Постанова № 75991883, 21.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2800/18 Головуючий у 1-й інстанції: Урупа І.В.

Є.У.№ 320/1993/18 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Гончар М.С.,

розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року АТ КБ «Приватбанк» (далі - Банк) звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № DNH4КР74940805 від 12 жовтня 2006 року, розмір якої станом на 12грудня 2017року складає 33 061,64 грн., із яких 4 046, 94 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 26 964,15 грн. заборгованості за пенею, а також 2 050, 55 грн. судові штрафи.

Копія позовної заяви, ухвали про відкриття провадження у справі і призначення її до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, витяг із ЦПК (ст.ст.43,44,49) вручені відповідачеві 23 квітня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.28).

Відзив на позовну заяви у наданий судом першої інстанції строк відповідач не надавав, про застосування позовної давності не заявляв.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 12.07.2011, яка складається із заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 4046 грн. 94 коп., заборгованості за пенею в розмірі 4047 грн. 00 коп., а всього 8 093 грн. 94 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник не виконав умови кредитного договору, не сплатив у повному розмірі проценти за користування кредитними коштами, про застосування позовної давності не заявив, заперечень проти позову не надавав, а тому вся сума заборгованості за нарахованими відсотками підлягає стягненню на користь Банку. При визначенні розміру пені суд застосував положення ч.3 ст.551 ЦК і, виходячи із принцип розумності і справедливості, зменшив її суму до розміру основного боргу. У стягненні судових штрафів суд відмовив з посиланням на ст.61 Конституції щодо заборони подвійної відповідальності.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_4 в особі адвоката Юрова В.П. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що Банком не доведені позовні вимоги. Не заперечує, що у жовтні 2006 року уклав з позивачем кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2 143, 05 грн., до 2007 року вносив щомісячні платежі на погашення кредиту, а потім через втрату роботи і регулярного заробітку припинив виконувати свої зобов'язання за договором. Вважає, що надані позивачем письмові докази не свідчать про суму боргу, яку визначено без урахування строків позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 12 жовтня 2006 року сторони уклали кредитний договір № DNH4КР74940805, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2143,05 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом на строк до 12 жовтня 2007 року. Відповідач зобов'язався повертати отриманий кредит та відсотки за користування кредитом шляхом внесення щомісячних платежів не пізніше 28 числа кожного місяці у сумі 204, 13 грн. для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами згідно Умов. Позичальник підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним і банком договір, про що свідчить його підпис у заяві. (а.с.10).

Як вбачається із позовних вимог Банку, спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором, а саме: заборгованості за відсотками, пенею, а також штрафами (фіксованої частини та процентної складової) після спливу передбаченого договором строку кредитування.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання. Так, судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 12 жовтня 2006 року сторони уклали кредитний договір № DNH4КР74940805 відповідно до умов якого, банк надав відповідачу кредит у розмірі 2 143,05 грн. на строк 12 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.10). Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до 28 числа кожного місяця кошти у сумі 204,13 грн. (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов'язання.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Тобто, зобов'язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов'язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Позивач обов'язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов'язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами впродовж 12 місяців до 12 жовтня 2007 року включно.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов'язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики (кредиту) після спливу строку кредитування

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 12 місяці - до 12 жовтня 2007 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 12 жовтня 2007 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 28 числа кожного місяця. Починаючи з 13 жовтня 2007 року, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду по справі №444/9519/12, провадження №14-10 цс 18 від 28 березня 2018 року зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Обов'язок по сплаті кредиту відповідач належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом, яка згідно наданого позивачем розрахунку станом на жовтень 2007 року (дату остаточного повернення кредиту) становила: за тілом кредиту 1 997, 77 грн., за відсотками 795,67 грн., за пенею 152,11 грн. Станом на 12 грудня 2017 року заборгованість становить 33 061 грн. 64 коп., та складається з заборгованості по процентам за користування кредитом - 4 046 грн. 94 коп., пені в розмірі 26 964 грн. 15 коп., а також штрафу відповідно до п.5.3 Умов та правил надання банківських послуг де 500 грн. - фіксована частина, 1550 грн. 55 коп. - процентна складова (а.с.8-9).

Із наданого банком розрахунку також вбачається, що фактично заборгованість за тілом кредиту сплачена позичальником 28 листопада 2016 року. На вказану дату загальна заборгованість за відсотками становила 11 379,86 грн., тобто Банком до вказаної дати нараховувалися відсотки у відповідності з п.4.2 Умов кредитного договору.

Із розрахунку також вбачається, що у червні 2008 року на погашення відсотків позичальник сплатив 1 746, 61 грн., з січня 2015 року і до травня 2017 року позичальник продовжував сплачувати відсотки, які щомісячно нараховувалися Банком після спливу строку виконання договору, та станом на 12 грудня 2017 року їх розмір становив 4 046, 94 грн. (а.с.8-9).

Застосовуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у вищевказаній справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нарахування позивачем на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України передбачених договором процентів до повного погашення заборгованості за кредитом, є неправомірним.

Зважаючи на те, що заборгованість за відсотками, нарахованими на день спливу строку кредитування, фактично погашена позичальником ще у червні 2008 року, передбачених законом підстав для стягнення з позичальника відсотків, нарахованих після 12 жовтня 2007 року, суд першої інстанції не мав

Щодо вимог про стягнення неустойки, нарахованої за весь час порушення позичальником умов кредитного договору.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Суд апеляційної інстанції встановив факт відсутності заборгованості у відповідача перед Банком як за тілом кредиту, та і зі сплати процентів за користування кредитом, а відтак і вимоги Банку про стягнення пені за порушення умов кредитного договору задоволенню не підлягають.

Оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки.

За вказаних обставин оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у позові.

Керуючись ст. ст.367, 374 ч.1 п.2, 376,382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі адвоката Юрова Володимира Петровича задовольнити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2018 року по цій справі скасувати.

Позов Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуючий:

Судді: