Рішення № 75993567, 20.08.2018, Арцизький районний суд Одеської області

Справа № 514/1857/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2018 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Варгаракі С.М.,

при секретарі судового засідання Богдан А.І.,

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом який надалі уточнював, в якому просить суд: стягнути з відповідача на його користь 11675,7 доларів США (що станом на 23.04.2018 року еквівалентно 297114,69 грн. за курсом НБУ) за позикою.

Свої позовні вимоги позивач та його представник обґрунтовували тим, що 25.09.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики на суму 13 000,00 доларів США зі сплатою 3% відсотків, а саме 390 доларів США на місяць. Факт отримання грошових коштів відповідачем у розмірі 13 000,00 доларів США підтверджується наданою власноручно написаною розпискою. Так, відповідно до означеної розписки, відповідач зобов'язувався повернути грошові кошти з відповідними відсотками до 01.08.2009 року. Після чого 01.03.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено боргову розписку відповідно до якої відповідач зобов’язався повернути борг у розмірі 13 000,00 доларів США до 01.09.2011 року. Надалі 01.08.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено боргову розписку відповідно до якої відповідач зобов’язався повернути на протязі року борг у розмірі 13 000,00 доларів США та проценти у розмірі 1 950,00 доларів США.

Відповідач та його представник заперечували проти задоволення позову оскільки фактично відповідачем кошти були сплачені.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, відповідача та його представника дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Суд не приймає до уваги пояснення свідка ОСОБА_3 оскільки зазначений свідок є родичем відповідача, а саме рідним братом, та з огляду на дію ч. 2 ст. 1046 ЦПК України відповідно до якої при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може грунтуватись на свідченнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами.

Як вбачається з висновку експерта №783/01 від 06.06.2017 року боргова розписка від 25.09.2008 року була складена не ОСОБА_2, а іншою особою. Щодо того ким було виконано підпис від імені ОСОБА_4 у зазначеній розписці експертом зазначено що ні збіжні, ні розбіжні ознаки не утворюють сукупності, достатньої для позитивного чи негативного висновку.

Зважаючи на те, що відповідачем та його представником було визнано боргову розписку від 01.03.2011 року, а також, з клопотання відповідача від 02.06.2015 року вбачається, що він визнавав розписки від 01.03.2011 року, 01.08.2011 року, 20.12.2011року та оскільки відповідно до висновку експерта №783/01 від 06.06.2017 року неможливо підтвердити або спростувати факт належності підпису відповідача, зважаючи на зміст розписок, суд приходить до висновку, що договірна розписка від 25.09.2018 року є належним доказом, а невизнання її відповідачем є способом захисту.

Щодо договірної розписки від 01.09.2011 року, слід зазначити наступне, з клопотання відповідача від 02.06.2015 року вбачається що розписку від 01.09.2011 року відповідач визнавав, та зважаючи на те, що відповідач та представник позивача визнавали факт складання договірної розписки від 20.12.2011 року укладеної між позивачем та ОСОБА_5, який був поручителем за спірною позикою (ця обставина також визнана у судовому засіданні обома сторонами), зважаючи на зміст договірних розписок від 01.09.2011 року та від 20.12.2011 року суд приходить до висновку що договірна розписка також є належним доказом у цій справ, а невизнання її відповідачем є лише способом захисту.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 2 ст.1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Так, боргова розписка по своїй правовій природі має підтверджувати обставини отримання позичальником у позикодавця певної суми коштів та обов`язок позичальника повернути таку позику позикодавцеві.

Як роз'яснено в правовому висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, «Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.»

При цьому, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Вказана позиція взаємоузгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові суду від 02 липня 2014 року у справі № 6-79 цс 14.

Таким чином, з вищевикладених обставин вбачається, що розписка має підтверджувати як факт отримання боргу із зобов'язанням повернення, так і дату отримання коштів та повернення суми позичених коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.09.2008 року відповідач отримав у позивача суму грошових коштів у розмірі 13 000,00 доларів США зі сплатою 3% відсотків, а саме 390 доларів США на місяць та зобов'язався повернути до 01.09.2009 року, про що свідчить розписка відповідача.

Надалі 01.03.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено іншу боргову розписку відповідно до якої відповідач зобов’язався повернути борг у розмірі 13 000,00 доларів США до 01.09.2011 року та після чого 01.08.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено ще одну боргову розписку відповідно до якої відповідач зобов’язався повернути на протязі року борг у розмірі 13 000,00 доларів США та проценти у розмірі 1 950,00 доларів США.

Крім того як вбачається з договору розписки від 01.08.2011 року укладеної між позивачем та відповідачем відсотки нараховуються за рік у разі не повернення боргу.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 01.08.2011 року у відповідача перед позивачем була наявна заборгованість за договором позики у розмірі 14 950 доларів США, яка складалася з основного боргу у розмірі 13 000,00 доларів США та боргу за процентами у розмірі 1 950,00 доларів США.

З договірної розписки вбачається, що сторони дійшли згоди щодо порядку погашення виниклої заборгованості у розмірі 14 950 доларів США та домовилися про нарахування не визначеного розміру відсотків у разі невиконання відповідачем взятих на себе зобов’язань щодо сплати боргу на протязі року, тобто до 01.08.2012 року.

Таким чином відповідач мав повернути борг у розмірі 14 950 доларів США до 01.08.2012 року.

Також як вбачається з наданого позивачем розрахунку з 01.08.2011 року відповідач сплатив 30.04.2012 року - 1000,00 доларів США, 14.07.2012 року - 1000,00 доларів США та 18.10.2012 року - 1000,00 доларів.

Зважаючи на те що позивачем не було заявлено вимог, щодо стягнення відсотків та індексу інфляції за невиконаним зобов’язанням та те, що відповідачем здійснювалися погашення заборгованості за договором позики від 01.09.2011 року, суд вважає необхідним провести розрахунок заборгованості, а саме: 14 950 доларів США (загальний борг станом на 01.09.2011 року) – 1000 доларів США (погашення боргу від 30.04.2012 року) - 1000 доларів США (погашення боргу від 14.07.2012 року) - 1000 доларів США (погашення боргу від 18.10.2012 року), що дорівнює 11 950 доларів США.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, враховуючи заперечення щодо позовних вимог з боку відповідача, та те що позивач просить стягнути з відповідача менше фактичної заборгованості, суд приходить до висновку про задоволення позову про стягнення заборгованості за позикою у повному обсязі.

Також суд ухвалюючи рішення та задовольняючи позов враховую правову позицію викладену у Постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року в справі № 638/1841/14-ц відповідно до якої судове рішення не може змінювати змісту договірного зобов’язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов’язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених ст.53 закону №606-XIV. При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що боржник, виконуючи зобов’язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора). Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 01.11.2017 у справі №6-1063цс17.

Станом на день ухвалення рішення офіційний курс НБУ складає 27.69668000 грн. за 1 долар США.

В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню судовий збір, що був сплачений позивачем при звернені до суду у розмірі 3654,00 гривень.

Згідно пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно частин першої, третьої статті 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожен має право на професійну правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура.

Згідно ч. 2 ст. 15 ЦПК представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК «Витрати на професійну правничу допомогу», витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оскілки стороною позивача не було виконано вимог ст. 137 ЦПК України, суд не вирішує питання щодо стягнення понесених витрат на правничу допомогу.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 525, 526, 527, 530, 612, 1046, 1047 ЦК України ст.ст. 2, 10, 49, 76-81, 89, 141, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 11 675 доларів 70 центів США (що станом на 20.08.2018 року згідно курсу НБУ складає 322249 грн. 32 коп.)

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та судовий збір у розмірі 3654 гривні 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Арцизький районний суд Одеської області.

Повний текст рішення суду складено 20 серпня 2018 року.

Суддя

Арцизького районного суду ОСОБА_6