. та судовий збір у розмірі 4687,71 грн.(а.с. 48-54).

Постановою Київського апеляційного господарського суду (Відповідач 3) від 06.12.2016 апеляційну скаргу ПрАТ "Київрічсервіс" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 20.10.2016 - без змін (а.с.40-47 )

Постановою Вищого господарського суду України (Відповідач 4) від 28.02.2017 касаційну скаргу ПрАТ "Київрічсервіс" залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі № 910/12949/16 залишено без змін (а.с. 33-39).

Постановою Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції у місті Києві від 23.03.2017 відкрито виконавче провадження № 53619209 з примусового виконання наказу № 910/12949/16 від 21.12.2016, виданого Господарським судом м. Києва на підставі рішення від 20.10.2016 про стягнення з ПрАТ "Київрічсервіс" на користь КП "Київський метрополітен" грошових коштів у загальному розмірі 317 201,94 грн.

Пунктом 2 даної постанови вирішено стягнути з боржника (позивача у справі) виконавчий збір в розмірі 31720,19 грн. (а.с.55).

Крім того, державним виконавцем 19.04.2017 винесено постанову про стягнення з ПрАТ "Київрічсервіс" 300,00грн. витрат на проведення виконавчих дій (а.с.57).

Позивач зазначає, що з метою уникнення накладення обтяжень на майно та грошові кошти, позивачем було виконано наказ Господарського суду м. Києва №910/12949/16 від 21.12.2016 та перераховано в межах виконавчого провадження №53619209 на рахунок КП "Київський метрополітен" грошові кошти в сумі 317201,04грн., що підтверджується платіжним дорученням № 100 від 20.04.2017 (а.с. 58).

Згідно платіжного доручення № 106 від 21.04.2017 позивачем було сплачено виконавчий збір на виконання постанови ВП № 53619209 від 19.04.2017 (а.с.59).

Згідно платіжного доручення № 107 від 21.04.2018 на виконання постанови ВП № 53619209 від 19.04.2017 позивачем було сплачено витрати на проведення виконавчих дій в розмірі 300,00 грн. (а.с. 60 ).

Постановою Подільського РВДВС ГТУЮ у м. Києві від 05.05.2017 виконавче провадження № 53619209 з примусового виконання наказу № 910/12949/16 від 21.12.2016 закінчено у зв'язку з тим, що виконавчий документ фактично виконано в повному обсязі (а.с. 61).

Не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями господарських судів позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/12949/16 заяву Приватного акціонерного товариства "Київрічсервіс" про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 28.02.2017 року у справі № 910/12949/16 задоволено.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2017 року у справі № 910/12949/16 скасовано.

Ухвалено нове рішення. Позовні вимоги Комунального підприємства "Київський метрополітен" задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Київрічсервіс" на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" неустойку у розмірі 208 342,82 грн. (двісті вісім тисяч триста сорок дві гривні вісімдесят дві копійки) та судовий збір у розмірі 3 125,14 грн. (три тисячі сто двадцять п'ять гривен чотирнадцять копійок). В іншій частині позовних вимог відмовлено

Стягнуто з Комунального підприємства "Київський метрополітен" на користь Приватного акціонерного товариства "Київрічсервіс" 1718,83 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, 1 875,08 грн. судового збору за подання касаційної скарги та 2031,34 грн. судового збору за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2018 заяву ПрАТ "Київрічсервіс" від 20.10.2016 у справі № 910/12949/16 в поворот виконання рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2016 по справі № 910/12949/16 стягнуто з Комунального підприємства "Київський метрополітен" на користь Приватного акціонерного товариства "Київрічсервіс" заборгованість у розмірі 104171,41 грн., неустойку у розмірі 208342,85 грн. та судовий збір у розмірі 4687,71 грн.

На виконання зазначеної ухвали суду КП «Київський метрополітен» 11.04.2018 перераховано на банківський рахунок ПрАТ «Київрічсервіс» кошти в сумі 105 733,98 грн. (сто п'ять тисяч сімсот тридцять три гривні 98 копійок).

Позивач вважає, оскільки постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2018 скасовані рішення Господарського суду м. Києва від 20.10.2016, Київського апеляційного господарського суду від 06.21.2016 та Вищого господарського суду України від 28.02.2017 у справі №910/12949/16, які стали підставою відкриття виконавчого провадження №53619209, стягнення з ПрАТ "Київрічсервіс" грошових коштів в загальному розмірі 317 201,94 грн., сплата яких відбулася 19.04.2017 року, є неправомірним.

Внаслідок неправомірних рішень Господарського суду м. Києва, Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України у справі № 910/12949/16, позивач втратив можливість користуватися своїми коштами у розмірі 104171,41 грн. (частина суми заборгованості, неправомірно стягнута з ПрАТ «Київрісервіс»), та у розмірі 1562,57 (частина судового збору, неправомірно стягнута з ПрАТ "Київрісервіс"), у стягненні яких було відмовлено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, а всього у розмірі 105 733,98 грн.

Позивач також зазначає, що в результаті часткового скасування рішень судів, з нього неправомірно в ході примусового виконання наказу № 910/12949/16 від 21.12.2016 стягнуто виконавчий збір в розмірі 31720,19 грн. та витрати на виконавче провадження в розмірі 300,00 грн.

Отже, як вважає позивач, внаслідок ухвалення судами незаконних рішень йому було завдано шкоди в розмірі 44919,74 грн., з яких:

- 31720,19 грн. - сума сплаченого виконавчого збору;

- 300,00 грн. - сума сплачених витрат на проведення виконавчих дій;

- 12899,55 грн. - інфляційні нарахування на суму 105733,98 грн. (сума повернутих коштів згідно ухвали господарського суду міста Києва від 21.03.2018 про поворот виконання рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2016 у справі № 910/12949/16 ) за період з 21.04.2017 по 11.04.2018.

Позивач вважає, що неправомірність та незаконність рішень відповідачів 2, 3, 4 встановлена постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2018 та, в порядку ст. 75 ГПК України, не потребує доведення.

Вказує, що між незаконними рішеннями судів у справі № 910/1294916 і заявленою до стягнення позивачем шкодою є безпосередній причинний зв'язок.

За таких обставин, з метою захисту свого порушеного права, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно із п.8 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.

Застосування цього способу захисту визначається положенням ст.22 Цивільного кодексу України і проводиться як у договірних зобов'язаннях (ст.611 ЦК України), так і в позадоговірних зобов'язаннях (гл.82 ЦК України), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у ст. 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди.

За приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У відповідності до приписів наведених норм, підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

До сфери застосування норм ст.ст. 1173, 1174 ЦК України відносяться правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв'язку з прийняттям вищезазначеними суб'єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є факт протиправної поведінки відповідачів 2-4 у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності, заподіяння шкоди такими рішеннями позивачу та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою позивачу шкодою.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом.

Позивач протиправність відповідачів 2, 3 та 4 пов'язує із незаконним винесенням останніми рішень, оскільки такі були частково скасовані за результати перегляду справи № 910/1294916 касаційним господарським судом у складі Верховного суду згідно з постановою від 13.02.2018.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ЗУ "Про судоустрій та статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч.1 ст. 6 ЗУ "Про судоустрій та статус суддів" ).

Згідно ст. 129 Конституції України , суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Основними засадами судочинства, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 № 8 "Про незалежність судової влади" виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-якій спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбачених процесуальним законом порядку у справі не допускається.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного українського законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України та підлягають обов'язковому застосуванню. При цьому не є частиною національного законодавства, для прикладу, Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН №№ 40/32, 40/146 від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, Бангалорські принципи поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалені Резолюцією Економічної та Ради Європи ООН №2006/23 від 27 липня 2006 року, рекомендації ОСОБА_2 Європи державам-членам, висновки Консультативної ради європейських суддів до уваги ОСОБА_2 Європи. Такі документи в преамбулах, як правило, містять вказівку про те, що вони рекомендуються до виконання і вжиття заходів на національному рівні з урахуванням умов та традицій кожної країни.

Однак роль цих «не обов'язкових» актів і директив надзвичайно важлива, оскільки саме вони тлумачать та роз'яснюють стандарти, закріплені в обов'язкових міжнародних документах, що приймаються за результатами збору інформації та вивчення конкретних питань у правових системах різних країн, акумулюють їх досвід у тих чи інших сферах, а також містять висновки, аналіз оцінюваних процесів і практичні рекомендації до впровадження тих чи інших принципів.

Так, у висновку Консультативної ради європейських суддів № 11 (2008) у пункті 57 зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У Висновку № 3 (2002) згаданої Консультативної ради щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійснені оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Суд зазначає, що процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України.

Посилання позивача на те, що незаконність дій Господарського суду міста Києва, Київського апеляційного господарського суду, Вищого господарського суду України встановлена постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду України під час перегляду рішення у справі № 910/12949/16 не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 ОСОБА_2 ОСОБА_3 Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки).

В даному випадку, матеріали справи не містять доказів про те, що процесуальні рішення відповідачів були постановлені внаслідок злочинного наміру суддів або їх грубої недбалості.

Суд зазначає, що ч.5 ст. 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановляння судом незаконного рішення по цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили

Тобто, відшкодування шкоди, завданої в результаті прийняття неправомірного рішення , можливе лише в разі встановлення в діях судді (суддів) складу злочину.

Позивачем належними, допустимими доказами в установленому законом порядку не доведено, що судові рішення прийняті Господарського суду міста Києва, Київського апеляційного господарського суду, Вищого господарського суду України у справі № 910/12949/16 є такими, що прийняті як завідомо неправосудні.

Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у справі «ОСОБА_4 проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.

Саме по собі скасування рішення судів в частині не свідчить про наявність підстав для відшкодування позивачу шкоди.

Крім того частиною 2 ст. 92 ЗУ "Про судоустрій та статус суддів" передбачено, скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позивач безпідставно стверджує про незаконність прийняття Господарським судом міста Києва, Київським апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом України рішень у справі № 910/12949/16 через їх скасування в порядку перегляду касаційним господарським судом у складі Верховного суду.

До того ж, суд зауважує, що позивач внаслідок скасування судових рішень у вищевказаній справі захистив своє право шляхом звернення 13.03.2018 до Господарського суду міста Києва в порядку ст. 333 ГПК України і заявою про поворот виконання рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2016.

У п. 3.2 рішення Конституційного Суду України у справі № 13-рп-2011 від 02.11.2011 зазначено, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставного стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.

Водночас суд зазначає, що позивачем неправомірно визначено самі складові понесеної шкоди.

Так, позивачем як завдану шкоду розцінено інфляційні нарахування в сумі 12899,55 грн. нараховані за період з 21.04.2017 по 11.04.2018 на суму коштів 105733,98 грн. (щодо яких відбувся поворот виконання рішення суду)

Суд вважає неправомірним нарахування інфляційних на суму повернутих коштів КП "Київський метрополітен" згідно ухвали Господарського суду м.Києва про поворот виконання рішення суду від 20.10.2016 у справі № 910/12949/16, оскільки інфляційні нараховуються за порушення грошового зобов'язання.

Грошове зобов'язання в даному випадку згідно ухвали Господарського суду м. Києва про поворот виконання рішення суду від 20.10.2016 у справі № 910/12949/16 виникло у КП " Київський метрополітен" по відношенню до ПАТ "Київрічсервіс".

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних є грошовим зобов’язанням і вважається особливим засобом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання та способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) за користування грошовими коштами.

Слід зазначити, що відповідальність, передбачена ст.625 ЦК України, за своєю правовою природою відрізняється від збитків, відшкодування яких у разі порушення зобов’язання передбачене статтями 611 та 623 ЦК України.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних та інфляційних є грошовим зобов’язанням і вважається особливим засобом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання та способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) за користування грошовими коштами.

Суд звертає увагу, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, на шкоду не повинні нараховуватись, зокрема, інфляційні.

Індекс інфляції - це показник , що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні також не можуть вважатись збитками, оскільки не є реальними, тобто такими, що фактично понесені позивачем.

Водночас безпідставним є включення до складу збитків сплачені позивачем суми виконавчого збору та витрат на проведення виконавчого провадження.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що

виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дїй визначених у ньому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як вбачається з матеріалів справи, державною виконавчою службою здійснювались заходи з примусового виконання рішення господарського суду міста Києва у справі № 910/12949/16 на підставі наказу виданого від 21.12.2016.

Згідно ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, - і за її межами.

Відповідно ч. 1 ст. 27 ЗУ "Про виконавче провадження " виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно ч.2 ст. 27 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Норми ст. 27 ЗУ "Про виконавче провадження" передбачають нарахування та стягнення виконавчого збору лише у випадках, коли державним виконавцем були вчинені відповідні дії, за наслідками яких було стягнуто, повернуто у примусовому порядку відповідну суму або вартості майна боржника , переданого стягувачу за виконавчим документом.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Суд зауважує, що стягнення з позивача виконавчого збору та витрат на виконавче провадження відбулось в процесі примусового виконання рішення суду у справі № 910/12949/16, внаслідок того, що стягувач звернувся до ДВС з заявою про примусове виконання рішення суду, оскільки боржник в добровільному порядку таке рішення суду не виконав.

З вказаного слідує, що позивач у даній справі внаслідок своїх неправомірних дій щодо затягування виконання рішення суду, поніс додаткові витрати на сплату виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до ч.7 ст. 27 ЗУ "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/12949/16 від 21.03.2018, визнано наказ господарського суду міста Києва від 21.12.2016 у справі № 910/12949/16 таким, що не підлягає виконанню повністю.

Таким чином позивач не позбавлений права в порядку ст. 27 ЗУ "Про виконавче провадження" звернутись з відповідною заявою до органу ДВС про повернення сплаченого виконавчого збору, таким чином захистивши своє право.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними, недоведеними належними, допустимими та достатніми доказами, відтак суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 22.08.18

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- в справу

2- позивачу (рек. з повід)

3-6 (відповідачам (рек. з повід.)